Микола Ріттер - перший український олімпієць. Він втратив свою золоту медаль Афін-1896 через алкоголь

Під час першої в історії Олімпіади 1896 року всі газети приділяли велику увагу українському спортсмену Миколі Ріттеру, передбачаючи, що він здобуде золоті медалі. Проте зараз про нього мало хто знає, і в цьому винен сам Ріттер. Його можливості та талант ніколи не були повністю реалізовані через досить специфічні причини, і тепер його ім'я затерлося в історії. Що ж сталось?

В першому складі МОК був українець Олексій Бутовський, який вирішив відправити спортсменів з Києва та Одеси на першу Олімпіаду

Мало кому відомо, але другом П'єра де Кубертена та членом першого скликання Олімпійського комітету був українець Олексій Дмитрович Бутовський. Олексій був генерал-майором від інфантерії (одне з найвищих звань в армії Російської імперії) та вихідцем з селища П'ятигірці сучасної Полтавської області. Він запалав ідеєю відряджання знайомих спортсменів на Олімпіаду та почав активну скаутську діяльність в Києві та Одесі.

Олексій Бутовський

Спорт був справою багатих. Ним мали змогу займатись тільки аристократи, військові чи лікарі. Наприклад, велосипед тоді коштував декілька річних зарплат простого трударя - сотні російських рублів. Багато спорядження можна було знайти тільки закордоном або виготовлялось під спеціальне замовлення. Саме на це у своїх листах до Кубертена жалівся український функціонер, пишучи про абсолютну безперспективність спорту в його регіоні. Але десятки спортсменів з України все-таки готувались до Олімпіади. Декілька відважних на останні гроші поплило поромом з Одеси до Афін, але в них в Константинополі закінчились гроші та вони повернулись. І один щасливчик, в супроводі Бутовського, дістався кінцевої точки. Цим героєм був дуже амбіційний та загадковий держслужбовець Микола Ріттер.

Ріттер кинув роботу заради Олімпіади та вважався фаворитом змагань

Насправді Ріттер вже кинув казначейську посаду в Києві, коли брав участь в Олімпіаді. Він народився в Золотоноші сучасної Черкаської області у дворянській родині. Та поступово рухався сходинками типової тогочасної аристократичної кар'єри, поки не почув про відродження Олімпіади. Ця новина дуже сильно запала в душу нашому герою. Він вирішив, що це головна подія всього його життя. Маючи певні заощадження відправився в Італію на тренування з фехтування. Апеннінська країна тоді була центром для майстрів рапіри. Під час Олімпіади грецькі газети будуть пророкувати Ріттеру впевнену перемогу в цьому виді спорту. Ще український спортсмен заявився на змагання зі стрільби з карабіна по мішені та боротьбі. Щоб не залишитись зовсім без грошей Ріттер став кореспондентом газети «Цикліст» та «Киянин» (ключове видання міста). Ось наш перший український спортивний журналіст в історії Олімпіад. 

Всі кваліфікаційні етапи змагань українець впевнено виграв. Конкуренція не йде в ніяке порівняння з сучасними Іграми. П'ять учасників в стрільбі, п'ятнадцять в фехтуванні, бо все-таки більш-менш популярний серед багатої аристократії вид спорту, а в боротьбі було потрібно виграти дві сутички. Майже всі спортсмени були універсалами, які перетинались один з одним в різних видах спорту, як, наприклад майбутній чемпіон в боротьбі німець Карл Шуман, який виграв ще й три золоті медалі в спортивній гімнастиці. Але наш точно був фаворитом перед всіма фіналами. На них так і не вийшов.

Змагання з фехтування на Олімпіаді 1896 року

Українець не вийшов на фінальні старти. Скаржився на погані умови проведення Олімпіади та втрату щасливого медальйону

Член МОК Олексій Бутовський отримав шок, коли в день фінальних стартів не зміг знайти на арені спортсмена з Києва. Він так жалкував про цю ситуацію, що потім обурливо напише, що краще б Ріттер ніколи не реєструвався на Олімпіаду, бо своїм демаршем він акцентував на тому, що від делегації Бутовського ніхто не взяв участь в Олімпійських іграх. 

Спортсмен-втікач потім виправдовувався, що не зміг взяти участь в Олімпіаді, бо загубив щасливий медальйон. Цей символічний оберіг йому подарувала його матуся в Золотоноші і його втрата так надломила Ріттера, що він вирішив не виходити на старти. Гадав, що без нього не виграє. Саме цю позицію публічну оголошуватиме Микола, коли прибуде до Києва. Про неї й згадує Бутовський. 

Олімпійський стадіон Афін 1896

На додачу Ріттер скаржився на жахливу організацію Олімпіади, що начебто він не розібрався в карті проведення змагань. Згадував, що арени між собою були розташовані на великій відстані. Писав в газеті, що час початку стартів йому абсолютно не підходив. Згадував, що греки не потурбувались про побут спортсменів, тому за все доводилось платити самостійно. 

Ріттер пропив свою золоту медаль. Занадто захопився грецьким вином

Але близькі друзі Ріттера принесли до нашого часу більш епічну легенду про пригоди українського спортсмена на Олімпіаді. У своїх розмовах з ними, він говорив, що під час подорожі до Афін страждав на морську хворобу і нестандартно її лікував. Досвідчені моряки порекомендували йому пити сухе червоне вино. І цей чудо-напій насправді зняв всі симптоми. Але проблема була в тому, що до цього Микола ніколи не вживав алкоголь та був прихильником здорового способу життя. 

Етикетка грецького експортного вина 1900 року

Йому так сподобалось вино, що зелений змій як виноградна лоза обвив його розум та тіло. Спортсмен з Києва продовжив пити вино ще й на суші, прямо під час Олімпіади. А враховуючи, що він перебував в Греції - історичному центрі виноробства, ще й постійно в стані стресу, то його можна зрозуміти. Наприкінці XIX століття в Західній Європі була велика криза виноробства, тому Греція зайняла нішу на ринку та активно розвинула виноробну промисловість. Наш герой буквально пропив свою потенційну золоту медаль, а скоріш за все навіть не одну. Проте, тепер набагато легше зрозуміти чому він втратив щасливий медальйон.

Став великим діячем олімпійського руху. Пропонував реформи

Але дофаміновий ефект від грецького вина все одно отримав позитивне відображення в житті Ріттера. Після Олімпіади, він став активним пропагандистом олімпійського руху. Українець проводив лекції, писав статті до газет, де агітував за заняття спортом. Він звернувся до міністра народної просвіти Російської імперії з пропозицією про створення Олімпійського комітету, але його прогресистські ідеї відкинули. 

Медаль Олімпійських ігор 1896 року

Особисто П'єр де Кубертен запросив українця на II Олімпійський конгрес у Гаврі в 1897 році. Українець висунув на той момент революційну ідею про допуск спортсменів-професіоналів та відповідно професійних тренерів до Олімпіади, але його ідею відкинули, щоб повернутись до неї значно пізніше. Ріттер був людиною, яка жила олімпійським рухом та заслуговує на те, щоб стати висвітленою частиною української спортивної історії.