«Від кави у Кельні до фінішу восьмим на домашньому Гран-прі». Дивовижні історії заміни пілотів у Формулі-1
Виступ Хюлькенберга у Німеччині далеко не перша і не найцікавіша подібна історія
Від редакції: ви знаходитеся в блозі Dolce Vita. Його автор написав цей пост в рамках плей-офф конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте його плюсами, коментарями і підпискою.
***
«Я знаходився у Кельні у справах. Близько 11 ранку пив каву з товаришем у місцевій кав’ярні, паралельно плануючи на вечір поїздку до Нюрнберга на ефір каналу RTL в рамках Гран-прі Айфеля. І тут пролунав телефонний дзвінок», – так Ніко Хюлькенберг описав події першої половини дня 10 жовтня 2020 року. Його плани різко змінилися, хоча мали і схожий вектор розвитку.
На іншому боці слухавки пролунав голос Отмара Сафнауера, керівника команди Ф-1 «Рейсинг Поінт»: «Ніко, у Ленса нездужання, він не зможе взяти участь у гонці. Ти нам потрібен якнайшвидше». Халк, як називають Ніко у паддоку, не задавав зайвих питань, зібрав необхідні речі і полетів на Нюрбургринг, де провів кваліфікацію без жодної підготовки, вийшов на старт останнім, фінішував восьмим і був названий вболівальниками кращим гонщиком Гран-прі.
Але це не перший випадок у цьому сезоні, коли німець приходив на допомогу колективу із Сільверстоуна. Серхіо Перез отримав позитивний результат на Covid-19, і вимушений був пропустити два домашні Гран-прі для «Рейсинг Поінт». Обидва етапи проводилися на одному автодромі в Нортгемптонширі, але носили різні назви. На гран-прі Великобританії Хюлькенберга підвела силова установка, проте тижнем пізніше вже на Гран-прі 70-річчя пілот влаштував справжнє шоу: третій на стартовій решітці позаду Мерседесів і сьомий за результатами гонки. Непоганий результат для резервного пілота.
Виступи Хюлькенберга дійсно вражають. Але історія Формули-1, яка бере свій офіційний початок з 1950 року, знає випадки заміни пілотів не менш успішні, дивовижні та просто цікаві.
Коли глядач отримує свій шанс
Всього чотири залікові пункти за весь сезон – провальний результат для дворазового чемпіона Формули-1 Нікі Лауди у сезоні 1979 року. Якщо роком раніше Берні Екклстоун, на той момент керівник команди Бребем, ще міг вказувати австрійцю на його перемогу в Швеції, то весь сезон-79 болід ВТ48 переслідували технічні проблеми.
Останнім аргументом переконати Лауду Берні бачив новий болід ВТ49, який нашвидкоруч підготовили під нову силову установку Косуорт, навіть не очікуючи наступного чемпіонату. Австрієць вийшов на п’ятничний вільний заїзд, проїхав пару кіл, і буквально з траси пішов спілкуватися з Екклстоуном. Результат: Лауда завершую виступи в Ф-1, не по закінченню сезону, не по закінченню етапу, а прямо зараз!
В цьому місці і починається шалена історія Рікардо Суніно. Аргентинець відвідував острів Нотр-Дам (зараз це траса імені Вільньова в Монреалі) в якості глядача, і по одній із легенд він відгукнувся на запрошення по гучномовцю проїхати гонку, що лунало на автодромі. Інша версія, більш прагматична, стверджує, що Берні готувався до подібної витівки Лауди і привіз в Канаду 30-річного Суніно, який мав відмінні результати у британській Формулі-1 та європейській Формулі-2.
Аргентинець виправдав покладені на нього сподівання – сьоме місце в умовах, коли ти проїхав всю гонку у боліді, підігнаному під Лауду. Ба більше, комбінезон та шолом також довелося запозичити у Нікі, але Суніно так вразив Екклстоуна, що навіть отримав контракт бойового пілота Бребему на наступний рік. На жаль, історія аргентинця не тривала довго, адже навіть весь наступний чемпіонат він проїхати не зміг, за невдалі результати посеред сезону його замінив Ектор Ребаке.
I’m gonna pee in your seat!
У 2017 році Фернандо Алонсо марив Потрійною короною. Більше того, він мав настільки великий вплив на команду «Макларен» загалом та її керівника Зака Брауна окремо, що йому було дозволено знехтувати виступом на Гран-прі Монако заради участі у 500 милях Індіанаполісу! Чому б і ні? Мотори «Хонда» не дали очікуваного результату тут і зараз, а от в Америці виднілися перспективи випити переможну пляшку молока.
Браун залатав дірки на один етап перевіреним бійцем – Дженсон Баттон, який тільки пару місяців як пішов на пенсію. Британець вперше за сезон сів за кермо нового боліду і продемонстрував належну форму – 9 місце на стартовій решітці. Але знову дала про себе знати «Хонда», заміна елементів силової установки якої відкинули Дженсона на 15 місць назад, а в купі із заміною днища йому взагалі довелося стартувати з піт-лейну.
Не виступами на трасі (пробитися в очки з піт-лейну на такому боліді і такій трасі просто неможливо), так іншим вирішив дивувати Баттон. Перед самим стартом «Макларен» потурбувався влаштувати прямий радіозв’язок з Індіанаполісом, де Алонсо промовив мотивуючу промову для колишнього напарника. Закінчилась розмова наступним:
– Добре, Дженсон, тільки не розбий мій болід.
– Хах, окей, я тільки збирався надзюрити в нього.
Що ж, прохання Алонсо не розбити болід він задовільнив, хоч і оригінально припаркував Паскаля Верляйна на узбіччі, та і своєї гонки не завершив. Щодо іншої обіцянки, то таємниця її виконання так і лишилася невідкритою.
P.S. Алонсо таки проїхав 500 миль Індіанаполісу за команду Андретті. Здогадайтесь, що завадило йому отримати перемогу за пару кіл до фінішу? Спойлер – мотор «Хонда». Це карма.
Дирекція гонки лишила Спайкер історичної перемоги
Дуже легко заплутатися в історії команд Формули-1. Розглянемо на прикладі колективу Едді Джордана: створена в 1991 році, в 2005 перейшла до російської групи Мідланд і отримала однойменну назву з приставкою Ф-1. Свого часу командою довго керував індійський бізнесмен Віджей Малья, перейменувавши її на свій лад – «Форс Індія», а сьогодні колектив може бути вам знайомий як «Рейсинг Поінт».
2007 рік можна виносити за дужки – команда провела всього один сезон під назвою «Спайкер», належачи нідерландській компанії Spyker Cars NV. І навіть за такий короткий проміжок часу як для команди, знайшлося місце цікавій історії, творцем якої став німець Маркус Вінкельхок.
Знову причиною різких змін у складі стали гроші – Крістіан Альбертс втратив частину своїх спонсорів, а подібні надходження становлять львину долю прибутку маленької команди Ф-1. Боси бачили заміну у Саконі Ямомото, проте на Гран-прі Європи, який проходив на вельми знайомому для Вінкельхока Нюрнбургринзі, вирішили віддати болід у руки німця. «Спайкер» практично ні на що не розраховував, просто фініш у гонці сприйняли б за відмінний результат, тому і старт з останньої позиції Маркуса виглядав буденно.
Але на старті гонки почалися дива. Інженер гонщика вдало відреагував на мінливість погоди, закликав Вінкельхока на піт-стоп і на боліді «Спайкер» встановили дощові покришки. В цей час увесь пелотон був з резиною для сухої траси! Гонка стартувала, а разом з нею і дощ. Повірити у те, що відбувалось на треку було тяжко, «Спайкер» просто проривався на лідируючі місця. На відмітці двох повних кіл – 19 секунд переваги над «Феррарі»; 4 кола – 33 секунди.
Казка довго тривати не могла, спершу автомобіль безпеки нівелював всю перевагу, потім червоний прапор зупинив гонку, рестарт з місця, хмари розсіялися, як і будь які надії «Спайкер» на перемогу чи хоча б очки. Остаточну крапку поставили проблеми з гідравлікою, які припинили заїзд Вінкельхока на 15 колі. Але Маркус таки увійшов в історію цікавим рекордом – він єдиний в історії Ф-1 пілот, який стартував першим та останнім в рамках однієї гонки.
Народження чемпіонських зірок
Бертран Гашо, пілот Джордану, втрапив у Лондоні у неприємний інцидент в кінці грудня 1990 року – сварка із таксистом у пробці, після якої пілот застосував сльогінний газ. Суддя вирішив не робити ніяких скидок для відомої особистості і запроторив останнього на два місяці у в’язницю, щоб усім був урок. Незважаючи на всю формульну підтримку, француз ніяк не міг прийняти участь у Гран-прі Бельгії, а значить звільнилося місце в одному із зелених болідів.
Версій є декілька: (1) одна стверджує, що Міхаель Шумахер дістав свій щасливий квиток тільки завдяки протекції «Мерседеса» (що виразилася в 150 тисяч фунтів стерлінгів переведених на рахунок команди); (2) інша віддає належне роботі Віллі Вебера, менеджера пілота, який переконав, що ідеальне знання англійської мови (не знав ні слова) та траси (ні разу не бував) допоможе Шумахеру продемонструвати дивовижний результат.
Всього одне тренування на дощовому Сільверстоуні, 11 місце на перших вільних заїздах, 7-й в кваліфікації, 4-й у недільному тренуванні. Це вже був успіх, враховуючи, що Гашо жодного разу в топ-10 на старті не потрапляв. Гонка склалася не так вже і вдало, незважаючи на вдалий обгін Алезі та Піке, у боліда відмовило щеплення. Але цього було достатньо, щоб на молодого німця поклав око Флавіо Бріаторе, а все інше – вже історія.
До речі, дебют Себастьяна Феттеля став такою ж несподіванкою, хоч і меншого масштабу. Роберт Кубіца феноменально розбив свій болід «БМВ Заубер» на Гран-прі Канади 2007 і вимушений був пропускати за станом здоров’я американський етап. Німецька команда вдало виступала в чемпіонаті, і тому 8 місце їх тест пілота виглядало прийнятним результатом. Але для молодого Себа воно означало, що він став наймолодшим пілотом, який набирав очок у гонці.
Найуспішніший пілот-змінник
Визнання пілотів кращими за результатами гонки – далеко не головне досягнення гонщиків, які були призвані на заміну. Найуспішнiшим на сьогодні являється Найджел Менсел, який у 1994 році одержав перемогу на заключному етапі в Австралії. 1994 рік носить суперечливий характер для команди «Уільямс». З одного боку, колектив взяв Кубок Конструкторів; на протилежній чаші терезів – втрачений титул Деймона Хілла та трагічна смерть Аіртона Сенни на Гран-прі Сан-Марино.
Сер Френк довго обирав заміну бразильцю між молодим талантом Девідом Култхардом та досвідченим Найджелом Менселом, і вирішив поділити залишок гонок між ними двома, в першу чергу опираючись ще на чемпіонат Індікар, в якому був задіяний вусатий британець. Девід виступав непогано, навіть заїхав на подіум в Португалії, але Найджел перевершив всі очікування.
В кваліфікації Гран-прі Австралії Шумахер випередив Хілла, але поступився Менселу і опинився між двох болідів «Уільямс». Ціль Менсела звелася виключно до допомоги Хіллу у боротьбі з Шумахером, яких у заліку пілотів розділяло всього одне очко. Найджел в теорії повинен був стримувати німця, і тим самим давати шанси Хіллу на атаку. В гонці все виявилося простіше – Шумахер розбив свій болід, а за ним і Хілл свій FW16, а Менсел без супротиву завоював останню перемогу в кар’єрі.
Ні, він не полишив Великі призи, як цього вимагала логіка, адже Найджелу на момент старту сезону-95 вже стукнув 41 рік. Британець подався до Макларену, яких його вік не налякав. Куди більше їх збентежила вага пілота: Менсел не прийняв участь у дебютних двох Гран-прі по причині того, що не вліз в кокпіт боліду! В Сан-Марино він фінішував десятим, але це не переконало керівництво.
Що цікаво, повторити досягнення британця міг Міка Сало у 1999 році. Фін навіть отримав прізвище «Милиця», так як почергово заміняв у сезоні Рікардо Зонту в БАРі, а потім – Міхаеля Шумахера в «Феррарі» по причині зламаних ніг. І от у Хоккенхаймі Сало дивом йшов до своєї перемоги, але боротьба Ірвайна за чемпіонський титул не лишила йому шансів, Міка вимушено сповільнився і пропустив Едді до перемоги. Командна тактика в «Феррарі» – теж мені новина.
Екскурс в історію
Але найперші заміни пілотів датовані ще далеким 1950 роком, коли і бере свій початок історія Королеви автоспорту. Хоча потрібно зробити ремарку, адже це були заміни не у тому вигляді, про який йшлася мова вище. Пілоти могли змінювати один одного в рамках однієї гонки, якщо цього вимагала ситуація!
Звучить безглуздо, особливо якщо адаптувати тодішню ситуацію на сьогоднішні реалії. Але говорячи про 50-ті роки, треба брати до уваги декілька фактів: (1) ФІА рахує історію з 1950 року, але пілоти про участь у чемпіонаті не здогадувалися, вони розцінювали кожну гонку окремо; (2) залік у гонці вівся за автомобілем, якщо лідер пересідав в авто пілота, який їхав десятим – умовний лідер повинен був знову прориватися наверх; (3) очки, отримані двома гонщиками на одному авто, ділилися порівну до 1958 року, в подальшому такі заміни заборонялися. Тим не менш це було видовищно і глядачі з радістю ставилися до таких подій.
Луїджи Фаджолі приймав участь у автоперегонах з 20-х років, але мав дуже непростий характер і не любив прогинатися під авторитет інших. Він напевно міг би ще пару років змагатися у швидкості, але трапилася гонка у Франції 1951 року. «Альфа Ромео» Фаджолі прекрасно проявляла себе на трасі, і італієць не зрозумів, чому на двадцятому колі його зазивають в бокси. Виявилося все погано: керівництво прийняло рішення віддати його авто Фанхіо, який сперечався за перемогу з Фаріною. Як не як, найшвидші пілоти тих часів.
Італієць був в люті, яка йому різниця до баталії Фаріни з Фанхіо? Але не підкоритися командній вказівці він не міг. В кінцевому результаті аргентинець здобув перемогу на трасі в Реймс-Гу, але Луїджи це мало хвилювало. Таке відношення поставило хрест на його подальших виступах, він жодного разу після цієї події не вийшов на старт. Але фактична перемога Фанхіо назавжди вписала Фаджолі в історію Формули-1 як найстаршого переможця – 53 роки і 22 дні.
Як бачимо, історія Формули-1 знає різноманітні випадки форс-мажорних замін пілотів, але наведені приклади – лише маленький паззл всієї картини. З легкістю можна згадати ще низку цікавих випадків: як Пол ді Реста приїхав коментувати Гран-прі Угорщини, але виступив на ньому за «Уільямс»; як Жольд Баумгартнер став національним героєм Угорщини по протекції Берні Екклстоуна; як на трагічному Гран-прі Сан-Марино 1994 року срібло здобув Нікола Лоріні; як Андре Лоттерер дебютував у Великих призах у віці 35 років; як у шаленому сезоні-82 42-річний Маріо Андретті подарував свято місцевим тіфозі в Монці.
Нам же поки лишається тільки слідкувати за сезоном, в якому Льюіс Хемілтон таки поб’є рекорд Шумахера по перемогам і явно йде до чергового титулу чемпіона. Але місце для подібних історії залишається завжди, поки неподалеку від паддока чатує Ніко Хюлькенберг.
Фото: Getty Images, F-1
