Історії «Стамбульського дива»: трешток Джеррарда перед «Олімпіакосом», гол-фантом Гарсії «Челсі» та що кричав Каррагер Дудеку у серії пенальті
Найкращий камбек в історії єврокубків?
25 травня 2005 року «Ліверпуль» та «Мілан» зіграли найдраматичніший фінал в історії Ліги чемпіонів. Фінал, про хід якого знають майже всі, хто хоч якось цікавиться історією футболу (а багато наших читачів бачили це дійство у прямому ефірі).
Для «Ліверпуля» той матч став по-справжньому епохальним – після яскравих, але фактично безтрофейних 1990-х, після відсутності перемог у чемпіонаті понад десятиліття саме перемога у Лізі чемпіонів стала поворотньою подією для клубу, який почав поступово повертати втрачені позиції.
Один зі символів «червоних» – пивний бренд Carlsberg – продовжив партнерство з «Ліверпулем», яке триває вже понад 30 років. У квітні вийшов новий лімітований дизайн алюмінієвих банок з визначними гравцями команди. На банках будуть зображені Роббі Фаулер, Джон Барнс та Луїс Гарсія.
Випуск лімітованої серії пива планується із квітня по червень 2023-го. Банка містить класичний смак пільзнеру Carlsberg.
Джеррард назвав гол «Олімпіакосу» найважливішим у своїй кар’єрі – без нього «Ліверпуль» би не вийшов того сезону з групи
Коли 2015 року Стівен Джеррард скликав свою прощальну прес-конференцію у «Ліверпулі», досить швидко і він, і журналісти вдарилися у ностальгію.
«Мій найважливіший гол? Знаєте, я тут не сумніваюся – якби не мій гол «Олімпіакосу», то не сталося б Стамбулу у 2005-му».
«Ліверпуль» у сезоні 2004/05 входив у нову епоху. Жерар Ульє залишив клуб, а керівництво після довгих роздумів зупинилося на талановитому іспанцеві Рафаелі Бенітесі. Той провів у «Валенсії» шикарну роботу – двічі виграв Ла Лігу та додав у клубну скарбничку і Кубок УЄФА.
Але у тому «Ліверпулі» треба було міняти занадто багато і команда не одразу заграла у зрозумілий для глядачів та навіть самого тренера футбол. «На початку сезону здавалося, ніби ми перебуваємо в періоді без часу та простору. Здавалося, ми ніколи нікому не подобалися», - згадував Ніл Меллор.
«Червоні» через кваліфікацію пробилися у Лігу чемпіонів, але там не вражали – перед останнім туром команда була на третій сходинці і відставала від «Олімпіакоса» на три пункти та від «Монако» – на два. Складніше ситуація ставала і тому, що «Ліверпуль» програвав і за особистими зустрічами після програшу 0:1 у Греції.
«Це буде катастрофа для клубу і мене особисто, якщо ми вилетимо у Кубок УЄФА. Останні 5 років мене розчаровувало, що ми виступали у цьому турнірі. По-перше, я вже його вигравав, по-друге, він не дотягує до рівня Ліги чемпіонів. Мені не потрібні другосортні варіанти, я хочу грати в ЛЧ. І «Олімпіакос» не має нас зупинити».
«Ох, я був дурним в той момент», – зізнався Стівен через десять років.
Але тоді свій фактично трешток 24-річному капітану «Ліверпуля» треба було виправдовувати на полі. Особливо після того, як Рівалдо забив красивий штрафний і на перерву команди пішли з рахунком 0:1 на користь греків.
У паралельному матчі «Монако» вигравав. Щоб пройти у наступний раунд, «Ліверпулю» треба було забити тричі.
У перерві Бенітес був спокійним. Він узяв дошку, намалював кілька тактичних схем і сказав пару слів: «Траоре - з поля, Сінама-Понголь - на поле. Троє позаду. Граємо сміливо. Жодних помилок. У нас є 45 хвилин, щоб врятуватися. Ідіть і покажіть мені, як сильно ви хочете грати в Європі. Покажіть уболівальникам».
Коли Сінама-Понголь через дві хвилини після виходу на поле зрівняв рахунок, Бенітес не проявив жодних емоцій – просто спокійно перевірив годинник.
Тим часом Джеррард все ще бігав по полю та шукав свій шанс. Він до чортиків не хотів вилітати – і від розпачу майже не отримав другу жовту картку, коли арбітр не зарахував його гол після фолу Мілана Бароша.
Але другий гол забив інший гравець, який вийшов на заміну – Меллор скористався помилкою Нікополідіса і вгатив м’яч у сітку.
Бенітес знову перевірив годинник. Залишилося менше 10 хвилин. Якщо Джеррард і зараз нічого не покаже, то для чого були ці бравади перед матчем?
І він зміг:
«Карра пішов уперед. Не повірив своїм очам, коли він виконав фінт, розвернувшись на 180 градусів. Я був метрів за тридцять від воріт – підняв руки, сподіваючись, що Джеймі мене помітить.
Але він класно віддав на Меллора. Я пам’ятаю, як кричу йому: «Скидай, скидай», і він мене почув – легеньким кивком голови перенаправив м’яч до мене.
Той підскочив переді мною і збирався підскочити ще раз, але я на швидкості пробив. Склав корпус під правильним кутом і виконав ідеальний удар із 25 метрів.
Справжнісіньке диво, яке назавжди змінило моє життя».
Битва з «Челсі» стала майже великою – все вирішив гол-фантом, з яким не поміг би навіть ВАР
Коли у 2004-му «Ліверпуль» шукав заміну Ульє, то на них виходили представники Жозе Моурінью. Португалець навіть публічно визнав свою зацікавленість, сказавши, що «Ліверпуль» — це команда, яка цікавить усіх», тоді як «Челсі», який тільки входив у режим дурних грошей, був «непевним проектом».
Але дні йшли, а у «Ліверпулі» все не були впевнені у тому, що Жозе стане тренером, який буде сумісним традиціям клубу. «Челсі» був набагато наполегливішим і забрав собі тренера, який створив диво з «Порту» в ЛЧ-2004. А «червоні» обрали Бенітеса, що з самого початку очолював список кандидатів.
І якщо у чемпіонаті «Челсі» та «Ліверпуль» були командами різних вагових категорій за можливостями, то у кубкових змаганнях все було значно ближче. Щоб дійти до цієї битви, «Ліверпуль» пройшов двох досить складних суперників – «Баєр» та «Ювентус».
З останнім грали на фоні річниці трагедії в «Ейзелі», але стиль Бенітеса став занадто незручним для чемпіонів Італії. Джеймі Каррагер: «Чесно кажучи, «Ювентус» не завдавав нам великих проблем. Так, ми були під тиском, особливо на Енфілді, але це не була нічия за межами наших можливостей, навіть попри те, що у нас не вистачало гравців, а вони грали на повну силу».
Перший матч на «Стемфорді» закінчився 0:0 – і другу гру треба було грати вже на електризованому «Енфілді». На старті матчу сталася найбільш контроверсійна історія англійського футболу з того самого голу Герста у фіналі ЧС-1966.
Ріїсе класно обіграв суперника на фланзі, віддав на Джеррарда, який елегантно зробив закидання на хід Барошу. Того відверто збив Чех у власному штрафному, але м’яч підхопив Луїс Гарсія, який трохи коряво пробив у сторону воріт.
М’яч чіпляє Террі, сповільнюється і його у стрибку вибиває в поле Галлас. Гол? Не гол? Що відбулося?
Луїс Гарсія: «Чи був це гол? На мить я засумнівався в цьому, але обернувся і побачив, як суддя показує на центр поля. І я просто почав кричати».
Навіть зараз неможливо з точністю зрозуміти, чи був гол чи ні з усіх повторів, які були на «Енфілді» у ту ніч – а Жозе Моурінью ще на післяматчевій прес-конференції охрестив його «голом-фантомом». Португалець був дуже злим:
«Це був гол, який забила трибуна «Енфілда», – був впевнений Жозе. М’яч забили якраз перед легендарним «Копом», який так шалено святкував, що, схоже, навіть не залишив і крихти сумнівів Любошу Міхелу.
Цей гол став єдиним за двоматчеве протистояння (весь стадіон схопився за серце, коли на останніх секундах другого матчу Гудйонсен бив з лінії воротарської – але не влучив у дальній кут). «Ліверпуль» потрапив у свій перший фінал найпрестижнішого єврокубку за 20 років.
Дні до фіналу: весь Ліверпуль зібрався в аеропорту, щоб провести команду, впевненість Мальдіні на прес-конференції, ротації Бенітеса
Бенітес вирішив відправитися у Стамбул за два дні до фіналу, що гравці встигли акліматизуватися. Логічне рішення, але яке стало тягарем для деяких гравців, які не могли перестати думати про найважливіший матч у своєму житті.
Джеймі Каррагер: «Гра була в середу, а в понеділок ми полетіли у Стамбул. Вбити треба було занадто багато часу. Здається, чекання тривало вічність. Якби у мене був вибір, я б поїхав напередодні, тому що це та рутина в Лізі чемпіонів, до якої ви вже звикли. Навіщо робити щось інакше? Щоб врятуватися від нервового перенапруження, ми пішли всією командою грати у боулінг – але грали напрочуд погано».
Перед вильотом команду проводжало без перебільшень усе місто. В аеропорту імені Джона Леннона відбувався справжній хаос – люди все шукали хоча б якісь квитки, щоб поїхати разом з командою у Стамбул. Гравці отримали по 25 перепусток для рідних та друзів, але вони розлетілися за перші ж години.
Всі хотіли побачити «Ліверпуль» у фіналі наживо.
Вже у Стамбулі Стівен Джеррард згадував, якою була шаленою різниця між тим, що відчували гравці «червоних» та їх вболівальники – і якими спокійними були італійці.
«Я пам’ятаю, як дивився на Мальдіні на прес-конференції напередодні і думав про себе: «Він виглядає впевнено». Паоло багато разів проходив через цей процес, вигравав турнір чотири рази. Потім він сказав мені те, що ще більше запалило: «Удачі вам завтра». Він знав, що вони фаворити. Він фактично сказав мені: «Мілан» вважає, що вони виграли».
А тим часом Бенітес уже в Стамбулі продовжував шукати оптимальні варіанти стартового складу. У «Мілана» не було жодного шансу вгадати, які 11 обере іспанський тренер – але проблема полягала у тому, що цього не знала і рідна команда. І коли за годину до гри прозвучало: «К’юелл на поле, Хаманн у запасі, Джеррард у центрі півзахисту, Траоре – лівий захисник, а Ріїсе – вінгер». Здивувалися усі.
«Діді грав у фіналі ЧС і тому, я думаю, це допомогло йому сприйняти ту новину. Але не знаю, як би я відчував себе на його місці», – згадував Каррагер.
Дітмар Хаманн: «Я був розчарований, але мені довелося відкинути власні образи і підтримати хлопців. Я знав, що хотів зробити Рафа. К’юелл не дуже багато грав, але ми знали, на що він здатний. Щоразу, коли менеджер не випускає вас на поле, відповідь проста — він вважає, що у нього більше шансів перемогти без вас».
Перший тайм: тотальна домінація «Мілана», гол на 50-й секунді, Кака знищував центр поля «Ліверпуля»
Бенітес на передматчевій пресконференції казав, що сподівається на швидкий гол. Але навряд він мав на увазі гол Мальдіні на 50-й секунді.
Якщо у Рафи тоді і був якийсь план, то його можна було викидувати у смітник. «Ранній гол підірвав нашу впевненість і дав «Мілану» великий поштовх, – розповідав Джиммі Траоре. – Їхні нападники завдали нам багато проблем. Тактично вони нам заважали грати. Креспо та Шевченко використовували простір, а Кака мав занадто багато свободи».
Особливо важко було проти Кака. Теорія Бенітеса була очевидною – молоді Джеррард та Алонсо мали контролювати бразильця, але це не стало для нього проблемою. Навпаки, він уміло знаходив слабкості опонентів.
«Грати з парою опорників та такою схемою проти Кака не було помилкою. Удвох вони могли контролювати бразильця. Але характеристики гравців зіграли проти нас – Джеррард постійно піднімався надто високо, а Кака цим користувався», - згадував Бенітес.
Після пропущеного голу «Ліверпуль» насправді не виглядав безнадійним і навіть пробував підійти небезпечно до чужих воріт, але «Мілан» виглядав надто впевненим. Навіть коли Луїс Гарсія влучив у руку Нести у штрафному італійців, ніхто особливо навіть не сперечався з арбітром. Всі були сконцентровані на грі – і тут «Мілан» зробив ще два випади.
Дубль Креспо – а його другий гол показав, наскільки «ялинка» Анчелотті була ефективною проти «Ліверпуля». І наскільки геніальним був Кака:
Владімір Шміцер: «Я не думаю, що ми насправді грали так погано — просто «Мілан» був таким хорошим. Кака був блискучим».
Перерва: You`ll never walk alone від фанатів, перестановки у схемі та святкування Гаттузо
Перші 5-6 хвилин у роздягальні «Ліверпуля» була мерта тиша.
Рафаель Бенітес: «Я був повністю зосереджений на грі. Я намагався знайти вирішення наших проблем. Ми зробили занадто багато помилок у тому першому таймі, і ми поплатилися за них, тому що ця команда «Мілана» була дуже хорошою. Нам потрібно було негайно виправлятися, це було нелегко».
Помічник головного тренера Пако Айєстаран також ламав голову: «По дорозі в роздягальню ми обговорювали, що пішло не так. Нашою першою метою було зрозуміти для себе, звідки прийшли ці три голи.
Ми дійшли висновку, що головна проблема для нас – Кака, який розривав простір за спинами наших півзахисників. Саме тому ми вирішили випустити Діді Хаманна на допомогу Хабі Алонсо. Стіві тепер грав на 10 метрів вище. Ми старалися переконати гравців, що якщо закриємо «Мілану» простір для передач у центрі і заб’ємо швидкий гол, то може статися все».
Тренерський штаб узявся до змін – Бенітес показав жестами Джиммі Траоре, що він може йти у душ, його замінюють. «Я відчував, що підвів багатьох людей — моїх товаришів по команді, тренерів, друзів, сім’ю». Малієць пішов з роздягальні, але сил увімкнути душ йому вже не вистачило – декілька хвилин він стояв, прихилившись до стіни. І неочікувано почув голос позаду себе: «Джиммі, повертайся, у Стіва Фіннана травма стегна, ти залишаєшся на полі».
«Я завжди кажу, що змінив гру того вечора. Якби я не отримав травму, ми б не виграли Кубок ЛЧ. Ця травма, яку я отримав, була найкращим, що коли-небудь траплялося з «Ліверпулем», – сміється Фіннан.
Нова схема Бенітеса: три центральних захисника, Шміцер та Ріїсе закривають всі фланги, Хаманн вийшов у центр поля контролювати Кака, а Джеррард та Гарсія мали генерувати моменти в атаці.
Десь саме у цей час на стадіоні фанати «Ліверпуля» затягнули You`ll never walk alone – одне з найзнаковіших виконань у історії клубу.
Чи вплинуло це на гравців?
Стів Меллор: «Те виконання You’ll Never Walk Alone було емоційним. Це було зухвало. Вболівальники нам казали: «Незалежно від того, що трапиться, ми все ще тут, щоб підтримати вас». Це було не так, як до гри, коли всі емоційно піднесені та вірять у перемогу.
Це було похмуро. Я не думаю, що хтось серйозно сподівався, що це щось змінить. Мені було боляче. Я пам’ятаю, як сказав Крісу Кіркленду: «Я б погодився на 3:1 прямо зараз». Але Кіркі все ще вважав, що ми якось вирвемося. Я подумав: «Да ну, ти дійсно у це віриш?»
Більше гравців «Ліверпуля» зачепило те, що гравці «Мілана» вже не ховали своїх усмішок, а Гаттузо щось щасливо кричав італійською – ніхто з «Ліверпуля» не розумів, що саме, але підозри були очевидними. Після фіналу заголовок на першій сторінці La Gazzetta dello Sport прибивав: «Мілан» вже святкував у перерві!» – і ще довго гравці тієї команди заперечували у пресі, що насправді все було інакше.
Не надто переконливо.
Другий тайм: «Мілан» виявився не готовим до схеми Бенітеса, 7 хвилин, які змінили історію ЛЧ
Перший же дійсно небезпечний момент «Ліверпуля» у другому таймі призвів до голу – Ріїсе точною подачею знайшов Джеррарда, який головою відправив м’яч у сітку воріт.
Після голу Стіві почав майже маніакально махати руками до трибун, вимагаючи ще більшого шуму.
«Я хотів показати вболівальникам, що гравці з ними, і що ми теж не здалися. Удар головою був інстинктивним. Я віддав перевагу точності, а не потужності».
Ще через дві хвилини Шміцеру вдався дальній удар – 3:2!
«Я забив кілька голів з-за меж штрафного, але жоден не був таким важливим, як цей, – згадував чех. – Я святкував один, тому що всі бігли на власну половину. Ми думали: «Підемо й заб’ємо ще раз».
І ось це «ще раз» довго чекати не довелося – Джеррард вбіг у штрафний з мячем і попав під запізнілий підкат Гаттузо. Пенальті!
Який пробивав не Стіві, а Алонсо – бо Бенітес боявся, що у тренерському штабі «Мілана» занадто добре вивчили манеру Джеррарда.
Хабі Алонсо: «Зазвичай я не виконував пенальті, і хоча Рафа мене попередив, я забув про цей момент, аж допоки Стіві не збили. Думав перед матчем: «Добре, можливо, мені доведеться виконувати пенальті, щоб зробити рахунок 1:0 або щось цього типу». А виявилося – зробити 3:3 після того, як програвали у три голи!»
І Алонсо, і Діда відверто нервували перед ударом. Воротар зумів зреагувати, але іспанець опинився першим на добиванні – 3:3!
Стів Фіннан: «Я був у роздягальні з лікарями, тому пропустив усі три наші голи. Але я знав, що відбувається. Я міг зрозуміти з реву трибун. Я знав, що це ми забили, тому що шум був дуже сильний. Це було сюрреалістично. Коли я повернувся дивитися, було 3:3.
Справжня суміш емоцій. Я був засмучений тим, що мене замінили у фіналі, але дуже радий, що ми повернулися в гру. У перерві боявся, що ми можемо програти 5:0 чи 6:0».
І після цього гра закрилася. «Ліверпулю» вже не потрібно було гнатися вперед, Хаманн досить надійно прикрив Кака, а «Мілан» ще довго не міг зрозуміти, як вони пропустили ті три голи.
Але коли італійці отямилися, «Ліверпулю» стало дуже важко. Траоре знайшов момент, щоб виправдатися за перший тайм – Шевченко з розвороту бив уже у пусті ворота, але Джиммі витягнувся і вибив ногою м’яч з кута:
«Для мене це було спокутою. Я грав погано у першому таймі, тому для мене цей виніс був найкращим подарунком, який я міг зробити своїм товаришам по команді. Я пишаюся цим внеском. Ми так багато віддали, щоб повернутися у матч».
Це був не останній епічний момент – але тепер треба було чекати овертайму.
Овертайм: Джеррард став грати правим захисником, Каррагер з постійними судомами та сейви Дудека після ударів Шевченка
Гравці «Ліверпуля» в один голос кажуть, що додатковий час став для них мукою – сил протистояти «Мілану» не залишилося зовсім.
Джеймі Каррагер: «Було відчуття, що у нас не залишилося палива, щоб піти і перемогти їх. Коли у вас судома, іноді ви можете встати, але у цьому випадку вона постійно поверталася і вам залишалося лише падати уперед».
Каррагер казав зовсім не метафорично – він вже не відчував ніг, але грав на неймовірній силі волі. Після кожного підкату він вже не мав підніматися, але все одно це робив – і дожив до 20-ї хвилини овертайму, де в останній момент виніс м’яч з-під ноги суперника.
На цих двох відео видно, чому Каррагера вважають легендою клубу – не за 737 матчів, а за серце і душу в таких важливих зустрічах:
Тим часом, на правому фланзі «Ліверпуля» відбувалася ключова дуель – свіжий Сержинью проти… Джеррарда.
«Анчелотті випустив бразильця на заміну, щоб спробувати атакувати Шміцера та розтягнути нашу команду на флангах, але Рафа відреагував на це, помінявши мене з Владі місцями. Це було так, ніби Сержинью був на мотоциклі. Хлопець був невблаганний. А я біг з пустим баком».
Шевченко мав забивати у тому матчі, у нього було достатньо моментів – але найяскравішою стала історія в додатковий час. Не на користь українця.
Удар - сейв - добивання - сейв. Словами складно навіть описати всю епічність того момента:
«Вперше в житті я пишався собою, – говорив Дудек. - Той фінал назвали «Стамбульським дивом», а цей сейв – моє особисте диво. Верх моєї кар’єри та життя. Коли я відбив перший удар Шевченка, то сподівався, що захисники винесуть м’яч. Але він був швидше, а я стояв вже навколішках.
Я мало не закричав: «Ось я, бий у мене!» І інстинктивно на імпульсі підняв руки вгору. Шевченко так сильно вдарив, ніби вклав увесь гнів. Але потрапив у мою руку – руку бога, як у Марадони. Як ще її назвати? Адже м’яч легко міг пробити пальці і залетіти в сітку, але він полетів вище. Я ніби відбився від гігантської комахи, щоб урятувати себе. Тоді мені здавалося, що тепер я можу все».
Шевченко досі шокований цим сейвом: «Щоразу питаю Дудека: «Як ти зробив це?» Мене вражає траєкторія польоту м’яча після того, як він відбив удар. Не розумію, яким чином м’яч пролетів над поперечиною, а не відлетів до мене чи одразу не влучив у ворота. Цей кошмар мені часто снився: уві сні завжди були я, м’яч і Дудек. Щоразу я бив йому з тієї точки і програвав дуель».
«Мілан» мав усе, щоб вирвати перемогу, але не скористався шансами – і все вирішила серія пенальті
Серія пенальті: Каррагер кричав Дудеку про «спагетті» Ґроббелара, Бенітес змушував вчити, куди мають бити гравці «Мілана»
Бенітес свято вірив у силу підготовки – і це стосувалося і серії пенальті. Тому вже за півроку до фіналу ЛЧ, коли навіть і близько не було нічого зрозумілим, Рафа вже залишався на додаткові сеанси з Дудеком.
Разом із Бенітесом вони розбили ворота на шість частин: 1, 2, 3 – верхні, 4, 5, 6 – нижні. Далі тренер дав Дудеку години і години відео, щоб той запам’ятав, яку зону б’є кожен гравець АПЛ та ЛЧ. Упродовж кількох місяців воротар вивчав дані, а Рафа періодично його тестував. «Куди б’є Лемпард?» – питав Бенітес. «Шість!» – відповів Дудек. Ніхто у команді не розумів, про що вони взагалі.
Але навчань одного Бенітеса Дудеку було мало – він ще й отримав енциклопедичні знання від Каррагера. Той шалено розмахував руками і намагався швидко пояснити Єжі:
«Спагетті, Ґроббелар, 1984-й!».
Джеймі, як великий фанат «Ліверпуля», намагався пояснити Дудеку про те, як у фіналі КЕЧ-1984 у серії пенальті відпрацював Брюс Ґроббелар – бігав по лінії та намагався заплутати суперників руками.
Джеймі Каррагер: «Єжи такий хороший хлопець, і я подумав, що важливо сказати йому, що для перемоги доведеться зробити щось божевільне».
Серія пенальті також стала історичною – і, чесно кажучи, багато яких ударів «Мілана» особливо зараз б перебивалися через те, що Дудек взагалі не зважав на лінію воріт. Але тоді була така атмосфера, що на це вже ніхто не зважав. Хаманн забив свій гол вже зі зламаною кісткою ноги, але навіть крик після удару ніхто не почув – стадіон в Стамбулі шаленів.
«Я просто без перестанку молився», – Джиммі Траоре.
І в цій перестрілці нерви підвели саме гравців «Мілана». Шевченко не забив вирішальний пенальті – і Дудек став чекати, допоки до нього прибіжать партнери святкувати.
Все.
«Ліверпуль» виграв свій п’ятий Кубок чемпіонів – і отримав його на вічне зберігання. «Подивіться у вікно, і ви побачите, що сьогодні прекрасний день, — переповідав цитату пілота однієї авіалінії журналіст The Guardian, який повертався тоді зі Стамбулу. – Наскільки я бачу, лише над «Стемфорд Брідж» висить одна маленька хмара».
Місто не лягало та святкувало – і чекало на своїх героїв. Іконічною для кожного пабу стало фото, де Джеррард і Бенітес підняли над собою трофей в аеропорту імені Джона Леннона – і всі повірили, що це вже точно не сон.
А святковий парад згадували ще роками.
Бенітес: «В Ліверпулі було так багато людей на мостах, на вуличних ліхтарях, на деревах, будівлях, дорогах, всюди. Це було просто неймовірно. Ми на автобусі не могли годинами рухатися вперед. Який це був день».
Джеррард: «Ви могли відчути, як автобус буквально розгойдується, коли ми пробиралися дорогою через центр Ліверпуля. Це був хаос, але той хаос, який хотілося запам’ятати назавжди».
У чому Стівен був дійсно правий – те «Стамбульське диво» дійсно запам’яталося назавжди.
Фото: «Ліверпуль», УЄФА
