«Вантажимо в багажник – і в море. Втопимо!». Як погрожували українським арбітрам в 90-х

В рамках рубрики “Чемпіонати Незалежності” підбірка моментів у історії української першості, коли арбітри зазнавали морального, а подеколи навіть і фізичного удару на футбольному полі і поза ним.

1. Олександр Гайдаш (“Таврія”) vs Леонід Бавикін

В матчі розіграшу чемпіонату України 1992/93 років між “Таврією” та “Буковиною” виник конфлікт між головною зіркою кримського клубу Олександром Гайдашем та харківським арбітром зустрічі Леонідом Бавикіним. Господарі поля (а матч відбувався в Чернівцях) впевнено перегравали іменитих (на той час “Таврія” була діючим чемпіоном України) гостей з півострова. Не обходилось і без симпатій з боку харківського рефері в бік сторони, яка приймала. Саме неоднозначні дії рефері і викликали бурхливу реакцію з боку форварда “Таврії” – після одного з епізодів Олександр схопив Бавикіна за горло і почав душити. Пізніше, коли збіглись гравці, щоб зупинити конфлікт, гравець відпустив горло арбітра, проте вирішив зробити контрольний удар кулаком “по макітрі”. Харківський арбітр виявився “неваляшкою”, встоявши на ногах, проте свого кривдника він заслужено вилучив з поля.

P.S.: Гайдаш з віком спокійнішим не став. В одному з матчів Всекримського турніру (так-так, він залишився працювати “на благо” кримського футболу). Генеральний директор кримського клубу Гайдаш зайшов у кабінку арбітрів та відгамселив асистента рефері. Ось такі справи.

P.P.S.: У Бавикіна з керівниками клубів теж склались складні стосунки. Якось у поїзді, в якому він їхав до Чернівців, його побили та відняли цінні речі та гроші.

2. Юрій Погребняк (“Металург” Маріуполь) vs Вадим Шевченко

Сезон 1997/98 років. Зовсім не визначальний матч між маріупольським “Металургом” та полтавською “Ворсклою”. Гості цілком по грі переграли азовців, про що свідчив підсумковий рахунок матчу – 2:5 на користь гостей з Полтави. Проте, після матчу керівники господарів вирішили все ж “помахати кулаками”. Після фінального свистка один з тренерів “Металурга” (Юрій Погребняк) завітав у роздягальню арбітрів, висловлюючи своє невдоволення дією одного з лайнсменів, який начебто зафіксував офсайд, якого начебто не було, і тим самим зламав гру. “Тобі це з рук не зійде! Відповідатимеш!” – заявляв тренер господарів.

Дойшло до того, що в гуртожитку “Металурга” в присутності усіх арбітрів матчу, а також Погребняка і оператора “Металурга”, було переглянуто скандальний епізод. Перегляд плівки не дав змоги розставити всі точки “над і”. Команда арбітрів відправилась переночувати у готель “Чайка”, де в 4 ранку наступного дня відбулись наступні події. Юрій Погребняк разом з 3-ма “бодігардами” відлупцювали головного арбітра Шевченка та асистента Козаченка. Перебуваючи в стані афекту, бандити викинули репліку: “Вантажимо в багажник – і в море. Втопимо!”. Врятував арбітрів охоронець готелю, який за певний час прибіг на місце злочину, тим самим злякавши нападників.

Той інцидент обговорювали і в кулуарах Верховної Ради, і в Кабміні. На терміновому засіданні ПФЛ генеральний директор Бандурко заявив, що:

“негідники, які завдали суддям жорстокі побої, повинні понести суворе покарання. Від імені керівництва ліги на ім’я міністра внутрішніх справ України вже підготовлено лист з проханням провести розслідування, порушити проти Погребняка і його “помічників” кримінальну справу. Прийнято рішення оштрафувати клуб на 5000 доларів, а Погребняка дискваліфікувати довічно. Крім того, клуб умовно дискваліфікований до кінця сезону”. 

Згодом додатково “Металург” виділив 50 тисяч доларів на лікування арбітрів. Найцікавіше те, що до справи підключились всі – від Суркіса та арбітрів, які запропонували бойкотувати матчі в неспокійному Маріуполі до журналістів, які оголосили негласний бойкот маріупольському клубові. Показовим моментом є те, що склад “Металурга” друкували знизу вверх, тим самим висловивши свою позицію.

Проте потерпілі згодом забрали заяву проти своїх кривдників – просто цирк якийсь. Ну а Погребняк згодом повернувся в Маріуполь, заявивши, що до цієї справи він не має жодного стосунку, що в момент бійки перебував у Луганську і взагалі – що у всьому винні арбітри, які спровокували своїми діями невдоволення глядачів, а сам він, навпаки, охороняв останніх. Щоправда йому ніхто не повірив. Згодом Погребняк з’явився у луганській “Зорі”.

3. Сергій Татулян vs “Шахтар”

Чемпіонат України 1993/94. Матч “Кремінь”-“Шахтар” (0:0).

Цей поєдинок став одним з найбрудніших в історії чемпіонатів України, оскільки “гірники” прагнули як грою на полі, так і грубістю, помститись “Кременю” за те, що останні вибили їх з розіграшу Кубку України. Гравці донецького клубу не втомлювались оскверняти постать арбітра зустрічі – киянина Сергія Татуляна. Капітан гостей Попов нарвався на вилучення внаслідок жахливого бійцівського прийому. Сам Татулян, згадуючи цей матч, заявляв, що:

“Попов, який діяв на позиції центрального захисника, так стрибнув у суперника, а тоді бігових доріжок не було, що той опинився поруч з глядачем в третьому ряду”.

Взявши за приклад капітана, гравець “Шахтаря” Матвєєв теж вирішив не церемонитись з опонентами на полі і одного з гравців господарів просто-таки вдарив, коли останній лежав на газоні. Це спричинило сутичку (в якій участь взяла навіть доблесна міліція), в якій “винуватець свята” Матвєєв отримав заслужене вилучення. Останній вирішив на цьому не зупинятись і. взявши м’яча, пробив ним по рефері. Промахнувшись, “гірник” схопив його за шию та кілька секунд потряс її. У підсумку кривдника було дисквіліфіковано на 3 матчі, а Татулян – на місяць через халатне ставлення до своїх обов’язків на футбольному полі.

4. Ігор Горожанкін vs “Кривбас”/ “Таврія”

Кубок України 1998/99. “Шахтар”-“Кривбас” (2:1)

Знову “Шахтар” і знову грубість на полі. 12 жовтих карточок і 3 вилучення – ось такий пасив був у арбітра тієї зустрічі Ігоря Горожанкіна. Після матчу Олег Таран та Геннадій Литовченко звинуватили арбітра в нечесному суддівстві, а начальник команди Анатолій Буряк (“височенний, а коли в двері заходив, головою стелю підіймав”) пригрозив арбітру та його родині фізичною розправою. Горожанін склав рапорт і звернувся з проханням не назначати його на матчі за участю криворізької команди. На екстренному засіданні ПФЛ було вирішено оштрафувати “Кривбас” на одну тисячу доларів, принести публічні вибачення через ЗМІ, а Буряку до кінця сезону було заборонено з’являтись у технічній зоні.

P.S.: це був не єдиний конфлікт між паном Ігорем та керівництвом криворізького клубу. В інтерв’ю “Українському Футболу” арбітр згадував, що президентом “Кривбасу” Сергій Поліщук на прізвисько Полик йому дулі показував.

“Представники “Кривбасу” думали, що Кривий Ріг — центр всесвіту. Їм хотілося, щоб я вбивав “Шахтар”. Але вони не знають, що таке Донецьк — місце, де закопують у териконах разом із автомобілями. Після гри зайшов до Поліщука, з яким сиділо п’ятеро хлопців. “Ось тобі”, — каже Поліщук і суне мені під ніс дулю. Уперше в житті побачив бандита-президента, який показує дулю. До речі, перед грою за “Кривбас” мене просив Суркіс”.

P.P.S.: Горожанкін конфліктував і з представником “Таврії” Рувимом Ароновим, який належав до кримської банди “Башмаки”.

“Одного разу перед поїздкою у Сімферополь відчував, що щось буде не так. Звернувся за допомогою до друга, який забезпечив мене охороною. Виходжу з потяга — мене зустрічають два товстолобика: “Ви Горожанкін? Ми — з “Таврії”. Тільки мене хотіли взяти попід руки, як на горизонті з’явилися двоє людей з автоматами від мого друга”.

5. Роман Зуб (“Карпати”) vs Сергій Шебек

Чемпіонат України 1999/2000. “Карпати” Львів – “Металург” Запоріжжя (1:0)

На 50-ій хвилині зустрічі арбітр матчу Сергій Шебек дістав червону картку для захисника львів’ян Вільчинського, трактувавши порушення як фол останньої надії. Гравці команди господарів тут же з усіх боків налетіли на нього,  а Зуб наступив на червону картку, яка випала з рук арбітра, тим самим розірвавши її.

“Фол останньої надії у Вільчинського був явним, і я не розумію, чому гравці “Карпат” так бурхливо обурювалися моїм рішенням. Зуб несподівано поліз зводити зі мною рахунки, тричі штовхнув мене. Звичайно, я міг його видалити, але вирішив цього не робити, щоб пристрасті не розпалилися ще більше. Що стосується порваній червоної картки, то коли я пред’явив її Вільчинському, Зуб вдарив мене по руці, і вона зламалася. Також пам’ятаю, що коли навколо мене зібралися львівські футболісти, хтось ззаду смикнув мене за плече. Я обернувся і побачив, що це був Юрчишин, один з тренерів “Карпат”.

Богдан Матулкін, "Брутальний футбол"