«Незламна дівчинка України, приклад для дітей». Історія 8-річної гімнастки, яка втратила ногу через обстріл РФ
Мужня Олександра Паскаль.
Росія вже два з половиною роки здійснює воєнні злочини на території України.
Однією із жертв повномасштабної війни стала юна українська гімнастка Олександра Паскаль. У травні 2022 року вона у 5-річному віці опинилися під завалами після обстрілу російськими військами.
Удар відбувся о 9 годині ранку, коли в будинку перебувала вся родина – Олександра серед усіх постраждалих отримала найбільш серйозні травми: перелом руки, ребер, осколкові поранення. Найгірше – на її ногу впала плита та роздробила усі кістки.
У підсумку лікарі боролись за життя дівчинки, яка понад 2 тижні перебувала у медикаментозній комі. Завершилось все ампутацією лівої ноги. Втім, попри серйозну травму Олександра продовжила займатись спортом після реабілітації в Австрії – не залишила спортивну гімнастику, а також відвідує бальні танці тепер вже з індивідуальним біонічним протезом. І мріє колись стати олімпійською чемпіонкою.
Наразі дівчина бере участь у турнірах та відвідує різні програми. Як приклад, її виступ на шоу «Україна неймовірних людей» під пісню «Океан Ельзи»:
Під час Олімпіади вона разом з мамою Марією, яка теж постраждала внаслідок того обстрілу, зустрілися з українськими та іноземними журналістами.
Tribuna.com записала цю історію з Volia Space у Парижі.
***
– На початку згадаю твою цитату: «Я хочу займатися художньою гімнастикою, що б не сталося. Хочу ходити і не мати жодних обмежень».
Олександра: «Я дуже люблю гімнастику. Коли тривоги, ми спускаємося у підвал – там беремо м’ячики та інші речі, тренуємось».
– Маріє, як ви виходили з цих обставин. Що мотивувало вас та вашу доньку йти вперед?
Мама Марія: «Насамперед вона дуже швидко пройшла реабілітацію. Після травми пройшло всього три місяці – нам поставили протез, а вона пішла одразу на тренування. Звісно, тренерка трошки боялася, бо це були серйозні травми. Вона спочатку потроху [займалася], а потім стала тренуватися однаково з дівчатами. Я силу знаходжу у ній, у своїй сім’ї. Хочеться, щоб наші діти отримували все найкраще. Віримо, що у неї все вийде».
– Саша займається серйозною гімнастикою. Скільки разів на тиждень?
Мама Марія: «5 разів».
– Це максимально професійний режим?
Мама Марія: «Так. 2,5-3 години щодня, буває ще у неділю, коли тренер кличе додатково».
– Твоя мрія, наскільки я чув, виступити на Олімпійських іграх?
Олександра: «Я мрію стати олімпійською чемпіонкою та тренером з гімнастики».
– Чому саме художня гімнастика тобі подобається, що в цьому особливого?
Олександра: «Мені дуже подобається нею займатися, дуже хочу надалі це робити».
Мама Марія: «Ми ходили на гімнастику й до травми, ще з 4-річного віку. А це (травма внаслідок російського обстрілу – прим.) трапилося, коли їй тільки виповнилося 6 років».
– Хто для тебе є прикладом у цьому виді спорту? З кого береш натхнення?
Олександра: «Мій тренер Інга Валеріївна Ковальчук».
– З того, що я бачив, ти зараз працюєш майже без обмежень. І колесо можеш зробити.
Мама Марія: «Вона все робить, все».
– Як ти себе почуваєш? Що дає тобі спорт?
Олександра: «Він дає мені дух, радість і натхнення».
Мама Марія: «Вона дуже щаслива, коли ходить на тренування. Це вона півдня зайнята – школа, потім тренування. Півдня працює, можна сказати. Навіть немає часу про щось інше думати».
– Ти вже була на різних шоу та програмах в Україні, про тебе зняли понад 10 сюжетів. Ти не втомилася від такої уваги?
Олександра: «Ні».
– Подобається чи іноді страшно, наприклад, інтерв’ю давати?
Олександра: «Подобається».
– Як тобі взагалі бути в колективі з іншими дітьми. Я просто бачив, що ти окрім гімнастики також займаєшся бальними танцями. Це дуже круто виглядає.
Мама Марія: «Вона ходить, коли по гімнастиці трохи пауза».
– А коли там пауза, якщо 5 тренувань?
Мама Марія: «Коли не такі важкі тренування. Якщо є час – то вона йде. Бальні танці – це година, гімнастика – три години. Коли вона дуже сильно втомилася – то не йдемо. Коли нормально – то йдемо. Вона сама каже: «Хочу на танці». Тоді йдемо на танці, все».
– Подумав в один момент, що ваша сім’я є великим прикладом для України. Що коли у людей опускаються руки, особливо зараз у важкий час, коли перемог майже немає та багато втрат, люди дивляться на вашу доньку і кажуть: «Якщо вона йде до своєї мети, то ми не можемо теж опускати руки».
Мама Марія: «Так, їй багато пишуть, і в інстаграмі також, що вона молодець. Її відео нашим захисникам показують. Вона їх всіх мотивує, що після такої травми пішла в спорт. Якщо дитина може, то доросла людина тим паче».
– Яке повідомлення та від якої людини вам найбільше запам’яталося з того, що писали Саші?
Мама Марія: «Дуже багато різних гарних слів. Що вона мотивує, що вона молодець, щоб не здавалася, що вона незламна дівчинка України, приклад для усіх дітей. Дуже багато».
– Як ви вважаєте, звідки у неї такий сильний характер?
Мама Марія: «Навіть не знаю. Вона у нас такий боєць – чого хоче, того добивається. Можливо, доб’ється усіх своїх цілей. Віримо у це, бажаємо їй успіхів».
Олександра: «Ще пишуть, що я надихаю».
Мама Марія: «Коли приїжджаємо до Києва, то навіть люди, які проходять, кажуть: «Можна з вами сфотографуватися?». Дуже багато було таких випадків».
– Саша, як ти на це реагуєш?
Олександра: «Добре».
Мама Марія: «Їй одразу приємно, що впізнають».
– Я бачив, що ти знайома з нашими українськими спортсменками, з Різатдіновою. Ви на одному ефірі були. З кимось ще спілкувалася?
Мама Марія: «З Іриною Дерюгіною теж знайомі».
– Ви зараз в Одесі мешкаєте?
Мама Марія: «У Чорноморську біля Одеси».
– Яка там зараз ситуація? Наскільки війна все змінила в плані вашого життя?
Мама Марія: «Дуже змінила. Місто зараз набагато більше обстрілюють, ніж раніше. Тому що біля нас порт знаходиться. Дуже сильно обстріляли Затоку».
– А в плані електроенергії?
Мама Марія: «Вимикають, так, постійно».
– Як діти в таких умовах займаються?
Мама Марія: «Дуже спекотно, світла немає, як завжди».
Олександра: «Капець!»
– Тебе це не зупиняє займатися художньою гімнастикою, якщо світла немає?
Олександра: «Ні».
Мама Марія: «Вона навпаки – коли немає світла, то «Пішли на тренування, щоб нудно не було».
– До нас приходив баскетболіст Станіслав Медведенко і він думав, що дітей це зупинить. Але навпаки – якісь ліхтарі, «давайте» і все. Більше емоцій, «навпаки будемо займатися».
Мама Марія: «Так воно і є».
– Як ви тренування проводите, коли світла немає? Що тренер говорить?
Мама Марія: «Батьків не пускають, я не знаю. Є обмеження. Думаю, що коли діти знаходяться біля батьків, то не так себе ведуть, як просто з тренером».
Олександра: «Боляче».
– А що саме? Розтяжка?
Олександра: «Так, розтяжка, тягнуть нас усіх».
– І ти все одно хочеш займатися?
Олександра: «Так».
Мама Марія: «Вони там дійсно не працюють, а пашуть. Виходять дуже мокрі, дуже спітнілі, втомлені. Приходить додому – і вже нічого не хоче, тільки відпочити. З протезом це ще важче».
– Наскільки сильні обмеження?
Мама Марія: «Немає ніяких. Як вона почувається – так і повинна робити. Якщо вона хоче і може – то так, якщо боїться – то це вже від неї залежить».
– Я знаю, що у художній гімнастиці велика дисципліна щодо харчування. Тобто солодке не можна, інше не можна. Я почув, що ти мамі сказала, щоб в McDonald‘s зайти, поки ви у Парижі. Сподіваюся, тренер не буде дивитися нашу трансляцію.
Мама Марія: «Ми коли від’їжджали, то вона одразу сказала: «Тільки не перегодовуйте». Побажання нам гарно провести час, але не переїдати».
– Ви вже брали участь в змаганнях? Як це відбувається? Є змагання в Україні для дітей з такими травмами? Як це загалом у світі та Європі відбувається?
Мама Марія: «Ми в Європу ще не їздили. По Україні вона змагається зі здоровими дітками – у нас немає такого, щоб ще якась дитина з такими ампутаціями займалася художньою гімнастикою. Вона – перша. І треті, і другі, і перші місця були вже».
– Яка у вас співпраця з федерацією гімнастики? Вона якось допомагає, цікавиться?
Мама Марія: «Так, вони телефонують нашому тренеру, цікавляться. Телефонували та казали, що якщо буде потрібна допомога – то щоб ми телефонували. І вони завжди підуть на зустріч».
– Ви знаєте якийсь приклад з Європи, щоб дитина з ампутацією займалася художньою гімнастикою?
Мама Марія: «Саме художньою гімнастикою з ампутацією ноги – ні, вона перша».
– Який би ви меседж хотіли дати світовій спільноті? Від людей, які серйозно постраждали внаслідок цієї війни.
Мама Марія: «Хотіли б сказати, що якщо чогось хочеш, то треба цього добиватися. Нам потрібен мир. Досить, щоб діти та дорослі страждали через війну. Це нікому не потрібно».
Фото: Міністерство молоді та спорту України, офіційний сайт міста Одеса, соцмережі
Інші пости користувача
