Руді Феллер: Історія про те, як хлопець з вусами-щіточкою підкорював футбольний світ
До 60-річчя німецької Бундесліги до Вашої уваги продовжую цикл історичних матеріалів, які пов’язані з німецьким футболом. Пропоную всім трохи відволіктися від воєнних буденних справ і поринути у світ Бундестім і Бундесліги.
Посеред січня цього року DFB (Німецький футбольний союз) призначив новим директором збірної Німеччини (замість Олівера Бірхоффа) Руді Феллера. Олдскульні вболівальники 80-х і 90-х дуже добре пам’ятають цю футбольну постать. Чемпіон світу та один із перших німців, який у складі марсельського «Олімпіка» вигравав Лігу Чемпіонів. Це той Руді, який виводив Бундестім до фіналу ЧС-2002 у Японії та Південної Кореї і той самий, під керівництвом якого, та ж сама збірна провалювала Євро-2004. «Летючий німець», який двічі підкорював Рим, і двічі повертався звідти до дому.
Свій Феллер
Він завжди був для німецьких фанів своїм. Звичайний хлопець з вусами-щіточкою, виражений шиплячий гессенський акцент та звичайні доступні фрази. «Я такий, як усі і безперечно далекий від досконалості. Мабуть тому, люди мене люблять», - казав про себе Руді Феллер.
Дійсно, колишній футболіст чудово уособлює втілення німецької мрії – такий як усі. Він досяг слави та успіху завдяки своїм діям на полі.
Після прильоту з мундіалю у 2002 році, Бундестіму влаштували у Франкфурті запаморочливий прийом. Кажуть, так не зустрічали навіть команду Беккенбауера, яка привезла в 1990 році із Італії Кубок світу. Особливо вразив хор з 50 тис. фанів, які протягом години співали на Ремерплаті: «Є лише один Руді Феллер».
Його обожнювали і продовжують обожнювати. Завдяки своїй харизмі та майстерству, Феллер став справжнім кумиром для багатьох поколінь вболівальників. Тому і не дивно, що саме йому, керівництво DFB (Німецький футбольний союз) запропонувало зайняти місце спортивного директора в національній збірній.
Хлопчик з міста братів Грімм
У себе на батьківщині, так само як і за її межами, німецький спеціаліст має бездоганну репутацію, незаплямовану скандалами та іншими навколофутбольними інтригами (епізод з Райкардом розглянемо трохи пізніше).
Він народився у невеличкому місті Ханау, відомому також як батьківщина братів Грімм. Руді почав займатися футболом з 8 років, а першим його тренером був батько – Курт Феллер. Хлопчик не так багато часу провів у системі команди «Ханау 1860». Пізніше він почав тренуватися в «Мюнхен 1860». У молодіжних командах за сезон він забивав досить багато м’ячів, чим і привернув увагу до себе з боку команд другої Бундесліги. В 15 років він перейшов до оффенбахського «Кіккерса», а вже через два роки Феллер дебютував за професійну команду.
Цікавий факт, як би з Руді не підписали професійний контракт, то скоріше всього він побудував би собі гарну кар’єру офісного клерка. Але сталося так як повинно було буть. Керівництво клубу дало шанс і Феллер їм скористався на всі 100%.
Німецька клубна кар’єра
У січні 1977 року (через два місяці після свого дебюту) Руді забив свій перший м’яч у професійному футболі. Це трапилося в матчі проти «Карлсруе». Нападник вийшов за 15 хвилин до кінця гри і зміг скоротити рахунок у поєдинку. Тим не менш «Кіккерс» програв цю зустріч 3:5, а сам Феллер більше не забивав до кінця свого першого сезону. Наступні два роки він провів в Оффенбасі. Але сказати, що там Руді виблискував особливою результативністю – важко. У 74 матчах він відзначився 19 голами. Тим не менш саме завдяки своїй дисципліні та самовідданості, у купі з непоганою технікою і розумінням гри він дуже виділявся серед інших молодих гравців команди.
Влітку 1980 року Феллера купив представник елітного дивізіону «Мюнхен 1860» за 350 тис. марок. Молодий нападник, одразу ж став гравцем основи баварської команди. Тим не менш, вже наступного сезону мюнхенці розпочинали свої виступи у другій Бундеслізі. Тоді, в 39 матчах Руді забив 39 м’ячів (в деяких матеріалах вказано 37 матчів і 37 м’ячів). В його забивному списку значився подвійний покер та потрійний хет-трик. Але, «Мюнхен 1860» так і не зміг повернутися до еліти. Німецька футбольна асоціація відізвала ліцензію у команди по економічним причинам і відправила «левів» до ліги нижче. Що зробив у цій ситуації Руді? Звісно ж, він змінив клуб. У сезоні 1982/1983 Феллер приєднався до бременського «Вердеру» і в першому ж сезоні, з 23 голами, став кращим бомбардиром ліги. Треба зазначити, що тоді клубом керував Отто Рехагель, який знав як працювати з таким забивним нападником.
Але, бомбардирські успіхи не приносять великого задоволення для Руді. Річ у тім, що нападник прагнув до чемпіонства, а з «Вердером» йому не вдалося досягти бажаного. Наприклад, у першому своєму сезоні за бременців (1982/1983), він завоював срібні нагороди. Все вирішила різниця м’ячів (тоді чемпіоном став «Гамбург»). У сезоні 1985/1986 трапилася та ж сама ситуація. «Вердеру» знову дісталося срібло і знову завдяки забитим та пропущеним м’ячам. Тоді чемпіоном стала «Баварія». Правда, Феллеру не пощастило у тому розіграші. Він отримав травму і зміг зіграти лише у 13 матчах, де забив 9 голів. Всього в 160 матчах за бременців він відзначився 100 м’ячами.
Рим-Марсель-Леверкузен та трохи історії про французький «чемпіонський фальстарт»
Влітку 1987 року Руді Феллер перебирається до римської «Роми». Переїзд до Італії був великим кроком вперед – адже Серія А у ті роки була однією з найсильніших на планеті і саме там виступали кращі легіонери: Дієго Марадона, Мішель Платіні, Мікаель Лаудруп та інші. З «Ромою» Феллер виграв свій перший трофей на клубному рівні – Кубок Італії. А в сезоні 1990/1991 римський клуб був близьким до завоювання Кубка УЄФА. Але у фіналі по сумі двох матчів (0:2 і 1:0) «жовто-червоні» поступилися міланському «Інтеру», за який у ті роки виступали партнери Феллера по збірній ФРГ – Андреас Бреме, Лотар Маттеус та Юрген Клінсманн.
Руді був дуже популярним гравцем в Італії. Саме там його прозвали «Летючим німцем». За 5 сезонів Феллер зіграв майже дві сотні матчів і забив близько сімдесяти голів.
Далі був «Олімпік» з Марселю. Саме цей клуб став новим викликом для Руді. За два сезони у Франція з Феллером відбулися дві знакові події – перемога в Лізі Чемпіонів та позбавлення золотих медалей в Лізі 1.
Для німецького нападника все починалося не погано. Амбіціозний президент французького клубу Бернар Тапі зробив кращу команду в країні і мріяв завоювати головний європейський трофей. Вже у першому своєму дебютному поєдинку 1/16 фін. ЛЧ Руді забив м’яч клубу з Північної Ірландії «Гленторану» (за сумою двох поєдинків французи перемогли своїх суперників 8:0). Далі була дуель з бухарестським «Динамо». В Румунії була зафіксована бойова нічия 0:0. А у Франції, завдяки дублю Алена Бокшича марсельці змогли потрапити до фінального групового етапу. В їхньому квартеті були: «Рейнджерс» із Глазго, московський «ЦСКА» та бельгійський «Брюгге». В результаті, «Олімпік» набрав 9 балів і завоювавши перше місце в групі – вийшов до фіналу, де на них вже чекав італійський «Мілан». «Олімпік» переміг 1:0 завдяки голу Базиля Болі на 42 хвилині.
Здавалося, що народжується новий ТОП-клуб, адже перед цим, марсельці виграли ще і чемпіонат Франції, демонструючи досить непоганий футбол. Але, щось пішло не так…
Через деякий час виявилося, що перед фіналом Ліги Чемпіонів футболіст «Олімпіка» Жан-Жак Ейделі подзвонив футболісту «Валансьєнна» Жаку Глассману. Через його посередництво представники марсельців запропонували Глассману та ще двом футболістам «Валансьєнна» Хорхе Бурручаге і Крістофу Роберу гроші, якщо вони погодяться здати найближчий матч з командою із Марселя Таким чином провансальці розраховували на те, що футболісти «Олімпіка» не отримають травм перед вирішальним поєдинком.
В результаті, рахунок того матчу («Валансьєнн» - «Олімпік») було анульовано і почався розгляд справи. Через деякий час Крістоф Робер зізнався в отриманні хабаря від представників марсельського клубу, а 250000 франків були знайдені в саду його батьків.
Не дивлячись на те, що французи стали переможцями першого розіграшу Ліги Чемпіонів, вони були виключені із цього турніру з наступного сезону і позбавлені звання чемпіона Ліги 1 1993 року. А в 1994 році марсельці взагалі були відправлені до другого дивізіону.
Щодо президента клубу, то по результатам судового розгляду справи «ОМ-ВА» Бернара Тапі було відправлено до в’язниці. Генерального директора «Олімпіка» Жана-П’єра Бернеса, а також футболістів Ейделі, Бурручагу та Робера було оштрафовано від 5 до 15 тис. франків.
Щодо самого Руді Феллера то, нажаль, він став просто заручником цієї футбольної ситуації. Дуже цікаво про нього написав у своїй автобіографії Жан-Жак Ейделі. Наприклад, зі слів Ейделі, Тапі дав доручення медичному персоналу клуба перед фіналом ЛЧ, зробити футболістам серію уколів забороненого препарату. Такий собі допінг, заради перемоги. Єдиним гравцем, який відмовився від цього, був Феллер.
Як би там не було, а закінчувати свою кар’єру гравця Руді вирішив у себе на батьківщині. Нападник перейшов до леверкузенського «Баєру 04». За два сезони у складі «аптекарі» ( 1994-1996) він наколотив три десятка м’ячів, але так і не зміг щось виграти значуще у складі німецького клубу.
Гравець Бундестіму та «італійський скандал» на все життя
Руді належить до «золотого покоління», уособленням якого були, крім нього, Лотар Маттеус, Юрген Клінсманн, Андреас Бреме та ін. Але починав він, коли догравала інша генерація – та сама, що зробила Німеччину великою у 70-ті. Феллер зацікавив своєю результативністю тренерів збірної і в 1982 році відбувся його дебют за Бундестім. Вже в третій грі за ФРГ Руді забив гол збірній Албанії. А далі було ще два дублі у ворота Австрії та Туреччини. Тодішній тренер Німеччини Юпп Дерваль бачив у ньому ідеального партнера для Карла-Гайнца (Хайнцу) Румменігге. Вони почали грати разом, і преса, випереджаючи події, почали називати Феллера не інакше як «новим Румменігге».
Але нічого з цього не вийшло. Руді забивав пристойно, але на Євро-1984 Бундестім провалився. Ідеальна пара по різним причинам не склалася. Збірна ФРГ відзначилися лише двома голами і зайнявши третє місце у групі, не вийшла до серії плей-оф. До речі, автором цих голів був Феллер.
В 1986 році Бундестім поїхали на мундіаль до Мексики. У своєму квартеті німецькі футболісти зайняли друге місце (програли датчанам, перемогли шотландців та зіграли у нічию з уругвайцями) і вийшли далі в плей-оф. Руді на свій рахунок записав один м’яч британцям. У 1/8 фіналу з Марокко талановитий нападник отримав травму. Із-за цього Феллеру прийшлося пропустити наступний раунд з мексиканцями. Німеччина лише у серії післяматчевих пенальті змогла вийти до півфіналу. Повернувся Руді на поле у другому таймі 1/2 фіналу проти Франції. На 90-й хвилині (за рахунку 1:0 на користь Бундестім) Шумахер кинув м’яч Аллофсу, а той віддав «круглого» Феллеру, який спокійно відправив його у пусті ворота. У фіналі проти Аргентини Руді знову вийшов у другому таймі на заміну, коли рахунок був 2:0 на користь латиноамериканців. На 73-й хвилині він подав м’яч з кутового точнісінько на Румменігге і той звів рахунок до мінімального - 1:2. А на 81-й хвилині сам Руді зрівняв цифри на табло – 2:2. Нападник міг стати героєм матчу, створивши переможний камбек. Але за 5 хвилин до кінця фіналу Бурручага, після шикарного гольового паса від Марадони, все ж забив переможний м’яч – 3:2.
Збірній ФРГ вдалося взяти реванш у аргентинців, правда, чекати довелося 4 роки. В 1990 році разом з Бундестім Руді Феллер відправився на мундіаль до Італії. На Апеннінах німецька збірна з Францом Беккенбауером була куди більш приваблива і збалансована, ніж всі її суперники.
На груповому етапі вони катком пройшлися по збірним Югославії (4:1) та ОАЕ (5:1). А з колумбійцями розійшлися миром – 1:1. На свій рахунок, у перших трьох поєдинках, Феллер записав 2 голи.
З першого місця німці вийшли на збірну Нідерландів. Цей поєдинок для Руді, тай взагалі, для всіх вболівальників запам’ятався не стільки грою та результатом, як скандальним випадком, що трапився на полі у першому таймі. Спочатку Франк Райкард зрубав «Летючого німця» на фланзі, за що отримав попередження від судді. І відразу Франк компенсував покарання плювком у шевелюру Феллера. Руді спробував звернути на це увагу судді, за що також отримав жовту картку. Через хвилину він упав у воротарському майданчику «помаранчевих» після спроби перестрибнути через голкіпера Ганса (Ханса) ван Брекелена. Моментально перед німцем з’явився Райкард, який знову плюнув у Руді – і знову попав. В результаті, обох вигнали з поля, а вся ця історія стала не тільки скандальною класикою італійського мундіалю, а ще і «вічним епізодом» у житті самого Феллера. В інтерв’ю німецького журналу «Bild» Руді про цей випадаок розповів так: «Після того як Райкард грубо зіграв проти мене, я щось крикнув в його адресу, але не називав його «чорною мавпою». А ось «фашист» у свій адрес я чув. Я намагався поговорити з Франком, але він не хотів вступати зі мною в діалог. На полі я часто підвищую голос як на своїх так і на суперників, але не дозволяю собі грубості, тому що я професіонал».
У свою чергу, Райкард дав інтерв’ю італійській газеті «Газетта дела спорт», де розповідав про те, що Руді обізвав його «чорною мавпою».
Як би там не було, але Бундестім змогла дійти до фіналу чемпіонату Світу (пройшли не тільки нідерландців, а ще і збірні Чехословакії та Англії). У вирішальному поєдинку на них чекали кривдники минулого фіналу – аргентинці. Уперше в історії мундіалів відбувався реванш «золотого» матчу (вже в 1994 році відбудеться другий реванш-фінал Бразилія – Італія, а в 2014 – третій фінальний поєдинок Німеччина - Аргентина). Цього разу сильнішими були підопічні Беккенбауера.. Саме завдяки Феллеру німці заробили пенальті, який чітко реалізував його партнер по команді Андреас Бреме.
Всього за збірну Німеччини Руді Феллер зіграв 90 поєдинків, в яких забив 47 голів. Цікавий факт, будучи гравцем Бундестім Руді вдалося зіграти на трьох чемпіонатах світу і трьох чемпіонатах Європи. Але до фіналів він доходив лише на мундіалях (1986 та 1990 років). На ЧС-1994 в США Феллеру вдалося забити лише два м’яча, а сама збірна дійшла до 1/4 фіналу, де програла яскравим болгарським футболістам.
Від спортдира до тренера і навпаки
Ще будучи гравцем леверкузенського «Баєра 04» і тільки готуючись до завершення кар’єри, німець завбачливо заключив з «аптекарями» контракт, згідно якого, після закінчення виступу на полі Феллер отримував би посаду в структурі клубу. В результаті, молодий спеціаліст був призначений директором по питанням спортивного розвитку «Баєра 04» и провів у цій ролі чотири роки. Але все саме цікаве булу попереду. На початку XXI століття (після провалу на Євро-2000) тренер «фармацевтів» Крістоф Даум повинен був очолити Бундестім, але у зв’язку з кокаїновим скандалом DFB (Німецький футбольний союз) був змушений відмовитися від його послуг. Крім того, Даума звільнили ще і з клубу. В результаті тимчасовим наставником і «Баєра 04», і національної збірної (16 серпня 2000 рік) став Руді Феллер. Чому саме він? Адже у нього не було навіть тренерської ліцензії. Скоріш за все, саме авторитет Руді та його прагнення стати чемпіоном світу не тільки як футболіста, а ще і як наставника Бундестім – зіграло свою роль. Він же пам’ятав світовий дабл Франца Беккенбауера.
Як би там не було насправді, але сталося те, ще сталося. Німецький футбольний союз звернувся до Феллера з проханням очолити національну збірну і той дав згоду. Бундестім зміг кваліфікуватися на ЧС-2002 в Японії та Південної Кореї. Якщо коротко, то сам мундіаль був багатим на різні сюрпризи та несподіванки. Половина фаворитів чемпіонату вилетіли ще на стадії групового етапу. Скандали з суддівством у матчах корейців з італійцями та іспанцями, та багато чого. Німецька збірна під керівництвом Руді Феллера досить легко вийшла до плей-оф, де прогнозовано розібралася з Парагваєм та США. А у півфіналі на класі обіграла господарів турніру Південну Корею – 1:0. У вирішальному поєдинку Бундестім програв Бразилії з рахунком 0:2 (після серії помилок у захисті), а Феллер не зміг досягти бажаного – повторити світовий дабл.
Тим не менш, DFB позитивно оцінив результат виступу збірної і дав можливість Руді готувати німецьку команду на Євро-2004 у Португалії.
Сам Феллер, в одному із своїх коментарів, так розсудив участь своїх підопічних на ЧС-2002: «У фінал мундіалю не обов’язково виходять дві кращі команди. І навіть чемпіонами світу не завжди стають кращі збірні. Гадаю, що в 2002 році Німеччина була за межами п’ятірки сильніших. І в 1986 році ми туди не входили, але обидва рази потрапляли до фіналу. А ось в 1990 році Бундестім дійсно була одна з найкращих на планеті і заслужено стала чемпіоном. Насправді, тут важлива ще маса збігів, випадковостей, мінімум травм, дискваліфікацій та ін. А ще менталітет, який дуже допомагає, коли дме зустрічний сильний вітер».
Відбір на чемпіонат Європи до Португалії склався не зовсім так, як того бажав Руді. Не дивлячись на те, що Бундестм зміг кваліфікуватися на Євро-2004, був один момент, коли саме у розпал відбору Феллер міг залишити посаду тренера збірної. У вересні 2003 року, після першої гри з ісландцями, коли на табло була зафіксована бойова нічия 0:0, Руді несподівано «вибухнув» на післяматчевій пресконференції і пригрозив піти у відставку. Тренер Бундестім не стерпів порції критики у свій бік. Тим не менш, йому вдалося вивести збірну у фінальну частину Євро, але там національна команда провалилася. Підопічні Феллера два матчі зіграли у нічию (з Нідерландами та Латвією). А у вирішальному поєдинку за вихід з групи, поступилися чехам – 1:2. У своїй автобіографії Філіпп Лам (опублікована в 2011 році) критично пройшовся по тренеру збірній. Екскапітан Бундестім відмічав, що команда тренувалася тільки одну годину в день, а сам Феллер не робив тактичного аналізу. У той же час, Міхаель Баллак підтримав тренера. Баллак відмічав, що наставник зробив велику роботу по відродженню іскри в національній команді, розкриваючи молодих і талановитих гравців: Швайнштайгера, Лама, Мертесакера та інших.
Руді пішов у відставку 23 червня 2004 року, а вже через два місяці поїхав у друге підкоряти Рим. В серпні «Летючий німець» очолив «Рому», але протримався біля керма «вовків» лише 25 днів і пішов у відставку. Як сказав сам Феллер: «Як тільки я зрозумів, що та система гри, яку намагався прищепити «Ромі», не працює, я вирішив не тягти час і дати можливість проявити себе іншому спеціалісту».
Далі, він повернувся на батьківщину. Протягом вересня 2005 року Феллер підміняв Клауса Аугенталера на посту головного тренера «Баєра 04», а потім знову очолив посаду спортивного директора клубу. У 2018 році Руді став керуючим директором леверкузенського клубу.
Феллер та Україна
Ще перебуваючи на посаді наставника Бундестім, Руді Феллер не раз казав про те, що саме стикові поєдинки з українцями в 2001 році мали дуже велике значення для його тренерської кар’єри та для всього німецького футболу в цілому. Судіть самі, до 2001 року Бундестім кваліфікувалася на всі фінальні етапи чемпіонату Світу, в яких брала участь. А тут їм випадають два матчі протягом короткого проміжку часу з досить не слабкою збірною України, яку тоді очолював Валерій Лобановський. Нажаль для «синьо-жовтих», за сумою тих двох матчів (1:1 та 1:4) німці змогли потрапити на мундіаль.
«Ці матчі могли перевернути все догори до низу, і врятувати нас могла тільки ТОП-гра в жорстких умовах. Слава богу, після нічиї у Києві ми перемогли дома з великим рахунком. Гравці отримали важливий урок і зрозуміли, як їм впоратися з психологічним тиском. Саме цей урок, я впевнений, дозволив нам пізніше вийти до фіналу ЧС-2002», - згадував Руді Феллер.
Але був ще такий епізод в кар’єрі гравця, коли на Євро-1992 року йому довелося грати на полі проти збірної СНГ, у складі якої були й українські футболісти. Свою зустріч одним із таких, Руді запам’ятав на все своє життя. Олег Кузнецов – колишній центральний захисник київського «Динамо», який вже на той час грав за шотландський «Рейнджерс», у тій грі постійно опікав Феллера. На 46-й хвилині німецький нападник в одному із епізодів зіштовхнувся з Олегом і упавши на траву, почав корчитися від болю. Суддя на це ніяк не зреагував, але як потім виявилося – контакт з українським захисником коштував Руді поламаної руки. Більше на тому турнірі Феллеру зіграти не вдалося.
Німецька «тітка Кет» із Ханау
У 1990 році у Руді з’явилося прізвисько «тітка Кет». Здавалося, що у цьому такого, але по-перше, історія цього прізвиська має два варіанти, а по-друге – бар у Берліні.
Так ось, щодо легенд назви. У першій мова йде про те, що таким прізвиськом Феллера нагородив його друг дитинства, який до речі був його партнером по збірній Томас Бертольд. Річ у тім, що обидва футболісти із Ханау, а у цьому місті вони мали загальну покровительку, яка оберігала хлопців, котрі ганяли м’яча біля її дома. Цю поважну та добру жінку звали тітонька Кет. Бертольд дав своєму товаришу це прізвисько за його деяку схожість з нею. Насамперед – за біляве довге хвилясте волосся, яке стало фірмовим знаком Феллера на піку його кар’єри.
У другій легенді сам Руді зізнається у тому, в районі Ханау, «тітками Кет» називали сивих домогосподарок. А так як сивіти Феллер почав рано, ще у двадцять п’ять років, то якась бульварна газета придумала йому це прізвисько, хоча ніякої тітки в реальному житті не існувало.
До речі, як було сказано вище, у Берліні, поряд з парком Мауерпарк, є однойменний футбольний бар «тітка Кет», а вулиця, на якій знаходиться цей заклад, неофіційно має назву «Руді Феллер штрассе».
