Діарея, заборона від мами, боязнь мила. Розповідаємо про курйозні випадки в історії Олімпіад
Стали легендами – але не так, як хотіли.
Цей пост написаний в рамках конкурсу «Найкращий блогер України-2024». Підтримайте його плюсами та коментарями.
***
Олімпійські ігри – мрія кожного спортсмена. Ще з давньогрецьких часів імена переможців цих змагань увіковічнювали для нащадків. Тож і сьогодні будь-який атлет жадає стати тріумфатором на Олімпіаді, адже це назавжди закріпить його ім’я в пантеоні найкращих. Але якщо є ті, хто увійшов в історію, то існують й інші, хто в цю історію «вляпався». Про таких олімпійців, що запам’яталися своїми конфузами, розповість блог «Про все і ні про що».
Коли біг і їжа – несумісні речі
Усі люблять смачно попоїсти. І саме їжа іноді може стати причиною того, що спортсмена, навіть дуже титулованого, пам’ятатимуть не лише завдяки його спортивним досягненням.
На Олімпіаді в Антверпені 1920 року француз Жозеф Гіймо здобув золото на п’ятикілометрівці, обігнавши легендарного фіна Пааво Нурмі, і готувався зробити це на удвічі довшій дистанції. Але, на його нещастя, змагання було перенесено на три години раніше запланованого часу через прохання короля Бельгії. Сам Гіймо дізнався про це лише після ситного обіду, що відбувся якраз перед забігом. Страждаючи від спазмів у шлунку та біжучи у взутті, яке було на два розміри більше (його власне взуття вкрали), Гіймо лише на 1,4 секунди поступився тому ж таки Нурмі. А відразу після фінішу Жозефа знудило на взуття. Не на своє, а переможця.
(Жозеф Гіймо після того, як вирвав перемогу на дистанції 5000 метрів. Усе інше він вирве згодом)
Фінський бігун Лассе Вірен – олімпійський чемпіон 1972 та 1976 років на дистанціях 5000 та 10 000 метрів; перший в історії, хто зумів виграти обидві ці дисципліни на двох Олімпіадах поспіль. А на Олімпіаді 1976 року в Монреалі він менш ніж через добу після забігу на 5000 метрів взяв участь у марафоні, виборовши 5 місце! Однак спроба виграти марафон на Олімпіаді в Москві в 1980 році була набагато менш успішною. Через раптову діарею Вірен був змушений зійти з дистанції «в кущі», а через кілька кілометрів (і кілька «пауз») й узагалі знятися зі змагань.
Кубинець Фелікс Карбахал де Сото був учасником Олімпіади 1904 року в Сент-Луїсі. Друзі допомогли йому з грошима для поїздки. Спочатку Карбахал вирушив до Нового Орлеана, де програв у карти всі гроші й був змушений їхати автостопом до Сент-Луїса. Він вийшов на забіг у важких черевиках, штанях і сорочці з довгими рукавами. Звісно, у такому одязі було б складно бігти в спеку. Тому американський важкоатлет Мартін Шерідан відрізав кубинцю штанини та рукави сорочки, зробивши одяг марафонця схожим на шорти й теніску.
(Фелікс Карбахал де Сото біжить марафон у чоботях і голодний. А ти й далі шукай відмазки, щоб не займатися бігом)
На момент старту змагань Карбахал не їв уже кілька днів через втрату грошей. Тож зупинився під час бігу, щоб перекусити побаченими на дереві зеленими яблуками. У результаті кубинця спочатку знудило, а потім він знепритомнів. Попри це, бігун прийшов до тями, продовжив змагання й навіть фінішував четвертим!
Щоб дістатися фінішу, треба спочатку вийти на старт
Іноді спортсмени навіть не отримують шансу позмагатися, тому що банально не встигають до старту змагань. Причини можуть бути різні.
Скажімо, перемоги великого Валерія Борзова на стометрівці в Мюнхені могло не бути. Фаворитами вважали американських спринтерів Едді Харта й Рея Робінсона. Їм обом належав тодішній світовий рекорд (9,9 секунди). Як розповідав сам Борзов, кваліфікаційний забіг спочатку перенесли на пів години вперед, а потім, через невеликий проміжок часу, раптово оголосили про його старт. Борзову пощастило, що він був у чаші стадіону, тож встиг на бігову доріжку буквально за хвилину до старту. А його американські суперники в цей час пішли до олімпійського селища і, лише повернувшись на арену, дізналися, що кваліфікацію вже завершено.
Суринам дебютував на Олімпійських іграх у Римі 1960 року. Єдиним представником невеликої південноамериканської країни став бігун Вім Есаяс. Але став лише технічно, адже на старт забігу на дистанції 800 метрів він так і не вийшов. Як виявилося, змагання Есаяс просто проспав. Проспав він їх тому, що голова олімпійської делегації Суринаму сказав атлету неправильний час забігу. У 2005 році Олімпійський комітет Суринаму вручив Віму Есаясу нагороду як першому місцевому олімпійцю та лист із вибаченнями за помилку, допущену чиновником у 1960 році.
(У чувака зліва була лише одна задача на всю Олімпіаду: сказати правильний час початку змагань чуваку справа)
Ще одна історія завершилася щасливо. Олімпійська команда США прибула на першу Олімпіаду в Афінах 1896 року, як вони вважали, аж на 12 днів раніше, щоб підготуватися до змагань. Проте насправді вони ледь встигли до церемонії відкриття. Виявилося, що американці не врахували різницю між григоріанським і юліанським календарями. Попри це, саме збірна США виграла медальний залік тієї Олімпіади.
Не кожен може перебороти свій страх
Напевно, усі чули про Едді Едвардса, на прізвисько «Едді Орел». 24-річний штукатур із Великобританії фінішував останнім у стрибках із трампліна на 70 і 90 метрів, проте отримав любов публіки (і байопік про себе). Едвардс зізнавався згодом, що відчував жах перед кожним стрибком. Але він зміг себе перебороти, чого не скажеш про наступних спортсменів.
Ми нарешті залишимо в спокої біг і поговоримо про інші види спорту, зокрема про бокс. Мова піде про Інгемара Йоганссона зі Швеції. У 1952 році на Олімпіаді в Гельсінкі він дійшов до фіналу, але настільки боявся свого суперника у вирішальному двобої, американця Еда Сандерса, що бігав від нього по всьому рингу. Це тривало недовго: у другому раунді рефері дискваліфікував шведа за відмову вести бій. Йоганссону вирішили навіть не вручати срібну медаль через його надмірну пасивність.
(– Де ти був? – Боксував. – Дивно, але футболка суха й зовсім не пахне)
Можливо, саме ця подія була каталізатором змін. У подальшому шведський боксер став настільки агресивним бійцем, який нікого не боявся, що заробив прізвисько «Божевільний Швед» і виборов звання чемпіона світу. А олімпійську медаль йому все ж вручили в 1981 році.
Американець Волтер Дрей на Олімпіаді в Сент-Луїсі 1904 року посів шосте місце в стрибках із жердиною. На наступні Ігри в Лондоні він мав їхати, будучи чинним рекордсменом світу. Але не доїхав. Його мама вважала, що Волтер стрибає надто високо. Тому не відпустила Дрея на Олімпіаду, бо боялася, що її син може отримати травму, упавши з такої висоти.
Змагання з лакросу відбувалися на Олімпійських іграх лише в 1904 й 1908 роках і лише для чоловіків. На обох змаганнях перемогла збірна Канади. Зокрема в 1904 році в Сент-Луїсі за команду грали й канадські індіанці (якщо ви не знали, лакрос європейці перейняли саме в них). Ці гравці мали чудернацькі, на думку «блідолицих», імена: Усемогутній Голос, Плямистий Хвіст, Дощ В Обличчя. Але нас цікавить гравець, який, напевно, нічого у світі не боявся, крім однієї речі. Звали його Чоловік Який Боїться Мила.
(Та сама команда 1904 року. Можливо, зможете визначити нашого героя через екран по запаху)
Не можеш бути найшвидшим – хоча б не будь найповільнішим
Якщо вже ми поговорили трохи про «Едді Орла», то не можна не згадати ще одних легенд Олімпіади 1988 року в Калгарі – учасників збірної Ямайки з бобслею. Ці хлопці стали останніми, як і Едді, але теж отримали світову славу й фільм про себе. Звісно, на змаганнях у різні роки брали участь олімпійці, які теж були далеко не найшвидшими. Але про них чомусь ніхто так і не зняв круте кіно з Джоном Кенді.
Ерік Муссамбані з Екваторіальної Гвінеї дістав від журналістів прізвисько «Ерік Вугор». На Олімпіаді в Сіднеї він (за квотою) узяв участь у змаганні з плавання на дистанції 100 метрів вільним стилем. У кваліфікації Муссамбані доплив до фінішу з останніх сил, тому його ледь не кинулись рятувати, думаючи, що Ерік тоне. Фінальний час спортсмена склав майже дві хвилини і був на понад хвилину повільнішим за результат переможця.
(Еп(р)ік фейл)
Виявилося, що Ерік навчився плавати лише за 8 місяців до Олімпіади. Тренувався він у місцевому озері та готельному басейні, який йому дозволяли використовувати з п’ятої до шостої години ранку в будні дні.
Щоб не повторити свій австралійський результат, Муссамбані серйозно тренувався перед наступною Олімпіадою в Афінах. Він довів особистий результат до 57 секунд, що було «всього» на 9 секунд гірше світового рекорду. Однак місцеві чиновники неправильно вклеїли фото плавця в паспорт, і через це йому відмовили в участі в Іграх 2004 року.
Екзотики вистачало й на зимових Олімпіадах. Наприклад, мексиканець Роберто Альварес брав участь у лижних гонках на 50-кілометровій дистанції в тому ж таки Калгарі. Лижі й Мексика виявилися непоєднуваними поняттями. Не дочекавшись учасника на фініші, судді відправили рятівників на пошуки Альвареса. Але все виявилося добре: він «усього-то» завершив гонку на годину пізніше передостаннього учасника.
Грецький гірськолижник Антуан Міліордос у змаганнях зі слалому на Олімпіаді 1952 року в Осло примудрився впасти 18 разів під час спуску, проїхати частину дистанції сидячи й перетнути фінішну лінію обличчям назад. На один заїзд він витратив на 27 секунд більше часу, ніж переможець – на два.
Кюнг Сун Їм був першим південнокорейським лижником. Він теж, як і попередній герой, брав участь у змаганнях зі слалому, але на зимових Олімпійських іграх у Скво-Веллі 1960 року. Як ви, можливо, уже здогадались, кореєць посів останнє місце. Причина доволі проста: Кюнг майже не катався на снігу до Олімпіади й навчався азам, просто читаючи відповідну літературу. Щоб доїхати до змагань, йому довелось продати обручку дружини, аби оплатити квитки. А лижі для заїзду Кюнг Сун Їму позичила збірна США.
(Кюнг Сун Їм (без лиж) під час естафети Олімпійського вогню перед Іграми в Пхьончхані)
Але все це не завадило йому опісля отримати статус легенди в Південній Кореї й написати книгу про свою поїздку на Олімпійські ігри, яка стала місцевим бестселером. Звісно, що першим придбанням після отримання авторського гонорару стала нова обручка для дружини.
