Мурзін програв цикл жіночої збірної за два матчі. Він не винен (ну, майже) – але стане обличчям провалу
За Ягуповою в України взагалі нічого немає.
Великих позитивних очікувань від жіночої збірної України у новому відбірковому циклі (Євробаскет-2025 – ЧС-2026) не було ні в кого. Взагалі.
Навіть до появи у публічному просторі інформації про те, що стартові його поєдинки з Сербією та Португалією через дрібну, але дуже несвоєчасну травму пропустить Аліна Ягупова – легітимна суперзірка європейського баскетболу (топ-5 гравчинь відбору на Євробаскет-2025 за версією офіційного сайту ФІБА) і людина, чию кар’єру на рівні національних збірних впродовж багатьох років жахливими кадровими рішеннями нищить ФБУ.
Але Євген Мурзін, чиє призначення на посаду головного тренера жіночої команди навесні генсек федерації Володимир Драбіковський пояснив банальною відсутністю інших варіантів, стартував настільки невдало, що пройти повз його результати без емоцій просто нереально. У першому офіційному матчі – найбільша поразка в історії збірної взагалі, у другому – go back to school від команди, що станом на сьогодні не входить у топ-20 європейських збірних за рейтингом ФІБА (на Євробаскет, якщо що, відбираються 12 команд).
Жіноча збірна України програла Сербії з різницею «-42» у відборі на Євробаскет-2025
Жіноча збірна України з баскетболу зазнала найбільшої поразки у своїй історії
Україна програла Португалії у відборі на жіночий Євробаскет-2025
Турнірна таблиця кваліфікації на Євробаскет-2025: Україна йде 4-ю
В інтерв’ю медіаслужбі ФБУ Євген Вікторович розповів про контроль матчу з Португалією впродовж трьох чвертей – і несподіваний сплеск результативності від суперниць у заключній десятихвилинці, який і вирішив долю зустрічі.
Проте це повна нісенітниця – ще на початку матчу, коли Україна вела «+10», я пояснював у чаті баскетбольної редакції Tribuna.com молодим колегам, що якби я тренував команду Португалії, то був би повністю задоволений тим, що відбувається на майданчику. Наша збірна з шаленою впертістю рила яму сама собі, формуючи величезних масштабів фол-трабл в усіх важливих гравчинь – який ефектно довершив сам Мурзін, повернувши на майданчик Міріам Уро-Ніле під третє порушення у першій чверті.
Якби Мурзін дійсно дивився матч між Португалією та Північною Македонією – то знав би, що головні конкурентки України у боротьбі за друге місце у відбірковій групі додадуть у заключній чверті («+2» перед останньою перервою, «+13» із сімома пропущеними за чверть – у підсумку). Якби Мурзін дійсно знав актуальні можливості тих гравчинь, яких він викликав – то не дивувався б, що 19-річна взагалі-то не дуже швидка центрова Євгенія Путра не встигає накривати снайперок у кутах, а 21-річна поки що за рівнем своєї гри не перша плеймейкерка національної команди Дар’я Дубнюк робить по шість втрат в середньому за матч.
Втім, насправді, ми маємо бути вдячними Мурзіну. Просто за те, що у перших же двох своїх матчах на посаді головного тренера збірної України він чітко показав найголовніше – що перспектив у жіночому баскетболі у нас не більше, ніж навіть в якогось Люксембургу (це не перебільшення – в них, на відміну від нас, 2/0 після першого вікна кваліфікації з шаленим перформансом від дівчини 2005 року народження за дорослу збірну).
Зробив це прямо, відверто, без ілюзій та зайвих прикрас. Це був потужний стейтмент від топового тренера – інших одночасно до трьох жіночих збірних і чоловічої клубної команди (Мурзін є головним тренером національної збірної, збірної U-16, асистентом у збірній U-18 та керує «Говерлою» одночасно) просто не допускають.
Але.
Надто вже легко та примітивно звісити все на Мурзіна – тим більше, він сам дозволяє виставити себе головним цапом-відбивайлом процесу, не маючи сил сказати «Ні» своєму босу і беручись за зовсім вже безнадійний проект із порятунку українського жіночого баскетболу (аби ж він ще був у ньому експертом!).
Так, Євген Вікторович програв збірній матч з Португалією – слабким геймпланом і спробами змусити своїх підопічних в захисті (про напад без Ягупової взагалі нічого казати не треба) грати те, що вони не розуміють/не вміють/не можуть виконати.
Так, тайм-аути Євгена Вікторовича – це суцільний крінж, він просто не встигає за хвилину пояснити команді те, чого він від неї хоче у наступному володінні, не кажучи вже про довгострокову перспективу.
Так, сприйняття Мурзіним баскетболу залишилось десь на рівні кінця 1990-х: навіть стосовно чоловічої «Говерли», з якою він працює day-by-day, є критичні питання. Але чи хтось взагалі слідкує за його роботою? Дає їй оцінку? Може відстежити тенденції? Зрозуміти, що якщо людина за півтора місяці не здатна переглянути невдале рішення по ротації у клубі, то у тижневому вікні національних збірних вона тим паче не зможе цього зробити?
Проте насправді він просто підставився – розуміючи це чи ні, Мурзін дає зробити себе обличчям фіаско у нашому жіночому баскетболі, яке сталося ще до нього і буде набирати обертів далі (з 90-відсотковою ймовірністю пропустимо третій чемпіонат Європи поспіль – маючи, повторюсь, топ-5 гравчиню Європи в обоймі).
Бо це зовсім не він винен у тому, що:
🔸 сумнівні тренерські призначення не дозволили жіночій збірній здобути бодай якийсь пристойний результат у другій половині 2010-х (на Євробаскет-2017, нагадаю, наша команда їхала ледь не топ-фаворитом, двічі обігравши сербок у групі відбору) – і закріпитися у якості структурно важливої національної команди;
🔸 інтересу до жіночого баскетболу в країні немає від слова взагалі – попри те, що саме в цьому виді спорту в нас тут і зараз є постать масштабу пікового Андрія Шевченка у футболі суто за рівнем гри;
🔸 ця сама постать є критично немедійною – ви не знайдете жодного публічного прояву Ягупової за останні три-чотири роки, бо їх просто немає (в Аліни немає навіть офіційних сторінок у соцмережах, не кажучи вже про щось більше), і тим більше не знайдете дівчину, яка б прийшла у баскетбол, бо побачила, як Ягупова розриває у жіночій Євролізі – і хотіла б робити так само. Про якусь популяризацію за рахунок суперзірки всередині країни ніхто навіть не задумувався;
🔸 результати молодіжок знаходяться на історично низькому рівні – у 2023-му збірна U-20 стала 14-ю на чемпіонаті Європи у дивізіоні Б (і 30-ю в Європі загалом – це найгірше місце за весь час незалежності), а команди U-16 та U-18 востаннє грали у дивізіоні А у 2008 та 2011 роках відповідно;
🔸 тренер головної клубної команди України в умовах тотального дефіциту кадрів прямісінько під час міжнародного вікна збірних везе трьох гравчинь з топ-10 скорерок жіночої Суперліги вигравати чемпіонат світу з баскетболу 3х3 серед аматорських університетських команд (і, що характерно, не виграє його), прямо порушуючи усі регламенти внутрішніх змагань з мовчазного дозволу ФБУ;
🔸 федерація не бачить взагалі нічого критичного у тому, що відбувається – що Україна двічі поспіль пропустила навіть чемпіонат Європи, не кажучи вже про потрапляння на ЧС (сюди, наприклад, зовсім нещодавно виходила команда Боснії) чи Олімпіаду, в прайм абсолютно унікальної баскетболістки, подібних до якої в нас немає зараз і не буде у майбутньому.
Не у Мурзіні причина. Мурзін на посаді головного тренера збірної – це наслідок провалу управлінської команди, у якої на закриття величезної діри у 2023 році залишився лише безвідмовний Євген Вікторович.
Мурзін за два матчі показав, що за Ягуповою в українському жіночому баскетболі немає взагалі нічого. Але це «нічого» створив не він – він всього лише погодився стати його уособленням.
Удачі йому. І удачі нашим дівчатам – як би вони не грали в офіційних матчах, навряд чи вони винні у тому, що рівень їхньої підготовки до виступів на міжнародному рівні нижчий, ніж в Португалії (свої гравчині у топ-дивізіоні чемпіонату Іспанії) чи навіть Північної Македонії (натуралізована американка з жіночої Євроліги на дуже проблемній для нас позиції п’ятого номера).
Фото: FIBA
Інші пости користувача
