Юлія Левченко: «Коли починаєш згадувати всіх близьких і рідних, хто залишився в Україні, тобі страшно»
Срібна призерка чемпіонату світу з легкої атлетики Юлія Левченко в інтерв'ю Tribuna.com розповіла чи поверталася в Україну після того, як поїхала в березні.
«Весною були збори, які тривали два місяці. Потім змагання, а вони йдуть з різницею в тиждень плюс-мінус. І ти розумієш, що поїхати додому неможливо, бо дорога займає 20 годин, а це позначається на формі. А ще треба тренуватись між змаганнями.
В мене вийшло так, що я один раз була в Україні [після виїзду в Європу]. Це було в травні. Правда, я не була вдома. Але відчуття рідної землі, що я можу сюди повернутись, мені це дало сил і мотивації.
Я дуже люблю дім. Де б я не була, мені одразу треба їхати додому. Я домашня людина. Коли я зрозуміла, що дім, в якому я живу [в Києві], більше не є прихистком, не є місцем, де я набираюсь сили, це був удар. Бо де, як не вдома, ти відчуваєш себе в безпеці?
Більше можливостей в плані часу з’їздити не було. А ще є мій найбільший страх - після такого приїзду в Україну їхати назад. Це дуже важко, це сльози, емоційні гойдалки. Зрозуміла, що якщо приїду додому, то не знаю, як змушу себе повернутись в Європу.
Я вже не бачила свого тата скільки йде війна. Дуже сумую. Не бачила бабусю з дідусем. Коли починаєш згадувати всіх близьких і рідних, хто залишився в Україні в різних містах, тобі страшно. Бо ти хочеш всім допомогти, але розумієш, що це неможливо. Це страшно.
Ми навчились із цим жити. Але з цим не хочеться жити. Хочеться, щоб якомога швидше все закінчилось», - поділилася Левченко.
