Пушич сильно змінив «Шахтар»: ще не грає в «шахтарівський футбол», але класно контролює суперників
Дмитро Ватрас – про переваги та недоліки роботи тренера.
Марино Пушич провів на посаді головного тренера «Шахтаря» 9 матчів. Вирішальна зустріч з «Порту» у заключному турі групи Ліги чемпіонів буде ювілейною 10-ю.
Якщо раніше робити якісь висновки та оцінювати зміни у грі гірників було зарано, то тепер цієї дистанції цілком достатньо для проміжних підсумків. Не для глобальних, звісно, адже коучу очевидно потрібен час та робота на ринку для підбору виконавців під своє бачення. Тим паче, що умови на початку його шляху в Україні були непростими – після звільнення Патріка Ван Леувена результат, можливо, на цьому етапі сезону все ж трохи переважав методи, попри заяви керівництва клубу про «шахтарівський футбол» та «краще програти, але красиво».
На початку листопада ми аналізували мотиви запрошення Пушича:
Зараз же спробуємо розібратись, як його ідеї імплементуються у команді та що змінилося.
Пушич не ротує склад – визначився з основою та ролями, опустив нижче Судакова
Ван Леувен мав значно більше часу для знайомства з командою, зокрема літні збори, проте з пулом основних гравців до старту сезону не встиг визначитися. Справа тут не лише в деяких пізніх трансферах, бо нідерландець активно ротував й тих футболістів, з якими починав працювати ще у липні.
Так за пару місяців довелося побачити безліч експериментів, а апогеєм став перший матч з «Порту» у ЛЧ. Поява новачка Новатуса Міроші, який пару днів пробув у клубі, Став Лемкін та Єгор Назарина у старті, Данило Сікан на лівому фланзі. Останній хід неодноразово доводилося бачити і в УПЛ – форвард грав вінгера та «десятку». На флангах теж постійна ротація – Олексій Кащук та Олександр Зубков то справа, то зліва, виходи Богдана В‘юнника.
Одним словом, тасування, від якого, здається, команда страждала.
Пушич виправив це миттєво. У нього кардинально інший підхід – є 11-ка, яка змінюється хіба що за наявності сторонніх факторів.
По одному пропущеному матчу у Георгія Судакова та Тараса Степаненка – це дискваліфікації. Щось схоже на ротацію є тільки на позиції правого фулбека – через травму Юхима Коноплі. Мінімальні несподіванки, як ось виходи Кевіна Келсі чи Назарини – це Кубок з «Вікторією», єдина гра, де Марино дав підопічним відпочинок.
В усіх інших випадках один і той самий склад. Навіть тоді, коли гнучкість виглядає необхідною з точки зору логіки. Наприклад, заключний матч осінньої частини УПЛ з аутсайдером «Вересом» – у «Шахтаря» через пару днів був запланований виїзд у Португалію на вирішальну гру осені, але Пушич виставив максимально бойову 11-ку.
Якщо дивитись системно, то варто відзначати кейс Судакова – нідерландець використовував його ледь не як десятку, а тепер Георгій опустився у звичну для себе зону, де більше залучається до побудови гри та опускається у глибину за м’ячем:
Вище грають Криськів/Бондаренко:
Багато що змінилося у ролях гравців на полі та принципах. Разом з цим – підлаштування під суперника, це ми також детально описували в аналізі профайлу Пушича. Річ у тому, що у «Феєноорді» боснієць відповідав саме за аналіз опонентів та був у цьому дуже успішним.
У «Шахтарі» звичка Марино залишилась, чого тільки вартує хід з переведенням Матвієнка на лівий фланг захисту у переможному матчі з «Барсою», коли тренер врахував помилки першої гри та мінімізував розриви між фулбеками та центрбеками (ними каталонці активно користалися в Іспанії).
«Шахтар» мало забиває. Є проблема з реалізацією, але не лише це – контроль м‘яча не дає бажаної ефективності
Труднощі виникають на іншій половині поля. Там, де чужі ворота. Зміна філософії (точніше повернення до витоків) поки не надто допомагає, особливо в УПЛ проти суперників, які глибоко захищаються.
У порівнянні з Ван Леувеном команда почала більше та краще контролювати м’яч. Це чудово підкреслює статистика:
Тобто епоха «вертикалізації» дійсно позаду – зараз звичні для «Шахтаря» спроби довгих розіграшів, білд-ап з короткими/середніми передачами, опускання у глибину Судакова (переважно на лівий фланг) за пасами, щоб далі самотужки просувати м’яч тощо.
Однак є 2 цікавих аспекти. Перший – середнє володіння з Пушичем досі не на тому рівні, до якого звикли гірники з минулими тренерами до Ван Леувена. У нідерландця відсоток був 53%, у Марино – 57%, а в інших як мінімум з 2015-го року не падав нижче 63% (стільки, наприклад, було в Ігора Йовичевича, а Де Дзербі взагалі встановив планку у 68%).
Другий, більш серйозний аспект – використання цієї переваги у володінні:
Парадокс, але атакувальний потенціал футболу Пушича поки не дає кращої конвертації, ніж у прямолінійного Ван Леувена: майже однакова кількість позиційних атак попри велику різницю у володінні, менше глибоких передач (у радіус 20 метрів біля чужих воріт), менше входжень та дотиків у карному.
Все це наштовхує на думку, що низька результативність «Шахтаря» – це наслідок не виключно банальних проблем з реалізацією, як могло здатися з наступних метрик, а щось більш комплексне:
Хоча очевидно не варто відкидати той факт, що під таку гру тренеру, можливо, потрібні іншого рівня виконавці на певних позиціях та час на побудову своєї моделі. Тому це не ознака наявності проблем у підході Пушича, а сигнал, що він повинен проаналізувати прогалини у складі для їхнього вирішення на довгій дистанції.
Бо позитив справді чітко помітно – у порівнянні з Ван Леувеном краща реалізація контратак при ідентичній кількості, більше передач вперед (163,1 за 90 хвилин проти 132,2 в умовах вертикального футболу), більше пасів в останню третину, менше рандомних навісів (12,7 за 90 хвилин проти 15,1).
Тепер питання «як це робиться». Є кілька спостережень:
1. Взаємодія вінгерів та фулбеків на флангах
Їхні рухи стали значно гнучкішими. Раніше були помітні якісь незрозумілі здвоєння в зонах, а з Пушичем це нагадує сучасну модель – коли один гравець зв‘язки обирає вузьку позицію, а інший – біля бокової лінії. Часто у середину заходить саме захисник:
А так відбуваються зміщення вінгерів:
2. Роль фулбеків у білд-апі
Метод, який, напевно, в Європі починають використовувати ледь не всі тренери, які претендують на звання прогресивних – зміщення флангових захисників у центр для розіграшу м‘яча при переході з оборони в атаку.
«Шахтарю» нескладно це повторювати, враховуючи зміщення на фланг Судакова. Тоді умовний Азарові спокійно заходить в середину, а позаду утворюється фактично п‘ятірка гравців, яка повністю контролює опонента та його спроби пресингу. Щось схоже справа іноді трапляється з Коноплею/Гочолейшвілі, але меншою мірою.
Приклад руху Азарові – якби розіграш далі пішов через лівий фланг, то на його місце опустився б Криськів:
3. Роль інсайдів в атаці
Бачили автогол «Вереса» в останньому матчі? В тому епізоді стежимо за Криськівим та його вбіганням:
Це очевидно напрацювання тренерського штабу, бо інсайди (центрхави, які підключаються до атак) регулярно атакують простір та коридори між центральними та фланговими захисниками суперника, вбігаючи у карний.
Проблема лиш у тому, що ці ходи рідко спрацьовують в УПЛ. Воно виглядає круто у першій-другій зоні, бо немає спротиву, умовний «Металіст 1925» стоїть та чекає: «Окей, пасуйтесь». А коли м’яч доходить в останню третину, то структурно успішних ідей бракує. Дзеркальна ситуація на євроарені – там агресивніші та сміливіші команди, яких значно легше розтягувати нестандартними рухами, вони ведуться на це.
Пушич налагодив захист – тут якраз нова структура сильно допомогла
Нехай до методів зламування насиченої оборони суперників є питання, але існує інший бік медалі, який цілком виправдовує різку зміну моделі «Шахтаря» – ставка на володіння виправдовує себе в плані надійності власного захисту. Чимось це нагадує кейс Сергія Реброва у збірній України, який наче теж почав свою роботу з налагодження дій позаду.
У 7 з 9 матчах з Пушичем «Шахтар» зіграв на нуль. 5 пропущених – це три від «Дніпра-1» та два від «Барселони». На тлі Ван Леувена неймовірний прогрес:
Гірники ще можуть не вміти якісно реалізовувати перевагу, як того хотілося б, але контроль на полі напряму впливає на мінімізацію гостроти у своєму карному. Це не контроль м'яча, а контроль суперників.
Все просто – суперники мають менше хороших шансів для голів. Вертикальний та агресивний футбол Ван Леувена провокував величезні розриви і зони, якими суперники користалися.
Так, за кількістю ударів суперників різниця не так помітна, однак важливо звідки та як вони завдаються. За 6 матчів Пушича в Україні жодна з команд не перебила xG 0.86 проти «Шахтаря». З Патріком було 2.04xG у «Ворскли», 3.54xG у «Руха» у спарингу та 2.01xG в УПЛ, 1.42xG у «Колоса» 2.61xG у «Кривбаса», 1.74xG у «Вереса», 1.49xG у «Металіста 1925».
Все просто:
➡️ у білд-апі з 5 футболістами мінімізовуються ризики та зручніше контролювати пресинг суперника;
➡️ не потрібно на постійній основі інтенсивно бігати туди-сюди, як це просив Ван Леувен. У них залишаються сили;
➡️ треба долати значно меншу дистанцію після втрат, щоб повернутися назад, бо вони переважно грають у позиції;
➡️ не повинні вступати в агресивний відбір, що було передумовою для тої кількості червоних/жовтих. Тепер «Шахтар» фолить значно менше – по 9,8 за 90 хвилин проти 12,5.
Приклад – контратака «Дніпра-1», до якої гірники структурно готові:
Це ще не «шахтарівський футбол» – основні засади не на тому рівні
Що стосується висновку, то про «шахтарівський красивий футбол» точно рано говорити. Певні перспективи яскравого стилю вимальовуються, але станом на сьогодні все далеко від ідеалу.
Коротко резюмуючи, чому це так:
❌ «Шахтар» має проблеми проти глибоких оборон клубів УПЛ;
❌ «Шахтар» не реалізовує свою перевагу у володіння та контролі на належному рівні;
❌ «Шахтар» не настільки ефективно діє біля чужих воріт;
❌ «Шахтар» не побудував якісний пресинг, за інтенсивністю краще було навіть у Ван Леувена (PPDA 11,1 проти 10.56).
Водночас «Шахтар» та Пушич демонструють прогрес, якщо згадувати старт сезону. Особливо, що стосується балансу та організації, чого так не вистачало. Команда стала збалансованою, що очевидно крок уперед.
А ще виділяються стандарти, над якими новий штаб працює набагато успішніше. Виконуючи однакову кількість кутових з обома тренерами, «Шахтар» частіше завершує їх ударами з боснійцем – 36,3% проти 23,9% у Патріка.
Усю атаку буде доречнішим детально аналізувати навесні – коли Марино, ймовірно, отримає підсилення в цю ланку на трансферному ринку. Не дарма ж Дарійо Срна всіх інтригував фото з Сергієм Палкіним та красномовним підписом.
***
Окрім цього, є важливий неігровий фактор – атмосфера. Знову повторимося, що це було прогнозовано. У матеріалі про причини призначення Пушича нідерландський журналіст Мікос Гоуда називав стосунки з підопічними сильною стороною Марино:
💬 «Його найбільша сила в тому, що він може стояти серед гравців. Марино отримає від них довіру. Він відчуває їх краще, ніж Слот, у цьому плані він доповнив Арне. Його сформували 17 років у Гарревельді, де він працював з дітьми з проблемами поведінки в школі-інтернаті.
У Нідерландах ми називаємо це «маркою Гуса Хіддінка», який добре вмів розташовувати до себе футболістів. Це про управління колективом».
Час показав, що він мав рацію – гравці «Шахтаря» візуально почуваються значно розкутішими, що відображається на результатах. Сподіваємося, що це допоможе й у середу у вирішальному матчі осені з «Порту».
Фото: інфографіка Tribuna.com, «Шахтар», скриншоти трансляції MEGOGO
