Майже ідеальний протест. Чого нас вчить історія з Харлан

Кілька місяців українську спортивну спільноту колупали незрозумілі підходи до виступів на міжнародних змаганнях, де присутні росіяни чи білоруси. 

Одні виступали з росіянами, інші - не виступали. Хтось був публічно активним, а хтось мовчав. Хтось не потиснув руку, хтось не вітався. Хтось взагалі не виступав на змаганнях, а когось просто не випускали з країни. 

Бойкотний наказ був провалом, і в цьому, думаю, переконались уже всі. Бо він був неефективним і недалекоглядним. Це вже сотні раз обговорювали - можете прочитати ще раз тут. 

Втім, нарешті міністерство переглянуло підхід, і ми одразу нанесли потужний удар по повзучому поверненню росіян в спорт. 

Історія Ольги Харлан на чемпіонаті світу доводить, що весь тиск на міністерство, вся критика не була марною. Бо нарешті є хоч якийсь результат. Якого було досягнуто, як правильно сказав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба та й підтвердила Ольга Харлан, завдяки всім сторонам спортивного ком’юніті.

Який результат? 

1. Томас Бах тепер не може сказати, що рекомендації про допуск осіб з російським паспортом працюють добре. Довелось увімкнутись й рятувати ситуацію, надавши Харлан персональне запрошення на Олімпіаду.

2. Світове спортивне ком’юніті зрозуміло, що ми не змирились і не вовтузимось у внутрішніх розборках, а готові відстоювати права наших спортсменів.

3. Міжнародні федерації будуть ще уважніше думати, чи варто допускати росіян. А якщо вже й допускати, то бути максимально уважними. 

4. Медіаудар був настільки потужним, що ви не знайдете жодного топового не лише спортивного медіа, яке б про це не написало. І немало з них - з відчутною підтримкою України та критикою Міжнародної федерації фехтування. 

Мінус всієї ситуації лише в тому, що Ольга Харлан втратила можливість змагатись за перемогу на чемпіонаті світу в індивідуальному турнірі. Та й нервів, вочевидь, пішло немало.

***

Хтось може сказати, що не моя справа оцінювати дії, але я все ж це зроблю. І  похвалю всі частини українського спортивного ком’юніті. 

Владу - бо увімкнулись всі. МЗС, міністерство оборони, офіс президента. 

І навіть Вадима Гутцайта в цьому конкретному кейсі можна критикувати лише за інерцією. Так, в роботі його відомств безліч провалів та комунікативна інертність. Але схоже, що ця ситуація реально вдарила по его Гутцайта і він робив свій максимум (чи достатньо цього максимуму - інша справа). Були і публічні, і непублічні дії, листи, навіть оперативний брифінг зібрали з поясненнями. 

Спортсменів - бо ніхто не залишився осторонь. Володимир Кличко, Андрій Шевченко, Еліна Світоліна і ще сотні українських спортсменів і клубів долучились до тиску. 

Медіа - бо спонукали до активних дій вболівальників і підганяли інертних чиновників. 

Вболівальників - бо зчинили такий галас та задовбали Міжнародну федерацію фехтування, що не помітити потенційну кризу стало неможливо. 

Прикро, що це сталось лише зараз. І уже десятки українських спортсменів постраждали. Але краще пізно, ніж ніколи. 

***

Факт, що головна історія всього весняно-літнього протистояння поверненню росіян в світовий спорт сталась саме в Мілані. Не листи, не бойкот, не наша критика. 

І дуже важливо, щоб вона стала сходинкою вверх для кращої, системної і розумної роботи по тиску на російський та білоруський спорт. 

Саме такими мають бути дії всієї спортивної спільноти. І називайте це як хочете - бойкот, напівбойкот, протест, акція. 

Суті не змінює - ця подія і все, що її оточувало, має стати прикладом поведінки для спортсменів, вболівальників, медіа, федерацій і навіть спортивної влади.

Але для цього нам багато що треба виправити.

Насамперед, Вадиму Гутцайту час зрозуміти, що його критикують не тому, що продались. А тому, що робота його відомств справді нагадує секретний орган радянського формату. Комунікація - лише для внутрішнього споживача. Поразки називаються перемогами. І в той же час ми чуємо слова «хай не заздрять, а працюють, як я працюю», після яких хочеться помитись.

У «Трибуни», принаймні, точно немає ніяких підкилимних бажань. Але якщо ви створюєте паралельну реальність вічних перемог, то ми будемо її заперечувати та пояснювати читачам, що ви маніпулюєте.

В Україні немало людей, які хочуть і готові допомагати ефективно тиснути на основного ворога. І робити це краще разом. 

Міністерству варто нарешті зробити дієву робочу групу з недопуску росіян і план дій, а не ось цю пародію. В ній мають бути не ті, хто вам близький, а ті, хто ефективні. Реальні фахівці в галузях міжнародної комунікації, права, піару, медіа, роботи з вболівальниками.

Варто було б радикально змінити медійну політику НОК. Все про цю організацію вже зрозуміло, але для ефективності в роботі з закордонними медіа вам потрібно терміново щось робити. До мене неодноразово звертались закордонні журналісти і дивувались - чому НОК мовчить, де почитати офіційні заяви, як реагувати на ті чи інші події? Вони ж за баланс думок, але як збалансувати російські вкиди, якщо в НОК України мовчать?

І, чорт забирай, допоможіть нам з тиском на МОК, щоб виключити з його складу російських представників.

Ідей безліч, але якщо ми будемо робити це окремо – кейс Харлан може стати останнім справді переможним для українського спорту.

«Немає нічого абсурднішого». Світові медіа потужно відреагували на дискваліфікацію Харлан

Фото: «Обозреватель», ISport