«Я помру нещасним, бо так і не став тренером збірної України». Мирослав Блажевич – легенда хорватського футболу
Тренер пішов з життя минулого року.
***
Хорватський наставник був найближчим серед усіх тренерів-іноземців, які мали очолити збірну України. Чіро, як його величали фанати, за всю свою тренерську кар'єру тренував 28 професійних команд. В ролі футболіста у Блажевича не складалось так, як він хотів.
Хорват, який народився у Боснії та Герцеговині, встиг пограти доволі мало і серед відомих клубів він защихав кольори: «Сараєво», «Рієки» та «Сьона». Доволі посередні виступи на позиції півзахисника змусили його ранувато зайняти місце на тренерському містку.
«У Швейцарії, там, де все почалося. Наприкінці 60-х я перестав грати і відразу ж захотів тренувати. Усі необхідні тренерські значки в мене вже були, але ніхто не пропонував працювати. Лише згодом з'явилося місце у третьому швейцарському дивізіоні. А через 6 років я виграв чемпіонат Швейцарії зі Сьоном, і один місцевий журналіст написав: «Блажевич – найкращий тренер у світі». І я йому повірив! (сміється) Це був початок моєї тренерської кар'єри», - коментує той період хорватський спеціаліст.
Очоливши «Сьон» в сезоні 1973/74 він одразу завоював Кубок Швейцарії. Чіро від'їзжає тренувати далі. Після вояжу в Швейцарії він повернувся до Хорватії, де очолив «Рієку». З нею посів 10 місце і загребське «Динамо» переманило його до себе. Ось тут і почала творитись історія. Перший сезон був не надто вдалим, а ось через рік Чіро привів динамівців до золотих медалей чемпіонату Югославії вперше за 24 роки. А ще через рік разом з «Динамо» підняв над головою Кубок Югославії.
Сам Мирослав згадував той сезон в одному з інтерв'ю хорватському виданню: «Ми виграли чемпіонат Югославії вперше за 24 роки. Можете собі уявити, як усі на це відреагували? Динамо Загреб продало 42 тисячі сезонних абонементів. 42 000! У цьому з нами могла зрівнятися хіба Барселона. Добре, що я тоді опинився у Загребі».
Після цього неочікувано Блажевич змушений був покинути Хорватію через конфлікт з місцевою владою. Вона вбачала в ньому радикального хорватського націоналіста. Преса це сприйняла не дуже серйозно і назвала – самопіаром тренера. Повернення до Швейцарії виявлось успішним – чемпіонство з «Грассхопером» в сезоні 1983/84.
На цьому клубні досягнення Блажевича не закінчились. Варто згадати його перемоги у чемпіонати Хорватії на чолі «Динамо» Загреб на початку 90-х та нульових відповідно. В 2005 він завоював Суперкубок Хорватії разом з «Хайдуком». Цю історію чимось можна порівняти з призначенням Луческу в «Динамо». Багато фанатів скептично були налаштовані працевлаштуванням Чіро в їх команді, адже «Хайдук» з «Динамо» були запеклими суперниками. А вже на закаті своєї тренерської кар'єри зумів ощасливити боснійську «Слободу Тузлу» в першій лізі місцевого чемпіонату.
Блажевич також відомий своїм тренерством в клубах: «Нант», «ПАОК», «Ксамакс» та багато інших. Українські вболівальники, звичайно, пам'ятають його, як легендарного наставника збірної Хорватії. Чіро вмів працювати зі збірними. Варто згадати, як він вивів Іран на третє місце в рамках Азійських Ігор 96-го року. Також в 2008 один рік встиг попрацювати з національною збірної Боснії та Герцеговини.
Головна його сторінка, як тренера – робота зі збірною Хорватії. З проголошенням незалежності Хорватії, Чіро вступив у Хорватську демократичну співдружність і став вірним прихильником та другом президента Франьо Туджмана. У відбірковому етапі Євро-96 Блажевич разом зі своїми підопічними відтіснили англійців на друге місце і напряму вийшли на єврофорум. На тому чемпіонаті Європи хорвати вийшли з групи походу обігравши діючих чемпіонів континенту – збірну Данії. В 1/4 їх зупинила потужна Німеччина, яка у підсумку і перемогла в тому турнірі.
Фанати вже тоді почали носити на руках Блажевича. Віра кожного хорвата передалась йому та команді в стиковому матчі на ЧС-98 року проти збірної України. Комфортна перемога (2:0) вдома та результативна нічия (1:1) на виїзді залишила українців за бортом великого міжнародного турніру, а до Франції пустила саме збірну Хорватії на чолі з Блажевичем.
«Щастя Хорватії, що вона виграла в України у плей-офф кваліфікації ЧС-1998. Нам дуже пощастило, що у першому матчі, у Загребі, не грав Шевченко. Та ваша команда була справді сильна», - пригадує Чіро.
Далі ви знаєте, що було. Збірна Хорватії на груповій стадії обіграла збірні Ямайка та Японії, а проти Аргентини зазнали поразки. Далі пройшли румунів, потім хорвати помстилися німцям і зупинились на господарях турніру – збірній Франції. До речі, сам тренер поділився цікавою історією, як налаштовував своїх гравців на перемогу проти Німеччини:
«Потрібно вкласти всю свою енергію, щоб у результаті вийшов план, інакше немає сенсу виходити на поле. Проте в день матчу, коли всі чекали мого плану, мені не було чого сказати. Я просто позеленів, мені стало погано від напруження. А коли гравці побачили мене у такому стані... Ну, ви самі розумієте. Це позначилося на команді. Я спеціально 7 хвилин нічого не говорив у роздягальні. Досі пам'ятаю їхні обличчя – білі, як папір. Але вони все одно виграли.», - заявляв Блажевич.
Але і це ще не все. Помітили тоді кепку жандарма на голові Чіро? Так ось, це все не просто так. Напередодні чвертьфінального матчу зі збірною Німеччини до Чіро підійшов французький поліцейський, подарував формений жандармський кашкет (кепі) і попросив носити його на честь свого колеги Даніеля Нівеля, тяжко пораненого німецьким фанатом. «Якщо це допоможе врятувати життя батькові двох дітей, я готовий носити його все життя» - сказав Блажевич і не знімав його до закінчення чемпіонату.
У матчі проти Франції Блажевич шокував всіх тим, що не випустив на поле Роберта Просінечкі. За той матч проти «півнів» досі дуже прикро кожному фану «картатої» збірної. Хорвати були набагато активнішими на полі, але програли 2:1.
У матчі за бронзу команда Блажевича зустрілась проти Нідерландів, яку зрештою і перемогла з рахунком 2:1. Блажевич став справжнім улюбленцем та іконою хорватського народу. Була навіть історія, що на вулиці тренера зустріла монахиня і почала шепотіти у вухо: «Я молилася на тебе, Чіро».
Блажевич все частіше і частіше з'являвся у пресі, як тренер і політичний діяч. На питання про популярність він завжди відповідав однаково: «Моїй дружині не подобається, коли люди підходять на вулицях і намагаються зав'язати розмову, сфотографуватися чи ще щось таке. Але особисто я радий кожній зустрічі. А в Боснії, де я народився, мені приділяють ще більше уваги. Потрібно цим насолоджуватися: зрештою, адже я можу завтра померти».
Насправді знайомство з нашою збірною у Блажевича сталось в березні 95-го року. У Хорватії ми поступились з рахунком 0:4, а в київському матчі завдяки голу з пенальті Юрія Калитвинцева ми змогли взяти реванш. Далі вже були вищезгадані невдалі стикові матчі для жовто-синіх. І ось Григорій Суркіс звертається саме до Блажевича з пропозицією очолити нашу команду.
З вуст хорватського тренера лунає легендарна фраза: «Я помру нещасним, бо так і не став тренером збірної України».
Далі хорват продовжував думати навколо ситуації з можливим призначенням національної команди України: «Якби мене призначили тренером збірної України, вона на той час стала б першою у світі. Я знаю, як мотивувати великих гравців. Знаю, як поєднати футболістів, у яких купа грошей. Для мене велика мотивація працювати у молодій країні, в якій так добре розвивається футбол».
Єдина кандидатура стала єдиною. Нашу збірну очолив Леонід Буряк і в наступному відборі нас очікує такий самий провал, як і роки тому. Блажевич привідкрив закулісні розмови через декілька років:
«Усі умови, зарплата, все було обумовлено. Але раптово втрутилася політика. І мені сказали: це неможливо. Це був дві тисячі... після або до Ірану... дві тисячі якийсь рік (2001-й, замість України, Блажевич поїхав працювати зі збірною Ірану). Це був час попрацювати з вашою збірною.
Я побачив, які умови у Києві для підготовки команди, і був справді вражений. Тоді ця збірна могла бути в авангарді, попереду інших у світі. Мені справді дуже шкода, що так і не довелося стати тренером України. Я вже не пам'ятаю всіх прізвищ (через кого не відбулось призначення). Містер Суркіс був за призначення, він привіз мене. Але нічого з цього не вийшло.
Я був би радий стати тренером збірної України. Я люблю українців, маю велику солідарність з ними. Те, що Сталін зробив із українцями, Гітлер зробив із євреями. Випаде можливість — я приїду. Я знаю, як мотивувати великих гравців. Знаю, як поєднати футболістів, у яких купа грошей», - резюмував Блажевич.
Ніхто не знає, як склалась би доля нашої збірної, якби ми отримали тренера з таким світомим ім'ям. Блажевич міг стати ковтком свіжого повітря для наших хлопців. Європейський погляд помножений на неймовірний інтелект.
Те, що його називали дуже суворим тренером, напевно, пов'язано з його іншою стороною спортивної кар'єри – у 18 років Мирослав виграв чемпіонат Югославії з лижних перегонів. Щоб перемогти в такому виді спорту треба мати високу витривалість та залізний характер. Особливо коли це відбувалось на фоні втрати двох братів Блажевича в Другій світовій війні.
У віці 87 років він пішов з життя. Це був лютий місяць. З 2011 року хорватський настаник вперто боровся з онкологією. Таких тренерів зараз в Хорватії вже не роблять. Блажевич назавжди вписав своє ім'я в нашу історію, як тренер-іноземець котрий був найближчим до крісла головного тренера серед усіх інших.
***
