Тепер у НБА треба провести 65 матчів за сезон, аби претендувати на нагороди. Хто втратив би власні здобутки, якби це правило діяло раніше?

Першого квітня головні баскетбольні інсайдери вибухнули новиною – НБА та Профспілка гравців узгодили новий 7-річний колективний договір, що набуде чинності з наступного сезону.

Було запроваджено багато змін, але головна, яка й стала найбільш резонансною в пресі та у соцмережах – встановлення мінімальної кількості матчів, необхідних для здобуття індивідуальних нагород. Тепер претенденти на звання MVP, найкращого гравця захисного плану, найкращого новачка, гравця, що показав найбільший прогрес та найкращого запасного гравця ліги – не будуть претендентами, якщо не зіграють у регулярному чемпіонату щонайменше 65 матчів.

НБА встановила мінімальну кількість матчів, необхідних для здобуття головних нагород сезону – 65

А що було б, якби таке правило діяло завжди? Хто із гравців, які отримували індивідуальні нагороди раніше, точно не дорахувався б хоча б однієї з них? Розбираємося на конкретних прикладах.

Постраждав би лише один MVP, усі інші завжди виконували мінімальну норму

Список гравців, яким знадобилася найменша кількість матчів для того, аби стати MVP, виглядає ось так:

Усі зображення клікабельні.

Мінімальну межу в 65 матчів за сезон не подолали лише п’ятеро, але четверо з них – цілком законно стали MVP.

Боб Кузі у сезоні-1956/57 провів 64 матчі від 72-х, а не 82-х можливих, адже тоді у регулярних чемпіонатах НБА команди проводили на 10 матчів менше. Сезон-1998/99, коли MVP став Карл Мелоун, був скороченим через локаут – центровий «Юти» провів 49 із 50 можливих матчів. Те ж стосується і Леброна Джеймса у сезоні-2011/12 – локаутний сезон налічував 66 матчів, у 62-х з яких Леброн взяв участь. А сезон-2019/20 – це ковідний чемпіонат, у якому Янніс Адетокумбо зіграв у 63-х із 73-х можливих для «Мілвокі» матчів регулярки.

Таким чином єдиним MVP, який не виконав умову 65 з 82-х – це Білл Волтон у 1977/78-му, адже він зіграв лише у 58-ми матчах. Замість нього MVP став би Джордж Гервін.

Гобер та Кавай не отримали б по одному DPOY, нагороди здобули б Ентоні Девіс та Дреймонд Грін

Серед найкращих гравців захисного плану норму в 65 матчів також не виконали п’ятеро:

Але Алонзо Моурнінг та Тайсон Чендлер у локаутні сезони і не могли зіграти більше, а Янніс Адетокумбо став DPOY тоді ж, коли взяв друге MVP – у ковідний сезон зі своїми нюансами.

Точно у нові правила ліги не вписувався б Кавай Леонард у сезоні-2014/15, якому не вистачило б всього одного матчу для того, аби таки взяти нагороду. Другий у голосуванні тоді був Дреймонд Грін, який зовсім трохи програв Каваю (зате зіграв у 79-ти матчах). А також без нагороди залишився б Руді Гобер в сезоні-2017/18 – він зіграв лише 56 ігор, другим був Джоел Ембіід, який також не проходить за цим критерієм (взяв участь у 63-х матчах), а отже нагорода пішла б Ентоні Девісу, який у голосуванні залишився третім, зате із 75-ма зіграними матчами.

Кайрі Ірвінг та Ламело Болл не стали б новачками року, зате з нагородою був би Ентоні Едвардс

Серед найкращих новачків року тих, хто не зіграв 65 матчів аж шестеро.

Одразу відкидаємо Вінса Картера, який провів усі 50 матчів у локаутному сезоні-1998/99. Детальніше зупинимося на Кайрі Ірвінгу, для розбіру ситуації якого підключимо математику:

65 від 82 – це трохи більше 79% від усіх матчів у сезоні – такий поріг встановлено у НБА зараз. Ірвінг став найкращим новачком року у локаутний сезон-2011/12, але не дотягнув до планки у 79% матчів, адже взяв участь у 51-му з 66-ти можливих матчів (77%). Цікаво, що за дотримання цих умов новачком сезону став би Кавай Леонард, який у голосуванні фінішував аж четвертим (!), адже Ріккі Рубіо та Кеннет Фарід (друге та третє місце відповідно), провели у тому сезоні ще менше матчів, ніж Ірвінг. А от у Кавая все чітко – 64/66, тобто 97% від усіх матчів.

Схожа ситуація у Террі Дішингера – його сезон-1962/63 був 80-матчевим, але до норми у 79% він не дотягнув. Але хто став би новачком року замість нього, ми можемо лише здогадуватися, адже результатів голосування за цієї категорію з того сезону – немає (припускаємо, що це був би Джон Хавлічек, який був лідером за очками за матч після Дішингера).

Патрік Юінг у 1986-му поступився б нагородою Ксав’єру МакДеніелу, який  взяв участь в усіх 82-х матчах сезону, Брендон Рой – Андреа Барньяні (італієць зіграв рівно 65 матчів) у 2006-му, а Ламело Болл віддав би нагороду Ентоні Едвардсу у 2021-му.

Двоє найкращих «шостих» теж не дорахувалися б своїх нагород

Серед гравців, що найкраще у конкретному сезоні виходили з лави запасних, під нові критерії не потрапили б п’ятеро, але троє із них через уже неодноразово згадані вище скорочені сезони.

Деррелл Армстронг у 1999-му, Джеймс Харден у 2012-му та Монтрез Харрелл у 2020-му свої нагороди здобули б навіть із урахуванням нових правил. А от Ріккі Пірс у 1990 році поступився б Детлефу Шремпфу, а Боббі Джексон у 2003-му – Майклу Редду, який не пропустив жодного матчу в регулярному чемпіонаті.

Морент не став би гравцем, що показав найбільший прогрес минулого року

Категорія, у якій є лише один суперечливий переможець, адже троє з чотирьох гравців, які отримували цю нагороду без 65 зіграних матчів, робили це у локаутні або ковідні, тобто скорочені сезони.

Єдиний, хто справді викликає запитання – Джа Морент у сезоні-2021/22. Він зіграв у 57-ми матчах – цього не вистачило б, аби здобути нагороду за новими правилами. Натомість переможцем став би Деджонте Мюррей, який фінішував у минулорічному голосуванні другим.

Про Янніса несправедливо забули у контексті MVP. Нагороду має отримати він, а не Йокич чи Ембіід

Неш – MVP, «Детройт» – переможець регулярки, Шак – домінатор та чемпіон. Яким був сезон, коли «Сакраменто» востаннє грав в плей-оф НБА

Скриншоти: StatMuse