Український баскетбол втратив шанс на зміни. Але не варто його жаліти - він сам обрав подальшу деградацію
Андрій Білик - про «вибори» нового президента ФБУ.
Кожен, хто більш-менш в курсі поточного стану справ в українському баскетболі, добре знав та розумів - якихось див, несподіванок чи сенсацій від чергових виборів президента ФБУ, які відбудуться 18 листопада, очікувати не варто.
Чуток стосовно особистості майбутнього президента впродовж останніх місяців точилося чимало, але всі вони стосувалися виключно представників старої школи - чинного очільника федерації Михайла Бродського, його попередника Олександра Волкова та генсека Володимира Драбіковського. А це, фактично, одна команда: поки Бродський переживав за долю України на особистій сторінці у Facebook, перебуваючи за кордоном, олімпійський чемпіон та колишній арбітр вживали певних зусиль для того, щоб і без того проблемна машина федерації не забуксувала остаточно під тиском постійних суперечок, браку коштів та тягаря великої війни.
Неважливо, хто саме з цієї трійки отримав би посаду, і як саме воно б вирішувалося всередині федерації - глобально це б абсолютно нічого для нашого баскетболу не змінило. Але той факт, що зрештою єдиним кандидатом на виборах очільника ФБУ буде Бродський (і, якщо нічого екстраординарного не трапиться, обійматиме посаду впродовж наступних п’яти років) - це безумовний вирок цьому виду спорту на конкретному етапі його розвитку.
Звісно, немає жодних гарантій, що Бродський не переміг би й на відкритих виборах із поважним опонентом - ситуація у біатлоні довела, що досвідчені апаратники-номенклатурники все ще можуть досягати своїх цілей, не прикладаючи для цього якихось надзусиль. Сором у тому, що український баскетбол пішов найпростішим шляхом: за сім років дуже неоднозначного президентства Михайла Юрійовича так і не згенерував бодай одного опозиційного кандидата і навіть не спробував перевірити чинного керманича ФБУ на предмет готовності до серйозних викликів.
Звіт про досягнення на посаді та використання бюджетних і спонсорських коштів за попередній президентський термін?
Програма на наступний? Її обговорення, дебати, дискусії?
Зрештою, взагалі хоч якісь публічні прояви у календарному 2022 році, окрім конфлікту із Володимиром Дубинським, під час якого Бродський багато, емоційно та переважно беззмістовно розповідав, які усі навколо погані і який він гарнюня, але так і не зміг адекватно пояснити свою позицію (правильна вона чи ні - у цьому контексті справа десята) широкому загалу?
А навіщо, якщо навіть без дотримання формальних елементів взаємодії зі спільнотою Бродського все одно перевиберуть на новий термін? Навіщо щось робити, якщо можна взагалі нічого не робити і на підсумковий результат це зовсім не вплине?
Всіх і так усе влаштовує.
Влаштовує найгірше за весь час незалежності становище молодіжного баскетболу в країні - наступного року в нас вперше в історії не буде жодної ю-збірної у дивізіоні А.
Влаштовує смішна організація внутрішнього чемпіонату, склад учасників якого формується під колективне чхання федерації на власні ж документи та заяви.
Влаштовує постійне «дайтє дєнєг» у високих та не дуже кабінетах на абсолютно всіх рівнях українського баскетболу замість створення умов для залучення приватних спонсорів. І не списуйте все війну - справ було нароблено задовго до неї, а повномасштабна російська агресія лише прискорила руйнівні процеси, пов'язані з перекладанням цілого виду спорту на бюджет.
Влаштовують «рєшалово» на кожному кроці, «ето другоє» та принцип «своїм усе - ворогам закон», за яким український баскетбол живе останнім часом.
Влаштовують тотальне несприйняття іншої думки та системне, із застосуванням адміністративного ресурсу, випилювання усіх, хто бачить світ інакше і прагне щось змінити. Ситуація із «Прометеєм» - вона ж далеко не єдина за час президентства Бродського, і багато в чому навіть стереотипна. Раніше так було і зі Славою Медведенком, і з проектом УСЛ 3х3 - певно, найкращим, що траплялося у нашому баскетболі за останні 10-15 років, якщо не брати до уваги перемоги національної збірної.
Влаштовує, насамкінець, маргіналізація баскетболу, що із популярного, яскравого та видовищного спорту в Україні перетворився на продукт «для своїх», якому аудиторія не дуже-то й потрібна, медіа взагалі заважають, а головною чеснотою на всіх рівнях є відданість політиці партії.
Тому якщо за наступні п'ять років наш баскетбол буде остаточно зруйнований (а від нього й так небагато що залишилося - і через війну, і через не пов'язані з нею чвари), його не треба жаліти. Бо зараз, коли існувала можливість бодай щось змінити, взагалі ніхто нічого не зробив, щоб принаймні спробувати нею скористатися.
Тож від щирого серця вітаю єдиного кандидата на посаду президента ФБУ із перемогою на прийдешніх виборах, а весь український баскетбол - із ще п'ятьма роками подальшої деградації. Бо у всьому світі немає нічого більш марного, аніж продовжувати робити одне й те саме і сподіватися на інший результат.
Фото: ФБУ
