Відмінні представники німецького спорту або як "Рот-Вайсс" Ессен підкорював Америку
Німецькі наступники Колумба
Міжнародні турне для сучасного футболу - річ буденна. Провідні клуби охоче їздять світом, проводять товариські турніри і пристойно на цьому заробляють. Дійшло навіть до того, що національні кубки проводяться далеко за межами батьківщини, десь у спекотних і багатих країнах на очах у позбавленої якісного футболу публіки. Гроші...
Але ж колись поїхати за кордон для футбольного клубу або тренера було незрівнянною ні з чим пригодою. Так, були єврокубки. Але ви згадайте хоча б, як Лобановський намагався якнайбільше дізнатися про суперника киян - мюнхенську "Баварію". Та історія, як до Мюнхена врешті-решт надійшов лист із проханням надіслати касети з матчами "Баварії", дуже швидко обросла легендами.
Але сьогодні не тільки і не стільки про це. Перші абзаци більше для загального розуміння контрасту. Проте в середині 50-х років скромна команда, яка особливо не хапала зірок з неба, з району Бергеборбек міста Ессен, що на заході Німеччини, взяла і з'їздила у двомісячне турне в Америку. Причому потрапили туди абсолютно випадково. Не так випадково, зрозуміло, як Колумб - ніхто морський торговельний шлях до Індії не шукав, але все ж ця поїздка стала результатом збігу певних обставин.
Як ви вже здогадалися із заголовку, мова піде про "Рот-Вайсс". Напевно, я злегка прибрехав, назвавши цей клуб скромним, тому що в середині минулого століття там зібрався дуже сильний колектив. У 1953-му ессенці взяли кубок Німеччини, обігравши 2:1 "Алеманію" з Аахена, а через два роки стали чемпіоном, на чому, щоправда, досягнення команди закінчилися. У період між цими двома визначними подіями, рівно в рік швейцарського чемпіонату світу, і відбулася ця подорож, про яку далі йтиметься. У 1954-му "Рот-Вайсс" став другим у Західній Оберлізі, що не дало можливість зіграти у фінальному раунді. А не дало, тому що формат стиснули через підготовку до майбутнього мундіалю, і далі вийшли тільки переможці. Ну і чорт із ним - подумали ессенці і поїхали прославляти німецький спорт далеко-далеко за Тихий океан.
Аргентинський чемпіон після майже двох діб у дорозі
22 вимпели, 803 нагрудні значки і розкішно оформлену шахтарську лампу для аргентинського президента Хуана Перона, як сувеніри, привезла ессенська делегація на чолі з Йозефом Дрісом. Ще б пак, кращого подарунка від команди з промислового гірничодобувного регіону й не придумаєш! Не просто знак уваги, а символ. Президент, до слова, був у захваті.
Але всі урочисті церемонії, яких було чимало, відбулися пізніше. А поки що було не до того, бо прибувши до Буенос-Айреса, на "червоно-білих" уже того ж вечора чекав матч із великим аргентинським клубом "Індепендьєнте", чемпіоном країни 1954-го. І незважаючи на зсув графіку, місцева влада відмовилася переносити зустріч. Звісно, адже на тлі втомлених німців і без того технічні "jugadores" (з іспанської - гравці) виглядатимуть просто богами на футбольному полі. А відпочити, ессенці, не відмовилися б. Після 37 годин польоту з численними пересадками і подальшою двогодинною поїздкою в автобусі виснажливою аргентинською спекою.
Гра відбулася вчасно. На очах у сорокатисячної армади вболівальників зійшлися одні з найкращих команд Південної Америки та Європи того часу. І що ви думаєте!? Гельмут Ранн у першому, а Август Готтшальк і Віллі Ворденбоймен у другому таймах, як ні в чому не бувало, взяли і відвантажили не зовсім гостинним господарям три м'ячі. Аргентинці змогли забити теж, але лише раз. Або німці захотіли самі пропустити всього раз - адже зустріч товариська.
Але шанувальники "Діаболос Рохос" були здивовані. Як так, приїжджає нікому не відома команда з невеличкого робітничого містечка з клубними кольорами замість назви, бере і виграє після майже дводенної подорожі!? Так і обіграли ж не кого-небудь, а самого чемпіона - "Індепендьєнте" з Родольфо Мічеллі, Карлосом Чекконато, Рікардо Бонеллі, Ернесто Грілло, Освальдо Крузом у складі. Усі перераховані - гравці національної збірної Аргентини (скільки з "Рот-Вайсс" викликалося до збірної ФРН і чому - окрема тема для розмови). І ось, довго не думаючи, домовилися про перегравання, яке втулили між іграми німців із "Пеньяролем" і збірною Уругваю. Ніякими мінімально необхідними "через два на третій" там і не пахло...
Його величність "футбол" і те, що навколо нього
На третій день після видатної перемоги над "Індепендьєнте" на ессенців чекала зустріч з ще одним китом аргентинського та і всього південноамериканського футболу "Бокою Хуніорс". Але матч було скасовано (німці кажуть, що їх просто злякалися після матчу з чемпіоном), і наступним суперником в екстреному порядку став менш популярний "Сан-Лоренцо". І скромність господарів принесла їм перемогу. Попри те, що "Рот-Вайсс" першим вийшов уперед, у другому таймі аргентинці переламали хід зустрічі, забивши двічі віце-чемпіону Західної Оберліги.
Після другого матчу на перший план вийшли різні культурно-політичні програми. Спочатку ессенці побували на прийомі в аргентинської футбольної асоціації, де довго хвалили команду і німецький футбол загалом. Потім була зустріч із послом Німеччини в Аргентині Германом Терденге. Тут також обговорювали німецько-аргентинську дружбу і спільні зусилля зі встановлення зв'язків, що сприяють спільному розвитку спорту.
Але головною подією стала зустріч із виконувачем обов'язків президента Аргентини Луаном Пероном. Окрім усіх офіційних навколофутбольних моментів було також порушено "німецьке" питання. "Ми вільні люди і робимо те, що хочемо. Але ми також сподіваємося, що Німеччина незабаром опиниться в такому ж становищі. ()... Для мене є тільки один німецький народ, незалежно від нав'язаних кордонів" - цитує президента "Ессенський вісник" у номері від 10 травня 1954-го.
Перон вийшов далеко за рамки виділеного часу, тож "Рот-Вайсс" запізнився на рейс до Монтевідео. "Не проблема" - подумав президент і надав свій особистий літак. Через затоку Ла-Плата гості попрямували до столиці сусіднього Уругваю, бо того ж вечора на них чекала гра з іменитим "Пеньяролем".
Обіграти чемпіона Уругваю з сімома чемпіонами світу 1950-го було ще однією сміливою мрією скромного німецького колективу. І їм це вдалося! Гельмут Ранн і Пенні Ільсакер зробили 2:0 ще до перерви. Незважаючи на рясну зливу "червоно-білі" показали швидкий комбінаційний футбол і довели рахунок до розгромного в другій половині. Як підсумок - 3:0, "Рот-Вайсс" б'є чергового південноамериканського чемпіона, а уругвайські ЗМІ захоплено виокремлюють флангові атаки та блискучу гру воротаря ессенців Фріца Херкенрата на прізвисько "шкільний вчитель, що літає"!
Знову "Індепендьєнте" або +2 перельоти над Ла-Платою
Як уже було сказано, "Індепендьєнте" жив ідеєю матчу-реваншу і через день після гри з "Пеньяролем", 6 травня 1954-го, ця зустріч таки відбулася. Попри те, що на восьме число у "Рот-Вайсс" була запланована гра не з ким-небудь, а з самою збірною Уругваю, яка насолоджувалася останніми місяцями в статусі найкращої команди планети. Але відмовити аргентинцям гості ніяк не могли - самі розумієте, хоч для цього і довелося перелітати Ла-Плату щонайменше на два рази більше.
Та я майже точно впевнений, що в першому таймі матчу-реваншу всі шанувальники "Інденпедьєнте", включно з футболістами та тренерським штабом, а також 60 тисячами вболівальників на трибунах, які за 36 градусів спеки за Цельсієм і 93% вологості повітря захотіли підтримати улюблену команду, неодноразово пошкодували про свій вибір. Чому? Та тому що ессенці знову перегравали опонентів і на перерву пішли з мінімальною перевагою завдяки голу Гельмута Рана. Такий розклад подій був дивовижним. Навіть німецький тренер Карл Гохманн наголошував, що "Інденпендьєнте" не грало на повну силу. Казка гостей із Бергеборбека могла продовжуватися.
Але господарі були проти і в другому забили чотири. Гравець "Рот-Вайсс" Пауль Джахнел згодом скаже, що наприкінці того матчу втома відчувалася настільки, що ніби закінчували зі свинцевими тягарцями на ногах. Що ж, проти фізики людського організму не попишеш.
З цієї ж причини Уругваю через два дні теж крупно влетіли (1:5). Та попри домінування Уругваю, на таку велику поразку ессенці точно не награли. Атак у них було достатньо, за кутовими теж перевершили суперника (7:3), тобто десь 3:5 було б справедливіше. Але знову-таки, німці викликали такий фурор ще на самому початку турне, що ці дві поразки нічого не означали.
І це не просто гучні слова. Місцева преса справді писала, що аргентинські клуби серйозно зацікавилися гравцями "Рот-Вайсс" після такого виступу. " Расінг" із "Буенос-Айреса" пропонував Гельмуту Рану та Пенні Іслакеру зарплату, еквівалентну 3000 німецьких марок (для розуміння, у Німеччині на той час це були величезні гроші, та і взагалі, у цій країні до факту того, що футбол - оплачувана праця і футболістам треба платити зарплатню, приходили особливо довго, але то вже трошки інша історія). За кілька років у Південній Америці вони могли заробити грошей до кінця життя.
Але не склалося. По-перше, DFB забороняв виїжджати за межі країни (мається на увазі - перехід в іноземні клуби), а по-друге, вищеназваний дует був настільки тісно прив'язаний до Ессена, що залишити рідне місто вони не могли за жодні гроші, хоча й не відкидали можливість відвідати інші країни континенту на короткий термін в якості туристів. А, ну ще й дружини Рана та Іслакера були проти подібної авантюри, але їхні аргументи в разі іншого вибору німецьких футболістів були б... Все, мовчу, мовчу.
Під впливом болівійського високогір'я
Німецький колектив був настільки виснажений після стартового відрізку міжнародного турне, що наступний матч був запланований більш ніж через тиждень. Але на це була ще одна причина. Річ у тім, що черговим суперником став "Болівар", який базується в Ла-Пасі - неофіційній столиці Болівії на висоті 3600 м. Перебувати там непідготовленій людині досить складно і ризиковано, а грати у футбол - і поготів. Забігаючи наперед, під час матчу гравців доводилося міняти кожні 20 хвилин, але в складі гостей знайшлося три сміливця, які відіграли всі 90. Це були Термат, Веверс і Херкенрат.
"Рот-Вайсс" став першою європейською командою, яка зіграла на такому високогір'ї. І ледь не примудрилася там виграти. Дубль Іслакера довго залишався єдиним на табло, але все ж, ближче до кінця зустрічі болівійці зрівняли. Заслужена нічия.
Після цієї гри лідер і капітан Гельмут Ран вирушив додому готуватися до майбутнього чемпіонату світу. До слова, він був єдиним представником ессенців у складі "Бундестім". Та Ран приїхав і показав партнерам по національній команді те, чого навчився в американському турне, зокрема й декілька оригінальних трюків із м'ячем.
Далі у "Рот-Вайсс" були зупинки в Колумбії, Перу та Еквадорі. Однак ці матчі за накалом емоцій не могли зрівнятися з попередніми. Ну і нарешті чотири гри з Оларіо з Ріо-де-Жанейро, які відбулися в чотирьох різних містах США. Німці не програли жодного з них, після чого з гордістю вирушили додому.
В аеропорту Дюссельдорфа, крім трьох повних автобусів і понад 200 приватних автомобілів фанатів, "червоно-білих" привітав урочистий шахтарський оркестр, після чого команду запросили на невелике свято біля центральної ратуші.
"Рот-Вайсс" зробив колосальний внесок у розвиток і популяризацію не тільки німецького футболу, а й свого рідного, невеликого промислового містечка. А чудова подорож ессенців, абсолютно унікальна на той час, надовго залишилася і залишиться в пам'яті вболівальників цієї скромної і дуже цікавої команди.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Телеграм канал автора: Футбол колись і зараз.
Буду вдячний за підписку!
