«У держави та федерації – нуль терпимості до допінгу»: інтервʼю Ольги Саладухи
Про справу Марини Бех-Романчук, легку атлетику та політичну діяльність.
Колишня українська легкоатлетка, бронзова призерка Лондона-2012 у потрійному стрибку Ольга Саладуха з 2019 року є народною депутаткою України від «Слуги народу» (зараз де-факто входить до неформальної групи «Розумна політика» Дмитра Разумкова), а з 2023 року очолює Федерацію легкої атлетики України.
Цього року як про легку атлетику, так і про спортсменів-депутатів говорилося достатньо. Тож Костянтин Варварик поспілкувався із самою Ольгою Саладухою про:
• підсумки легкоатлетичного сезону;
• реформи у ФЛАУ;
• допінг та справу Марини Бех-Романчук;
• реформу українського спорту;
• резонансні голосування Саладухи;
• протидію Росії у спорті.
«Ми бачимо, що витривалість, спринт у нас накульгують»
– Для початку я хочу подякувати вам, «Трибуні», тому що ви дійсно долучаєтесь до наших ініціатив з боротьби з ворогом у спорті з першого дня початку великої війни. Загалом ми працюємо на політичному рівні, а з вами і на спортивному, зокрема, у питанні санкцій. Дуже вам дякую, тому що від вас отримали велику кількість інформації, яку можемо зараз використати на нашій робочій групі, яку я очолюю.
– Як би ви оцінили цей легкоатлетичний сезон для українських атлетів?
– Він не простий. Були у нас і успіхи – можна взяти, наприклад, наших юніорів, юнаків, які виборювали нагороди. Це наше майбутнє, яким можна пишатися.
Якщо взяти дорослу збірну, то це був післяолімпійський сезон. Хотілося більше медалей. В Токіо на ЧС як пісок крізь пальці просто пройшли чотири нагороди. Але деякі казали, що могло бути й п’ять. Я так думаю, що на Людмилу Оляновську було багато сподівань.
😔 Журба: Дорощук та Кохан зупинилися за крок до медалей ЧС, Михайло – ще й з особистим рекордом
Не хочеться відмазок якихось. Тому що і попри війну, попри складні часи для України, держава робить багато для спортсменів. Ми як федерація залучаємо кошти від спонсорів, дуже активно нас підтримує World Athletics, тому хотілося, щоб результати були більш достойні.
14 жовтня у нас була велика нарада на Виконкомі. Понад 7 годин було засідання, ми говорили про те, як маємо далі рухатись. Тому що коли я очолила федерацію у 2023-му як в.о., якраз напередодні Олімпійських ігор, я зібрала всіх тренерів і сказала: «Чого вам не вистачає для того, щоб збірна готувалась у нормальних умовах?»
Я пам’ятаю, як у мене як спортсменки не було відновлення, ми постійно щось самі шукали, на себе розраховували. Мені хотілося б, коли спонсори, партнери йдуть до федерації, коли є підтримка від World Athletics, допомогти нашим спортсменам мати найкраще з того, що ми можемо дозволити.
Нам сказали, що не вистачає масажистів, обладнання на відновлення: компресійних штанів, апаратів для ТЕКАР-терапії (фізіотерапевтична процедура – прим.). Не вистачає новітніх молотів, які ми закупили для Михайла [Кохана]. Ми тоді вирішили придбати усе. І навіть в Париж генеральний секретар ФЛАУ Олексій Касьянов і тодішній головний тренер національної збірної Олексій Сердюченко повністю спорядили машину цим новітнім обладнанням, і у нас на Олімпіаді був «кабінет відновлення».
Зараз ми розуміємо, що треба щось ще змінювати, робити висновки. Не можна сказати, що був провал, але ми розуміємо, що в деяких видах у нас є прогалини, і це показав нам командний ЧЄ. Ми бачимо, що витривалість, спринт у нас накульгують.
– Загальний медальний результат в Токіо, який ви згадали, це системна невдача чи це збіг обставин?
– Якщо проаналізувати, наприклад, 2017 після Ріо-де-Жанейро, 2009 після Пекіну, 2022 після Токіо, то після кожних Олімпійських ігор йде спад, і зменшується кількість медалей (тут 1, в Юджині 2), тому що багато лідерів у нас ідуть відпочивати, дівчата перезавантажуються, народжують дітей.
Це цикл, це виснаження. Я як спортсменка, яка пройшла 4 Олімпіади, по собі знаю, що завжди післяолімпійський сезон, якщо хочеш зберегти спортсмена, йому треба відновлюватися. Тут більше розрахунок на молоде покоління, молодих спортсменів.
У нас був дуже круто організований адаптаційний збір перед чемпіонатом світу. Олексій Касьянов, наш генеральний секретар, поїхав в Японію. World Athletics організувала курс – показати бази, які будуть на ЧС. Але на тих базах доба за одну людину коштувала понад 260-280 євро, і номери «не лакшері». Коли американська команда подивилася на них, вони були взагалі в шоці, тому що в них масштаби команди – понад 100 людей, їм треба інші умови.
Олексій продовжував пошук, наші добрі друзі в Японії запропонували нам містечко Насашеабарі, трішечки далі від Токіо. Мер міста до нас дуже тепло поставився, для них це дуже важливо. Ярослава Магучіх дуже багато виїжджала і змагалася в Японії, і для них це за честь. Тим паче Японія Україну дуже сильно підтримує. Знаємо, що, наприклад, художня гімнастика і наші борчині також часто готуються там. Підтримка від японської спільноти, зокрема спортивної, дуже відчутна.
Коли почались перемовини, мер міста запропонував нам підготовку у 50% ціни, це нам вже підходило. Але ми знайшли також багато японських партнерів і спонсорів. Якщо ви бачили, вперше з’явився логотип компанії SAPTI на наших спортсменах. Це компанія з дуже великою історією, яка ще, здається, в Токіо у 1964 році готувала прапори на Олімпійські ігри. Вони займаються банерами, прапорами, іншою рекламною атрибутикою. Команда SAPTI запропонували підтримати збірну і повністю покрили збір на 110 тисяч доларів. Їх не було витрачено з коштів держави, за що ми дуже щиро дякуємо. Вони зняли навантаження з держбюджету.
Повністю було забезпечено все медичним обладнанням. Торік з боку держави під Олімпійські ігри було закуплено новітні технологічні відновлювачі, всілякі апарати: і ударно-хвильовий, і мікростимулювальний, хвильовий, апарати BTL. World Athletics нам також закупили апарати відновлення ТЕКАР-терапії, це обладнання, яке взагалі, здається, легкоатлетична збірна України має єдина. Я сама його використовувала, коли була спортсменкою. Знаю, як воно допомагає. Два апарати було закуплено, під Ярославу Магучіх і під Марину Бех-Романчук, і ще окремо для збірної.
Спортсмени перебували у гідних умовах. Ми також домовилися про європейське харчування, бо японська кухня все ж таки специфічна.
– Мав на собі досвід відчути.
– Кожного дня під наших спортсменів готували меню. Ми розуміли, що має збірна підійти в належному стані. Всі адаптувалися, все було, як кажуть, по науці.
А далі – ви бачили все на власні очі. Візьміть результати першої спроби – третє місце, друге місце, до Михайла Кохана взагалі немає жодних зауважень, особистий рекорд. Якби такі результати метали до того, то вісім ЧС можна було б виграти. А ще дощ на півтори години, ця трагедія в секторі стрибків у висоту і метання диска.
Але звичайно, всі в однакових умовах, це спорт. Не хочеться шукати відмовок, що це післяолімпійський рік, або війна. Звичайно, вона впливає на психіку, але все зроблено було, щоб наші спортсмени виїхали, готувалися, трішки відпочивали. Наші лідери всі майже готувалися за кордоном, і Михайло, і Ярослава, все було зроблено для спортсменів, щоб підвести під ЧС в гарних умовах.
«Ми розмовляли з тренерами і Ярославою, що, можливо, варто пропустити зимовий сезон після ОІ, щоб відпочити, перезавантажитися»
– Ярославу, напевно, в Японії люблять всі, крім погоди. Але загалом вона нас привчила, що на яке змагання не їде – перше місце. Цього року якось не так було. Що, на вашу думку, в Магучіх не так пішло?
– Післяолімпійський рік. Торік Ярослава побила світовий рекорд, який тримався понад 30 років, золото Олімпіади – виграла в тому році все, що тільки може виграти спортсменка.
Звичайно, певна психологічна втома є, як би спортсмен не хотів протилежного. Особливо якщо взяти її олімпійські цикли з 2021 року, коли в неї була бронзова нагорода – взагалі в легкій атлетиці це феномен, коли в юніорському віці спортсмени вже на дорослому рівні можуть отримати результати.
Я присвятила 29 років спортивній кар’єрі. Я пам’ятаю, як іноді тренер мені казав, що ми маємо пропустити зимовий сезон, ми маємо відпочити, тому що тобі має вистачити нервових клітин, щоб схопити цей запал, змагатися і показувати гідний результат.
Ярослава мотивована дуже сильно, і ми розмовляли з її тренерами, з Ярославою, що, можливо, варто пропустити зимовий сезон після ОІ, щоб відпочити, перезавантажитися. Спочатку вони думали відпочивати, потім сказали, що ні, ми будемо змагатись.
В принципі, перед ЧС Ярослава показала результат 2,04 м, напередодні вона була в повному бойовому стані. Але дощ, півтори години без стрибків, це дуже складно, і коли я бачила, коли дівчата обличчям приземлялися на той мат, було таке відчуття, що в них були стрибки у воду, а не у висоту.
– Як там справи в Ірини Геращенко? Чи чекати її у 2026 році, чи ще не чекати?
– Вона вже в такому запалі, що ви собі не уявляєте. Мені здається, ще місяця навіть не дочекалася після пологів, а вона вже була у залі з дитиною. Ми з нею говорили, вона каже, що дуже хоче повернутися.
Я згадую себе – так само у 2009-му народила, а через місяць була на доріжці. А коли десять місяців було дитині, я вже показала найкращий результат сезону у світі. Бо було ось це: «Все, я хочу, я сумувала за цими емоціями, за цим результатом».
Те саме я зараз бачу в Ірині. Вона вже тренується. Я не знаю, чи зимовий сезон вона буде планувати, ще дуже важко, тому що дитинці тільки чотири місяці. Але вона вже готова, і, сподіваюсь, на літній сезон будемо очікувати на Ірину.
Дуже радію за Юлю Левченко, тому що я завжди казала, що ця спортсменка повернеться. Спортсменам буває дуже психологічно складно після травм повертатися, плюс війна, плюс є певні речі, які нас вводять в такий стан. Але вона вийшла на п’яте місце, могла також взяти бронзу.
Я дуже радію, що Юля повернулася і показала, що вона спортсменка високого класу. Думаю, що ще не один рік вона нас буде радувати такими високими результатами.
– Михайло Кохан має дуже класні результати останнім часом. Але до того, у 2023 році, у нього була не дуже приємна історія, коли ФЛАУ забороняла йому участь у міжнародних заходах через порушення етичних норм поведінки на Кубку Європи. Зараз у нього все добре з дисципліною?
– Так, справді, тоді на Раді ФЛАУ прийняли таке рішення. Якщо ми не будемо реагувати, суто «роби, що хочеш», то страждає репутація самої федерації. Спортсмени не мають бути егоїстами. Коли я виступала, я думала і про федерацію, і про державу. Тому що я виступаю за Україну, я несу прапор, не маю собі дозволяти неналежно поводитися.
Ми зараз спортсменам кажемо: «Ви не одні, за вами федерація і вся країна. Тому думайте про те, як вас сприймуть. Тим паче зараз в країні війна, ви маєте показувати приклад того, що ми гідні бути європейською країною».
На той час він трішки, можливо, і образився, що йому були заборонені виступи. Але згодом він все зрозумів. Зараз з ним нормальні стосунки, він дуже адекватно все розуміє. Він показав хороший результат, яким ми можемо пишатися. Ми розуміємо, що зараз у нас космічний молот.
– Якщо подивитися історично на медалі на ЧС, то ми «стрибуча» нація. Всі медалі на ЧС за доволі тривалий період – це стрибки усіх можливих видів. Як так сталося, що у нас в стрибках, особливо останнім часом, все добре, а з тим же бігом не складається?
– Це те, про що я казала – що у нас є прогалини у витривалості, у спринтерському бігу. Ми загубили зараз естафети.
В одному дослідженні стверджувалося, що наша нація більш розумна, тому технічні види в нас йдуть краще. Знову згадую себе: були часи, коли в потрійному стрибку були лише європейські спортсменки в топ-3 на всіх турнірах. І дівчата з Південної Америки завжди казали: «Ми вчимося на вас, дивимося в ютубі ваші ролики». І вони навчилися! Кажуть, що в них трохи інші м’язи, інше ставлення, але вони повторювали, повторювали, і зараз бачимо, що європейок навіть іноді немає у фіналі.
Висота так історично склалася в українській легкій атлетиці. У нас сильні школи і в потрійному стрибку, і в висоту, і з жердиною. У метанні, штовханні. У нас був Олександр Крикун, зараз Михайло показує хороші результати.
Олександр Погорілко – це наша надія в бігу, рекордсмен України, але ми бачимо, що показують спортсмени з інших країн.
Цього року була рекордна кількість учасників і країн на ЧС, близько 200 країн. Коли в нас проходило робоче засідання Конгресу, ми сиділи поруч з Уругваєм і США, роззнайомилися. Згодом уругвайці вибороли у марафоні бронзу – кажуть: «Це перша історична нагорода для нас як країни». І таких цього разу було дуже багато, рекорд! 51 країна учасниця отримала нагороди, це говорить про те, що легка атлетика розширюється географічно по світу, багато хто також навчається в США – там сильний студентський спорт.
Зараз з колегами говоримо про те, що треба займатися освітою тренерів. Ми від федерації почали відправляти їх на різні європейські форуми, щоб тренери цікавилися інноваціями, приїжджали сюди, ширили це серед наших тренерів. Без інноваційних підходів неможливо – і не можна говорити про допінг, його не має бути взагалі. Мають бути нові технології, нове обладнання, нове покриття – якщо не щороку, то кожен олімпійський цикл компанії легкоатлетичного покриття MONDO і CONICA вигадують щось інноваційне. Наші бренди – Puma, Nike, Adidas – придумують новітнє взуття. Я згадую, в яких адідасівських шиповках я починала, і в яких Nike я стрибала, коли завершувала кар’єру – там були вже такі пружини, що якщо ти в гарній формі, на класному швидкісному покритті і добре володієш технікою, то можеш творити дива.
Але не можна забувати про тренувальний процес і про методику, бо, на жаль, деякі тренери не розуміють цього.
– От якраз про тренерів. Ми навесні повністю пропустили ЧС з естафетного бігу, який був в тому числі кваліфікаційним на ЧС. Головний тренер збірної в спринті та бар’єрному бігу Володимир Клименко сказав, що це свідомий крок, бо виснажились на Олімпіаді, і відбувається зміна поколінь. Це було правильне рішення?
– Я не впевнена, що це було правильне рішення. Можливо, треба було зібрати молоде покоління і взяти участь в цьому чемпіонаті. В естафетах у нас завжди були нагороди: серед дівчат у 4х400, 4х100 не одну медаль маємо. Але у нас Аня Рижикова завершила кар’єру, Вікторія Ткачук травмувалася, чекаємо на її відновлення, Катерина Карпюк завагітніла. І вони не знали, з кого сформувати команду. Але команду-мікс можна було організувати.
Інша проблема – турнір відбувався в Китаї, а це дуже дорогий переліт. Якщо витрачати кошти держави і їхати новою командою, є ризики.
Тренер це трішки неправильно прокомунікував. Але в останню мить стати умовно 45-ю незбіганою командою і витратити на це великі кошти – це було нелогічно під час війни.
«Говорити, що наша країна слабка, от десь би в Америці захистили… Я не знаю, навіщо так?»
– Відсторонення Марини Бех-Романчук через допінг – як це сталося і хто винен?
– Кожен спортсмен відповідає за те, які речовини він вживає і що потрапляє в його організм. Хто винен, тут не можна сказати, бо це справа спортсмена. Точно не я годую допінгом чи хтось там ще.
– Просто Марина багато розповіла в тому інтерв’ю, що залишилася сама, AIU були упереджені, якісь БАДи… Як це взагалі сталося?
– Це Марина мала розказати сама́ в тому ж інтерв’ю. Кожен спортсмен відповідає сам за те, що вживає. Чому не перевірили ці БАДи, мені важко сказати. Я знаю, що Марина працювала з адвокатами, і має свою стратегію захисту.
Але те, що держава вкладала в Марину великі кошти, можу підтвердити, і під час війни Марина готувалася за державний кошт як елітна спортсменка. Під Марину було закуплене й обладнання. Перебувала в Німеччині теж коштом держави. Мені не хотілося б робити якихось перепалок, скандалів, ми з нею в гарних стосунках.
Однак казати, що Марина лишилася сам на сам… Так, у держави – і міністерства, і федерації – нуль терпимості до допінгу. І звичайно, Марина була звільнена, позбавлена фінансування. Якщо AIU прийняла це рішення про відсторонення на 4 роки, то вона не має права бути на жодних змаганнях, бо дискваліфікована не лише в легкій атлетиці, а всюди.
Я бажаю Марині народити дитинку і всього найкращого, але не можу нічого сказати, бо точно не ми годуємо допінгом. А говорити, що наша країна слабка, от десь би в Америці захистили… Я не знаю, навіщо так? Це точно перебір.
Ми з боку федерації плідно працюємо з антидопінговими агенціями. Ми одні з перших, здається, підписали меморандум про співпрацю з НАДЦ. Я пам’ятаю ще часи, коли розповідали, що федерацію можуть дискваліфікувати, через 5-10 років після змагань відсторонювали наших спортсменів. Ми зрозуміли, що треба щось з цим робити, маємо говорити й тренерам, і спортсменам, що допінг – табу, ви маєте тренуватися, знаходити інноваційні підходи, а не нові пігулки. В нас абсолютний нуль толерантності до допінгу. У нас проходять антидопінгові семінари у співпраці з профільними інституціями. Спортсмени обов’язково проходять курси від World Athletics i European Athletics, без сертифіката яких спортсмен не має права брати участь у змаганнях.
Якщо взяти останні 4 роки, то на ФЛАУ було записано 12 позитивних проб. З них одна ветеранська, хоч федерація до ветеранів не має стосунку, дві від аматорів, два відсторонення через пропущені тести. Я з 2006 року була на карті (повідомлення про місце та час свого перебування, щоб антидопінгові служби могли взяти пробу, коли вважатимуть за потрібне – прим.), тому розумію відповідальність – свою, федерації й всієї країни. Тим паче міністр у нас – член виконкому WADA. Дискваліфікація була через те, що «ми забули», «я воював» – так напиши листа в антидопінговий центр: «Завершив кар’єру, більше не займаюся професійним спортом». А так їх дискваліфікували, і це негарно лягає на федерацію.
Якщо відкинути ці випадки, то за чотири роки позитивні проби були лише у 7 людей. Але я вважаю, що це ганебна практика, і хочеться, щоб у нас було 0 випадків.
– Ми зараз досі знаходимося в категорії найвищого ризику в AIU – та, де і результати хороші, і ризик високий.
– В цьому році ми мали з неї вийти. Але якраз ця ветеранська проба, дві проби, за які я казала, плюс Марина – вийшло, що ми залишились в цій категорії. Але коли ми були на Конгресі, про Україну не казали, що ми знаходимося в зоні ризику. Можливо, вони після цього року щось змінять.
«Коли Коу побачив наш бюджет чемпіонату України, він не повірив, що ми організували турнір за ці гроші»
– Після командного ЧЄ Олексій Касьянов, якого ви вже згадували, сказав, що «нам необхідні кардинальні реформи». Ви вже понад два роки президент ФЛАУ. Які реформи ви вже провели, які ще треба?
– Ми маємо дбати про майбутні покоління. У нас з’являються багато дитячих проєктів. Ми вже не можемо говорити, що в легку атлетику варто заходити не у 9 років. У цьому віці ми вже втрачаємо дітей, бо гімнастика, футбол, дзюдо забирають їх раніше.
Ми почали з формування дитячих клубів з легкої атлетики. У віці 5-6 років – просто заохочувати, без навантажень, в ігровій формі, як пропонує World Athletics. У нас з’являються промозабіги – на справжньому чемпіонаті України діти 4-5 років біжать під пістолет та з усіма іншими атрибутами. В кінці – подарунки від партнерів, вони самі від цього кайфують. Ви не уявляєте, скільки у дітей емоцій – у нас реєстрації на ці забіги швидко закриваються.
Президентська програма «Пліч-о-пліч» для нас важлива тим, що ми зайшли в школи. Наш офіс, команда науковців разом з двома університетами розробили модулі з легкої атлетики, які повинні бути в школах. Це дитяча атлетика, триборство, чотириборство, які також потім переходять у змагання. Коли легка атлетика повернулася в школи, ми отримали масовість. Ми розуміємо, що не можуть бути всі чемпіонами, але через цю масовість ми можемо знайти дітей, які потім будуть у нас як Левченко, Магучіх, Кохан, і в порівнянні з попередніми роками, навіть довоєнного часу, кількість учасників зросла рекордно на чемпіонаті України. Якщо раніше було 350-400, то зараз 689, потім новий рекорд 860. І це юнаки і юніори.
Ми як федерація маємо опікуватися не спортом вищих досягнень, а тим, що маємо розвивати вид спорту в нашій країні. Торік «Пліч-о-пліч» об’єднали 24 тисячі дітей. Від федерації ми зробили потужний фінал, подарунки від партнерів дітям, тренерам і вчителям. Для останніх наші колеги в Кам’янці-Подільському зробили грошову винагороду, бо ми розуміємо, яке навантаження у вчителів фізкультури, і 10 вчителів підтримали фінансово. Компанія PlantIn, наші партнери і спонсори, також надали 20 стипендій в розмірі 10 тисяч грн. Це стимулює тренерів і вчителів залишатися в легкій атлетиці.
Також є проєкт «шлях чемпіонів», яким опікується заступник міністра Олексій Нікітенко, який дозволяє відкривати спортивні класи з легкої атлетики.
Далі – освітні проєкти. Ми зараз створюємо програму навчальних курсів тренерів. Нині не тільки в легкій атлетиці, а по всій Україні брак тренерів. Це пов’язано зі зміною поколінь, маленькою заробітною платою. Нам хочеться, щоб наші тренери були освічені. Тож запускаємо проєкти, які допоможуть нашим тренерам бути на топрівні.
Має бути й програма розвитку. Ми її затвердили на 4 роки, що було вперше для ФЛАУ. Вона в нас потужна, туди входять різні напрями: дитячий спорт, спорт вищих досягнень, програма антидопінгу, масовий спорт, освіта. Ми зараз дуже тісно співпрацюємо з аматорами, тому що це також важливий напрям: це і марафони, і впізнаваність виду спорту загалом. І навіть вперше ЧС у Бельгії з марафону і півмарафону на 5 і 10 тисяч метрів також дозволив аматорам змагатися з професійними спортсменами. Це також важливий крок, щоб об’єднувати спільноту. Бо аматори – це батьки, а від них потім приходять й діти.
Перезавантаження напрямів має відбутися, і ми говорили, що треба заохочувати партнерів, спонсорів, тому що сьогодні держава у війні, і не зрозуміло, скільки це ще триватиме. На наступний рік, можливо, будуть гроші, а може ці гроші підуть на оборону країни. Тому ми маємо рухатись, розвивати федерацію і спорт, заохочуючи партнерів.
– Одна із таких історій якраз і про залучення партнерів – це чемпіонат України, який провели цього року. Було цікаво. Але які основні організаційно-фінансові виклики ви зустріли у процесі?
– Частково, звичайно, організацію заходів покриває держава: судді, оренда стадіону чи манежу й обладнання. У нас звужений формат, ми розуміємо, що ми не можемо дозволити собі провести чемпіонат за 5-15 млн грн.
Але ми співпрацюємо з партнерами й спонсорами у Львові або Києві, де саме ми проводимо той чи інший чемпіонат, і місцевому бізнесу це дуже цікаво. Торік ми круто провели зимовий ЧУ, і повернули трансляцію не тільки на ютуб, але й на Суспільне. Потім того ж року провели ЧУ влітку, коли до нас приїжджав Себастьян Коу. Коли він побачив наш бюджет, він не повірив, що ми організували турнір за ці гроші.
Я коли прийшла у ФЛАУ і подивилася на змагання, побачила, які вони сумні й нецікаві. А змагання для спортсменів має бути святом, і хотілося з цим щось зробити. Ми екіпірували суддів у костюми від Puma завдяки нашим партнерам. Вони також заплатили за світломузику, обладнання, яке додає яскравості шоу, фотозони, банерну продукцію.
Заохочувати бізнес має бути нормою. Цього року подумали, що хочеться чогось нового: у нас має бути класна зона, бо будуть діти, військові з Unbroken також змагалися, аматори. У нас мали працювати дитячі зони, і коли батьки з дітьми приходять на стадіон, мають мати й дозвілля: у нас було безплатне морозиво, водичка, купа розіграшів. Була зона гостинності, де могли поспілкуватися, поговорити, попити каву, чаю. Це має бути нормальною практикою. Ми бачимо, як чемпіонати проводяться у світі – чому наш не може бути на такому ж рівні?
Повірте, це коштує не так багато, як кажуть. Якщо торік це все лягло на плечі федерації, ми багато додаткових коштів витратили, то цього року багато закрили самі спонсори. Ми пишаємося, що було витрачено, умовно кажучи, не 700 тисяч гривень, а 200 тисяч. Тому що партнери, спонсори хочуть бути дотичними до свята, до гарної історії. Ми їм про все звітуємо, партнери розуміють, що кошти йдуть не у кишеню комусь – і є велика довіра до ФЛАУ. Дуже багато довіри повернулося до нас як до федерації від світової, європейської федерацій і від українських партнерів.
Найголовніше, що цьогоріч ми провели чемпіонат на рівні точно не гіршому за торішній. Тож це уже стандарт нової якості.
«У нас з Бідним нормальні робочі стосунки. Я йому вдячна, що він завжди на зв’язку»
– Ми багато чуємо про реформу спорту. Це має означати або зміни до Закону України «Про фізичну культуру і спорт», або прийняття його в повністю новій редакції. Чи бачили ви, як народна депутатка профільного комітету, напрацювання щодо цього? Що ви знаєте про те, чи буде в нас на законодавчому рівні ця реформа «клубної системи» і коли?
– Вся Європа рухається до спортивних клубів і ми теж вважаємо, що це правильний напрям. Бо спорт в Україні зараз виживає завдяки ентузіазму, особливо на місцях. Хочеться допомогти, підтримати, щоб в кожне село, кожне містечко прийшов спорт.
16 жовтня у нас були комітетські слухання, приєдналися до нас майже всі регіони, всі департаменти, міністр молоді й спорту Матвій Бідний із заступником, заступник міністра освіти, президент НОК Вадим Гутцайт, очільник Паралімпійського комітету Валерій Сушкевич. Бо дитячий спорт – це тема, яка болить, і ми маємо думати про майбутні покоління. Діти виїжджають, багато хто не повертається, і ми маємо думати, хто ж буде на ОІ у 2032, 2036 роках.
Можливо, нам треба замість централізованої моделі, де спортивні школи, ДЮСШ керуються через державу чи місцеві структури, клуби, які діють більш автономно. Гнучкість, можливість залучати спонсорів, партнерів у клубів більш розширена. Зараз багато говорять про принцип «гроші йдуть за спортсменом», так, як в медицині.
Але є низка викликів. У нас було дослідження, яке зафіксувало багато проблем дитячо-юнацького спорту. В деяких регіонах тренери отримують зарплату менше ніж 5 тисяч гривень – як це може бути? Якщо в літніх олімпійських видах в нас ще є басейни, стадіони й зали, то інфраструктура зимових просто в ганебному стані. У нас нещодавно був виїзний підкомітет в Івано-Франківську, у Ворохту ми заїхали на базу стрибків з трампліна. Я на нього піднялася, і поки підіймалася, то ледь не вбилася. І коли дитина 13 років стає на той трамплін, перехрещується і починає стрибати… Як мати двох дітей, як я маю відпустити дитину на цей вид спорту за таких умов? Керівники бази, тренери там стараються, роблять все, що в їх силах, але за теперішньої системи «вище голови не стрибнути».
Найгірша ситуація – в сільській місцевості, малих громадах. Там є дефіцит спорту, треба думати, як тут краще робити.
Пам’ятаю, було застереження, що зараз будуть ліквідовувати ДЮСШ, будуть лише спортивні клуби, потім – ні, вони мають бути паралельно. Треба розуміти, як воно буде. Є проблеми у ДЮСШ, але є й такі, які мають бути прикладом для спортивних клубів. Ми маємо створити такі умови, щоб вони були конкурентоспроможні – і клуби, і ДЮСШ.
Під час війни також інші пріоритети у розподілі коштів. Я запропонувала на слуханнях змінити постанову Кабміну, щоб збільшити зарплату тренерам – а де на це взяти кошти? Можливо, розглянути тоді бюджетний фонд, який наповнюється від тютюну, алкоголю і лотерей, там більше мільярда гривень на рік, і звідти брати кошти на дитячий спорт.
Нам треба не просто заговорити цю проблему.
– Питання в тому, що от ці розмови активізувалися особливо після приходу Матвія Бідного на посаду міністра спорту. І вже два роки ми чуємо про клубну систему, але у нас досі немає, наскільки я розумію, якогось законопроєкту, який можна «помацати», який умовно Рада може в понеділок зібратися і проголосувати. Ми залишаємося в тій же точці, в якій були у 2023 році законодавчо.
– Тому що ми працюємо над старим законом, статтями 9 і 10 ЗУ «Про фізичну культуру і спорт» (про спортивні клуби і ДЮСШ – прим. Tribuna.com), якраз про це були слухання. А вже зараз з’явився новий проєкт закону «Про фізичну культуру і спорт», який наступного року подаватимуть від Кабміну.
Але та версія, яку ми бачили, ще дуже сира для впровадження. Вони ще його доопрацьовують, я також долучалася до цієї робочої групи. Хочеться чіткості, як будуть фінансуватися клуби, критерії ефективності й контролю. Ці ланки мають бути чітко прописані.
Ми розуміємо, що в маленьких містах легше створити клуб, аніж ДЮСШ. Але за яким критерієм, хто буде фінансувати? Є такі побоювання, щоб реформа не була насаджена «згори», без урахування місцевих особливостей. Може бути дуже тривала дискусія довкола цього.
– А як би ви загалом оцінили співпрацю з Матвієм Бідним?
– У нас з ним в принципі нормальні робочі стосунки. Я йому вдячна, що він завжди на зв’язку, готовий приїхати. Він завжди на засіданнях комітету, підкомітетів. Він в діалозі. Є нормальні робочі стосунки, в яких ми й дискутуємо, без цього не може бути робочого процесу. Фінансування спорту на наступний рік також трохи збільшилося.
Очікуємо від міністерства якихось кроків на збереження стадіону «Атлет». Ми навіть підписали меморандум про це між ФЛАУ і Міністерством. Хотілося б, щоб цей стадіон все ж залишився під легку атлетику, не було там тенісних кортів. Одна з компаній нам надала пропозиції можливості відновити цей стадіон, але все одно треба трішки коштів вкласти. Хотілося б, щоб це зрушилось. Це була б гарна історія, бо це центр Києва, і була б гарна база і для створення спортивного клубу, і для аматорського спорту, і для військових, і для елітних наших спортсменів.
– Тобто на рівні принаймні вашого комітету і міністерства нема історії, про яку часто політичні журналісти говорять, що, мовляв, парламент несуб’єктний, Кабмін їх не чує? Вас чують, на вашу думку зважають?
– Сподіваюсь, що так. У всіх питаннях по моєму напряму відповідальності, навіть якщо в нас були заперечення, ми збиралися на підкомітеті спорту вищих досягнень, який я очолюю, обговорювали, доходили до консенсусу, виносили це все на комітет, голосували й відправляли у сесійну залу.
Я думаю, що і надалі Матвій Бідний буде так працювати з комітетом, підкомітетами та федерацією. Бо новий законопроєкт також говорить про те, що федерації мають бути незалежними. Тут я з ним погоджуюсь, але чи всі федерації зможуть бути автономними? Які критерії мають бути цієї автономності? Бо контроль також має бути.
Є такі дискусії, але це нормальний робочий процес – як і Гутцайт, так і Бідний долучені до роботи. Хочеться, можливо, щоб реформування йшло швидше. Але ми співпрацюємо.
«Коли ми вбиваємо антикорупційні органи, то про яку Європу ми можемо говорити?»
– У липні ви з колегами навели шороху, проголосувавши за законопроєкт 12414, який передбачав ліквідацію незалежності НАБУ і САП. У коментарі мені ви тоді сказали, що проголосували «за», «аби запобігти непоправному – повній ліквідації органів». Зараз, коли вже все відіграно назад – а в чому був сенс залишати ці органи без тих повноважень, які в них закладалися?
– На жаль, парламент не розглянув альтернативний проєкт закону, який подавали від «Розумної політики». Ми пропонували навпаки посилення відповідальності топчиновників за корупцію, прирівняння її до державної зради.
Україні потрібен чіткий підхід в антикорупційній політиці. Це інституції, закони, їхнє виконання. Як у спорті нульова толерантність до допінгу, то тут – до корупційних дій у суспільстві. І лише в комплексі це може продемонструвати якісь зміни, позитивний результат, і відкриє нам перспективи у розвитку і зростанні.
Голосування було резонансне, але були й запобіжники. Для багатьох свідомих нардепів воно було таким собі компромісом – запобігти неправомірній повній ліквідації органів.
– Я все ще не розумію. Вони існували б просто у підпорядкуванні генпрокурора де-факто як окремий кабінет в офісі Кравченка.
– Так. Тоді запобігали тому, щоб взагалі залишилася ця структура. Але до цього готувалися альтернативні законопроєкти, щоб взагалі не вбили систему.
І потім ми це проголосували. Але, на жаль, хотілося б, щоб ми проголосували й щоб топчиновників за корупцію карали.
– А хто б карав топчиновників, якби НАБУ і САП були підконтрольні Генпрокурору, а той – Офісу президента?
– Те, що по старому законопроєкту?
– От ви кажете, що ви пропонували паралельно посилити відповідальність чиновників за корупцію. Добре, проголосували цей законопроєкт і залишили 12414. Хто буде карати топчиновників, якщо вся структура НАБУ і САП підконтрольна фактично ОП?
– А чому? Вона не підконтрольна.
– За версією 12414 якраз так виходило.
– Але альтернативний законопроєкт же готувався.
– Але ж ви проголосували за 12414.
– Так, але потім ми проголосували за інший законопроєкт (13533, яким відновили повноваження НАБУ і САП – прим.). Але в той закон, який ми прийняли потім, хотілося б додати ще відповідальність топчиновників за корупцію. Тому що все ж таки іноді проходять закони, але іноді до них ідуть й альтернативні.
– Суспільство різко відреагувало на те голосування. Як ви поставили до протестів, якими люди відреагували на той законопроєкт?
– Правильно вийшли. Ми в країні, яка у війні. Ми хочемо в Європу чи куди ми хочемо? Ми маємо розуміти, які перед нами стоять цілі. І коли ми вбиваємо антикорупційні органи, то про яку Європу ми можемо говорити?
Наше суспільство хоче жити в Європі, тому я повністю підтримую те, що вони зробили, і як, можливо, підштовхнули швидше прийняття тих рішень і законів, які, можливо, згодом і дуже повільно б приймалися.
– Люди деякі в коментарях, в соцмережах…
– Проклинали, так.
– Не тільки. Ще стосовно вас загуглили, згадали, що Саладуха проголосувала «за», бо в неї була якась історія з НАЗК. Це так чи не так?
– Історії з НАЗК не було, це була прикра помилка, на жаль, адвокатів, які допомагали мені заповнювати декларацію. Вони просто не внесли в декларацію те, що в мене була тоді недобудована будівля.
Нам надали 2 тижні чи 10 днів, щоб це внести. Вони це не внесли, і тоді НАЗК передали справу, бо «якщо ти не хочеш декларувати, то тоді ми будемо розмовляти з тобою по-іншому». Але справу закрили, ніяких звинувачень не було. Все перевірили, переконалися, що не було злого умислу.
Є люди, які люблять писати, щоб на когось наклепати якусь негарну історію. Не всі усім подобаються. Нехай пишуть. Я люблю себе оцінювати сама, не треба мені оцінку. Якщо я можу дивитися собі в очі, значить я роблю і вчиняю правильно.
Але на відверту брехню чи погрози, звичайно, варто реагувати.
– Останнє критичне голосування в Раді було 8 жовтня про призначення суддів Конституційного суду, яких обрали на конкурсі. Одному з них не вистачило двох голосів, і призначення суддів КСУ через конкурсний відбір, наскільки я розумію, одне з євроінтеграційних зобов’язань. Ви не голосували тоді, бо були відсутньою. Чому?
– Чому була відсутньою?
– Так, хоча за півтори години до того ви голосували за інші законопроєкти.
– Не підтримувала це рішення просто.
– Жодного з цих кандидатів?
– Не підтримувала.
– А чому?
– Це моє особисте бачення. Будуть ще голосування, будемо дивитися.
– Ви загалом за конкурсний відбір суддів КСУ? Вам щось в процедурі не сподобалося чи в результатах?
– Є певні процедурні рішення, про які ми говорили, і я думаю, що ми ще повернемося до цього голосування і подивимося, як воно буде складатися.
– Мінспорту в проєкт бюджету заклали на спорт 6,67 млрд грн на 2026-й, з них на спорт вищих досягнень – 5 млрд. Зрозуміло, що це олімпійський рік, тому загалом майже на мільярд більше, ніж на 2025-й. Це достатнє фінансування спорту державою, чи треба було більше, менше?
– Додається додатковий бюджет на ОІ, бо за законом спортсмени мають отримувати призові за медалі. Закладаються кошти з розрахунком того, що ми сподіваємося на нагороди.
Під час війни взагалі кожна копійка дуже цінна, але наше суспільство позитивно сприймає спорт, і коли наші спортсмени виграють, лунає гімн, підіймається прапор, це об’єднує нашу країну. Спорт – це такий промінь позитиву. Хтось каже, що гроші не треба вкладати у спорт, культуру чи ще щось. Але ми ж не можемо вбити повністю ці галузі. Це частина життя.
Але це поки план бюджету, ми ще не знаємо, як воно буде. Можуть скаржитися, що постійно не вистачає коштів. Критикувати можна все, але під час війни треба радіти, що бюджет є, спортсмени готуються за кордоном і виїжджають на змагання. Це треба цінувати. На науку також додалися кошти, і законопроєкт у нас є про науку, який я, сподіваюся, на цій сесії проголосуємо.
Ми маємо розвиватися, щоб після війни не залишитися в руїнах.
– Те, що у нас на спорт вищих досягнень іде 75%, на масовий лише 9% – це нормальний розподіл? Міністр в нещодавньому інтерв’ю казав, що це окей, бо на масовий спорт іде багато грошей з місцевих бюджетів. Ви згодні?
– Я за те, щоб фінансувати спорт вищих досягнень, насамперед олімпійські види, але, звичайно, приділяти достатню увагу і масовому спорту. Не хочу нікого ображати, але коли на малі змагання їде три учасники, з них три переможці, а потім приїжджають і розповідають, що вони чемпіони світу, призери, не можна порівняти з жодним олімпійським видом, де велика конкуренція. У нас в легкій атлетиці, наприклад, кажуть, що найбільша збірна. Але у нас і розігруються 49 комплектів медалей і серед чоловіків, і серед жінок, і якщо взяти усі дисципліни разом, то можна розіграти під 100 комплектів. Кількість країн, ми про це сьогодні вже говорили, постійно зростає. Якщо на якомусь неолімпійському виді 15, 10 або 8 країн, то в легкій атлетиці понад 200 і понад 2 тисяч учасників. Плавання, гімнастика – теж такі види.
Ми віримо в наших зимових олімпійців попри те, що наші бази потребують найскорішого відновлення. Сподіваюся, після нашої перемоги, завершення війни до спорту також буде прикута увага. Бо ми маємо думати про майбутнє дітей, яких треба заохочувати до спорту. Це не про чемпіонство, а про те, що наші діти мають бути здоровими й вихованими, а спорт якраз і формує це.
Міністерство займається збірними командами. Так, там є напрями й патріотичного виховання, і масового спорту, але все-таки спорт вищих досягнень » це й політика. Коли наша країна представлена на ОІ, підіймається наш прапор, ми пишаємося нашими спортсменами.
«Доказова база від федерацій, від незалежних структур як «Трибуна», яка показує, чому ті чи інші спортсмени не мають бути на змаганнях, працює»
– До речі, про спорт і політику. Основна роль Верховної Ради у питанні боротьби з росіянами в спорті – це все ж санкційна політика. Зараз є законопроєкт 13460 щодо санкцій на росіян, які причетні до «спортивної окупації» українських територій, але з кінця серпня, коли головний комітет – з нацбезпеки, оборони й розвідки – надав висновок, питання зупинилося. Що з цим процесом відбувається зараз, що чути?
– Маємо проголосувати це вже в Раді. Сподіваюся, це станеться цього сесійного тижня (розмова відбувалася 17 жовтня – прим. Tribuna.com).
На нашій розширеній нараді, на робочій групі ми говорили, що маємо робити певні кроки, розширювати санкційні списки. Ми бачимо, як вони анексують території, і на це треба також тиснути, тому що за Олімпійською хартією все має бути в межах кордонів. Кожен, хто порушив ці правила має нести персональну відповідальність.
Ми розуміємо лобі, яке є, в багатьох федераціях це відчувається. Дуже шкода, що повертають їх і під власними прапорами. В дзюдо була ситуація, коли ми не поїхали на ЧЄ. У боротьбі також є передчуття, що це може статися. Не хочеться пропускати змагання, бо це для нас майданчик, щоб говорити про нашу країну.
В легкій атлетиці я хочу подякувати Себастьяну Коу. Він зустрічався з президентом, підтримує нашу федерацію, і як людина – нашу країну. Він говорить: «Я буду з вами, буду підтримувати, скільки можливо, і я зроблю все можливе, щоб росіян не було». Хочеться, щоб було більше таких федерацій, як в біатлоні, бобслеї й скелетоні.
Тому що ті критерії, про які ми говоримо… То з ними росіяни хитрують. Вже 4 роки йде повномасштабна війна, і все стало очевидним. Ви нам допомагаєте заповнювати прогалини державної політики, бо за браком часу в нас іноді буває, що нема можливості це все відстежувати. А ви бачите як журналісти, що роблять російські спортсмени, як вони вже забороняють щось публікувати, я впевнена в цьому, закривають сторінки, спортсмени не ведуть соцмережі, їх не показують по телебаченню… Це з одного боку спроба перехитрити правила, а з іншого – ми змусили значну частину з них мовчати. А спорт «на болотах» – це також елемент пропаганди. І коли ті, на кого розраховували, ховаються та мовчать, то це теж певний результат.
– Поки, повертаючись до санкційної політики в межах українських санкцій, які потім РНБО, напевно, передає і за кордон по своїх каналах. Як взагалі у вас, у комітету відбувається ця співпраця з СБУ, РНБО щодо цього? Чи вас чують, чи вам допомагають?
– Ми надаємо списки, які формуємо з відкритих джерел та з інформацій від федерацій. Була розширена нарада робочої групи, яку я очолюю, на ній були присутні й представники «Трибуни», і СБУ, і РНБО, і ОП, і міністерства, і НОК, і НПК. Ми обговорювали, за якими критеріями формувати списки, які вони мають бути, хто там має бути.
Ми знаємо, що і НОК, і міністерство формують свої списки. Кожна федерація теж надсилає і говорить про це. Наприклад, фігурне катання, де в Росії федерація дуже потужна, впливає на зимові види спорту. Вони там в себе просто закрили взагалі все, щоб їх не було видно, хто буде змагатися, щоб ніхто нічого не знайшов, щоб не підкопатися.
Робота йде, і тут я подякую Вадиму Гутцайту, тому що справді напередодні ОІ він багато виїздив, зустрічався з Томасом Бахом. Я на ЧС зустрічалася з Кірсті Ковентрі. Вона ще як нова людина каже, що «маємо бути поза політикою, будемо думати про критерії». Але хочеться, щоб критерії були в бік України, бо ми не хочемо бачити російських спортсменів.
– Пані Ковентрі принаймні лишила формат «нейтральних» на зимовій Олімпіаді, а от Міжнародний паралімпійський комітет на своїй Генасамблеї просто ганебне рішення прийняв – повернув їх з прапором, гімном і так далі. Причому не тільки на Паралімпіаду, а й ще на кілька дисциплін, якими вони керують, бо там нема міжнародної федерації, зокрема, й в паралегку атлетику.
Що мають робити всі, починаючи від вашого комітету і закінчуючи тією ж ФЛАУ і НПК Сушкевича, щоб якщо не розвернути це рішення, то бодай встановити критерії нейтральності, які є у МОК?
– Ми всі об’єдналися. Кожна федерація, НОК, НПК працюють над цим, паралімпійські федерації також.
Ми пам’ятаємо, як у 2022 році МПК першим викреслив їх з членства, але, виходить, першим їх і повернув. Причини такого рішення – це окрема розмова, але не обійшлося, напевно, і без корупційних російських грошей, бо вони всюди хочуть пропхати свій прапор.
– Сушкевич казав, що до нього підходили делегати з Африки, з Латинської Америки, казали, що на них тисли ледь не з посольства.
– І це відбувається під гаслами про «спорт поза політикою», вони знов почали про це говорити. І це говорить міністр їхній Дегтярьов, людина, яка ініціювала спортивну анексію, включили тимчасово окуповані території України у склад російських спортивних федерацій, за що ОКР призупинили членство в МОК.
– Але це все ж було ще, коли Поздняков був президентом ОКР.
– Так. Але головне – зробити все можливе, щоб росіяни й білоруси не були присутні. Ми й до парламентів звертаємося. Якщо чесно, якби Франція тоді на рівні держави прийняла рішення, що вони не допустять росіян на ОІ в Парижі, як це зробила Польща на Європейських іграх, то ці спортсмени туди б не приїхали.
Я з колегами ініціюю зараз звернення від Верховної Ради до уряду Італії, організаторів Ігор, щоб в жодному разі не допускати держав-агресорів. Ми намагаємося робити зі свого боку все.
Цей реванш можна зупинити, і багато федерацій все ж дотримуються цих принципів, щоб не толерувати присутність держави-агресора.
– Сам МОК залишив критерії «нейтральності», і ми бачили, що в Парижі росіян замість натовпу в кілька сотень було зо два десятки. На тлі того, що ми вже бачили гірші формати допуску росіян від того ж МПК, яке ваше ставлення зараз до цього формату «нейтральності» росіян?
– Ми бачимо, що наші потуги працюють, що їх хоча б там масово і під національними символами не повертають. Доказова база від федерацій, від незалежних структур як ви, яка показує, чому ті чи інші спортсмени не мають бути на змаганнях, працює. Поки що на олімпійський спорт, але хотілося б, щоб і не на олімпійський спорт теж.
Важливо, щоб світ зрозумів, що за 3,5 року повномасштабної війни Росія не змінилася. Агресія триває, вони постійно скоюють злочини, вбивають, тероризують мирне населення. І чому паралімпійський комітет і деякі федерації спочатку впровадили санкції, а тепер їх знімають – це питання. Щось же на них спочатку повпливало. І логіки в таких діях, як на мене, немає.
Росіяни мають, напевно, спочатку покаятися, а потім вже робити якісь кроки щодо повернення.
– Закінчимо питанням про майбутнє. Які у ФЛАУ, в української легкої атлетики цілі на 2026-й?
– У 2026 в нас буде зимовий ЧС в польському Сопоті, літній ЧЄ в Британії, ЧС, ЧЄ з ходьби, з кросу. Цей рік – більш спокійний, лайтовий, а вже у 2027 буде ЧС, і, звичайно, у 2028 – Олімпійські ігри.
Час дуже швидко минає, хочеться, щоб спортсмени якомога швидше проходили адаптаційні процеси, поверталися на арени і радували уболівальників. Як я казала, спорт сьогодні – це позитив, коли підіймається наш прапор – це об’єднання країни.
Ми зустрічалися в Японії з нашою діаспорою, людьми, які після початку повномасштабної війни туди виїхали, їм World Athletics якраз надала квитки на стрибки у висоту на кваліфікацію і фінали. Вони кажуть: «Для нас це ковток повітря – бачити вас, бачити, що показують нашу країну».
Хочеться, щоб на ОІ наша збірна показала себе попри всі передумови. І хочеться, щоб після завершення війни у нас відбудували, як інфраструктуру зруйновану рашистами, так і недобудовану ще з радянських часів. Бо спортсмени того варті. Це наш престиж, наша гордість і така політика, яка показує, що спорт є в цій країні, і що ця країна – сильна.
Лайлс і компанія – хто з призерів ЧС-2025 з легкої атлетики змагався у Донецьку
Дощова драма на ЧС: у Магучіх лише бронза – змагання двічі переривали
«Людина повинна заробляти на життя»: чому Дюплантіс бʼє свої рекорди лише на 1 см
Фото: Cameron Spencer/Getty Images, Саладуха Ольга Валеріївна, Комітет Верховної Ради України з питань молоді і спорту, Olga Saladukha
Інші пости користувача
