Алейш Коль Перес: «В Україні майданчики для паделу навіть кращі, ніж в Іспанії»

Падел в Україні стрімко масштабується, залучаючи дедалі більше міжнародних фахівців. Одним із тих, хто сьогодні допомагає формувати професійну базу гравців та тренерів, є каталонець Алейш Коль Перес.

Алейш приїхав до Києва на запрошення Української падел федерації (УПФ) та Української падел академії. Маючи сертифікат Каталонської федерації паделу та значний досвід роботи з міжнародними групами, він зосередився на підготовці професійних атлетів і підвищенні кваліфікації наших тренерів.

Під час одного з головних турнірів року – RSP Nyvky 1000, організованого УПФ, він розповів про рівень українських гравців, потенціал для виступів на європейському рівні та те, чому інфраструктура Україні часом навіть краща за іспанську.

– Що ви можете сказати про сьогоднішній турнір та рівень професійності учасників?

– Рівень дійсно високий. На мою думку, пара Артема Яценка та Вʼячеслава Сєдоплатова є однією з найкращих у країні. Артем взагалі перший номер національного рейтингу. Слава теж дуже сильний. Він багато тренується за кордоном, тому його стиль гри більше нагадує іспанського паделіста.

Щодо решти учасників – вони теж молодці. Я тут уже не вперше і мав змогу спостерігати за ними на інших турнірах. Вони дуже швидко прогресують. Я приїжджав сюди в січні й уже тоді бачив хороших гравців, але всього за два-три місяці вони почали грати набагато краще.

– Розкажіть, як ви опинилися в Україні

– Я не переїжджав назовсім, зараз я живу в Києві лише частково. Раніше я вів переговори з іншими клубами в різних країнах, але отримав пропозицію від Федерації паделу України. Моє завдання – більше працювати з тренерами та професійними гравцями.

Звісно, тренувати аматорів – це теж добре, але я молодий і прагну готувати сильних атлетів. Крім того, я щиро хочу допомогти місцевим тренерам. Коли я приїхав сюди на перегляд, то побачив багато наставників і гравців, які мають величезне бажання розвиватися, але не завжди мають можливість виїхати за кордон. Тож я намагаюся передати їм той досвід, який здобув поза межами України. У такий спосіб я можу бути їм корисним.

– У чому полягає найбільша різниця між українським та іспанським паделом?

– Це питання мені ставлять найчастіше, але відповідь проста – швидкість. Перші топ-16 чи навіть 20 гравців рейтингу в Україні грають дуже швидко, оскільки вони прийшли з тенісу. В Іспанії ж топ-20 часто не має тенісного минулого, вони одразу починали з паделу.

Завдяки цьому іспанці краще відчувають темп: вони знають, коли варто прискоритися, а коли краще зіграти повільно, адже це не просто гра на максимальній швидкості. Проте я помічаю, що в Україні гравці теж починають це опановувати – сьогодні це було особливо помітно.

– Чи бачите ви потенціал в українських гравців для виступів на європейському рівні?

– Це складне питання. Якщо поглянути на останні два турніри в Україні, Володимир Єлізаров, який грає в падел лише рік або навіть кілька місяців, переміг у парі з Федором Модніковим. Потрібно розуміти, що учасники чемпіонатів Європи займаються цим видом спорту з восьми років. Зараз їм може бути по 20 чи 30 років, тож різниця в досвіді та тактичній підготовці колосальна.

Крім того, за кордоном спортсмени постійно тренуються з професіоналами з різних країн. В Україні ж гравці змушені працювати в межах одного й того самого кола спаринг-партнерів, що значно ускладнює прогрес. З того, що я бачив, різниця в рівні підготовки поки що залишається суттєвою.

– Що ви можете сказати про інфраструктуру в Україні? Чи достатньо її для якісних тренувань?

– Більш ніж достатньо. Якщо подивитися на Південну Америку, де виросло багато зіркових гравців, то вони починали на кортах зі стінками, а не зі склом, як тут. В Україні ж усі майданчики найвищої якості, вони криті та захищені від сонця, а також клубах працює опалення. Натомість в Іспанії взимку ми тренуємося на вулиці без жодного підігріву: там холодно, а скло стає вологим.

Тож умови тут чудові. Можливо, навіть занадто, адже під час гри на відкритому повітрі все кардинально змінюється. В Іспанії ми частіше граємо на вулиці, ніж у залі, тому звикли адаптуватися до різних умов. В Україні ж грають переважно в приміщеннях. Коли вашим гравцям доведеться вийти на відкриті корти, вони відчують велику різницю.

– Які шанси у паделу стати олімпійським видом спорту, наприклад, до Ігор у Брісбені 2032 року?

– Гадаю, це лише питання часу, причому у найближчому майбутньому. В Брісбені? Можливо, це занадто оптимістично, але я впевнений, що незабаром падел обов’язково увійде до олімпійської програми.