Tribuna/Футбол/Блоги/Стыдно Говорить/Спорт має бути гучним рупором – це його єдиний сенс під час війни

Спорт має бути гучним рупором – це його єдиний сенс під час війни

Владислав Дунаєнко звертається до спортивної спільноти.

16 січня, 12:06
12
Спорт має бути гучним рупором – це його єдиний сенс під час війни

Журналіст Владислав Дунаєнко, який зараз служить в Збройних силах України, звертається до спортивної спільноти.

У жовтні я перевівся в Київ у Міністерство оборони, хоча до того довелось побувати в найгарячіших точках, остання з яких Серебрянський ліс. Зізнаюсь, що весь цей час слідкував за спортом опосередковано. Дивився бій Усика, кілька матчів збірної, «Шахтаря» і «Динамо». А найголовніше – слідкував за тим, як бореться українська спортивна спільнота з росіянами. Бо це важливіше зараз за будь-які результати.

Мені подобалось, що більшість спортсменів, на яких я підписаний в інстаграмі, кожного разу транслювали потрібні країні меседжі на свою аудиторію. А іноді дехто навіть писав мені, щоб спитати як обстановка на фронті і просто «як ти?». Це заводило, це додавало впевненості, що ми, військові, тут не одні.

Зараз щось змінилось. Все частіше бачу в соцмережах деяких (підкреслюю) спортсменів прекрасне життя, пацанські цитати тощо. І все менше того, що треба було б транслювати своїм аудиторіям.

Цьому, звісно, є пояснення.

***

Останнім часом в суспільстві неабиякий гул. Всі висловлюються і про війну, і про мобілізацію, і про те, хто чим має займатися. Це очікувана реакція на речі, які люди не хочуть приймати і намагаються відокремити себе від них. Але реальність інша.

Нещодавно я написав у фейсбуці, що буде гірше. Так, як раніше, вже не буде. І хто цього ще не усвідомив – саме час. Бо життя не стане таким, як було. Бо те, що відбувається довкола, і є нове звичне життя. А хто намагається жити так, ніби нічого не відбувається, просто обманює себе чи не має достатньої сміливості усвідомити реальність.

Ми все ще ризикуємо програти, ми все ще ризикуємо втратити країну і бути знищеними усі, без розбору. Це не страшилка чи мотиваційне гасло, це реальний розвиток подій, якщо ми всі знову не увімкнемось на повну. Щодня, коли кожен з нас забиває на війну, стає гірше. І зробити краще можна лише активною боротьбою та допомогою.

***

Скільки себе пам’ятаю, більшість спортсменів завжди несли тезу, що «спорт поза політикою». Втім, зараз і вони почали усвідомлювати, що спорт – і є політика. Національні збірні представляють свої країни, поширюють гасла та пропагують ідеї. Наш ворог – головне та найважливіше тому підтвердження. росія використовує спорт як інструмент пропаганди, як телебачення. Російські спортсмени – офіцери зс рф, лідери політичних партій, головні лобісти ідей своєї влади на світовій спортивній арені.

Тому у відповідь саме українські спортсмени мають взяти лідерство у поширенні головних ідей країни. Саме спортсмени в першу чергу мають боротися за те, аби росіян і білорусів не допускали на змагання. Вони мають об’єднувати довкола себе світове ком’юніті. Не тільки журналісти та державні структури мають тиснути на Баха, Інфантіно, Чеферіна та їм подібних. Бо нам не потрібні зараз просто спортсмени, які можуть просто вигравати медалі.

Кожен має робити більше, ніж те, що він вміє. Представники спорту нічим не кращі і не гірші за журналістів, вчителів, лікарів, касирів, фермерів чи двірників.

Мій побратим ще «вчора» був водієм маршрутки на Героїв Дніпра. Він вправно їздив, на мікрорайоні його всі знали як «дядя Саша», а зараз він доставляє військових на бронетранспортері на позиції під постійними обстрілами.

***

Мій батько ще «вчора» був високопрофільним айтівцем і заробляв десятки тисяч іноземних купюр на місяць, а зараз, після майже 2 років участі у бойових діях, розбудовує IT-інфраструктуру в Міністерстві оборони. Він міг би просто донатити та сидіти вдома, але взяв на себе відповідальність і вирішив зробити трохи більше, ніж зазвичай.

Спортсмени теж мають взяти на себе відповідальність і зробити більше, ніж вміють. Добре грати в футбол, стрибати, бігати чи боксувати недостатньо. Зробіть репост, поширте наслідки обстрілів від росіян, скажіть на флешінтерв’ю, що не хочете виступати разом з вбивцями на одній спортивній арені. Навіть якщо вас про це не питають. Не час говорити про втому і думати, що «все пропало».

Тому давайте ще раз і коротко:

  • говорити після забитого голу про своє рідне місто, що піддається обстрілам чи знаходиться в окупації;
  • влаштовувати благодійні вечері за кордоном, де збирати гроші на армію і пояснювати навіщо;
  • не зупинятися в закликах не допускати росіян і білорусів на Олімпійські ігри;
  • донатити щодня і спонукати до цього інших.

2024-й буде складним. Про Україну говоритимуть менше, вибивати допомогу буде складніше, а війна буде продовжуватися. Водночас відбудуться Олімпійські ігри, Євро-2024, бій Усик – Ф’юрі та сотні чемпіонатів світу та Європи з різних видів спорту.

Українські спортсмени мають використати ці майданчики на повну – перемагати та нагадувати світу про кровопролиття на нашій землі. І ніхто не має вас вмовляти це робити – це має бути за замовчуванням, інакше всі ці медальки нікому не будуть потрібні.

Найкраще у блогахБільше цікавих постів у блогах

Інші пости блогу

Всі пости