Історичний похід МФК "Миколаєва" за Кубком: Секс у презервативі, три серії пенальті, розгром від "Динамо"
МФК Миколаїв був заснований у далекому 1920 році на базі суднобудівного заводу “Наваль”, який в радянські часи буде більш відомий як “Чорноморський суднобудівний завод”. Першими гравцями клуба були працівники цього самого заводу, які в обідню перерву та після робити збирались пограти у футбол. За свою столітню історію клуб мав багато назв, одна з яких, Суднобудівник, протримались у цілому 42 роки. Але мені, як людині яка народилась у 2003 році, цей клуб запам’ятався за назвою “МФК Миколаїв”. Я почав займатися футболом у шість років, і з того часу майже кожного дня приходив на стадіон “Евіс”, на якому проходили домашні матчі. Найпам’ятнішим сезоном для мене став 2016-17, але не Першої Ліги, а Кубку України. Історичний прохід місцевої команди до півфіналу був значним успіхом. Кожен раунд того розіграшу кубка має свій пам’ятний момент, кожен з яких відклався у моїй голові назавжди.
Перша серія пенальті у Петрово
Це був серпень 2016 року. Другий попередній етап Кубка України. Миколаїв приїхав до села Петрово, що на Кіровоградщині. Тоді мені особисто не було відомо нічого про цей клуб. Але як показала історія, Інгулець потрапив і до фіналу Кубка, і до УПЛ. Той матч був досить важким. 1:1 після 120 хвилин, і все вирішила серія пенальті. Треба відзначити, що пенальті у тому розіграші стали вирішальними для Миколаєва. “Корабели” перемогли у той серії та пройшли до наступного раунду.
Секс у презервативі
Руслан Забранський - визначна фігура в історії миколаївського футболу. Вихованець львівської школи футболу приїхав до “міста наречених” на початку 90-х років та провів шість чудових сезонів за місцевий клуб. Під керівництвом легендарного українського тренера Євгенія Кучеревського СК “Миколаїв” вийшов до вищої ліги та провів там два сезони. Забранський допоміг “корабелам” повернутися до елітного дивізіону у 1998 році, а після цього перейшов до Кривбасу. Там у нього не “пішла гра”, хоча у першому сезоні команда посіла третє місце. Забранський догравав у командах першої ліги, а у 2010 році став головним тренером команди, у якій він зробив собі ім’я.
1/16 Кубку України. МФК “Миколаїв” приїхав до Вінниці, де мав грати проти місцевої Ниви. “Корабели” обіграли свого суперника з рахунком 2:0. Але той матч запам’ятався пресконференція після матчу. Річ у тому, що зустріч проходила на штучному полі. Це не влаштувало Руслана Забранського, і він видав фразу на століття:
“Ми більше не вийдемо грати на штучне поле. Будь то матч Кубка України чи чемпіонату. Тому що це дуже складно для команди, яка на ньому не тренується. Це те саме, чоловіки мене зрозуміють, що секс у презервативі. Начебто й непогано, але не те”. Я тоді не знав про слово “крінж”, а тому просто сміявся як мале дитя від таких слів.
“Мама не відпустила на матч”
Ось ми дібрались до ⅛ фіналу Кубка України. За рік до того ми вже грали на цій стадії проти “Волині”. Тоді у двоматчевій серії МФК “Миколаїв” програв з підсумковим рахунком 0-7. Цього разу суперник нам дістався слабкіше - Оболонь-Бровар. Матч проходив 26 жовтня, це була середа. Мої друзі зібрались піти на матч, на якій я теж хотів потрапити. Але моя мама вирішила не пускати мене посеред робочого тижня, я залишився робити уроки та слідкувати за матчем вдома. Справа знову дійшла до пенальті, в яких Миколаїв переміг з рахунком 5:4. Я одночасно був засмучений, що не пішов на цей матч, але залишився радий за свою команду, яка пройшла до наступного раунду.
Матершинник Севідов, третя серія пенальті, неймовірний Чумак
Кульмінація розіграшу Кубка України прийшлась на 26 листопада 2016 року. Як зараз пам’ятаю, то була субота, холодний день, я зі своїм другом поїхав на тренування. Після цього ми домовились поїхати на матч, який був вже за годину. Ми приїхали на стадіон за 10 хвилин до матчу, команди вже виходили на поле, півтори тисячі вболівальників були готові підтримувати місцеву команду. Суперником стала команда Іллічівець, яку тренував скандальний Олександр Севідов. Олександр Володимирович вже приїжджав до Миколаєва за рік до того, коли тренував “Металіст”. Тоді вихованець місцевого футболу Віктор Берко поклав два видатних голи зі штрафного, та похоронив харківський клуб у 1/16.
Матч був дуже скучним. Команди майже не створювали моменти, на вулиці був мороз, м’яч ледве рухався по полю. Але ми не втрачали ентузіазму та постійно щось кричали. Докричалися. Ми стояли за лавою запасних Іллічівця. І десь у другому овертаймі Севідов не витримав, розвернувся до нас, і сказав, щоб ми завалили ї****. Але через 20 хвилин завалив вже він. Матч перейшов до серії пенальті, де легенда миколаївського футболу Роман Чумак взяв пенальті від Фоміна, Мішньов (той самий, який потрапив у скандал тиждень тому) не забив ще раз, і МФК виграв ту серію з рахунком 4:2. Радості не було меж. Стадіон був “on fire”. МФК Миколаїв пройшов до півфіналу Кубка України. Залишалось чекати на наступного опонента.
Динамо, хет-трик Ярмоленка, квитки за 500 грн
Кожного разу, коли великий гранд українського футболу приїжджав до Миколаєва, стадіон “Евіс” збирався на повну. Півфінал Кубка проти Динамо не став виключенням. Керівництво клубу це розуміло, а тому поставили “дикі” ціни на квитки. Ми на матч проти Іллічівця пройшли безплатно, бо квитки не продавались. Цього разу ціна стартувала з 50 грн і доходила до 500. Найдорожчі місця були по центру, як завжди. Мої друзі купили квитки по 200 гривень, на північно-західній трибуні, тобто дивились футбол під кутом 45 градусів. Я, як син відомого журналіста, постійно говорив, що мені квиток не потрібен, я сам пройду.
День матчу, а квитка в мене так і немає. Я прокинувся, перед школою попросив батька дістати мені акредитацію на матч. Коли повернувся, батько повідомив що він його зробив, залишалось його забрати. Я приїхав на стадіон, забрав свій пропуск, та пішов на ту саму центральну трибуну за 500 гривень. Пам’ятаю біля мене сидів мужик, який схоже витратив такі гроші за це місце. Він питав мене за акредитацію. Я зрозумів, що йому хочеться сходити на пресконференцію, пофоткатись з гравцями. Хоча мені й було 14 років, я “прочитав” його наміри та якісно відморозився. Матч був легендарним. Пропустив МФК тільки наприкінці першого тайму. Ярмоленко забив “у роздягальню”. Після перерви Кадар забив крутий м’яч через себе, Андрій відмітився ще двома голами. Комічний момент був після четвертого голу, коли адміністратор стадіону міняв рахунок на табло. В один момент він поставив рахунок 4:3 на рахунок господарів, через що стадіон “хайпував” декілька хвилин. Але потім він все-таки виправив свою помилку, а підсумковий рахунок так залишився 0:4 на користь “ Динамо”. До речі, той матч судила легендарна у майбутньому арбітриня, Катерина Монзуль.
Після цього МФК “Миколаїв” ніколи не доходив до такої стадії Кубка України. Команда продовжувала грати у Першій Лізі, найкращим результатом стало 4-е місце у сезоні 2020-21. Після цього “Корабели” за рішенням керівництва понизили себе у класі. Сезон у Другій Лізі вони не дограли через повномасштабне вторгнення росії в Україну, на стадіон прилетів снаряд окупантів, а майбутнє клубу залишилось невідомим.
Але я радий, що став свідком історичного сезону клубу зі свого рідного міста та ніколи не забуду ці моменти.