Анастасія Меркушина: «Іноземцям складно до кінця зрозуміти, що переживають українці»

- Як сказати… Ми намагаємося проводити якомога більше зборів вдома. Це через урізане фінансування і взагалі через бажання бути ближче до рідних. Не хочеться кудись їхати за кордон.

Мені пощастило порівняно з усіма біатлоністами з України. Живу на Закарпатті. До тренувальної бази три години їзди. Навіть у вихідні можу з'їздити додому. У нас тихо. Будинок не постраждав. Тому відчуваю, мабуть, найменший стрес з усієї команди. Насправді пощастило.

На початку війни було, звісно, страшніше. Невизначеність, постійна тривога. Але з того часу стало спокійніше. Крім того, довіряю ЗСУ, нашій системі ППО. Хоча, знаєте, є й почуття провини, що у моєї родини все добре, а в когось рідні перебувають у небезпечних місцях.

- Чи легко налаштуватися на перегони в нинішніх умовах?

- Торік мені здавалося, що мотивація зашкалює. Перемога і лише перемога. А потім розумієш, що це додатковий стрес. Усі хочуть виграти, виходячи на старт. Поза змаганнями українцям можуть співчувати, допомагати, але ніхто ж не віддаватиме перемогу в гонці.

У будь-якому випадку намагаєшся зробити максимум. Є відчуття величезної відповідальності. Якщо не виходить, то зриваєшся і реагуєш набагато болючіше, ніж зазвичай.

Іноземцям складно до кінця зрозуміти, що переживають українці. Ось уявіть: у вашому місті, країні стався масовий теракт. Або, наприклад, обвалився дах біля будівлі і загинули десятки людей.

Напевно, ви б дуже переживали, так? А в Україні таке відбувається щодня! І люди не винні. Вони гинуть просто тому, що у наш дім прийшли зі зброєю.

- Читаєте багато новин?

- Звичайно. Це дуже сильно б'є по психіці. Демотивує. І начебто розумієш, що не хочеш читати, страждати - буде багато болю. Але відкриваєш новини, адже все одно треба розділяти будь-яку трагедію, відчувати причетність. Ти маєш бути зі своєю країною.

- Тренування відволікають?

- Так. Намагаюся бути максимально активною і не давати собі слабину. Якщо не біатлон, то навчання, інша зайнятість. Ще мотивує бажання порадувати людей.

Так приємно, коли з фронту пишуть «дякую за гонку» або «не засмучуйся», якщо старт не задався. Нехай вони не дивилися трансляцію, але дізналися результат, - сказала Меркушина.