Лохманчук: "Якщо не популяризувати баскетбол з дитинства, то за 10 років тренувати у дорослих командах буде нікого"
Нещодавно у Києві проходив благодійний баскетбольний матч за участі видатних українських спортсменів, політиків та шоуменів – збирали кошти для відбудови столичного спорткомплексу «Авангард», який постраждав від удару російських сил по сусідній з ним київській телевежі на початку вторгнення. Серед учасників матчу був Олександр Лохманчук – колишній учасник Євробаскету у складі збірної України як гравець, а згодом – асистент тренера Євгена Мурзіна, один з найкращих українських баскетболістів початку тисячоліття, а нині – ідейний натхненник та головний тренер дитячої баскетбольної академії BDA.
З нагоди матчу в «Авангарді» та на хвилі уваги до баскетболу – на вихідних збірна Іспанії чемпіонством на Євробаскеті підсумувала бездоганні виступи збірних усіх вікових категорій (українські баскетболісти завершили виступи на етапі 1/8) – поспілкувались з Олександром про минуле, сьогодення та майбутнє цього виду спорту в Україні.
У Олександра за плечима довга, плідна та дійсно інтернаціональна баскетбольна кар’єра – а вдома дуже баскетбольна сім’я. Вихованець української школи баскетболу в Керчі розпочав грати на професійному рівні за «Будівельник» коли йому було всього 16 років. Саме під час виступів за «Будку» він познайомився з майбутньою дружиною – дочкою тренера та екс-баскетболіста київського клубу Олександра Шальнєва.
В результаті вдалих виступів у Києві, а згодом – у Харкові, Лохманчука помітили на заході і в 1997 році він перейшов до італійського «Варезе». Перший професійний досвід виступів за кордоном справив на молодого Олександра неабияке враження. Рівень ліги, гравців був високим – у той час, наприклад, за болонську «Фортітуду» виступав Домінік Уілкінс, член Зали слави та один з найефектніших данкерів НБА.
«Мені дуже сподобалось в Італії те, що я відразу себе відчув професіоналом –мав більше відповідальності за своє тіло, розпорядок дня, але більше й свободи. Це дуже відрізнялось від нашого українського менталітету», - згадує Лохманчук.
Протягом наступних 6 років, Олександр встиг пограти ще й у Туреччині, Німеччині та Франції, але саме Італія «запала в душу» більше за решту країн. Місцеві фанати, тіфозі, завжди підтримували команду – незалежно від того команда вигравала чи програвала. Така щира підтримка вболівальників, які і 10 років потому впізнавали його під час візитів до Варезе, та доброзичливість італійців залишили по собі теплі враження. Навіть свого сина Олександр назвав характерно італійським іменем «Лука».
Лохманчук-молодший, до речі, у баскетболі поки що став не на шлях батька, а свого більш відомого тезко зі Словенії – адже наприкінці 2021 року 15-річний нащадок династії Лохманчуків-Шальнєвих переїхав до Іспанії, де виступає за молодіжну команду «Гран Канарії».
Олександр, безперечно, вписав своє ім’я в історію збірної України, адже досі залишається найбільш результативним її гравцем. А як асистент головного тренера (цю посаду Лохманчук обіймав з 2015 по 2017 рр) так само як і цьогоріч вивів збірну в 1/8 Євробаскету. Тому, переходячи до сьогодення, звісно, цікаво почути рефлексії щодо щойно завершеного чемпіонату Європи з висоти його досвіду.
«Збірну дивились, переживали, дуже сподівались, що вдасться вийти – всі шанси для цього були. Інколи нестачу фортуни треба компенсувати самостійно, докладаючи зусилля», - підсумовує Олександр. В першу чергу, на думку Лохманчука, потрібно підсилювати захист – порівняно з іншими командами це помітно слабка ланка у грі нашої збірної . А ще він волів би бачити більшої задіяності наших «великих».
Що далі для головної команди? «Отримання цьогорічного досвіду повинно лише зміцнити команду, і думаю наші солідні перспективи на майбутні успішні виступи і перемоги - не тільки зберігаються, а й збільшуються».
Говорячи про теперішні часи, неможливо оминути болючу тему російського вторгнення та його впливу на український спорт – тим більш, спілкуємось з Олександром одразу опісля благодійного матчу в напівзруйнованому «Авангарді». Арена займає важливе місце в історії українського баскетболу: саме тут грали за «Будівельник» і сам Олександр у 1990-х, і Шальнєв у 1970-х. Важко переоцінити важливість «Авангарду» і для наступних поколінь - адже це був один з небагатьох якісних залів у Києві, де могли тренуватись юні баскетболісти. Тут син Лохманчука та безліч інших гравців робили перші кроки у баскетболі, а тепер попереду трудомісткий та недешевий процес відбудови. Та Олександр впевнений, що нині є можливість не тільки відбудувати старе, а й створити щось нове та закласти фундамент для майбутніх звершень українського баскетболу – чим займається він сам у «Баскетбольній академії розвитку», дитячій баскетбольній школі у Києві, яку створив на початку 2020 року.
Рішення полишити тренерську роботу на найвищому рівні та перекваліфікуватися в дитячого тренера далося Лохманчуку напрочуд легко. Олександр впевнений, що таким чином може принести українському баскетболу навіть більше користі, ніж у професійних командах: «Популяризувати спорт потрібно з найменшого віку, особливо коли в Україні баскетбол серед інших видів завжди трохи на другому плані. Якщо цього не робити зараз, то через 10 років у дорослих командах тренувати буде нікого». Тим більше, завдяки зростаючій популярності баскетболу – здебільшого зусиллями НБА – зараз існує великий попит як серед батьків, так і серед дітей, а от пропозицій небагато. Інфраструктура застаріла або геть відсутня, тренерів не так багато як хотілося би (адже в ідеалі на одного тренера має приходитись 10-15 дітей – цього правила намагаються дотримуватись в Академії). Лохманчук зі свого боку намагається забезпечити потребу у коучах, які поділяють його прогресивні погляди та підхід до тренувального процесу – вірить, що таким чином наверне до баскетбольної релігії достатньо адептів, щоб переконати владу, бізнес та суспільство загалом у тому що спортивну інфраструктуру варто розбудовувати. «Зараз ми в Баскетбольній академії розвитку проводимо тренування у Палаці Спорту. Це один із найкращих залів у столиці, місце де була написана не одна сторінка баскетбольної історії, тому це, звісно, дуже позитивний досвід для дітей, але в реальності відповідним чином обладнаних локацій у Києві обмаль», - відверто говорить Олександр.
Він сподівається, що з часом, після перемоги, ситуація зміниться на краще –може років за десять юні іспанські гравці будуть їхати будувати кар’єру до нас, і наші збірні будуть збирати цілий «букет» нагород на міжнародних змаганнях, а не навпаки. А поки Лохманчук готовий робити все що від нього залежить, щоб це відбулось – зокрема, плекати любов до баскетболу із найменшого віку та розвивати юні таланти в БДА.
