Ветеран і спортивний амбасадор — Андрій Кучер — про реабілітацію через спорт

Днями ветеран Андрій Кучер братиме участь у відборі до Української збірної на змагання Повітряних Сил США. Він випробує свої сили у трьох категоріях: гребля, стрільба з луку зубами й біг. Свого часу спорт допоміг ветерану у реабілітації, тож Андрій вірить у свої сили та підтримує інших ветеранів як спортивний амбасадор.

Фото: Facebook/Andriy Kucher

Ваш військовий досвід розпочався з початком вторгнення. Яким було життя до і після?

Я був політтехнологом, мав приватну практику. З початком повномасштабки пішов добровольцем і служив у Десантно-штурмових військах, у 79-й бригаді. У вересні 2022-го року під Мар'їнкою отримав поранення. З того часу у процесі лікування і реабілітації. Тоді ж познайомився з адаптивними видами спорту. Щоб надалі розвивати цей напрям, я пройшов навчання спортивних амбасадорів.

Фото: Facebook/Andriy Kucher

Хто вони — спортивні амбасадори і які цілі ставлять перед собою?

Це такі ж ветерани, які пройшли військовий шлях. Шлях пораненого. Від окопу до реабілітації. І знайшли себе у ветеранському спорті. Наша головна задача - своїм прикладом показувати як саме можна повернутися в цивільне життя через спорт. І що ветеранська спільнота - це сила. Ми пройшли сертифіковане навчання. Вибрали всього 20 побратимів зі всієї України. Це ветерани, які воювали і в 2014, і в 2022. І хлопці, які зараз воюють. Вони прямо з окопів приїжджали. Це робить нашу спільноту дуже потужною.

Чи відкрили для себе щось нове на навчанні спорт амбасадорів?

На олімпійській базі нас знайомили з адаптивними видами спорту. Ми перепробували дуже багато видів, від хендбайку до легкої атлетики. Наприклад, я ніколи не стріляв з луку. У мене не працює плече, тож мене навчили стріляти зубами. Організатори з «Повернись живим» за підтримки Посольства США в Україні запросили неймовірних тренерів. Ми всі були як одна родина. Тепер, повертаючись у свої громади, ми втілюємо проєкти реабілітації через спорт, маючи певний інструментарій та зв'язки.

Розкажіть більше про адаптивні види спорту. Які особливості та цінності?

Фішка в тому, що незалежно від того, який характер і складність поранення у ветерана, все одно можна адаптувати спорт під військового-спортсмена. До прикладу, є баскетбол на візках, волейбол сидячи, хендбайк — велосипед, що приводиться в дію руками. Крім того, адаптивні види спорту реабілітують військового, який, таким чином, повертається до комунікації з суспільством. Та найбільший ресурс і цінність – це ветеранська спільнота. Мене вразила в саме серце історія, де в одному із забігів був ветеран на двох протезах. Коли всі інші фінішували, він ще долав дистанцію. Тож ми з хлопцями повернулись і бігли разом з ним. Аплодував весь стадіон. Ветеранський спорт — це щиро, це про людські долі.

Ви підтримуєте ветеранів як рівний рівних. Які історії надихають робити ще більше?

Так, ветеран може довіряти ветерану — спортивному амбасадору, бо розуміє, що він пройшов той же шлях і точно знає, як впоратися. У мене є побратим, також десантник. Декілька місяців тому під Бахмутом вижив у автомобілі, що палав. Його гелікоптером доставили в опіковий центр. Коли побачились, був весь перебинтований, ледве очі відкривав, але каже мені: «Коли я одужаю, перше, що зроблю — піду з тобою на спортивні змагання». Це просто круто, це заряджає. І я переконуюсь, що моя мета — бути прикладом того, що в будь-яких умовах не можна здаватися. Ні на полі бою, ні в житті.

Фото: Facebook/Andriy Kucher