«Шахтар» Йовичевича розмазав би «Марсель». Але такої романтики більше не буде
«Шахтар» не витримав тиску «Велодрому» та безвольно вилетів з Ліги Європи від «Марселя». Вболівальники та експерти ще довго будуть розбирати матч на атоми, дивуватися інертності Марино Пушича та шукати винних у пропущених голах. Але головну причину поразки вже назвав один з користувачів Tribuna.com в коментарях: «Вибачте, але сьогодні команда вийшла на гру явно не налаштована перемагати, вийшли просто відіграти».
Це сильно контрастує з самобутньою командою Ігора Йовичевича, яка прожила дуже коротке, але таке яскраве життя восени 2022 року. Зізнаюся, я ніколи не симпатизував «Шахтарю» (взагалі вболіваю за «Ворсклу», а в класичному звик разом з батьком підтримувати «Динамо»). Але тоді, як і мільйони українців, я щиро переживав за «гірників», бо як би банально та пафосно це не звучало, вони грали за Україну. І навіть патріотичні промови Йовичевича, з яких потім усі почали крінжувати, тоді сприймалися як щирий порив душі. Бо словам хорватського тренера з українським серцем хотілося вірити.
Якби протистояння з «Марселем» відбулося в 2022-му, то від провансальців не залишилося б і мокрого місця. Ні, не завдяки оверперфомансу Мудрика або через те, що «Марсель» такий немічний. Просто щоразу виїжджаючи на матчі ЛЧ, гравці тої команди розуміли, заради чого їм дозволяють перетнути державний кордон. Не для фоток з пляжу в Дубаї, а для того, щоб змусити співгромадян вірити в неможливе, коли 10 українців та 1 легіонер здатні на рівних грати з мадридським «Реалом».
Пам’ятаю, ще до незабутнього виступу «гірників» у ЛЧ 2022/23 на Трибуні вийшла цікава стаття про подвиги «Хайдука» під час війни за незалежність Хорватії:
Так от, «Шахтар» Йовичевича створив український ремейк цієї історії. Але це не могло тривати вічно. Війна поступово стала буденністю – не тільки для футболістів, а й для більшості українців загалом. Перші місяці назавжди закарбувалися в пам’яті моментом, у який усі ми, незалежно від статусу, походження, політичних уподобань, об’єдналися навколо єдиної мети. Але на те він і момент – пролетів настільки швидко, що здається, це було вже в іншому житті.
Минуло півтора роки, і Рінат Ахметов почав будувати найсильніший «Шахтар» в історії, витрачаючи на бразильських новачків по 12+ мільйонів євро. Було вже багато дискусій про доцільність таких витрат під час війни. Лише припущу, що деякі європейці крутять пальцем біля виска, коли у своїх ЗМІ одночасно бачать новини про критичну нестачу боєприпасів на фронті та новий багатомільйонний трансфер «Шахтаря».
Втім, можливо, з часом ми справді побачимо надпотужну команду, яка досягатиме успіху в Європі та не знатиме рівних в Україні. Але ми вже ніколи не відчуємо вайби того романтичного, драйвового «Шахтаря»-2022, бо донецький клуб знову перетворюється на трамплін у великий футбол для бразильців, які ніколи не усвідомлять, що в нашій реальності матчі ЛЧ/ЛЄ – це не тільки про «засвітитися в єврокубках та заробити преміальні».
