Вкрадений титул, нудні поєдинки та неадекватне суддівство. Трилогія Холіфілда та Руїса – абсурд Дона Кінга

Від редакції: ви зайшли у матеріал автора Sgt Surkis’ Dynamo Hearts Club Band у блогерському конкурсі з боксу на Tribuna.com. Підтримайте автора плюсами та коментарями за хорошу роботу.

***

Історія боксу знає велику кількість по-справжньому легендарних трилогій: Мохаммед Алі проти Джо Фрейзера, Менні Пакьяо проти Еріка Моралеса, Артуро Гатті проти Міккі Уорда та багато інших. Трилогія Евандера Холіфілда проти Джона Руїса - не одна з них.

Здається, в ній поганим було майже все: виступ самих боксерів, закулісні ігри Дона Кінга, суддівство і сумнівна титульна складова. Але чому так, і чи було у цій трилогії хоча б щось хороше? Це ми і спробуємо виявити.

Імперія наносить удар у відповідь: Дон Кінг вперше за кар'єру втрачає вплив у хевівейті та іде у суд

У листопаді 1999 року Леннокс Льюїс вдруге зустрівся з Евандером Холіфілдом у поєдинку за звання абсолютного чемпіона світу у надважкій вазі. Після грабіжницької нічиї у першому бою, в реванші Льюїс все ж таки отримав заслужену перемогу. Британець таким чином об'єднав титули WBC, WBA i IBF - у дивізіоні це сталося вперше за 7 років.

Боксерська спільнота була задоволена: нарешті хевівейт отримав беззаперечного єдиного чемпіона світу. Людиною, яка була незадоволена ситуацією, був Дон Кінг. Промоутер, який був на вершині з початку 1970-их років та був королем боксерського закулісся, раптом опинився в ситуації, коли його боксери не мали жодного поясу у надважкому дивізіоні. Не проблема - варто просто переманити Леннокса у свій табір. Але виявилося, що британець не надто прагне співпрацювати з Кінгом, прекрасно знаючи про те, як Дон неодноразово грабував своїх же спортсменів, тож Льюїс відмовився від пропозиції.

Після цього Дон Кінг повівся, ніби злодійкуватий пес, який кружляє навколо м'ясного прилавка, щоб сперти гарний шматочок, щойно продавець відвернеться - він просто вирішив відсудити у Леннокса якийсь з поясів. Спочатку промоутер спробував провернути це з IBF, але хоча б якоїсь зачіпки, яка б дозволила оскаржити чемпіонство британця за цією версією просто не було. Кінг не засмутився, і подав скаргу на Льюїса до WBA, з керівництвом якої у американця були дуже теплі, навіть надто підозріло хороші стосунки.

Перше місце у рейтингу WBA займав боксер Кінга, маловідомий 28-річний пуерториканець Джон Руїс (36-3), а Леннокс Льюїс тим часом домовлявся про бій з непереможним претендентом №1 за версією WBC та IBF Майклом Грантом (31-0). Бій Льюїс - Грант був одним з найочікуваніших у надважкому дивізіоні на початку 2000 року і обіцяв зібрати велику касу, тому очевидно, що саме цей поєдинок був у пріорітеті для британця.

Кінг скористався ситуацією і вимагав аби WBA відібрала титул у Льюїса через відмову битися з Руїсом. Насправді Леннокс і не відмовлявся, але просив лише перенести бій на кілька місяців, оскільки у нього вже був укладений контракт на поєдинок з Грантом - він не міг відмовитися від нього, не заплативши компенсацію в кілька мільйонів доларів. І нібито британець та WBA про все домовилися, але Кінг подав апеляцію... і Асоціація змінила своє рішення, позбавивши Льюїса титулу. Що це було: якісь закулісні домовленості або ж банальний підкуп, так і залишилось невідомим.

Сумнівні претенденти: постарілий Холіфілд та середняк Руїс

Тепер вакантний титул мали розіграти між собою перші два номери рейтингу WBA. На першому місці був вже згаданий Руїс, а на другому - Евандер Холіфілд, що було доволі суперечливим. Кращі роки легендарного Евандера були позаду, і це було очевидно, навіть не дивлячись на хороший другий бій з Льюїсом. Власне, перший дзвіночок пролунав ще у 1998 році, коли Евандер видав доволі блідий бій проти Вона Біна, хоча й беззаперечно виграв. Зрозуміло, що 2 роки потому ситуація для 37-річного американця лише ускладнилася, та й після поразки Ленноксу він за 7 місяців не провів жодного бою. Але гаразд - скажімо, Холіфілд зберіг позиції в рейтингах за свої колишні заслуги.

Джон Руїс - це тема для окремої розмови. Більшість боксерів, навіть величні чемпіони, починали кар'єри поєдинками з джорніменами, аби набратися досвіду професійного рингу. Але кар'єра Джона Руїса у цьому плані все одно виділяється. Його суперниками на початку були або абсолютні дебютанти або хлопці як Джон Джексон (0-9) та Хуан Куїнтана (6-25). Руїс за перші 20 поєдинків здобув 18 перемог - суммарний рекорд переможених ним боксерів був 74 перемоги та 144 поразки.

Іноді Руїс виходив проти більш достойних суперників, але це закінчувалося поразками. І якщо Сєргєю Кобозєву та Деніелю Ніколсону (до речі, то був бій за титул IBO в крузервейті) він програв за очками, то коли Руїс вийшов на ринг проти Девіда Туа, той жорстко нокаутував пуерториканця першою ж серією ударів за 17 секунд. Справделиво буде віддати належне Руїсу - він не зламався після катастрофи з Туа та навіть виграв 11 поєдинків підряд, але рівень суперників все одно був сумнівним.

По суті, єдиною перемогою Джона над відомим суперником став нокаут проти 40-річного Тоні Таккера, який за 12 років до того пробув чемпіоном світу 68 днів та вистояв всю дистанцію проти Майка Тайсона. Непогано, але цього явно недостатньо аби бути головним претендентом на звання чемпіона світу - той самий Девід Туа, який в ті роки буквально знищував дивізіон, у рейтингу WBA знаходився лише на 6-му місці. Але Туа не був бійцем Дона Кінга, а Руїс був - а коли Кінг твій промоутер... кхм, дива можуть траплятися.

Отже, якщо ви щось впустили, підсумуємо: вакантний титул WBA, який Дон Кінг несправедливо відсудив у справжнього чемпіона, між собою розіграли два боксери на контракті у Дона Кінга.

Як сказав Джої Тріббіані в одній із серій «Друзів»: «Ти диви, як усе вирішилось!»

Епізод I: Фальшива «Справедливість»

Іронічно, що бій за фактично вкрадений у Леннокса Льюїса титул отримав назву «Справедливість» (Justice). Хоча сам Холіфілд постійно стверджував, що його чемпіонський бій з Руїсом слід вважати легітимним. «Коли ви не дотримуєтеся правил і норм, ви втрачаєте свій титул. Все дуже просто. Я дотримуюся правил і норм, тому я зараз тут», - казав Евандер.

Поєдинок відбувся у Лас-Вегасі 12 серпня 2000 року. Джон Руїс був у букмекерів аутсайдером 4 до 1, однак виглядав він цілком пристойно - хоча в основному через те, що Холіфілд йому це дозволив. Щоправда, за півхвилини до кінця 3-го раунду Евандеру вдалося потрясти Руїса потужним ударом правою, але добити його він не зміг або не встиг, а хвилинної перерви пуерториканцю цілком вистачило для того, щоб прийти до тями.

Бій був дуже напруженим, і здавалося, що Руїс виграє більше епізодів, ніж Холіфілд. Крім того, багаторазовий чемпіон світу весь час клінчував і боксував взагалі не дуже чисто. Після бою Руїс сказав: «Холіфілд завдавав ударів чим завгодно, включно з ліктями та головою. Дивуюся, що він не заїхав мені коліном».

Видовище було доволі сумним: стало остаточно зрозуміло, що від колишнього Холіфілда залишилося небагато, якщо ненадто видатний боксер, як Руїс, міг боксувати з ним як мінімум на рівних. У будь-якому разі як бій за звання чемпіона світу ця зустріч виглядала не надто переконливо, щоб не сказати - дивно.

Лише в десятому раунді Холіфілду знову вдалося потрясти Руїса, цього разу лівим боковим, але потім Евандер завдав удару по корпусу, який прийшовся нижче ватерлінії пояса, і тим самим позбавив себе шансів на завершення атаки. Рефері Річард Стіл, діючи в рамках правил, зупинив бій і дав Джону можливість перевести подих. Весь 12-ий раунд Холіфілд провів в атаці, але Руїс тим не менш закінчив бій на ногах і мало хто сумнівався, що він зробив достатньо для перемоги.

Тим не менш, судді Дуейн Форд і Дейв Моретті віддали бій Холіфілду з мінімальним рахунком 114-113, в той час як суддя Фернандо Візо постановив, що Холіфілд взагалі переміг 116-112. Глядачі гучно освистали це рішення. Таким чином, Евандер став першим в історії чотириразовим чемпіоном світу у надважкій вазі, побивши рекорд Мохаммеда Алі.

Здавалося б, це по-справжньому видатне досягнення, але нікого воно не вразило від слова взагалі. Аж надто вже контрастувала гучність результату з тим доволі посереднім видовищем, яке являв собою цей бій. «Мене точно пограбували!» - сварився Джон Руїс після бою. «Я виграв бій, і він знає, що я виграв бій. Я дуже здивований рішенням суддів. Я не знаю, який бій вони дивилися. Я не знаю, що у них було на думці. Як кажуть у народі, мене пограбували без пістолета».

Авжеж, Евандер Холіфілд у післяматчевому інтерв'ю Showtime заявив, що він справедливо переміг, але одразу ж додав, що неодмінно дасть Руїсу реванш. Цікаво, що Showtime відмовився транслювати другий бій через слабкі рейтинги, і це при тому що канал був вічно другим після HBO та, здавалося б, мав чіплятися за будь-яку можливість утримати чемпіонські бої на своєму каналі.

Епізод II: Передостаннє «Останнє слово»

На жаль для Холіфілда, ніхто так і не визнав його повноцінним чемпіоном після такого посереднього виступу. У листопаді 2000 року відбувся бій між Ленноксом Льюїсом та Девідом Туа, на якому був присутній Евандер. Представляючи чемпіона, Майкл Баффер назвав британця «Єдиним всесвітньо визнаним, справжнім чемпіоном світу у надважкій вазі». Це не могло не зачепити Холіфілда, тому реванш з Руїсом, який отримав назву «Останнє слово», був потрібен Евандеру, аби переконливо перемогти пуерториканця і хоча б частково відповісти скептикам.

Боксери зустрілися вдруге 3 березня 2001 року у Лас-Вегасі. Спочатку здавалося, що Холіфілд зуміє відстояти свій титул - перші три раунди загалом були за ним. Хоча Руїс, здавалося, виграв четвертий раунд завдяки сильному удару правою і чіткому аперкоту у щелепу чемпіона, в цьому ж раунді Джон отримав розсічення над лівим оком від зіткнення головами.

Після 8-го раунду було ще абсолютно неясно, чим закінчиться ця зустріч. У 9-му Холіфілд почав діяти агресивніше і мав певний успіх - Руїс явно відчув ліві хуки та джеби суперника. У 10-му раунді здавалося, що чемпіон усе-таки доведе бій до перемоги, але тут Евандер, який боксував, як це не рідко бувало, досить брудно, припустився фатальної помилки. Він завдав два удари по корпусу Джона, але принаймні один із них припав нижче пояса. У результаті рефері зняв з Холіфілда бал - і дав Руїсу час на те, щоб прийти до тями.

Це дало претенденту перепочинок і переломило хід поєдинку на його користь. Обличчя Руїса було залите кров'ю через розсічення, які виникли не в останню чергу через те, що Холіфілд постійно бодався головою. Однак в 11-му раунді претендент поквитався за все. На першій же хвилині потужним правим аперкотом він послав Холіфілда в нокдаун. Таке не вдавалося ні Льюїсу, ні Тайсону.

Лише фантастична мужність і колосальний досвід дозволили ветерану уникнути нокауту, однак навіть вони вже не могли принести йому перемогу. Заключний раунд теж залишився за Руїсом. Судді одноголосно визнали його переможцем: Стенлі Христодулу виставив рахунок 116-110, Чак Джампа 115-111 і Патриція Джарман-Меннінг 114-111.

Джон Руїс став першим в історії латиноамериканцем, який завоював чемпіонський пояс у надважкій вазі. Втім, більша частина американської спортивної та й неспортивної громадськості вважала, що він став чемпіоном тільки за версією Дона Кінга. Взагалі інтерес до обох поєдинків був невисокий: ходили чутки, що фінансово Кінг навіть залишився в програші й уся з такою працею і майстерністю закручена інтрига вийшла йому боком.

Епізод III: «Feel I'm goin' back to Massachusetts»

Дон Кінг, однак, працював на перспективу. Йому потрібен був не Руїс-чемпіон, а чемпіонський титул, який він згодом передав би іншому боксерові своєї команди. Такого, щоправда, все ще не було, і довелося організовувати третій поєдинок Холіфілд - Руїс. «Останнє слово», як назвали другий бій, виявилося зовсім не останнім.

Як же Дон Кінг відчайдушно намагався "впарити" комусь цей третій бій! Жодна культова арена у США не виявила зацікавленості прийняти поєдинок у себе. Тоді промоутер вдався до екзотичного кроку: він зв'язався з нікому невідомою китайською промоутерською компанією Great Wall Promotions і запропонував їм провести третю зустріч Холіфілда та Руїса у Пекіні.

Китайський уряд був переконаний, що проведення великого спортивного заходу перед величезною аудиторією у всьому світі підвищить шанси на успіх їх заявки на проведення Олімпійських ігр 2008 року. Тому спочатку уряд підтримав пропозицію, але за умови, що бій відбудеться в червні 2001 року. Оскільки Руїс не захотів виходити на ринг лише через 3 місяці, бій було перенесено на 4 серпня. Наприкінці липня табори Руїса і Холіфілда прибули до Пекіна, але Руїс отримав травму шиї на тренуванні, тому «Битву біля Стіни» було відкладено. До того ж на той час Китай вже забезпечив проведення Олімпіади, і ентузіазм китайського уряду помітно охолов.

Допомога несподівано прийшла звідти, звідки Дон чекав на неї найменше: Леннокс Льюїс, тепер уже стараннями Кінга чемпіон тільки за версіями WBC та IBF сенсаційно програв нокаутом Хасиму Рахману. Дон Кінг миттєво перекупив Рахмана у його промоутера та став підшукувати йому підходящого мішка в якості суперника і зібрався провести аж два бої за три титули в один пекінський вечір. Проте Льюїс повернув борг Дону Кінгу і через суд домігся матчу-реваншу з Рахманом, оскільки в контракті на перший поєдинок чорним по білому було написано, що американець у разі перемоги зобов'язаний зустрітися з Ленноксом повторно.

Постер скасованого у Китаї бою Руїс - Холіфілд ІІІ

Ех, а яка ж чудова ідея ледь не здійснилася: провести бій Холіфілд - Руїс за титул WBA, одночасно бій за титули WBC та IBF між Рахманом і умовним Брайаном Нільсеном, який ніколи з Данії не виїжджав, а потім влаштувати між переможцями цих двох зустрічей бій за титул абсолютного чемпіона у важкій вазі! І все - навіть Майк Тайсон, який зарікся ще мати колись справу з Кінгом, майже неминуче знову опинився б у нього в сітях: всі чемпіонські титули у важкій вазі контролювалися б тоді Доном.

Не пощастило: довелося повертатися до проведення мало кому потрібного третього бою між Холіфілдом і Руїсом, який було знову перенесено, тепер на 24 листопада. Але цього разу HBO відмовився від трансляції, посилаючись на нові правила Держдепартаменту США щодо поїздок закордон після терактів 11 вересня. Телеканал відмовився відправити 100 членів знімальної групи в країну, що межує з Афганістаном, і розірвав угоду. А завершився весь цей організаційний цирк банкрутством компанії Great Wall Promotions у середині жовтня.

Кінгу довелося повертатися у США, і зрештою місцем проведення багатостраждального бою стало містечко Машантакет у Коннектикуті з населенням трохи більше 15 тисяч мешканців - словом, та ще «Мекка боксу». Зате арена Foxwoods була розташована менш ніж за дві години їзди від рідного міста Руїса Челсі у Массачусетсі, тому усі квитки було розпродано в перший же день.

Музична пауза перед жахливим третім боєм

Третій, і на щастя останній бій між Холіфілдом та Руїсом відбувся 15 грудня 2001 року. Ентузіазму серед фанатів (окрім земляків Руїса з Массачусетса) він не викликав ще з моменту оголошення, але все-таки бій перевершив навіть найгірші очікування, а це було зовсім непросто.

Виставу, що розігралася в перших двох раундах, можна було б назвати греко-римською боротьбою: 6 хвилин майже суцільного клінчу. Холіфілд також зламав ніс Руїсу в першому раунді, але той аппелював, що це результат удару ліктем від Евандера. Важко сказати, хто виграв ці раунди. Мабуть, все-таки Руїс, але особисто я віддав би перемогу рефері, бо з усіх трьох він єдиний сумлінно виконував свою роботу, рознімаючи боксерів. У 3-му раунді Холіфілд злегка активізувався і навіть вдарив Руїса, який у відповідь спробував щось зробити, але не дуже переконливо. 4-ий та 5-ий раунди Евандер виграв ще більш впевнено.

Не можна сказати, що Руїс погано виглядав у цьому бою. Він взагалі ніяк не виглядав - це був один з найгірших поєдинків за його кар'єру. У Холіфілда ж бажання було багато, але явно не вистачало сил. Сумно було дивитися на легендарного боксера, який в 39 років остаточно перетворився на бліду тінь самого себе колишнього - і відмовлявся це розуміти. Але Евандер усе-таки хоч щось робив, і після половини бою складалося враження, що він все ж стане п'ятиразовим чемпіоном світу, нехай таким його і вважатиме тільки він сам.

У шостому раунді Руїс показав свою, мабуть, єдину домашню заготовку. Він імітував удар зліва, а насправді вдарив справа. Холіфілд пропустив, але великого враження на нього це не справило, і цей раунд теж залишився за ним. Загалом, з останніх семи раундів Руїс виграв у кращому разі два. Холіфілд час від часу скидав свої й так невеликі оберти, і тоді шоу на рингу перетворювалося майже на тортури для глядачів, бо у Руїса навіть тоді не виходило взагалі нічого.

Загалом, усе це більше нагадувало бій за звання чемпіона Машантакета, ніж за титул чемпіона світу. Холіфілд влучав частіше, але сили в його ударах явно не вистачало. А Руїс влучав зовсім рідко і, як і раніше, за першої-ліпшої нагоди ліз у клінч. 10-й раунд був найкращим у поєдинку, коли обидва боксери обмінювалися ударами в центрі рингу близько 30 секунд, але Евандер завдав чистіших ударів.

Знаючи, що йому потрібен суперпереконливий 12-й раунд, Руїс в останній трихвилинці все одно зробив дуже мало, а його ніс почав сильно кровоточити. Після фінального гонгу ні у кого не було сумнівів, що Евандер Холіфілд щойно став 5-разовим чемпіоном світу у хевівейті, нехай навіть цінність останніх двох титулів доволі сумнівна. Але дзуськи: лише Джулі Ледерман віддала перемогу Холіфілду з рахунком 116-112, тоді як Дон О'Ніл нарахував перемогу Руїса 115-113, а Том Качмарек виставив нічию 114-114. Нічия розділеним рішенням суддів означала, що чемпіонський пояс залишається у пуерториканця. Як і після першого бою, фанати освистали вердикт, і це при тому що більшість з них вболівала саме за Руїса.

Суддівство Дона О'Ніла, який, як і Джон Руїс, проживав у штаті Массачусетс, викликало найзапекліші суперечки після бою. О'Ніл віддав останні 7 раундів Руїсу, хоча була очевидна нехай і іноді незначна, але перевага Евандера Холіфілда. Ба більше: як з'ясувалося згодом, суддя особисто знайомий із боксером.

На післяматчевій прес-конференції справа дійшла мало не до бійки. Радник Холіфілда Джим Томас обурювався: «Я відмовляюся грати в ці нечесні ігри і не хочу прикидатися, ніби ми не бачили, що сталося насправді. Усі в Америці знають, хто переміг - це Холіфілд». У відповідь тренер Руїса Норман Стоун облаяв команду Евандера міцними матюками.

«Звичайно, я думаю, що виграв бій, його навіть близьким не можна назвати», - сказав Холіфілд, додавши, що не піде на пенсію. «Я не збираюся завершувати кар'єру. Я хочу стати 5-кратним чемпіоном світу, і я досягну цього». Формально, до речі, Евандеру це вдалося - у 2008 році він декласував Ніколая Валуєва, але став жертвою ще одного суддівського свавілля. Але це вже інша історія.

То чи було все таки щось хороше у трилогії Евандера Холіфілда та Джона Руїса? Сумно це визнавати, але схоже, що ні. Навпаки, ця трилогія увібрала в себе все найгірше, що можна зустріти у професійному боксі: здебільшого брудні та невидовищні поєдинки, скромний інтерес з боку фанатів, два суддівських скандали, і звісно ж вся ситуація, за якої Дон Кінг організував дане дійство. Сама ж трилогія, як і чемпіонство Джона Руїса, за всієї поваги до пуерториканця, стала своєрідним символом кризи у дивізіоні на початку 2000-их років.

А підсумувати весь абсурд трилогії можна наступним чином: за її підсумком Холіфілд мав стати 5-разовим чемпіоном світу, і при цьому не повинен був ставати навіть 4-разовим.