Чому проблема «грудневих» дітей гальмує розвиток українського футболу?

В Україні із середини 90-х існує регресивна система дитячого футболу, частиною якої я був як футболіст СДЮШОР із 1996 по 2003, і це тоді сприймалося як "хоч таке є і слава Богу", і лише після еміграції в Португалію у 2014 зрозумів реальну глибину та ширину проблеми... Страждання є системне, від корупції та відвертого воровства, від постійних урядницьких війн, від впливу не спортивних процесів на спортивні, тощо. Авжеж, останнім часом ситуація трохи покращилася завдяки приватним футбольним школам, але сьогодні не про це.

Як лікар португальського футбольного клубу із дитячою академією із майже 200 дітьми, я хотів би поділитися своїми думками щодо організації змагань, розширення доступу дітей та медичних аспектів формування вікових груп команд. Я вважаю, що фізична складова спорту (характеристики тіла та здоров'я гравця) є першим і інколи головним фактором доступу дитини на тренувальне поле, і,тим більше, до рівня реальних змагань. Схоже на жарт, але в Португалії (і як мені відомо в Англії, та багатьох інших країнах) вже існують класифікатори дитячого "дозрівання", якими користуються (і я втому числі) при прогнозі біологічних показників, травм, тощо. Г.Кейн та багато інших в АПЛ страждали від відсутності такого підходу свого часу. А що у нас?

Формуванням вікових груп не лише за ігровим, а і за біологічним принципом, на території екс-совєтських республік, як мені відомо, не є системним та обґрунтованим процесом (якщо ні, поправте мене). В Україні розподіл команд дитячого футболу традиційно проходить за шкільним принципом. Тобто фактично за роком народження. Це призводить до так званої проблеми "грудневих дітей". Вона полягає в тому, що діти, які народились в січні, та їх колеги, що народилися у грудні грають в одній команді(віковій групі), але фактично мають різницю у віці 1 рік (майже). Якщо ці цифри помножити на раннє дозрівання дітей(акселерацію), то проблема виявляється ще гіршою. Що таке 1 рік для підлітка 14 років? Це багато чи ні? В епоху акселерації розвитку дітей, це важливо? Одразу хочу відповісти, це — багато і це — вкрай важливо. І нижче спробою пояснити це із медичного боку.

Акселерація дитячого розвитку в останні 30 років стала дуже помітною. Іноді сьогодні, ми вважаємо "умовною" нормою закриття зон росту скелета у хлопців 14,5 років...тому що він в цьому віці вже вищий за своїх батьків на 5-7 см (уявіть ще 3-4 його колег по команді, що нижче його на 15 -20 см). В умовах дитячого футболу, коли правила та технічні умови гри однакові для всіх гравців, різниця в силі та швидкості між гравцями в одній команді може призвести й дуже часто призводить до біологічної несправедливої конкуренції, що окрім психологічного компонента, також підвищує індекс травматизму в команді за сезон. Також, наявність гравців вищих та сильніших за інших (акселератів та/або "січневих"), знижує якість та тренування верхової боротьби та гри головою (це близько 10-15% спорт специфічної активності) для нижчих та умовно фізично НЕ зрілих ("грудневих"). В країнах ЄС у 70-х - 80-х роках не загострювали увагу на цій проблемі, бо завжди формували групи по 2 роки народження, і пов'язували це із так званою "проблемою малих футбольних шкіл", як мені пояснювали місцеві функціонери. В Україні, лише одна ліга дитячого футболу (умовно найслабша) сформована за європейським принципом, це перша ліга із групами U15 та U17, і це лише 80 команд на 40 мільйонну країну (схоже на проблему "малих футбольних шкіл", чи не так?). Так, а що робити українському футболу о 21 сторіччі?

По-перше, визнати що проблеми, пов'язані із датою народження та біологічної зрілістю, реально існують, що маленькі гравці мають в першу чергу змагатися за спортивном принципом, а не за біологічним. По-друге, намагатися максимально знизити різницю між дітьми, що грають в одній віковій групі, формуючи команди за відбірним принципом із розраховані на 2 роки народження = 1 вікова група, як це роблять в ЄС. Наприклад, замість U16 та U17 сформувати 2 команди U17, кожна із них буде формуватись за принципом ігрової та біологічної складової, одна трохи слабша, друга сильніша, умовно. Ротація гравців між цими командами має бути вільною, із дозволом грати у не своїй віковій групі гравців зі старшою групи (наприклад, мінімум 2-3 із U19) та молодшої (наприклад, мінімум 2-3 із U15, наприклад). Більша мобільність гравців між командами одної вікової групи (із 2 років народження) зменшує вірогідність наявності "грудневих" дітей на 50% (суха математика), і, логічно, всіх проблем із цим пов'язаним, в першу чергу психологічних та травматичних. І це, повірте, дуже багато. В мене за останній сезон було лише 2 гравці "грудневих", один в U13, другий в U15, і обидва із травмами. В першу чергу, я звернув увагу на психологічну "безнадійну" закритість гравців, та прийняття факту "недоліку" бути меншим за інших в команді. Переведення в іншу групу після реабілітації та робота над фітнесом зробили своє діло, але я впевнений, ще не до кінця і треба ще багато годин роботи тренера або навіть психолога.

Краще запобігти, аніж лікувати...

З повагою,

Ярослав Черноусов

Зображення із ресурсу, всі авторські права збережені за сайтом https://sportandspinalphysio.com.au/