Втрачені можливості та пошук нового Алтідора. П'ять висновків з виступу збірної США на ЧС-2022
Збірна Сполучених Штатів полетіла до Катару із зазначеною метою змінити те, як світ бачить американський соккер. Якщо ви не вважаєте, що цей турнір пройшов цілком позитивно, читайте далі.
Чи повертається збірна США додому досягнувши озвученої Ґреґом Берхалтером мети змінити уявлення про американський соккер - питання відкрите.
Загальний результат після поразки Нідерландам не надає чіткої відповіді. Коли американці вийшли з нелегкої групи, але не скористались своїми моментами, повністю перебудована команда закінчила так само, як і протягом попередніх двох виступів на турнірі: 1/8 і додому.
Так чи виявився весь цей проект Берхалтера розчаруванням, порожньою мрією про дещо ідеалізований футбол, надто гарною для країни, яка залишається на сто відсотків впевненою, що ЛеБрон Джеймс, якби захотів, міг стати найкращим атакуючим півзахисником у світі?
Насправді, знаєте, мабуть ні.
Не дивлячись на табло, ця команда справді виглядала інакшою. Вони грали так, наче знали, що з себе представляють. І те, що вони з себе представляють - не неохайна контратакувальна гра, що зі скрипом здобувала результат протягом останніх 20 років. Можливо, американський соккер і справді змінився.
Та не дивлячись на всі недоліки, що вийшли назовні у останньому матчі, перспективне ядро з молодих футболістів передвіщає добро, коли ми дивимось у майбутнє. У час, коли найбільша кількість американських проспектів проводять свої підліткові роки в Європі, більш ніж половина заявки Берхалтера запрошена із ТОП-5 ліг, включно з Крістіаном Пулісіком («Челсі»), Сержиньйо Дестом («Мілан»), Вестоном МакКенні («Ювентус») і Тайлером Адамсом («Лідс Юнайтед»).
Напевно ми знаємо те, що наступного разу, коли усі ці молоді американські гравці зберуться заради матчу на чемпіонаті світу, він відбуватиметься на своєму полі. Це буде золотий шанс так званого золотого покоління на піку своєї форми.
Взявши курс на 2026, до наступного чемпіонату ця збірна повинна вивчити декілька уроків. Ось п'ять ключових висновків з виступу національної команди Сполучених Штатів у Катарі.
Центр поля сформовано
Не зважаючи на тьмяний виступ у матчі проти Нідерландів, півзахист все ж таки справив враження на груповому етапі.
Тайлеру Адамсу, Вестону МакКенні та Юнусу Муса всім не більше, ніж 24 роки, і до свого другого чемпіонату світу вони будуть готові ще краще. У випадку Адамса та Муса, якщо їхня форма трансформується з чемпіонату світу на клубний рівень, вони навіть можуть опинитися у складі більш видатних команд.
Тріо продемонструвало, що воно здатне конкурувати із деякими з найкращих півзахисників у світі. Це те, що вони робили проти таких як Деклан Райс й Джуд Белінгем з команди Англії. Вони також зрілі не за роками - у цьому аспекті найліпше вирізняється Адамс. Якщо хлопці продовжуватимуть у такому ж дусі, немає жодної причини не задіяти їх у стартовому складі у 2026.
Ґреґ Берхалтер зробив свою роботу, але чи залишиться він до 2026?
Ґреґ Берхалтер зробив те, задля чого його найняли. Він вивів збірну Сполучених Штатів до плей-офф чемпіонату світу. Але з початком нового циклу федерація футболу може розглянути й інші кандидатури.
У свою чергу, 49-річний спеціаліст може захотіти повернутися до Європи, якщо матиме цікаві пропозиції. До того, як вступити на посаду головного тренера національної команди, Берхалтер провів два роки - з 2011 по 2013 - у Швеції з «Гаммарбю», після чого п'ять сезонів працював із своєю першою командою в МЛС, «Коламбус Крю».
Хоча ми маємо деякі питання стосовно його тактичних рішень, можливо він зробив достатньо, щоб заробити ще одну можливість у Європі. Якщо Ґреґ піде, хто його замінить? Головний тренер «Лідс Юнайтед» Джесі Марш обговорювався як потенційний кандидат, але нічого конкретного вирішено не було.
Хто б не перейняв естафету, сподіваюсь, він буде здатний донести своє бачення до гравців.
Тім Рім був фантастичним, але збірній потрібно нове покоління (здорових!) центрбеків
Тім Рім був найкращим захисником збірної США у Катарі. Але у 2026 році йому буде 38.
Уокер Зіммерман став основним вибором Берхалтера протягом кваліфікації та зіграв важливу роль у лінії захисту, що постійно зазнавала втрат через травми інших потенціних гравців основного складу. Зіммерман провів гідний турнір, хоч і привіз пенальті у матчі проти Уельсу. І все ж таки це не той технічний центрбек, який потрібен збірній у перспективі.
Так хто ж є оптимальною парою у центрі захисту?
Мабуть, Майлз Робінсон (25) та Кріс Річардс (22). Обидва пропустили цей чемпіонат світу через ушкодження. Камерон Картер-Вікерс (24) вийшов у старті в матчі проти Ірану, проявив себе непогано і його кандидатуру також можна розглянути. Звичайно, попереду ще чотири роки і на арені можуть з'явитися зовсім інші імена. Буде цікаво подивитись, як сформується центр захисту за такими обставинами, коли збірна має безліч часу для осмисленого вибору.
Збірна США не скористалась своїми шансами
Протягом турніру Сполучені Штати втратили безліч можливостей. Вони забили лише два м'ячі з гри на груповому етапі. А для того, щоб вразити ворота Нідерландів у 1/8, їм знадобилось 76 хвилин. Для команди з безліччю атакувального таланту, включаючи Тіма Веа, Крістіана Пулісіка і Брендена Ааронсона, це неприпустимо.
Тактика Берхалтера також не допомогла. Його схильність до діагональних передач і гри через фланги не працювала для тієї передньої ланки, що мала збірна США.
Хоч тактика і грає роль, футболісти також мають реалізовувати свої моменти. Якби Пулісік не змарнував свій удар на третій хвилині, американці мали б кращі шанси проти Нідерландів.
США будуть дорікати собі за цю втрачену можливість, так само як і за інші, коли згадуватимуть цей чемпіонат.
До чемпіонату світу 2026 збірна США повинна знайти «дев'ятку»
Швидка ремарка: багато залежить від того, хто буде тренувати збірну. Ми розуміємо, що Берхалтер прагне більше атакувати флангами. Якщо буде хтось інший - доведеться почекати.
Але якщо ви бачили команду у чотирьох матчах в Катарі, ви помітили, що вона досить легко вибудовує атаку, а потім швидко гасне поблизу чужих воріт. Американців було легко розгадати. Вони зациклювались на своїй сильній стороні, охопленнях з флангів за допомогою атакувально налаштованих фуллбеків. Але центр поля не становив жодної загрози.
У цю пост-Алтідорову епоху Штати все ще в пошуку оптимальної «дев'ятки», до якої б системи не звертались тренери.
Хаджі Райт мав свій «Джуліан-Грін-момент» в останній грі, але в цілому провів турнір, який краще б забути. Джош Сарджент мав гарні епізоди, але більшість футбольних пуристів погодяться з тим, що це не той центрфорвард, що потрібен. У «Норвічі» він або знайшов своє місце у системі, яка передбачає гру в два нападника, або грає правого вінгера. Хесус Ферейра був фаворитом Берхалтера у відборі, але підхід «фальшивої дев'ятки» рідко працює на такій сцені як чемпіонат світу (тільки якщо ви, скажімо, не Іспанія).
У чотирьох матчах американці забили тричі. Причина тому криється не тільки в відсутності головної загрози у центрі поля. Але мати таку опцію, з якою суперникам довелось би рахуватись, безумовно, допомагає.
фото: GettyImages, Ebrahim Noroozi/AP
