Україна провалила старт відбору на Євробаскет. Ось п'ять речей, які потрібно змінити прямо зараз
Поки що – не тренера.
Усе, що могло піти не так для збірної України на старті відбору на наступний чемпіонат Європи, пішло не так – маємо 0/2 і останнє місце у групі.
Поразка від Словенії сама по собі – не жах. Амбіції амбіціями, але це топ-8-команда світу – і матчі їй виграє не лише Лука Дончич.
Поразка від португальців у близькому клатчі – теж не жах. Це підтвердження нашого актуального рівня: доки український баскетбол не може подолати старі конфлікти і бореться з аматорами, Португалія має три команди в єврокубках. Найкраща з яких, «Порту», гратиме у чвертьфіналі Кубка Європи ФІБА.
Але у комплексі вони приводять нас до того, що Україна зараз знаходиться в позиції, з якої складно буде навіть просто вийти на чемпіонат Європи.
Не нереально, так – шансів ще вдосталь, і навіть виграти групу цілком реально (Словенію колись перемагали не те, що 15 – ледь не 30).
Проте для цього збірній потрібні термінові зміни. Ні, поки що не головного тренера – попри величезне бажання сказати, що Віталій Степановський просто не фахівець для збірної команди, ставити хрест на будь-якому спеціалістові (ще й молодому, ще й українському) за підсумками шести офіційних матчів – занадто вже примітивно.
По-перше, у збірній повинні бути найкращі з доступних. Кейс з невикликом Санона – програшний для України
Почнемо з простого – тренер збірної поставив на себе у кадровому питанні перед першим вікном відбору на чемпіонат Європи. І програв.
На жоден лютневий поєдинок Україна в принципі не змогла зібрати повну заявку з 12 баскетболістів, у кожному матчі відчувався значний дефіцит гравців у ротації – і це питання до тренера, який з власної ініціативи відмовився від декількох опцій.
Ніхто не зробив для повернення Санона у збірну більше, ніж Степановський, програвши все без нього – з іншими результатами розмова була б іншою, але ж усе у таблиці. Ну і в контексті травми Войналовича та перманентного фол-траблу маємо згадати й про Ковальова.
На момент формування розширеної заявки Артем проводив статистично взагалі найкращий сезон серед усіх українських легіонерів у перших дивізіонах (18,3 очка + 9,3 підбирання + 1,5 блоки у ЛЕБЛ). Але не отримав виклик, бо свого часу не дуже добре розійшовся із тренером збірної у «Хіміку».
Був би він зайвим проти тієї ж Словенії, де Крутоус мав чотири фоли вже у першій половині?
По-друге, у збірній має бути більше гравців із Суперліги. Не викликати взагалі нікого – гірше, ніж викликати Заплотинського чи Зайцева
Тренерський штаб збірної України обрав дуже дивну позицію в контексті національного чемпіонату. Типу, він слабенький, міжнародного досвіду ніхто у ньому не отримує – а, значить, за ним можна взагалі не слідкувати і нічого із його гравцями не робити.
Це – найгірша позиція з можливих (ну і так, а що тоді робить у штабі Артем Сліпенчук з цієї самої Суперліги?), бо створюється парадоксальна ситуація. Нам не вистачає гравців – будь-якого функціоналу на будь-які позиції, – але національний чемпіонат ВЗАГАЛІ не стає місцем пошуку цих гравців. Який завгодно, але не український.
(Можливо, ви про це знаєте, але про всяк випадок: Румунія, у чемпіонаті якої працював Степановський, і де грають Зотов з Крутоусом, взагалі не бере участь у відборі на Євробаскет, а на старті попереднього кваліфієра ЧС-2027 з натуралізованим американцем та усіма місцевими зірками у складі вдома згоріла Люксембургу.)
Дефіцит захисників, що здатні виконувати великий обсяг роботи на своїй половині майданчика? Є досвідчений Рябчук і молодий Зайцев.
З тим, скільки усього забивалось через Петрова (у нього найбільший сукупний мінус серед бігменів за два зіграних матчі), якось взагалі дивно переживати, що Заплотинський чи Сипало щось там не потягнуть у захисті на цьому рівні.
Можна навіть Агафонова викликати із тими грандіозними кадровими проблемами у передній лінії – банально як винагороду за те, що він є одним з головних українських гравців чемпіонату. Звучить ніби смішно, так, але відкрию вам страшенну таємницю – за Грузію в основній ротації досі виходить 38-річний Цинцадзе, той самий, що бігав за «Донецьк» та «Будівельник» на початку 2010-х. Хто з цих двох збірних був на ЧС-2023, Україна чи Грузія, згадаєте?
Можна ризикнути – і вгадати. Можна ризикнути – і провалитися. Але потрібно принаймні щось робити, а не просто залишати порожні місця на лаві запасних. Збірна і чемпіонат не мають існувати у паралельних світах.
По-третє, треба змінювати стиль гри. Бачення Степановського не підходить під той набір гравців, що у нього є
Тренер збірної, на відміну від тренера клубного, має будувати команду не лише від свого сприйняття баскетболу, а й з урахуванням талантів та здібностей того набору виконавців, що у нього є – це якщо, звісно, йому не подобається програвати португальцям.
Не кожен хороший клубний тренер може показати себе у збірній. І навпаки – Серджіо Скаріоло робить феноменальну роботу вже фактично із третім поколінням збірної Іспанії, але у своїй останній на цей момент клубній команді, «Віртусі» з Болоньї, він за дві спроби із суперзірковим складом не виграв навіть чемпіонат Італії.
Тренер збірної має бути гнучким – і Степановський поки що таким себе не проявляє.
Збірна України очевидно не може грати його захист – не готова фізично (бо немає можливості проводити тривалий збір посеред сезону), не готова кадрово. 20 фолів за половину проти словенців і 32 загалом за матч – хтось не зміг прочитати ситуацію, хтось прочитав, але не встиг ногами, когось просто засмикали...
Не усі гравці з тих, хто був доступним для Степановського зараз, здатні давати ту інтенсивність, яку вимагає цей конкретний тренер у цій конкретній моделі. Мішула у такому баскетболі збірній взагалі не помічник, Зотов має великі проблеми із тим, щоб залишатись на майданчику (9 фолів за 33 хвилини), та й Пустовий під обсягом роботи, яку йому доводилось виконувати, проти португальців наробив цілий масив не притаманних йому помилок.
Зіркові гравці, що будуть доступними на великих турнірах (Михайлюк і захист? Лень і захист у полі після розмінів на двійках суперників? Це ж було вже), тим більше не зможуть давати таку інтенсивність.
Тому спочатку – оцінка кадрового потенціалу, а потім – тактика, а не навпаки. Інакше навіть наш найкращий гравець стає солоденькою булочкою для суперника.
По-четверте, Ковляр може бути першою опцією в атаці, але не має бути єдиною. Це зручно навіть португальцям – а вони одні з найслабших у всьому відборі
Статистично 21-річний захисник «Обрадойро» провів класне вікно – забив 23 Словенії, мав дабл-дабл з асистами проти Португалії і загалом атакував з пристойними відсотками (окрім штрафних, але це не новина – хто стежить за Ковляром на клубному рівні, знає, що тут є проблема).
Але у підсумку якраз залежність від Ковляра Україну і добила – усі моменти, що були згадані вище (відмова від Санона, загальний дефіцит кадрів, фоли-фоли-фоли), призвели до того, що у лютому 2024-го сконструювати напад у збірній могла лише одна людина. А це завжди подарунок для опонента.
У сучасному баскетболі усі дивляться багато відео – у тих-таки португальців під час підготовки до України вже був масив матчів з попередньої кваліфікації на Олімпіаду. І їхня головна лінія по грі у захисті простежувалась максимально чітко – ми робимо усе для нейтралізації Ковляра (при всьому його таланті, зараз лише резервного плеймейкера четвертої з кінця команди чемпіонату Іспанії), а далі буде як буде.
Це спрацювало – і це буде працювати у наступних суперників України, якщо у збірної не з'являться інші опції на м'ячі (Зотов? Санон? Сидоров? Шульга?) на постійній основі, а не у трьох випадкових володіннях за матч. У нас не настільки багато атакувального таланту, щоб ставати максимально передбачуваними для суперника, та й сам Ковляр – поки що не Дончич, щоб спокійно забивати по 30-35 очок у правилах ФІБА, коли на ньому висить уся п'ятірка суперників.
Ковляр програв для України матч із Португалією втратою у клатчі? Так. Чи винен він у цьому? Навряд. Зараз він зіграв якісніше, ніж в олімпійському прекваліфаєрі (поганих рішень та кидків точно було менше), але це не допомогло. І якщо нічого не зміниться, далі йому значно легше не стане.
По-п’яте, Степановському потрібно перестати вилучатись. Бо це вже навіть не смішно
Тут немає навіть про що говорити – тренер, який ставить на дисципліну, повинен починати із себе. Бо це ж не випадковість, а чітка тенденція, що простежується усю його кар’єру.
Під час роботи Степановського у «Хіміку» за цим було весело спостерігати зі сторони – як він вилучався у фінальних серіях плей-оф Суперліги, як отримував дискваліфікації, як Олег Гончаров вів матчі южненців із гарнітурою.
У збірній все ж трохи інший рівень відповідальності. Два технарі вже у п'ятому офіційному матчі (потім мали бути ще декілька для лави, де після вилучення Степановського почався хаос, але судді просто не стали добивати Україну) – це занадто.
А що б порадили змінити ви? Діліться думками у коментарях 👇
Фото: FIBA
