Яскравий спалах АПЛ. Золотий Блекберн

Яскравий спалах АПЛ

Нерідко ми чуємо: англійська першість найбільш розкручена, найбільш непередбачувана, найприємніша оку глядача. З цим, звичайно, важко сперечатися. Дійсно, сьогодні АПЛ — футбольний бренд № 1.

Проте, з інтригою тут не все так просто. Звичайно, тут кожен може втратити очки з будь-яким суперником — будь то відвертий лузер ліги, чи безсумнівний фаворит. Але ж володарів титулу чемпіонів Англійської Прем'єр-Ліги було за її історію (з 1992 року, нагадую) не так і багато. Пальма першості тут належить улюбленому мені «Манчестер Юнайтед», який на чолі з сером Алексом Ферґюсоном 13 разів здобував головний трофей Альбіону.

Другу сходинку поділяють між собою два лондонські клуби: «Арсенал» та «Челсі». Вищезгадані колективи переривали гегемонію «МЮ» у свої найкращі часи. Ще один титул в останні секунди у «МЮ» вигриз грошовитий «Манчестер Сіті». Особисто я, ніколи не забуду той гол Аґуеро. Відео дивитися всім, хто не бачив — такими були всі фанати «МЮ» тієї миті.

Але був ще один яскравий спалах в історії АПЛ. Ріверсайдський спалах.

Невеличкий історична ретроспектива: в листопаді 1875 року жителі великого британського текстильного центру Блекберна вирішили сформувати любительську футбольну команду. І вже за місяць колектив провів перший професійний матч у місті Черчі (Ланкашир), де розписав мирову з місцевою командою. На той час Блекберн не мав практично жодних фінансових можливостей боротися за щось. Ба більше — команда живилася лише членськими внесками його учасників (саме завдяки ним вони і купували собі м'ячі та каркас воріт). Власного поля клуб не мав.

Проте, через рік "волоцюги" (а саме так їх називають в Англії) зуміли купити поле у сусідньому містечку. Нікого не хвилювало те, що посеред цього поля калюжа. Її під час матчів накривали дошками і різними настилами. "Роверс" виживали як могли.

Хто б міг подумати, що через століття все так кардинально зміниться...До яскравих досягнень «Блекберна» ми можемо віднести титул чемпіонів 1912 та 1914 років та статус шестиразового володаря найстарішого трофею сучасності – Кубка Англії. Проте, останній титул датовано лише 1928 роком.

Проте, золотою сторінкою вболівальники цього клубу вважають сезон 1994/1995 року, коли їхні улюбленці здобули титул чемпіонів Англійської Прем’єр-Ліги. Про це і поговоримо...

У 1990-х роках починається «відродження» «Блекберна». Команда, що до того була активним учасником другого дивізіону Англії, у 1992 році повертається в найвищу за рангом англійську лігу. «Футбольний бум» був пов'язаний із іменем Джека Волкерка — людини, що подарувала вболівальникам «Роверс» відчуття щастя.

Уродженець Блекберна, Джек Волкер разом зі своїм братом Фредом успадкував від батька невелике підприємство з виготовлення листової сталі. Вдало розкрутившись на цьому, брати продали свою фабрику великій корпорації «British Steel» в середині 80-х. Замість того, щоб яскраво проводити свій вільний час за сигарою і бокалом вина чи віскі, Волкер вирішив здійснити свою мету – привести до успіху рідний йому клуб. В 1991 році він викупив контрольний пакет акцій і почав вкладати кошти в команду.

Передусім власник команди почав займатись інфраструктурою. Він завжди вважав, що без гідного стадіону його команді робити нічого. Тому в той час почалася реконструкція домашнього стадіону «волоцюг».

Окрім цього, зважаючи на локальні невдачі, власник клубу запросив на тренерський місток титулованого гравця — легендарного мерсисайдця — Кенні Далґліша. Цей крок марним не був – команда в перший же сезон з «королем Кенні» на чолі вийшла у новостворену Англійську Прем’єр-Лігу.На цьому «Роверс» не зупинились. У міжсезоння було придбано нині вже легендарного, а тоді напрочуд перспективного Алана Ширера з «кузні футбольних талантів» Саусгемтона.

Рекордні 3,6 млн фунтів стерлінгів не стали перешкодою — Ширер став гравцем «Блекберна».

Вже того ж сезону Алан відпрацював усі кошти, які на нього було витрачено. 16 голів і 5-та сходинка в гонці бомбардирів — непоганий старт, чи не так? Окрім того, «Роверс» посіли досить високе 4 місце, пропустивши поперед себе лише великий «МЮ» та на один крок відставши від «Астон Вілли» та «Норвіча».

Новий рік – нові амбіції. Тренерський геній Далґліша та кошти і віра в своїх хлопців від Волкера дали змогу «Роверс» приміряти срібні медалі АПЛ. Знову на шляху бравій команді з Блекберна стали «червоні дияволи». Президент клубу пішов у ва-банк. Він побачив, що бракує якогось одного елементу, який би склав цей годинниковий механізм. За припущенням керівників, ним мав стати гравець «Норвіча» Кріс Саттон, який того сезону неабияк феєрив у рамках розіграшу АПЛ.

На фото: олдскульні Кріс Саттон та Деніс Берґкамп.

Сезон 1994/95 став доленосним в історії «Роверс». Перше коло не було надто успішним для «волоцюг»: вони стабільно набирали залікові пункти, проте не вистачало іскри в очах хлопців «короля Кенні». Після першої половини турніру «Роверс» поступались і «Ньюкаслу», і титулованому «МЮ», який підсилився тоді новою зіркою Англії – Енді Коулом.

Але саме зимова пауза щось змінила у психології гравців з Блекберна. Команда відчула запах крові і почала вбивати всіх на своєму шляху. Дует Ширер-Саттон став по-футбольному звірячим.Тандем наводив жах на усіх захисників ліги. Усіх, без виключення (забігаючи наперед скажу, що дует Ширер-Саттон на двох заколотив майже пів сотні м’ячів: 34 в Алана та 15 у Кріса).

І ось останній, 42 тур.

«Волоцюги» на 2 очки випереджають «МЮ». Втім їм потрібна лише перемога, адже в очних зустрічах з «манкуніанцями» в них негативний баланс. Проте, рідна команда Далґліша підклала йому свиню. Поразка 1:2 від «Ліверпуля» могла би покласти край усім сподіванням на чемпіонство.

Проте, фортуна усміхнулася «Роверс» і віддячила за всі зусилля останніх років. Недооцінка з боку «МЮ» в матчі з «Вест Хемом» призвела до того, що «дияволи» упустили чемпіонство зі свої рук. Таким чином, «Молотки» допомогли «волоцюгам» і ті стають чемпіонами АПЛ!

Дитяча мрія Волкера здійснилася — його рідний клуб став чемпіоном та вийшов в Лігу чемпіонів. «Волоцюги» піднялися на вершину, але втриматися на ній не зуміли. Боляче падати з Олімпу…

На жаль, «Роверс» вийшли переможцями лише в одному матчі Ліги чемпіонів. Сезон склався для команди невдало. Перед його початком клуб несподівано покинув Кенні Далґліш. За ним пішли кілька лідерів команди: інші клуби Прем'єр-Ліги теж не скупилися, прагнучи переманити до своїх лав висококласних спортсменів.

Сезон 1996/97 минув іще складніше. Алан Ширер пішов у «Ньюкасл Юнайтед», де став легендою.

Новий тренер Рей Гарфорд так і не досяг високих результатів. У 1997 році в «Блекберн» запросили працювати Роя Годжсона, який до цього керував збірною Швейцарії і міланським «Інтером». Але, незважаючи на всі зусилля, в сезоні 1998/99 команда знову опинилася в другому дивізіоні. В прямій трансляції однієї з ігор цього невдалого сезону можна було побачити Джека Волкера. У його очах були сльози, а багатотисячний натовп за його спиною співав: «Є лише один Джек Волкер».

У серпні 2000-го року Волкер помер. Команда присягнула повернути клуб в АПЛ, аби присвятити це пам’яті легендарної особистості. І вони виконали обіцянку, вигравши крім того Кубок ліги 2002 року.

На жаль, колись амбітний клуб сьогодні переживає не найкращі часи. Середина Чемпіоншипу — хіба це місце для чемпіона АПЛ 1994/95 року?

Щоправда, теперішній «Блекберн» не має такої постаті, яким для «Роверс» був Волкер — месія та ікона футбольного Блекберна.