Волков повернувся в український баскетбол після тривалої перерви: шукає спонсорів, допомагає збірним, пропонує формули чемпіонату

За останні тижні неможливо було не помітити те, що легендарний Олександр Волков повернувся до щоденної роботи в українському баскетболі.

Формально він нікуди від нього не відходив – склавши повноваження президента ФБУ у травні 2015 року (саме тоді організацію очолив Михайло Бродський, вигравши вибори у президента «Дніпра» Валерія Кондратьєва), перший українець у НБА отримав посаду почесного президента федерації, яку обіймає досі.

Але, обмежуючись до цього рідкими появами на дійсно топових баскетбольних подіях у Києві (таких, наприклад, як Матч зірок Суперліги чи офіційні поєдинки національної збірної), у публічний простір Волков повернувся лише після початку повномасштабної російської агресії. І зробив це настільки потужно та авторитетно, що іноді навіть виникає питання – а хто ж зараз насправді керує нашою національною федерацією?

Розповідаємо, що взагалі відбувається в українському баскетболі за межами поєдинків збірних та трансферної активності «Прометея», який готується дебютувати у Єврокубку.

Бродський не зник зовсім, але звів власну активність до мінімуму. Єдина його помітна ініціатива з березня – засудження домовленості між «Прометеєм» та Euroleague Basketball

Якщо порівнювати поточний стан справ у ФБУ із іншими помітними національними федераціями, легко можна дійти висновку, що нічого критичного в українському баскетболі не відбувається.

У той самий час, як в УАФ фактично немає легітимного керівника (термін дії повноважень Андрія Павелка сплив, але вибори, які мали пройти у березні, виконком асоціації скасував через війну – відверто вийшовши при цьому за межі власних повноважень), а навколо посади керманича українського аматорського боксу відбувається щось взагалі незрозуміле (протистояння між Володимиром Продивусом та Кирилом Шевченком розпочалося ще до 24 лютого і загострилося після повномасштабного вторгнення – зокрема, на фоні тісних стосунків між Продивусом та Умаром Кремльовим, очільником світової федерації з РФ), у баскетболі всього лише змінилася головна публічна особа. Тим більше, до Волкова усі давно звикли: керівні обов’язки на клубному рівні та у федерації він виконував ще з початку 2000-х, його знають на європейському та світовому рівні, його поважають – хай би хто й як не ставився до його роботи на посаді президента ФБУ під час власної каденції.

Але, у будь-якому випадку, те, що робить (точніше, що нічого не робить) Бродський, виглядає дуже дивно.

Після відправлення відкритих листів на адресу усіх можливих керівних спортивних структур щодо виключення російського баскетболу з європейської та світової спільноти наприкінці лютого президент ФБУ майже повністю зник з публічного простору – чи працює він на посаді взагалі та чим саме він зараз займається, ви не дізнаєтеся навіть після дуже ретельного вивчення медіа-ресурсів федерації та її сторінок у соціальних мережах.

За останні чотири місяці у Бродського були лише два помітних медійних прояви: він засудив рішення «Прометея» віддати перевагу Єврокубку перед Лігою чемпіонів (але це, насправді, формальність, яка мала продемонструвати ФІБА лояльність з боку ФБУ до світової федерації та непричетність до бажання певного клубу грати у турнірі під егідою Euroleague Basketball) та попросив надати Україні місце в основному раунді ЛЧ для другої команди недограного сезону Суперліги «Будівельника» . ФІБА це прохання проігнорувала, відправивши киян грати кваліфікацію, починаючи з першого її раунду.

Це зовсім не схоже на Бродського навіть за стандартами більш спокійних часів. Раніше він активно працював у федерації, брав участь у повсякденному житті декількох клубів Суперліги (зокрема, з ним пов’язували «Черкаських Мавп» та «Київ-Баскет») та допомагав вирішувати питання співробітництва з місцевою владою багатьом командам, які отримували певні обсяги бюджетного фінансування

Зараз його відсутність у публічному просторі взагалі незрозуміла – станом на сьогодні вам ніхто точно не скаже навіть, скільки в Україні взагалі залишилося професійних команд, і чи є бодай якась конкретика стосовно національного чемпіонату (у футболі та волейболі риси наступного сезону, наприклад, вже чітко окреслені та відомий склад його учасників).

А менш глобальних та гострих моментів, від провальних виступів молодіжних збірних на чемпіонатах Європи до ігнорування федерацією чергових таємничих змагань для букмекерів у прифронтових містах під час дії заборони на проведення будь-яких масових заходів, накопичилося взагалі безліч.

Невдовзі після повномасштабного вторгнення з’явилися чутки (підтверджень чи спростувань їм наразі немає), що Бродський міг залишити територію України. Жодного криміналу чи засудження – очільнику ФБУ 63 роки, він вже не військовозобов’язаний, тож мав цілком легальну можливість виїхати у будь-яке мирне місце на світовій мапі та перечекати буремні часи без повітряних тривог та ракетних обстрілів.

Але, де б він зараз насправді не знаходився (це не дуже принципово), у ролі публічного лідера українського баскетболу його замінив Волков. Зараз складно сказати, добре це чи погано – але це факт, який навряд чи хтось із баскетбольної спільноти поставить під сумнів.

Волков пояснює власне повернення сімейними обставинами Бродського. І виконує частину його обов’язків

У тому, що на перший план зараз вийшов саме олімпійський чемпіон Сеула та колишній гравець «Атланти», насправді нічого дивного – у нашому баскетболі, напевно, немає іншої людини, яку б одночасно добре знали у Європі та світі, і яка б мала потужний саме управлінський досвід. Окрім суто спортивних досягнень, Волков створював власний клуб («Київ») та був його президентом, обіймав посаду міністра спорту України та виконував обов’язки віце-президента європейського підрозділу ФІБА.

Подібним резюме не можуть похвалитися фахівці, які продовжують працювати у федерації і чия активність помітна – зокрема, генеральний секретар ФБУ Володимир Драбиковський (до повномасштабного російського вторгнення він за впливом на процеси в українському баскетболі був другою людиною у федерації після Бродського) чи менеджер збірної Андрій Лебедєв.

Після липневих матчів нашої національної команди у Ризі (Волков особисто був там присутній і навіть брав участь у тренуваннях) почесний президент ФБУ дав велике інтерв’ю проекту basketballua.com, пояснивши власне повернення отриманим проханням про допомогу від Бродського, якому повноцінно виконувати власні обов’язки заважають сімейні обставини.

Також, за словами Волкова, саме завдяки його зв’язкам та контактам у збірної з’явився новий титульний спонсор, виробник алкогольних напоїв Amber (найвідоміший в Україні бренд з її лінійки – Riga Black Balsam), який фінансуватиме участь команди у кваліфікації чемпіонату світу 2023 року.

Але цим вплив Волкова на наш баскетбол в останні місяці не завершується.

Він співпрацював з латвійськими колегами та міською владою Риги, де прийняли збірну, пропонував декілька формул проведення наступного клубного чемпіонату України (нічого конкретного, насправді – просто перерахував усі теоретично можливі станом на сьогодні варіанти, – але принаймні підіймав це питання), брав участь, зі слів Володимира Дубинського, у процесі вступу «Прометея» до Латвійсько-естонської баскетбольної ліги, де останній довоєнний чемпіон Суперліги гратиме у найближчому сезоні, завдяки давнім зв’язкам із колишнім головним тренером «Києва» Ренато Паскуалі допоміг організувати збори для молодіжних збірних в Італії та шукав – і продовжує шукати, – кошти для нашого баскетболу. А це, насправді – ледь не найголовніше та найскладніше з завдань, які зазвичай стоять перед керманичами спортивних федерацій.

З одного боку, це великий позитив – те, що у складний час поруч із українським баскетболом знайшлася людина (який би формальний статус вона не мала), яка готова надавати йому суттєву допомогу, користуючись власними ім’ям, досвідом та репутацією і відшукуючи нові можливості не лише всередині країни, а й за кордоном.

З іншого, федерації потрібен реальний повноцінний керівник, який на повсякденній основі займався б і іншими напрямками її роботи та брав би на себе відповідальність за її результати – як, наприклад, у випадку із жіночою та чоловічою молодіжними збірними, у яких на Євробаскетах майже все пішло не так, як хотілося б.

А напрямків роботи у ФБУ не просто багато – їх безліч. Бо за сім років власного президентства Бродський вибудував в українському баскетболі таку систему стосунків та взаємодій, що вирішити будь-яке дійсно важливе питання без участі президента федерації чи бодай погодження із ним було майже неможливо – поважні колеги називали цю систему монархією, і це не було великим перебільшенням.

Навіть організацією та проведенням Суперліги (у цьому полягає критична відмінність баскетболу від того ж футболу, де професійні ліги – це окрема структура із власними керівними органами) займалася саме національна федерація. Як і збірними, суддівством, дитячим баскетболом, баскетболом 3х3, інфраструктурними питаннями та ще багато чим.

Тому, при всій повазі до допомоги, яку Волков надає українському баскетболу зараз, йому потрібні одна з двох речей – або повноцінне повернення до роботи Бродського (його президентство можна оцінювати дуже по-різному, але, як би там не було, він залишається чинним президентом ФБУ, а усі більш-менш важливі посади у федерації та її керівних органах обіймають призначені ним та лояльні йому люди), або повноцінний транзит влади за усіма його формальними правилами, а не на рівні особистих домовленостей між окремими діячами.

Якими б поважними б не були причини фактичної зміни публічного лідера ФБУ, латати діри таким чином, як це робиться зараз, можна лише до певного критичного моменту – і він обов’язково настане. Навіть до повномасштабного російського вторгнення в українському баскетболі вистачало проблем (організаційних, фінансових, кадрових – яких завгодно), а зараз він ризикує взагалі втратити власний фундамент.

Бо коли Волков у черговій промові каже про можливе знищення війною всього, що було зроблено за останні 20 років, він зовсім не перебільшує. Наш баскетбол довго та складно переживав трагічні події 2014 року (і, насправді, повноцінно не оговтався від занепаду золотої Суперліги, ліквідації двох грандів з донецького регіону та втрати грошей групи «Приват» Ігоря Коломойського до 24 лютого), а випробування великою війною взагалі може його добити.

Фото: ФБУ