"У нас все добре, шансів у вас немає". Валерій Лобановьский - про Михайла Фоменка
Валерій Васильович Лобановський працював і виховував багатьох гравців і тренерів, яких ми по праву вважаємо легендарними. У наступних абзацах ви прочитаєте думки Лобановського щодо Михайла Фоменка. Це переклад уривка із книги "Нескінчений матч".
Фоменко-гравець
Суворість і акуратність в грі Михайла Фоменка була викликана життєвою необхідністю -- він займав позицію заднього центрального захисника, яка передбачає перш за все відданість принципу високої надійності. Ми вже тоді вимагали від "чистильника" брати участь в створенні атак точним пасом і підключенням вперед для створення чисельної більшості на певній ділянці поля, найчастіше за все в центральній зоні атаки, і Фоменко ці завдання добре виконував.
Коли він сумнівався, чи вдасться діяти без помилок, він не робив ніяких кроків, розуміючи згубність необачних дій для команди. "Хай буде простіше, але надійніше" - його девіз, який можна порадити взяти на озброєння багатьом сьогоднішнім заднім центральним захисникам.
Позиційні помилки Михайло допускав не часто, інтуїція щодо напрямку атак суперників у нього була, але час від часу підводила повільність прийняття рішень, особливо якщо гра проходила на божевільних швидкостях. Надійність при захисті у таких випадках, на щастя, залишалась, але друга, творча "половинка" зникала.
Його часто турбувала хвора спина, грав на уколах, але про це знали лише в нашій команді, ну і, можливо, приятелі з інших команд: всі футболісти все про всіх знають, бездротовий телефон між командами працює постійно. Глядачі не знали і навіть не здогадувались, що в центрі захисту працює хлопець, який би у "цивільному" житті брав би довідку за довідкою в лікарні.
На перших хвилинах матчу Міша довірливо казав найближчому супернику: "Сьогодні можете навіть не старатись. У нас все добре, шансів у вас немає". Звісно, суперники на таке зазвичай не велись, але наш "ліберо" цього і не прагнув -- перш за все, він заспокоював самого себе, психологічно готувався до матчу. До речі, іноземним гравцям він пояснював те ж саме, але за допомогою жестів. Після повідомлення про те, що "у нас все добре", він брався до праці, і більше нічого не відволікало його від гри.
Фоменко-тренер
Якось -- боюсь помилитись, але, здається, це було у 1977 році -- я звернув увагу, що Міша на базі не розлучається з товстим клейончастим зошитом, у який постійно щось записує. "Може, щоденник веде", -- подумав я тоді. Все стало зрозумілим, коли цей чорноволосий симпатичний хлопчина одного разу постукав у двері моєї кімнати і, увійшовши, сказав: "Я не можу себе уявити поза тренерською справою після того, як закінчу грати. Хотів би порадитись з вами щодо цього"
З перших днів нашої роботи у київському "Динамо" ми з Олегом Базилевичем оголосили гравцям, що нам не байдуже їх майбутнє, що були б раді мати в їх особах послідовників і готові, коли це буде необхідним, допомогти у тій справі, якою займаємось самі. На словах можна казати що завгодно, але ми намагались заразити хлопців захопленістю, продемонструвати всі плюси та мінуси професії.
Ми, безумовно, розуміли, що далеко не кожному із наших підопічних судилося стати тренером. Тобто зайнятись цією справою, звісно, могли б всі, але ми думали про тренерів високого класу. Вища школа тренерів "штампує" тренерів у великих кількостях, але де вони, тренери, про яких говорили б як про новаторів?
У тренерській справі попередні заслуги не рахуються. Початок -- з нуля. Досвід гравця є корисним, але мінімально. Коли в інтерв'ю з двадцятирічним футболістом, який забив декілька красивих голів, я читаю, що він мріє стати тренером, я йому не вірю, тому що він реально гадки не має, що це за справа. ... Окрім того, що ми "ставили" гру, репетирували її на тренуваннях, ми хотіли стати для хлопців, які тягнулись до тренерської справи, тими, ким для нас були О. О. Ошенков, В. Д. Соловйов і В. О. Маслов. Ми розраховували (і розраховуємо до сьогодні уже з новими гравцями) передати їм все, що вміємо, і стимулювати їх до власного пошуку - це головне.
Приблизно про це ми говорили тоді з Михайлом Фоменком, і я побажав йому всіляких успіхів, обіцяючи допомогу, коли вона знадобиться, додавши при цьому, що професія тренера вимагає міцного здоров'я (обов'язково потрібно слідкувати за своїм станом), міцних нервів (обставин, що вимотують, у нашій справі більш ніж достатньо), вміння битись, відстоювати свою думку, не здаватись і маневрувати.
Інтелектуально гравці з часом стають більш розвиненими, а отже -- і більш вимогливими. Їм вже не достатньо трьох-чотирьох вивчених рішень. Вони відчувають: щоб досягти успіху, не можна стояти на місці. Не має права стояти на місці і тренер.
У свій зошит Михайло записував конспекти тренувань, розбори матчів.
Я зрадів, побачивши Фоменка на тренерській лаві, спокійного і врівноваженого.
Нехай і Валерій Васильович, і Михайло Іванович спочивають з миром.
