Гра проти системи: неймовірна доля шахіста і політичного вигнанця Федора Богатирчука

Цей текст написаний користувачем Tribuna.com в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та коментарями.

На Брест-Литовському шосе гостей зустрічали хто чим міг: сіллю, хлібом, горілкою. На вулицях творився хаос – вітрини магазинів розбиті, всюди немов навіжені гасали люди з повними клунками різного краму. Федір Парфенович почув вибухи. Кажуть, що перші вибухи пролунали на Хрещатику, біля Прорізної.

Так для Києва розпочалася Друга світова війна. У місто зайшли німці.

Федір Богатирчук – чемпіон СРСР з шахів, доктор медичних наук, воїн корпусу Українських січових стрільців, не дивлячись на вимогу влади евакуюватися, залишився в місті. Привід знайшовся швидко – на той час він буцімто проходив курс щеплень від сказу, тож не міг покинути рідний Київ.

Більшовики йому цього не пробачили, як і багато іншого.

Хто такий Федір Богатирчук?

Федір Парфенович Бондарчук народився у Києві, 27 листопада 1892 року. Змалечку цікавиться грою в шахи і у віці 19 років уже стає чемпіоном рідного міста, випередивши, серед інших, Юхима Боголюбова, майбутнього претендента на світову корону.

У ті часи (як, зрештою, і у наші дні), самими лише шахами заробити на життя було важко, тому в 1912 році чемпіон Києва вступає на медичний факультет Київського університету Святого Володимира, що зараз має ім’я Тараса Шевченка.

Федору вдається поєднувати навчання на лікаря (що, погодьтеся, справа не з легких) і професійний спорт – того ж року бере участь у Всеросійському турнірі, де посідає третє місце. А через два роки їде до німецького міста Мангейм, де впевнено рухається у верхній половині таблиці. На жаль, турнір завершити не вдається – вибухає Перша світова війна.

Лікар на фронті, чемпіон за дошкою

У 1917 році Федір отримує диплом лікаря та вирушає на фронт добровольцем. Війна для тодішньої Російської імперії вже добігає кінця, а революційний рух розхитує імперію зсередини. Уже незабаром імперія розсипається, а Богатирчук приєднується до армії Української Народної Республіки, бере активну участь у національно-визвольних змаганнях. Ходять чутки, що Федір врятував життя тоді ще маловідомому Андрію Мельнику – майбутньому лідеру ОУН.

Після революції Богатирчук викладає в університеті та бере участь у турнірах, зокрема чемпіонатах країни. Чотири рази фінішує третім, а у 1927 році стає чемпіоном СРСР. Лише 4 роки потому першість СРСР виграє молодий проспект – Міхаіл Ботвіннік, улюбленець Кремля, майбутній «патріарх радянських шахів» та чемпіон світу.

Коли перемога стала вироком

Федір Богатирчук залишився єдиним радянським шахістом, який не програвав Ботвінніку, натомість записав собі в актив 3 перемоги і 2 нічиї.

Проте одна з цих партій запам’яталася не лише публіці, але й радянському керівництву. У 1935 році в столиці СРСР проходить турнір, який вважається одним із найсильніших на той час. У ньому, крім Богатирчука, Ботвінніка та інших провідних радянських майстрів, беруть участь ексчемпіони світу – Ласкер і Капабланка, з якими український маестро грає внічию. Ботвіннік, один з двох тріумфаторів турніру, зазнає лише двох поразок, одну з яких завдає саме Богатирчук. У тій партії Федір Богатирчук грає білими, а Міхаіл Ботвіннік – чорними. Після дебюту чотирьох коней позиція на дошці залишається рівною. Проте з кожним ходом Федору вдається покращувати своє становище і затискати Ботвінніка у сталеві лещата на королівському фланзі. Зрештою, такий тиск призводить до виснаження супротивника і чорні припускаються фатальної помилки. Після цього білі, які немов удав, стискали кільця навколо чорних, завдають вирішального удару, перевівши гру у виграшний для себе ендшпіль. Ботвіннік визнає свою поразку.

Радянське керівництво розлючене тим, що Ботвіннік не став одноосібним переможцем. Винуватця знаходять швидко. Незабаром у пресі починається кампанія проти Богатирчука, який тоді очолює Федерацію шахів України.

Його звинувачують у тому, що маючи не найкраще становище у турнірі, грає в повну силу проти свого співвітчизника і виграє партію, що значно зменшує престиж комуністичного режиму в очах світової шахової спільноти. Так українець потрапляє у немилість радянської влади.

Лікар, політик, емігрант

Попри це Федір Парфенович не опускає рук. Ставши вигнанцем у шаховому світі СРСР, він зосереджується на лікарській справі. У 1940 році він отримує ступінь доктора медичних наук та очолює кабінет рентгенології в Інституті фізіології, також в роки війни у складі Української національної ради збирає гроші для військовополонених.

Після закінчення війни Богатирчук емігрує до Канади, де бере активну участь у житті української громади, викладає в університеті, а також стає членом Канадської збірної з шахів, призером внутрішньої першості (1 срібло і 1 бронза).

У складі збірної в 1954 році приїздить на Шахову олімпіаду, де займає 6 місце на своїй дошці. Того ж року йому збиралися присвоїти звання гросмейстера – проте отримав лише звання міжнародного майстра. ФІДЕ не змогла присвоїти українцю найвищий ранг у шахах через протест радянської делегації.

Федір Богатирчук продовжив виступати на міжнародних турнірах, уникаючи змагань, де брали участь радянські гросмейстери. Видатний український лікар і маестро шахів помер в 1984 році у віці 91 року. Його ім’я залишалось під забороною і не згадувалося у радянських книжках до 1990 року – майже до самої смерті комуністичного режиму.

На жаль, йому не вдалося дожити до моменту, коли його визнали вдома, а його Батьківщина врешті стала вільною.