«Ніхто не вірить, що ми змагаємося з усією Європою виключно сумською школою». Тренерка збірної України з індорхокею Світлана Макаєва – про майбутній ЧС, та відсторонення росіян
Занурюємося у світ українського індорхокею.
Уже 5 лютого жіноча збірна України з індорхокею розпочне виступи на чемпіонаті світу. Наші дівчата відправляться у ПАР у статусі претендентів на медалі.
До цієї великої події вирішили розповісти вам про здобутки нашого «незвичайного» хокею, його історію та специфіку.
10 грудня 2022-го жіноча збірна України з індорхокею здобула історичні бронзові нагороди чемпіонату Європи, мінімально обігравши команду Австрії у зустрічі за третє місце. Дівчата дістали перші медалі більше ніж за 12 років (у 2010-му Україна перемагала на ЧЄ).
Цей результат – заслуга сумської школи з хокею на траві та індору. Національна команда повністю укомплектована вихованками хокею міста Суми. З кожною з дівчат працювала Світлана Макаєва, яка тренує клуб «Сумчанка», збірні з хокею на траві та індору.
У перші дні 2023 року соціальний редактор Tribuna.com Власенко Євгеній поспілкувався з головним творцем успіху українського індорхокею, щоб розібратися у житті вкрай успішного виду спорту.
Про те, за рахунок чого були здобуті довгоочікувані нагороди
У 2010 році Україна здобувала перемогу на першості Європи, але тоді ми мали дуже зірковий склад. З тих часів команда змінилася, звичайно.
Уже новоявленим складом у 2020-му у Гаазі ми посідали третє місце на Кубку європейських чемпіонів (клубне змагання прим. авт.)
Цей склад також вийшов дуже потужним, але проти нас зіграли обставини: змагання тричі переносили. Змінювали дати проведення і ЧЄ і ЧС. Зазвичай ми граємо у лютому або січні. Цього року – у грудні. Дуже важко було вийти на пік форми.
Також медалі здобувалися за рахунок гарних традицій індорхокею у Сумах. Є потужна дитячо-юнацька школа та інфраструктура. Легкоатлетичний манеж слугує тренувальною базою для хокеїсток. Коли ви маєте такі умови – є всі шанси показати гарний результат.
Про цілі, які ставилися перед ЧЄ
Ми розраховували саме на бронзу. На цей час ми за рівнем не досягаємо збірні Німеччини та Нідерландів. Але інші команди, які брали участь у першості, приблизно одного рівня. Тому пріоритетними були ігри проти прямих суперників: Туреччини, Чехії та Австрії.
Про півфінальний матч проти Нідерландів, який програли з рахунком 12-1
Ми хотіли поборотися за вихід у фінал, але уже по ходу матчу зрозуміли, що шансів зовсім обмаль і треба використовувати ротацію. Готуватися до матчу за третє місце.
Про успішність сумської школи хокею на траві та індорхокею
Бориспільський «Колос» – 11-разовий чемпіон СРСР, мав склад майже виключно з легіонерів із різних республік. Суми – навпаки тримали сильну дитячо-юнацьку школу та грали вихованцями. Усі наші тренери завжди були високого рівня: Майстри спорту або Майстри спорту міжнародного класу.
Ми починаємо працювати з дівчатками з п’ятирічного віку. Вони ще не ходять до школи, а вже вміють тримати ключку в руках.
Підтримка місцевої влади також відіграла значну роль. Головне, що ми зберегли цей вид спорту у складних 90-х та 00-х. Ще тоді я зрозуміла, якщо працює школа – спорт житиме. Навіть якщо в момент немає грошей, можливо, ми не все виграємо. Фінансування з’явиться – перемагатимемо. Наразі у спортивній школі виховуються 400-500 діточок.
Про комплектацію збірної
На прес-конференціях мене завжди питають, чи це правда, що всі гравчині збірної є вихованками сумської школи. Деякі наші дівчата виступають за кордоном у якості легіонерів, але всі починали саме у Сумах. Ніхто не вірить, що ми змагаємося з усією Європою виключно сумською школою.
Про спортивні школи України, які продовжують розвивати індорхокей після повномасштабного вторгнення РФ.
Суми: наше «Динамо», ОДЮСШ, ще одна окрема від нас школа. Інші регіони: бориспільський коледж, полтавська школа і Вінниця.
Про життя команди 24 лютого: де тренувалися, хто допоміг, за чиї кошти продовжили існування
Перший місяць усі знаходилися у Сумах під обстрілами, вбачаючи колони російської техніки та бої. Лише декілька дівчат виїхали з міста першими зеленими коридорами. Інші продовжили перебувати вдома і на відріз не хотіли нікуди їхати. Ми дружньо трималися: ділилися гуманітарною допомогою, морально підтримували одна одну.
У квітні ми планували взяти участь у Кубку чемпіонів (клубне змагання з хокею на траві прим. авт.) у Мілані. Організатори задавали мені питання, чи зможе команда приїхати. Я відповідала, що ми не маємо змоги – місто не надасть допомогу. Особисто мене дівчата-легіонери кликали окремо до них, але я чітко казала, що приїду лише разом із командою.
Мої вихованки, які виступають у Італії, звернулися до місцевої федерації, щоб та надала «Сумчанці» можливість приїхати і зіграти. 28 березня ми виїхали і італійський клуб прийняв нас у своєму тренувальному комплексі. Після двох тижнів підготовки ми змогли посісти п’яте місце на турнірі. Усі витрати взяла на себе італійська федерація.
Після цього нам запропонували ще півтора місяці продовжити тренувальний процес у цьому ж клубі з гарними умовами. Нам надали все: тренування, харчування, житло.
Як першість Італії добігла кінця – ми залишилися без спаринг-партнерів.
Тоді німецький гранд «Мангейм» запропонував нам оселитися на їхній базі. На два місяці ми опинилися у Німеччині. Вони також організували нам усі умови.
У серпні ми мали взяти участь у відборі на ЧЄ з індорхокею. Ми перебралися у Литву, де також отримали допомогу. У Вільнюсі ми змогли зайняти друге місце, мінімально поступившись Італії у фіналі.
Наприкінці серпня половина дівчат поїхали грати у закордонні команди, а інша половина разом зі мною повернулася до Сум.
Уже перед ЧЄ, який проходив у Гамбурзі, ми отримали запрошення на турнір у цьому самому німецькому місті, щоб отримати ігрову практику. У цей момент ми вперше одержали кошти від міста.
Після німецького змагання нам знову таки знайшли тренувальну базу під Гамбургом і забезпечили нас усім необхідним. Клуб, який тут базується, відвідував усі тренування, придбав нам ключки, взуття. А найприємнішим виявилося те, що до чемпіонату Європи вони виготовили для нас величезний прапор України три на три метри. Нам було надзвичайно приємно, що наш стяг майорів у залі.
Взагалі німці дуже допомогли нам: навіть возили нас на матчі на власних авто. Зараз вони читають новини і знову запрошують нас до себе, бо, на їхню думку, знаходитися у Сумах дуже небезпечно.
Про відсутність підтримки від Міністерства спорту
Інші види спорту отримували підтримку від Міністерства, а ми – ні. Перші гроші ми отримали уже на сам чемпіонат Європи. Коли мене привітав Міністр спорту, він сказав: «Ми вам дуже вдячні». Це приклад того, як і без офіційної підтримки можливо здобувати результат.
Уже зараз ми почали отримувати фінансування на чемпіонат світу. До бронзових нагород, від міністерства ми чули: «Навіть не сподівайтесь, ви взагалі бачили де Південно-Африканська Республіка знаходиться? Ви розумієте, скільки це грошей?». А коли ми повернулися з медалями, почали розповідати, що повинні дати нам кошти і шанс на ЧС.
Про легіонерів у топ-чемпіонатах, який виховала сумська школа
Гравчиня збірної України Марина Хілько, яка ще дванадцять років тому здобувала золото ЧЄ, зараз граючий тренер «Сардинії» – багаторазового чемпіона Італії. Також у збірній грає наш легендарний воротар Аліна Фадєєва. Вона виступає у складі чинного чемпіона Італії «Лоренцоні». У цій же команді також ви могли побачити Ольгу Куровську і Катерину Касьянову. Разом сумчанки вигравали кубок Італії.
Капітан «Сумчанки» та збірної України Євгенія Мороз (також золота призерка ЧЄ прим. авт.) грає у «Пізі». Яна Ворушило з першого дня волонтерить, допомагає військовим. А грає вона у Бельгії. Через травму пропустила ЧЄ, але продовжила допомагати місту грошима: створювала платформи для донатів, підтримувала ТРО.
Декілька наших дівчат запросили в Англію. Вони відправилися у клуби-учасники Кубку чемпіонів і не тільки. Валерія Тіщенко, Анна Куровська, Катерина Шокаленко і Валерія Зайцева поїхали до Англії.
Всюди є наші дівчата. У Німеччині грає Юлія Шевченко – наш найкращий бомбардир. Євгенія Керноз та Аріна Леонова також там.
Ми мали домовленість з клубами, завдяки якій дівчата підписували контракти терміном на три місяці замість річних угод. І з тією умовою, що у разі завершення війни, вони зможуть повернутися у Суми без накладення штрафних санкцій.
Про проблеми хокею в Україні
Головна біда – інфраструктура. І у Шостці, і у Вінниці ми маємо потужний хокей. Чоловічих клубів зараз навіть більше, ніж жіночих. Але ж умови: коли заходиш у ці спортивні зали та роздягальні – плакати хочеться. Жахливе покриття, яке легко можна покласти за дві години майже у будь-якому місці. Це ж не дорого! Але поки наші можновладці не зрозуміють, що для розвитку країни треба вкладати гроші у молодь, на жаль, нічого не зміниться.
Коли я входила у громадську організацію, яка займалася обговорюваннями питань бюджету, я виступала за вкладання коштів у молодь та спорт. Мене звідти вигнали, бо я вставала і говорила, що якщо дати лише 5 тисяч на молодь, 50 на спорт і 10 на молодіжний клуб, то країні ніяких мільйонів не вистачить на лікування наркозалежних, збереження громадського порядку та інше.
Ми поки не можемо прийти до вкладання у молодь, бо всі хочуть, щоб проекти обов’язково були прибутковими.
Майданчики для індорхокею не складно побудувати, на відміну від хокею на траві – там, звичайно, треба дуже дороге покриття. Але ж погляньте на Нідерланди: там 800 клубів, кожний з яких має чотири-п’ять полів. А ми не можемо випросити навіть одне сучасне штучне покриття. Але я вірю, що це розуміння ще прийде.
На жаль, ми бачимо, що у багатьох видах спорту, які не мають належних умов, талановиті спортсмени і тренери їдуть за кордон. Нам складно їх засуджувати за це.
Мені вдалося створити таку атмосферу у команді, завдяки якій дівчата вважають, що спочатку повинні щось зробити для свого рідного клубу, а вже потім їхати за кордон. Шкода, що це не загальна практика по країні. Ми досягли цього результату, бо виховували дівчат з раннього віку, і до речі, не тільки дівчат. Уже вісім років ми виховуємо і хлопців, які вже здобувають бронзові медалі на юнацьких змаганнях.
Не потрібні трибуни на 100 000 глядачів, треба на 1000 – 500, але з покриттям. Бо вибір дитини не великий: або вона сидить з гаджетом, або пнеться кудись, або біжить на тренування. Тоді батьки будуть впевненні, що як мінімум, їхня дитина матиме більш-менш міцне здоров’я, а хтось і взагалі стане Майстром спорту чи чемпіоном світу або Європи.
Про успіхи з відстороненням росіян та білорусів від світового хокею
Агресори були відстороненні від усіх змагань. Велику роль відіграли наші легіонери, вони зверталися до міжнародної федерації з листами.
Нещодавно вдалося відсторонити росіян та білорусів від чемпіонату світу – раніше вони знаходилися у резерві змагання. Завдячуємо багатьом командам: Польщі, Нідерландам, Німеччині – усі вони підтримали наші заклики.
Але саме керівництво міжнародної федерації корумповане, як і в інших видах спорту, вони отримають кошти від Росії.
Тому це наше велике спільне досягнення, що ми відсторонили окупантів від усіх змагань.
Про участь у турнірах на території Росії та Білорусі до початку АТО і повномасштабного вторгнення
У змаганнях на території РФ ми брали участь тільки до 14 року. Ми не мали грошей, щоб регулярно брати участь у турнірах в інших містах. Тому до початку АТО ми часто їздили в Електросталь (місто під Москвою прим. авт.) або у Мінськ.
Після початку АТО я зрозуміла, що морально вже не можу їхати в Росію. Тому я зателефонувала знайомій тренерці з Нідерландів, яка, грала у Сумах на Кубку європейських чемпіонів у 2010-му. Ми домовились хоча б декілька разів на рік приїжджати на європейські турніри. З того часу ми кожен рік беремо участь у двох змаганнях: у Нідерландах та у німецькому Лейпцигу.
У Білорусь ми ще іноді їздили до початку повномасштабного вторгнення.
Про гравчинь, які грали за білоруські клуби до 24 лютого та їхні дії після початку повномасштабної війни.
Трьох дівчат, які там грали, навіть не треба було просити. Вони швидко покинули територію північного сусіда довгим шляхом через Польщу.
Про спілкування з організаторами мінських турнірів
Два роки тому ми востаннє були на турнірі у Білорусі. Тому ми підтримували мінімальне спілкування. Але вони проводили лояльну до росіян політику. Наша команда відкрито у соціальних мережах засуджувала всі прояви агресії.
Але білоруси казали: «Світлано, ми стільки років товаришуємо, можливо, нехай Росія приїде на змагання». Я поставила чіткі умови, що якщо російські команди будуть – ми не гратимемо (мова йде про турніри, які відбувалися до 24-го лютого прим. авт.)
Уже згодом нас кликали зробити спортивний форум і взяти участь у змаганні з росіянами. Я відповіла, що, по-перше, нехай вони не фотографуються, вишикувавшись у формі літери «Z». На це соромно дивитися! По-друге, ми ніколи більше не знайдемо з ними спільну мову. Я не сваритимусь з ними у мережах, але більше вони нас там не побачать.
Про проведення чемпіонату України
Ми мали важку дилему: проводити внутрішнє змагання у цьому році чи ні. По-перше, не лише дорослі дівчата їхатимуть на ЧС, а і жіноча молодіжна збірна 13-15 січня також гратиме на ЧЄ у Швейцарії.
У міністерстві мені сказали, що бориспільська команда майже повністю виїхала за кордон, полтавчани бояться їхати у Суми, Вінниця також боїться їхати близько до кордону. Я запевнила, що ми повинні грати тими, хто є. У Сумах створили чотири команди, але бодай і так ми провели перший тур. Незважаючи на відключення світла та інші проблеми.
Деякі вболівальники плакали і висловлювали подяку, бо дуже скучили за індорхокеєм. Головне досягнення у тому, що наша молодіжна збірна отримала ігрову практику перед виступом у елітному дивізіоні чемпіонату Європи.
Ми плануємо проведення і другого туру, будь-які подробиці наразі відсутні.
Про підготовку до ЧС у ПАР
Турнір стартує п’ятого лютого. Збірна почала підготовку, але, на жаль, склад поділений: половина дівчат у Сумах уже готуються, а інша – грає за кордоном. Трошки пізніше команда збереться разом. Основна п’ятірка разом зі мною уже поринула у тренувальний процес.
Про цілі на чемпіонаті світу-2023
Скажу відверто, чемпіонат світу у нас слабший за європейську першість. У Європі краще грають у індорхокей. Німеччина (найкраща збірна світу за офіційним рейтингом міжнародної федерації прим. авт.) пропускає ЧС, бо готується до турніру з хокею на траві, який у них у більшому пріоритеті.
Наша найбільша проблема полягає у тому, що багато збірних не вміють грати чисто, вони звикли до жорсткішого хокею на траві. Ми ж намагаємось грати в справжній, інтелігентний індор. Ми готові до жорсткої боротьби, але ми не можемо прогнозувати, чи готові судді.
У Південній-Африканській Республіці зараз спекотне літо: 40-45 градусів вище нуля. Там важка ситуація з малярією та погодою. Ми вже колись там були і акліматизація дуже вдарила по нам – на другий-третій день усі починали хворіти.
У дівчат є велика мрія – вони бажають отримати Майстрів спорту міжнародного класу (для цього потрібно взяти медалі на ЧС прим. авт.) Тож ми хочемо заслужити омріяні звання. Нам це по силам, але як воно там складеться – зараз не скажу.
Для нас найголовніше – доїхати. Посольство ПАР в Україні не працює, тому ми матимемо певні складнощі з отриманням віз.
Дебютний матч на турнірі у ПАР українки проведуть про Канади о 17:50 за київським часом.
Якщо вам стало цікаво поспостерігати за виступами наших дівчат на світовій першості, то ви маєте таку можливість. Офіційний сервіс покаже всі матчі ЧС усього лише за чотири долари.
