Георгій Зантарая: «У нас жодного разу не було можливості поговорити з Комісією атлетів МОК, не було жодної спільної зустрічі щодо можливого повернення росіян та білорусів»
Український дзюдоїст Георгій Зантарая прокоментував можливе повернення росіян та білорусів до міжнародних змагань.
Те, що сьогодні Міжнародний олімпійський комітет (МОК) намагається пролобіювати повернення спортсменів з Росії та Білорусі, є брутальним знаком підтримки не спортсменів з цих країн, а пропагандистської машини, яка потім буде використовувала успіхи цих спортсменів на власну користь.
У нас жодного разу не було можливості поговорити з Комісією атлетів МОК, у нас не було жодної спільної зустрічі щодо можливого повернення цих спортсменів до змагань. Як вони можуть виступати від імені спортсменів всього світу, якщо вони жодного разу не зверталися до нас тут, в Україні, не говорили з нами? Як захищаються права українських спортсменів?
Я категорично засуджую мовчання російських спортсменів. Якби вони обрали чітку позицію, ми могли б врятувати людські життя. Росіяни і білоруси не можуть залишатися в нейтральному статусі. Як можна отримати нейтральний статус з російським паспортом і готуватися до змагань за рахунок РФ? Крім того, ставши чемпіонами світу чи олімпійськими медалістами, вони отримують призові, які витрачатимуть в Росії. Так вони фінансують війну і геноцид українського народу.
Якщо російський спортсмен хоче виступати на міжнародних змаганнях, він повинен категорично виступити проти війни, відмовитися від громадянства, виїхати за кордон і тільки потім змагатися як біженець. Інших варіантів не може бути. В Україні щодня гинуть люди, а росіяни все одно продовжують заробляти.
Ми направили листи до Комісії атлетів МОК з конкретними фактами порушення росіянами принципів олімпійського духу, ведення військової агітації на дитячих турнірах, а також використання символіки, що позначає російську військову техніку, яка вбиває мирних жителів. Самі спортсмени представляють військові клуби, такі як ЦСКА.
Наголошую, наша позиція є одностайною та аргументованою. І я не розумію багатьох спортсменів у світі, які цього не усвідомлюють або просто ігнорують факти. Від Комісії атлетів МОК ми не отримували інформації про можливе повернення спортсменів з Росії та Білорусі.
Наприклад, я читав особисту заяву французького біатлоніста Мартена Фуркада. Я вважаю його слова неприпустимими. Якщо він вважає відмову у допуску «дискримінацією», то я хотів би запросити Мартена в Україну. Щоб він побачив, в яких умовах живе населення прифронтової зони, вимушені переселенці. Це не вважається дискримінацією чи обмеженням прийнятих норм?
Умови підготовки спортсменів різні. В Україні було знищено 320 спортивних об’єктів, багато з них відповідали міжнародним стандартам і могли приймати відповідні змагання. А спортсмени мали змогу тренуватися, перебуваючи вдома. Також важливо враховувати психологічну складову. Участь у змаганнях найвищого рівня вимагає максимальної концентрації та підготовки. Як спортсмену бути морально готовим, коли він чує звуки повітряної тривоги?
Про що думає спортсмен, коли під обстрілом можуть опинитися його рідні та друзі. Проте сьогодні ми показуємо, що українці незламні. Незважаючи на війну ми виграємо турніри та підіймаємо над головою синьо-жовтий прапор. Важливо написати й про молодіжний і масовий спорт, який також зіштовхнувся зі значними проблеми. Спортивні клуби заповнені на третину, порівняно з 2021 роком. Я припускаю, що пряма російська агресія зупинила розвиток спорту в Україні принаймні на десять років.
Позиція щодо недопуску має бути єдиною для всіх видів спорту, бо інше рішення призведе до прецеденту. Ми вже неодноразово чули заяви, точніше, маніпуляції Томаса Баха, який наводить приклад українського тенісиста, котрий на турнірі потиснув руку російському гравцеві. Мовляв: «Якщо це можливо в тенісі, то чому такого не може бути в легкій атлетиці?» Він чомусь не наводить приклад Віталія Сачка, який цього не зробив і пояснив свою позицію. Українські атлети повинні змагатися зі спортсменами, які не порушують олімпійських принципів і підтримують мир, а не війну.
Натомість росіяни можуть успішно змагатися з білорусами на своїх внутрішніх турнірах і заявляти про велич. Наразі момент я не маю стосунків зі спортсменами з цих країн. На початку повномасштабного вторгнення лише троє спортсменів звідти запитали, як я почуваюся, чи перебуваю в безпеці. Зараз діалогу немає. Водночас в соцмережах є чимало повідомлень, де мені і моїй родині бажають смерті, а дітям, які тренуються в моєму залі, — загинути від ракетного удару.
Чи хотів би я щось сказати спортсменам з Росії та Білорусі? – Ні. Вони зайняті прослуховуванням їхньої пропаганди і не здатні критично мислити. Ба більше, переконати їх точно не вдасться. Тому краще зосередитися на важливіших справах.
Нині є багато міст, які вже звільнені від російських загарбників. Там немає жодної інфраструктури, зруйновані будинки, часто навіть немає де купити їжі. У таких містах були футбольні поля, спортивні зали, басейни. Скільки ви бачили заяв від МОК про допомогу у реконструкції, меценатство? Особисто я жодної заяви не бачив. І мова навіть не йде про цивільні об’єкти.
Зараз багато українських дітей є біженцями в різних країнах Європи. Деякі з них продовжили тренуватися. Вони йдуть до своєї мети. І я вдячний країнам, які їх у цьому підтримують. Я думаю, що через кілька років ми почуємо ще не одну історію про молодого спортсмена, який втік від війни, але зумів завоювати медаль Європи, світу чи Олімпійських ігор. Як це відбулося і зі мною.
Наш дух до перемоги не зламати. Терор і олімпізм – дві протилежності, їх не поєднати», - написав Зантарая.
