Підйом українського хокею відкладається: збірна програла головний матч року і залишилась у третьому за рангом дивізіоні ЧС
Не перемагаємо Японію з 2012-го.
У суботу, 29 квітня, збірна України з хокею зіграла свій головний поєдинок календарного 2023-го – у вирішальному матчі на чемпіонаті світу в естонському Таллінні поступилась команді Японії з рахунком 3:5 і вчетверте поспіль не зуміла підвищитися в класі.
У підсумковій таблиці наша збірна, яку очолює відомий у минулому нападник Вадим Шахрайчук, фінішувала другою – але це навряд чи той випадок, коли срібним нагородам світової першості варто радіти.
Підводимо короткі підсумки турніру, який можна резюмувати однією-единою фразою – тепер наш хокей знаходиться на одному рівні з іспанським. На жаль, це не невдалий жарт, а цілковита реальність.
У хокеї давно працює система дивізіонів. Щороку кожна збірна грає свій ЧС – навіть Монголія та Кувейт
Система турнірів хокейних збірних суттєво відрізняється від тої, до якої ви звикли, спостерігаючи, наприклад, за футболом чи баскетболом. Про кваліфікаційні змагання тут згадують лише тоді, коли мова заходить про Олімпійські ігри, регіональних чемпіонатів (наприклад, першості Європи, Азії чи Північної Америки) не існує взагалі – проте чемпіонати світу проводяться щороку. І участь у них приймають абсолютно всі команди, що готові змагатись під егідою світової федерації IIHF.
Усі ці збірні поділені на дивізіони: номінально їх п’ять, але фактично вісім – бо перший, другий та третій поділені на два піддивізіони (так звані групи А та Б). Найбільший кількісно – елітний, де грають канадці, американці, шведи, фіни та інші топові збірні, які і визначають реального чемпіона світу. Сім інших функціонують за принципом клубних ліг – з першого (а деколи і з другого) місця можна підвищитись у класі, а з останнього, відповідно, вилетіти у менш статусний турнір.
Україна з 2018 року грає у дивізіоні 1Б – вилетіла з 1А у 2017-му після невдалого домашнього ЧС (п’ять поразок у п’яти матчах і лише один здобутий бал, причому в останній зустрічі, де команду не рятувала б навіть перемога в основний час). З того часу у наших хокеїстів були чотири спроби підвищитись – бо у 2020 та 2021 роках ЧС не проводився через пандемію, – і жодною з них команда не скористалася.
На ЧС-2023 в Естонії команда була найближче до мети – після четвертого та п’ятого місць в 1Б до пандемії і третього на минулорічній першості у Польщі, яку доволі несподівано виграли господарі, фінішувала другою. Але прохідне місце цьогоріч було лише одне – тому, так, у нас дійсно є привід засмутитись через те, що Україна не виграла чемпіонат світу з хокею. Як би дивно це не виглядало.
Ще до ЧС усі знали, що головний суперник – японці. Їх українські хокеїсти не перемагали понад 10 років
Перед початком світової першості були зрозумілими та очевидними дві речі. Перша, приємна – збірній України точно не загрожувала боротьба за виживання. Дивізіон 1Б – далеко не найрівніший і не найконкурентніший в ієрархії IIHF, а принаймні двоє з його учасників, команди Нідерландів та Сербії, значно поступаються нашим хлопцям у класі. Естонці, загалом, також, але ніколи не можна списувати з рахунків фактор домашнього ЧС: іноді звичний лід, підтримка арени та лояльне суддівство здатні робити дива.
Максимально можливі дев’ять очок у цих поєдинках збірна набрала без великих проблем: голландцям закинула 14, встановивши рекорд останнього десятиріччя в офіційних зустрічах, сербам – сухі сім (цей матч став одним з двох на усьому ЧС-2023, коли якась з команд не пропустила), а з естонцями влаштувала веселу перестрілку з позиції сили, вигравши 7:4.
Друга очевидна річ була із неприємних – для виходу в дивізіон 1А потрібно було перегравати японців. Найзрозумілішого, бо регулярно із ними перетинаємось на офіційних змаганнях, але й найнезручнішого також суперника, якого збірна не долала з далекого вже 2012-го (щоб ви зрозуміли, наскільки давно це було, Руслан Федотенко тоді ще грав за «Рейнджерс» в НХЛ). Саме цьому матчу штаб Шахрайчука приділяв найбільшу увагу під час підготовки до світової першості, саме він вважався найголовнішим у календарному році, і саме від нього чекали переможного результату.
Українські хокеїсти трохи ускладнили собі життя ще на початку ЧС, примудрившись в овертаймі програти новачкам дивізіону – дуже дивним китайцям. Дивним у тому сенсі, що якості цій команді на рівні 1Б ніби вистачає (бо під Пекін-2022 Китай натуралізував більше десятка північноамериканських гравців, щоб не отримувати по 20+ шайб за матч на домашній Олімпіаді лише доморощеними виконавцями), проте вони якимось чином примудрились програти 2:7 відверто слабкій команді Нідерландів і не втрутились у боротьбу за промоушн із усіма своїми легіонерами.
Втрата двох очок у стартовій зустрічі не була для нашої збірної критичною. Але завдання на головний матч чемпіонату трохи скоригувала – щоб піднятись в 1А, потрібно було не просто вигравати у Японії, а обов’язково робити це в основний час.
У вирішальний момент забракло дисципліни та майстерності. Сьома поспіль поразка від Японії – цілком справедлива
Доленосний поєдинок збірної на ЧС вийшов дуже нервовим, нерівним та багатим на найрізноманітніші події (медичні паузи, відеоперегляди, скасовані шайби – та й взагалі що завгодно), тому переповідати весь його хід жодного сенсу немає. Якщо у вас знайдуться дві години вільного часу та якісного інтернет-підключення, просто передивіться його тут – побачите усе на власні очі. Ми ж підемо одразу до висновків.
Найприкріший полягає у тому, що реальним виконання турнірного завдання виглядало лише стартові 17 хвилин – до вилучення форварда Дмитра Німенка до кінця матчу. Один із найдосвідченіших наших хокеїстів, для якого цей чемпіонат світу був десятим у кар’єрі на рівні національних збірних (плюс чотири молодіжних та дві олімпійські кваліфікації), отримав великий штраф взагалі на рівному місці: атакував суперника у голову за воротами японців. Ще й наніс тому візуально помітну травму (розсічення брови), що в хокеї завжди є приводом для винесення більш жорсткого покарання.
З великого штрафу японці закинули лише одну шайбу (так рахунок став 2:0 на їхню користь) і навіть не відіграли повні п’ять хвилин у більшості, але цього було достатньо, щоб зламати українську ротацію, збільшити навантаження на провідних гравців та й зрештою просто міцно забрати ініціативу. Але мораль історії не в тому, що Німенко програв Україні ЧС: проблеми з дисципліною були у збірної до (захисник Назар Ружніков отримав дуже схожі за безпідставністю грубої атаки та невдалим таймінгом 5+20 проти Китаю), і були після – втретє Японія, наприклад, засмутила збірну після двохвилинного вилучення нападника Іллі Коренчука за необережну гру у середній зоні.
Другий важливий момент, який легко помітити, але складно виправити – для перемоги над Японією нашим хокеїстам банально не вистачило майстерності, виконання та завершення. Насправді, це дуже прикра річ: хлопці дійсно хотіли грати, боротись та перемагати, були націлені на ворота суперника та багато створювали. Але якщо ще до того, як у середині другого періоду рахунок став 0:4, один з провідних форвардів не влучає по шайбі на п’ятаку, другий із вбивчої позиції не може перекинути щиток голкіпера, а третій при грі у більшості 5х3 не забиває у порожній кут за відіграного голкіпера – сподіватись на позитивний результат майже нереально.
Як і у випадку з вилученням Німенка, тут не варто шукати проблему у якомусь конкретному гравцеві – це загальнокомандна історія. Але два кейси вийшли дуже показовими: Віталій Лялька, що мав 31 шайбу у 30 матчах цьогорічного чемпіонату України за «Кременчук», конвертував лише два з 33 кидків загалом на турнірі (це кількісний рекорд ЧС), а Олександр Пересунько – один з 20. Так, обидва вони серед лідерів команди, і те, що вони багато беруть на себе – це добре, так і має бути. Проте кількості виявилось замало: японці були значно ефективнішими.
Закидати Японії збірна почала вже за рахунку 0:5 – скоротила відставання до більш-менш пристойних двох шайб, а останні хвилини поєдинку провела із тиском у шість польових. Але все вже було втрачено: хіба що обличчя зберегли, бо отримувати розгромну поразку у найочікуванішому поєдинку усього ЧС – це було б вже занадто.
Тепер із японцями Україна має стрік із семи поразок поспіль в офіційних зустрічах – шість з них мали місце на чемпіонатах світу, і ще одна – в олімпійському відборі. Наступного року вона точно не продовжиться, бо азійська збірна піднялася в 1А, а ось хто буде нашим головним суперником у боротьбі за підвищення наступного року, поки що невідомо. Знизу у дивізіон 1Б вийшла Іспанія, що дуже впевнено забрала домашню першість в 2А (виграли п’ять матчів з загальною різницею 30:9), Китай, Естонія та Нідерланди залишились, а ось першість в 1А щойно розпочалася – хто вилетить звідти та складе українцям компанію наступного року, ми дізнаємось 5 травня.
Скоріше за все, це буде хтось з трійки Литва – Румунія – Південна Корея, і це точно буде приємніше, аніж знову битися з Японією. Принаймні, проти цих збірних в України немає настільки ж тривалої серії невдач.
Фото: ФХУ / Facebook
