Динамо без системності: чому команда далека від стабільності та розвитку?

Почну з факту: маю динамівське серце. Воно болить. Кожному відомо, що Динамо — гранд українського футболу, проте той рівень гри, який команда показує останніми роками засмучує. Якість гри з кожним сезоном погіршується все більше і більше. Сьогодні Динамо після 23-ох турів замає 4-е місце й відстає від першого на 12 очок. Попереду — Шахтар, Дніпро-1 та Зоря.

У чому ж причина невдач біло-синіх і хто винен?

Найголовнішою проблемою команди є втрата системності чи її повна відсутність, сприймайте як хочете. Що це означає? Системність — це чітка стратегія та план дій на довгострокову перспективу, який охоплює усі сфери діяльності футбольного клубу: від академії та молодіжки до першої команди, а також забезпечення підтримки вболівальників та комунікаційної політики. До того ж системність передбачає наявність чіткої ієрархії та ролей у клубі, забезпечення зручних умов для роботи тренерського штабу, медичної команди, підготовки гравців, технічної інфраструктури та управління клубом в цілому. З’являються великі сумніви, що керівництво біло-синіх працює хоча б над половиною описаних вище аспектів.

Системність є дуже важливою для будь-якого футбольного клубу, оскільки вона дозволяє досягати стабільності та розвиватися на довгостроковій основі. Клуб зі стабільною системою може працювати на розвиток молодих гравців, збільшення фан-бази та розширення своєї репутації на міжнародному рівні. Однак, відсутність системності може призвести до низької ефективності, непостійності результатів, конфліктів у клубі та інших проблем з якими, в принципі, Динамо зіштовхнулось.

Також однією із причин неякісної гри є ставка на молодь. Тут очікувано і зрозуміло, оскільки у більшості випадків молоді гравці не мають достатнього досвіду для того, щоб впевнено вести команду до перемоги. Це здоровий крок, тим паче у ситуації, в якій ми зараз перебуваємо.

Але тоді й до трансферів потрібно ставитися відповідально. Багато легіонерів заграло за каденції Луческу? На жаль.

Як людина, яка вболіває за клуб, мушу зізнатися, що приходу Луческу на пост головного тренера не раділа зовсім. Ба більше, маю пляшку пива з фанатського бару, яка стоїть на той самий день, якого чекає ультрас київського “Динамо”. Мірча талановитий та досвідчений тренер, має гарну статистику, яка свідчить про його успіхи на тренерській позиції. Проте вплив “Містера” на команду фундаментально прослідковувався лише у першому сезоні.

Поверхнево додам, що невдачі біло-синіх — це ще й відображення розвитку українського футболу. Добре, що щось починає зрушати з мертвої точки, але глобально — ми застрягли.

У будь-якому разі, в першу чергу, керівництво клубу має зайнятися побудовою системи й тільки потім інтегрувати нового тренера. Без цього пункту хоч змінюй гравців безліч разів, хоч тренера змінюй — великих зрушень не буде. Чи потрібно це Ігорю Михайловичу? От у чому питання.