Превʼю до сезону Турецької Суперліги.

Tribuna/Футбол/Блоги/Матч Турецького/Превʼю до сезону Турецької Суперліги.

Автор — Val P.

11 серпня, 20:52

Сьогодні стартує 66-й сезон Турецької Суперліги, максимально неоднозначного і суперечливого чемпіонату. Гучні імена, агентські історії, репутаційні плями, “дитячі хвороби” що вже проходив кожен чемпіонат - все це у найближчому сезоні від людини, що бачить все це на місці подій.

Найперше, Туреччина продовжує оговтуватися від наслідків руйнівного землетрусу, що відбувся у лютому, та намагається щось робити зі своєю економікою - тут поки результатів не видно, курс валют та ціни зростають, як в Україні у 2014-15. Це, та державні інтервенції у футбол не можуть не повпливати на якість чемпіонату. Додайте до цього невизначеність з бродакстером (БеІН закриває свій останній сезон, але частину коштів виплачує в турецьких лірах, за які багато легіонерів не накупиш) та синусоїдні виступи на міжнародній арені. На виході отримуємо вибухову суміш, кілька матчів на тиждень з якої показуватиме нам Мегого.

Для зручності я спробує поділити клуби на групи. І почнемо з соціально значущої:

Жертви землетрусу. Гатайспор та Ґазіянтеп ФК.

Обидва клуби призупинили свою участь після подій 6 лютого (насправді, клубів значно більше, але вони з нижчих ліг), гравців віддали до аренд, а перед новим сезонам мали збиратись з нуля.

Найбільшою втратою ґазіянтепців вважаю відхід їхнього талановитого менеджера Ерола Булута, що очолив Кардіф Сіті. Щороку він збирав колектив, що успішно боровся за єврокубки, і це були переважно тренерські команди. Єдиним значущим підсиленням можна вважати оренду Браяна Ріаскоса з Металіста, все інше - повернення з аренд. Тож чекаю на те, що “фісташки” своє слово ще скажуть.

Гатайспор, що пережив землетрус набагато драматичніше (загибель Крістіана Атсу у землетрусі), має сильного тренера - Волкана Деміреля, який робить ставку на молодь (серед трансферів лише один 30+ - захисник Нікола Максимович), серед якої я маю відзначити 22-річного форварда Ескішехіра Онура Ари. “Славік Бджілка” (дослівний переклад) встиг стати головною зіркою легендарного клубу, що вилетів з професіоналів, тож це прекрасний трансфер на розвиток. Шкода, що досягти результату сезону 20/21 навряд чи вийде.

Остання думка по цих клубах - в інтернетах гуляє пропозиція провести Суперкубок в одному з цих міст на підтримку місцевого населення. Класна пропозиція, я вважаю.

Підвищились у класі. Чайкур Різеспор, Пендікспор, Самсунспор.

Три різні долі. Команда з Різе, що належить державному виробнику чаю (якщо мислити стереотипно, то за аналогією можно порівняти це з Укрспиртом - державний монополіст важливого продукту), це класичний держпопилпроєкт, про який в цивілізованих країнах вже і забули, але продовжують гратись в не найцивілізованіших. Багато підписаних ноунеймів, незрозуміла селекція, майже нуль трансферів на вихід. Буде боротись за збереження прописки. Дивуюсь, як ще не зайшла якась конкретна агентська контора.

Самсунспор. Команда з найсимпатичнішого чорноморського міста (як на мене) відштовхнулась від дна та повернулась до Еліти вперше за 11 років. За цей час оновились, змінили власника на американського турка, що працює у сфері контейнерної логістики, побудували новий красивенний стадіон (але за державні гроші), виграли Другу та Першу ліги - а це в них святкується так само як чемпіонство. Команда без зіркових імен (їхній Бенасер - це не той, шо з Мілану), але є пару цікавих оренд - опорник Антальяли з Галатасараю та вихованець Арсеналу Марк Бола. По Олівʼє Нтчаму поки нічого сказати не можу. Клуб поки дуже обережний, тож треба чекати зими, коли почнуться емоційні рішення.

На смачненьке - екзотика. Клуб Пендікспор не просто замінив Юмраніє в якості “молодшого лівобережного брата” серед істанбульської тусовки. Це самобутній клуб зі стадіоном накшталт київської Оболоні, але з Русановки-Березняків. Такий собі Лівий Берег. Вони поспіхом добудовують свій стадіон до необхідних стандартів ТСЛ, але я рекомендую глянути якось їхній матч задля картинки та атмосфери - посеред спального району, затиснутий між кварталів, станцій метро та міської електрички. За можливості спробую туди зʼїздити і подивитись це наживо. Як і “Сивасспор”, найменш іноземний клуб ліги. Але не найбідніший. Був здивований побачити в складі ветерана ТСЛ Цавеласа, Велінтона з Бешікташу, молодого, але ще не приборканого Еренджана Ярдимжи та типу зірку нового сезону - парагвайця Оскара Ромеро з Бока Хуніорс. Поставлю Пендікспор, як і більшість експертів поставили Оболонь - на виліт. Але в нас є ще одна група, куди можна занести цю команду…

“Молодші” Істанбульці. Фатіх Карагюмрюк, Істанбулспор, Касимпаша.

Інстанбулспор - це суцільний клуб-фейк (не плутати з пластиковим Башакшехіром, про нього в іншій категорії). По-перше - він знаходиться не в Істанбулі, а в передмісті Есенʼюрті/Авджиларі, по-друге - незважаючи на 97-річну історію, в нього майже немає вболівальників, по-третє - незрозуміло навіщо було реанімовувати цей клуб після “золотих” часів у 90ті. По-четверте - абсолютно ноунеймовий склад “биків”, але вони тримаються у еліті другий сезон поспіль. Мій прогноз - найбідніший клуб ліги дивом не вилетить, але це буде їхнє останнє спасіння.

Фатіх Караґюмрюк з Касимпашою - це клуби, що, здається, існують заради дратування один одного. І тут не тільки про найзапекліше протистояння фанатів (і чомусь його ігнорує Мегого). Клуби з абсолютно різною ідеологією. Італійський вектор “Онуків”, після звільнення Андреа Пірло не припинився - ще два футболісти з апенинського півострова переїхали до берегів Босфору. Натомість “морські піхотинці” продовжують будувати ідеологічно правильний клуб, мають свій стадіон, але не стрибають вище голови, виховуючи молодь (другий наймолодший клуб ліги).

Пелотон. Анкараґюджю, Кайсеріспор, Антальяспор, Сівасспор.

столичні “Оборонпромівці” з Анкараґюджю не потребують класних результатів, щоб не втрачати підтримку фанатів по всій країні. В цьому їх парадокс. З цікавих підписань можу звернути увагу на Мерта Четіна з Верони, Толга Чіерджі з Герти Альпера Улудага з Ґірезуну + ще кілька турків з подвійним громадянством. Кайсеріспор отримав трансферний бан, а значить, “вовкам Ерджієсу” буде важко втриматись на плаву, сподіваючись на тренерський талант Чаадаша Атана. Втім, відпускали вони теж небагато. Ех, за часів Берни Ґьозбаші такого не було. Нурі Шахін та його анталійські "скорпіони" - це завжди трансферний шок. Але це може бути як Луїс Адріано, так і Марк Мампасі. Але поміж того, анталійці вміють засвічувати і продавати свою молодь. Як приклад тому - Доухан Синик. Зараз в складі дуже багато німецьких турків (хто б дивувався), а ось на вістрі свіже придбання - поляк Адам Букса з Лансу. Окремо хочу виділити власного вихованця - правого захисника Бюньяміна Балджи, що вже викликався, але не заграв за збірну. Взимку сага отримає продовження.

А от про казку Сивасспору хочу сказати окремо. Клуб декілька років поспіль лише дивом грав у єврокубках, і цього року міг пробитись через Кубок Туреччини. Їїдосці намагаються пофіксити фінанси, влаштували розпродаж цього літа, але зберегли свій основний актив - Уура Чіфтчі (хоча я б його продав) та орендували Жерсона Родрігеса з Динамо. Тож є певний оптимізм, але багато чого покаже зима. Втім, лише слабкість суперників зможе допомогти комусь з них не вилетіти.

Сподіваються на диво. Аланьяспор та Коньяспор.

А ось від цих можна очікувати взагалі чого завгодно. Аланьяспор більше не має покровителя в уряді (президент клубу - рідний брат колишнього міністра закордонних справ), але має непогану фінансову подушку, тож єдина команда ТСЛ, що не представляє столицю своєї провінції, може спробувати й надалі тримати рівень. Незрозуміла історія з Франческо Фаріолі, закуп бразильців цього року, нервова гра минулого сезону - відчуваються проблеми у менеджменті, і цього року, я думаю, що не буде вже традиційно сильного відтинку серпень-листопад.

Закляті суперники “апельсинів”, Коньяспор намагається обережно перебудовуватись, але мені цікаво - головною силою “орлів Анатолії” була саме командна гра, а наскільки це може зробити команда, що намагається замістити своїх лідерів - питання.

Щось хочуть. Адана Демірспор, Башакшехір, Трабзонспор.

Адана дуже хоче чемпіонство, але грає, ніби надворі 2010ті. Зараз спробувати замінити Вінченцо Монтелу на Патріка Клюйверта + я впевнений, до кінця серпня когось ще підпишуть в склад, бо найдорожчий гравець - Оньєкуру - не може бути заявлений на Лігу Конференцій. Також “залізничники” були активними на французькому ринку, але не можна перемогти суперників, якщо їх наслідувати (відсилка до Манібол та італійського вектору Фатіх Карагюмрюк). З іншого боку - дуже добре, що не зупинились на виході до єврокубків.

Трабзонспор ніби заспокоївся після омріяного чемпіонства, тож не бачимо такої шаленої активності. Я, коли дивився їх склад, аж почав перевіряти - чи не переставив я раптом сезон не минулий. Вже третій рік основним трансферним активом залишаються голкіпер Уурджан Чакир та атакувальна звʼязка Трезеґе-Бакасетас, а найдорожчий трансфер літа - травмований Оршич. Хочеться, щоб відсутність єврокубків на стала відсутністю спортивних амбіцій взагалі. Не хочу чекати на наступний трофей ще 10 років.

Якщо б мене попросили назвати суперсилу Башакшехіра, то я б відповів “адмінресурс”, якби був не в Туреччині, але доведеться сказати “трансфери тих, про кого почали забувати”. Цього року “водопровідники” взяли вільними агентами Пьонтека та Пелкаса, і я здивувався, що їм ще немає тридцяти. Точкова селекція цікавих імен і скіллів + все-таки адмінресурс (а тут іронія - сами вони найбільше скаржаться на арбітраж) покажуть, що зможе витиснути з сезону команда Емре (та чи допрацює сам Емре до якихось результатів).

Є цікаве спостереження. “Велика трійка” не займає призові місця два сезони поспіль з 2008 року. Тож варто чекати на прорив когось з цієї когорти, але є проблема - контраст інших клубів та безпосередньо…

Велика Трійка.

Саме ті, хто намагаються довести, хто найкращий у Туреччині. Єдині, хто приймав участь у всіх сезонах ТСЛ та на трьох взяли 86% чемпіонств (56 з 65).

І тут не можна визначити, як піде безпосередньо у тієї чи іншої команди. Так, номінально Галатасарай має домінувати + вони намагаються зараз грати в гегемона ліги. Але є фактор тренерства, атмосфери в команді (Сарай з Фенером мали сезони, коли опинялись в середині таблиці), успіхів в єврокубках (турки залишились минулого року без ЛЧ та впали нижче 15 сходинки в таблиці коефіцієнтів, то тепер преса дуже уважно рахує ці бали). Клуби можуть раптово заявити про трансфери, качають пресу підписаннями, накопичують борги, продають нерухомість (Галатасарай відбив оренду Ікарді, коли продав ділянку землі під забудову - тепер ці гроші їм повернуться, а в них ще й острів(!) свій є) - тобто творять неочікувані дива, лише частина з яких прилітає до україномовної преси.

Бешікташ серед цього безумства виглядає найбільш адекватним. Влізають в ліміт на легіонерів, мають позитивний трансферний баланс. Цікаві підписання цього літа - Амарті з Лестеру та Анте Ребіч з Мілану. Всупереч міту про #cometobesiktas, орли діють на ринку достатньо обережно.

Фенербахче цього року почистив свій ростер і заробив непогані гроші не лише на трансфері Арда Гюлеру, але Бруми, Россі та Салаї. За півціни сторгували у московського динамо Шиманські (тут просто класичні турки) та замінили Салаї на Бекао. Варто зауважити: Фенербахче дуже хоче чемпіонство, і вони готові заради цього майже на все (це не виправдання, це просто менталітетний факт).

Ну і просто космосом на фоні цього всього виглядає Галатасарай. “Леви” поступово прагнуть стати гегемоном, тому якщо відкрити ростер та почитати імена - то можна просто дивуватись. Якби гроші грали в футбол, то їх склад виглядав наступним чином: Муслєра - Анхеліньо, Нельсон, Бардакчі, Саша Боє - Олівейра, Торейра - Керем, Дзаньоло, Тете - Ікарді (на банці лишились Заха, Демірбай, Мертенс) + чекайте на підписання під ЛЧ, куди вони обовʼязково вийдуть. І це я ще не вболіваю за Галатасарай, у фанів просто зносить дах.

Що може завадити моєму прогнозу? Х фактор у когось із малих клубів, або поганий мікроклімат у грандів. Обидві причини відбуваються у ТСЛ щосезону. Тож, я спробую свій прогноз на наступний сезон.

Прагматичний: