Тактична теорія: довгі передачі

Перед початком, пропоную вам підписатися на мій телеграм-канал - t.me/push_for_analysis, там я публікую цікаву статистику, аналіз матчів, переклади та багато іншого. Переклад тексту з сайту  spielverlagerung.com З часів успіху Барселони Гвардіоли багатьох приваблює філософія позиційного футболу. Кількість статей та аналітичних робіт на цю тему величезна, популярність набув короткий розіграш від воротаря. Ми ж підемо проти моди і в цій статті сфокусуємось на довгих передачах – лонг-болах – та особливостях їх використання.

Ми розберемо три ситуації - лонг-боли при статичному м'ячі, усвідомлені довгі передачі та вимушені довгі передачі. Специфіка кожної ситуації призводить до особливостей моменту підбору м'яча. Також ми поговоримо про пресинг, контрпресинг при лонг-болах і позиційну перевагу.

Лонгболи часто застосовуються при розіграші від воріт. Порівняно з поступовим білд-апом вони пропонують більш вертикальні варіанти. Замість того, щоб створювати чисельну перевагу у кожній лінії, ми можемо одразу доставити м'яч у високі зони та створити перевагу там. З одного боку, це дозволяє швидше будувати атаки, з іншого боку - ці атаки менш контрольовані. Довгу передачу не так просто прийняти і час, поки мяч знаходиться в повітрі, може бути використаний захисниками для перебудови.

Оскільки м'яч летить високо, гравець, який здійснює перший дотик, рідко може взяти його під контроль та продовжити атаку. Виняток становлять довгі передачі у вільну зону, проте зазвичай для продовження атаки недостатньо виграти перший дотик. Тут ми приходимо до значення підбору. Після передачі гравці повинні займати позиції, які вигідні для виграшу підбору.

Загалом, є дві основні категорії підбирань. У першій ситуації гравець скидає м'яч у напрямку своїх воріт, і за підбір борються гравці, розташовані нижче за нього. У другому випадку гравець зрізає м'яч уперед, і його партнери роблять ривок у бік воріт суперника.

Другий варіант - вертикальніший, він дозволяє відразу створити небезпечний момент після довгої передачі. При цьому його складніше виконати, оскільки необхідно не тільки направити м'яч у потрібну зону першим дотиком, а й не дозволити воротареві суперника перехопити його.

Перший варіант - більш контрольований, оскільки ми можемо сформувати більш виграшну структуру для підбору. Навіть якщо перший дотик не ідеальний або програний, шанси забрати м'яч під контроль і продовжити атаку досить високі. Також цей варіант уможливлює активний контрпресинг при втраті.

Використання лонг-болів має різні цілі. По-перше, ми можемо виграти підбір і почати контролювати м'яч, атакуючи чи зберігаючи володіння. По-друге, ми можемо виграти простір та вийти з-під пресингу. Граючи довго, ми не даємо супернику можливості пресингувати близько до наших воріт і переводимо гру на чужу половину поля.

Три типи лонг-болів

Статичний м’яч (Dead Ball)

Першу категорію ми називатимемо ситуацією статичного м'яча. Вона включає удари від воріт і штрафні в низьких зонах. Тиск на м'яч не чиниться, і гра на кілька секунд завмирає. Ця передача може переслідувати обидві цілі лонг-болу в залежності від того, куди вона спрямована і як розташовується команда. Паси, спрямовані через центр при гарній структурі зазвичай дозволяють виграти підбір і просувати м'яч. А передачі у фланги дозволяють отримати простір.

Існує велика різниця між підбором у компактній структурі та підбором на великому просторі. Розігруючи статичний м'яч, ми повністю контролюємо своє розташування, і суперник не може чинити тиск на м'яч. Передача в цьому випадку має бути точною та адресною. Оскільки ми маємо час на те, щоб зайняти позиції, структура може бути суворо визначена. На відміну від хаотичних лонг-болів в ігрових ситуаціях, статичні лонг-боли можна відпрацювати в тренувальному процесі.

У ситуації компактності в одній зоні часто є багато гравців, що призводить до кількох послідовних дуелей при підборі. При цьому жодна команда не зможе контролювати м'яч, доки не виведе його із зони підбору. У разі дуже важливим стає контрпресинг, який забезпечений організованістю структури.

У більш відкритих ситуаціях гравець, який віддає передачу, перебуває під пресингом, який накладає обмеження на точність лонгбола. При цьому вільні зони більші, і при підборі відбуваються лише одна-дві дуелі. Виграш у цьому єдиноборстві дає гравцю з м'ячем простір та дозволяє продовжити контроль.

Головний недолік статичних лонг-болів полягає в тому, що суперник також має можливість розташуватися організовано. Він може розуміти, на кого спрямовано передачу, і перебудуватися. Інші ситуації, відкриті м'ячі так само хаотичні для нас, як і для опонента.

Багато команд намагаються створити кількісну перевагу навколо гравця, на якого спрямована передача. Ширина, яку займає команда, буде зазвичай складати три вертикальні коридори, і обидва коридори по краях від приймаючого м'яч будуть зайняті.

Наведемо приклад: голкіпер віддає довгу передачу на нападника у лівий напівфланг. Команда розташовується компактно від лівого флангу до центрального коридору.

Якщо ж м'яч прямує на фланг, команда займатиме крайній коридор, напівфланг та центр.

Більшість команд намагаються грати на нападника у центрі чи напівфланзі. Це дає більше опцій для скидки та збільшує шанси на ефективний контрпресинг.

Інший варіант – лонг-бол на крайнього півзахисника чи фуллбека. Так як гравець приймає м'яч на фланзі, відкрите положення корпусу допомагає зробити точніший перший дотик. Також потрібно враховувати, що при втраті м'яча на фланзі нам буде простіше застосувати контрпресинг, оскільки суперник обмежений бічною лінією. Зрештою, коли ми граємо на фланг, суперник може вибити його в аут, і ми продовжимо атаку у високих зонах.

Якщо м'яч перелітає першу лінію підбору, ззаду залишаються зазвичай структури 2-3, 3-2 або 2-4 (якщо команда хоче займати більше 3 вертикальних коридорів). Додамо, що ще один гравець розташовується трохи вище граючого в м'яч нападаючого, ще один - розташовується перед нападником, щоб отримати коротку передачу назад (скидку). Також по одному гравцю розташовано на фланзі, ближньому до зони єдиноборства, та на дальньому фланзі. Додамо, що півзахисники найчастіше розташовуються на різній висоті у шаховому порядку, щоб збільшити шанс підбору.

Ще один варіант - витягнути суперника вище, залишаючи можливим опцію короткого розіграшу. Це добре працює, якщо опонент високо пресингує великими силами та відкриває зони у себе за спиною. Перевагою також буде той факт, що при розіграші від воріт не зараховується офсайд.

Defending dead balls (Захист при статичних м'ячах)

Для захисту від лонг-болів команді, що обороняється, необхідно виграти підбір і довести м'яч до вільного гравця. Це гравець, у якого є час і простір для прийняття та ухвалення рішення. Бувають ситуації, у яких контрпресинг суперника створює проблеми, але у будь-якому разі вільний гравець необхідний.

При ситуаціях статичного м'яча команда, що обороняється, як правило компактно займає позиції в районі зони, в яку направлений м'яч. Один гравець заважає супернику, який здійснює перший дотик, двоє - страхують його ззаду. При цьому типі довгих передач функції першого зазвичай виконуватиме опорний півзахисник. Наприклад, якщо команда захищається у схемі 4-2-3-1, за перший дотик боротимуться один або два опорники, а четвірка захисників займе позиції нижче.

Причина такого розташування полягає в наступному: воно забезпечує хорошу захисну структуру, яка дозволяє швидко вийти в контратаку і при цьому не одержати закидання за спину лінії захисту.

Вільного гравця під час оборони можна отримати різними способами. По-перше, він може з'явитися автоматично за рахунок накладання один на одного схем, у яких грають команди. Наприклад, якщо команда, що обороняється, використовує 4-2-3-1, а атакуюча - 4-4-2 або 4-4-1-1, один з опорників залишиться без прямого опонента і отримає можливість забрати м'яч під контроль.

По-друге, гравець може залишитися вільним випадково. Як ми вже говорили, ситуації лонг-болів хаотичні – футболіст може скинути м'яч у невірному напрямку чи неточно, захисник може розпочати боротьбу надто пізно. Це може призвести до появи вільного гравця між лініями.

По-третє, можна розташуватися так, що гравець суперника буде змушений йти у страховку, а не вступати в єдиноборство, заважаючи нашому вільному гравцю. Цей варіант ми розглянемо докладніше у розділі “Позиційна перевага”.

Ще одна важлива особливість захисту при лонг-болах - необхідно пресингувати суперника перед тим, як він візьме м'яч під контроль, доведе м'яч до свого вільного гравця.

Свідома довга передача (Chosen ball)

Друга ситуація - свідомо вибраний варіант лонг-болу. У цьому випадку гравець має час і простір для прийняття рішення та підготовки точної передачі. Перевага тут полягає у відсутності тиску на гравця з м'ячем. Недолік - у тому, що команда не має часу на те, щоб створити чітку структуру. Зазвичай за підбір боротиметься лише один гравець, а якщо його програє, суперник отримає простір.

Передачу в ситуації усвідомленого лонг-болу виконує зазвичай центральний захисник, але це може бути і воротар, і крайній захисник, і півзахисник, що опустився низько. Пас віддають із центрального коридору або з напівфлангу. Чим ближче до флангу розташовується гравець, який віддає передачу, тим складніше буде продовжити атаку, оскільки горизонтальна компактність порушується, а кількість варіантів обмежується бічною лінією.

Один з найкращих варіантів продовження атаки в цій ситуації - довга передача на нападника в центрі або напівфланзі і наступна скидка на гравця, розташованого трохи нижче в тому ж вертикальному коридорі (зазвичай атакуючого півзахисника або вінгера).

Цей розіграш найкраще працює, якщо передача спрямована не надто високо - на рівні грудей або голови гравця, що приймає.

Інший варіант – діагональне відкривання під скидку. Це створює великі проблеми супернику, оскільки захисник, що висувається на м'яч, не може контролювати гравця, який приймає коротку скидку. Ця ситуація вимагає точного першого дотику, яке, по суті, стає чітко спрямованою короткою передачею.

Третій варіант, який ми розглянемо - закид за спину захисникам на вінгера, що відкривається в центр. Оскільки цей ривок буде досить довгим, крайньому захиснику буде важко контролювати його.

Якщо вінгер має час і простір, він може прийняти м'яч, а інший вінгер і центральний нападник створять варіанти для скидки.

Останній варіант – високі передачі за спину лінії захисту. Їхня перевага полягає в тому, що, якщо передача точна, ми можемо відразу створити гольовий момент. Якщо пас неточний, у нас все одно залишається 7-8 гравців за лінією м'яча, які можуть зайняти оборонні позиції.

Найкращий час для початку ривка – момент, коли партнер отримує час та простір на м'ячі. В ідеалі гравець, якому направлена передача, має встигнути розігнатися до того, як потрапить до офсайду. Набравши швидкість, він матиме динамічну перевагу перед захисником.

Додамо, що ривок найкраще робити зі сліпої зони суперника. Це дає додаткову динамічну перевагу перед захисником, оскільки не бачить момент ривка і реагує пізніше. Часто можна побачити ситуацію, в якій м'яч знаходиться праворуч, а відкривається за спину гравець зліва та навпаки. Гравець, що віддає передачу, як правило, розташовується у напівфланзі, оскільки якщо він розташовується на фланзі, відстань між ним і приймаючим занадто велика, а якщо в центральному коридорі - передача занадто вертикальна і легко може бути перехоплена воротарем.

Дуже важливими є деталі виконання лонг-болу. Якщо левоногий гравець віддає передачу праворуч і закручує м'яч у бік воріт, траєкторія польоту м'яча дозволяє одразу створити небезпечний момент. При цьому підвищується шанс перехоплення воротарем, у бік якого закручено м'яч.

Якщо передачу праворуч віддає правоногий гравець, все буде навпаки. Воротарю складніше перехопити пас, але й одразу пробити по воротах не так просто, оскільки м'яч закручений від них.

Багато залежить від характеристик воротаря. Деякі голкіпери почуваються комфортно, піднімаючись високо і захищаючи весь штрафний майданчик, іншим простіше залишатися на лінії. У першому випадку варто сфокусуватися на передачах, закручених від воріт, щоб уникнути перехоплення, у другому – ми можемо ризикувати, закручуючи м'яч у бік воротаря.

При грі проти персонально-орієнтованої опіки для того, щоб отримати можливість віддати довгу передачу за спину, часто потрібний попередній рух в інший бік. Один гравець зміщується до м'яча, витягує захисника та створює простір для ривка іншого гравця. Наприклад, у юнацьких змаганнях у Данії, де поширена персональна опіка, часто можна побачити зміщення нападника до м'яча та наступний ривок півзахисника у зону за його спиною. Інший варіант може бути розіграний на фланзі. Вінгер опускається у напівфланг і на фланзі залишається вільна зона для підключення фуллбека.

Захист при усвідомлених лонг-болах

Найбільша відмінність між ситуаціями статичного м'яча та усвідомленого лонг-болу полягає у компактності команди. У відкритому ігровому моменті ми не маємо можливості зайняти заздалегідь певні позиції, і перше торкання буде найчастіше у захисника, а не у півзахисника. У цьому випадку перший дотик і підбір мають бути виграні, оскільки інакше зона за спиною захисників стає вразливою, а пресинг організувати непросто через невелику щільність. Також важливе доведення м'яча до вільного гравця.

Вимушені лонг-боли (Forced Ball)

Остання категорія, яку ми розглянемо – вимушені лонгболи. У цій ситуації гравець з м'ячем перебуває під тиском і не має часу та простору для ухвалення рішення. Прикладом такої ситуації може бути момент, у якому м'яч відіграють назад воротареві, і нападник суперника починає активно його натискати. Основні завдання такого лонг-болу – використовувати простір у віддалених зонах та відсунути гру від своїх воріт.

Зазвичай ця передача спрямована на нападаючого, розташованого в центрі або напівфланзі. Для підбору поруч із ним необхідний ще один гравець.

Незважаючи на те, що ситуація є досить неконтрольованою, ми можемо програти перший дотик і тоді для нас буде дуже важливо побудувати структуру для підбору.

Коли захисник виграє верхове єдиноборство, він зазвичай направляє м'яч якнайдалі від своїх воріт. При цьому перша лінія підбору може бути легко відіграна.

Виграти підбір у цій ситуації набагато складніше, ніж у ситуаціях статичного м'яча та усвідомленого лонг-болу. По-перше, передача від гравця під тиском з великою ймовірністю буде неточною. По-друге, зазвичай вимушений лонг-бол передує спробу виходу з-під пресингу через короткий пас, і наші півзахисники будуть розташовані нижче, ніж півзахисники суперника.

Однак розташування півзахисту може бути проблемою і для команди, що обороняється. Коли гравці піднімаються для пресингу, вони відкривають зони за спиною. У момент довгої передачі вони будуть змушені розвертатися, і гравці атакуючої команди отримають динамічну перевагу під час підбору.

Захист при вимушених лонг-болах

Перший дотик зазвичай робить гравець останньої лінії, і дуже важливо, щоб він не програв це єдиноборство. Через те, що передача менш контрольована, може здатися, що захисник має перевагу в єдиноборстві, однак немає жодних даних, що підтверджують це.

Атакуюча команда не компактна, тому гравець, який виграв підбір, часто сам стає вільним гравцем. Може вийти так, що передача буде зовсім неточною, і тоді вільним гравцем стане захисник, який взяв м'яч під контроль. Також у ситуаціях вимушеного лонг-болу часто відбуваються неточні скидки та непорозуміння між гравцями в атаці, тому навіть невелика кількість захисників у зоні м'яча може створити проблеми.

Контрпресинг при підбиранні

Лонг-боли, і особливо ситуації статичного м'яча і усвідомленої довгої передачі, схильні до застосування контрпресингу. Так як команди вишиковуються компактно і перший дотик може бути неточним, гравці будуть вразливі до тиску.

Ідеальна ситуація для контрпресингу виникає, якщо в жодної команди не вдається зробити чіткий перший дотик. Наприклад, нападник та захисник вступають у верхове єдиноборство і останній виграє його, але точну скидку виконати не може.

Контрпресинг при доборі зазвичай буває просторово-, персонально-орієнтованим, чи комбінацією цих варіантів. Персонально-орієнтований контрпресинг часто використовують у ситуаціях, коли суперник виграє перший дотик і має вільних гравців. Застосовуючи персональну опіку ми можемо чинити тиск на кожного гравця в зоні підбору і заважати супернику вивести звідти м'яч.

Просторово-орієнтований контрпресинг характерний для ситуацій, у яких м'яч після першого торкання з’являється між лініями. Задня лінія піднімається, передня опускається, і таким чином ми стискаємо простір між ними.

"Баварія" - "Байєр", 20 хвилина. Воротар "Байєра" віддає довгу передачу, центральні захисники "Баварії" відбивають його вперед. М'яч сягає Левандовскі, і “Байєр” починає просторово-орієнтований пресинг: центральний захисник піднімається і грає щільно, півзахисники чинять тиск зі спини.

Контрпресинг, орієнтований на закриття ліній передач, рідко зустрічається в моментах підбору, оскільки м'яч часто перебуває у повітрі чи скаче. Гравці фокусуються на траєкторії м'яча, і дуже складно у досить хаотичній ситуації контролювати позицію гравця за спиною та лінію передачі.

Перехід у пресинг

Ще один аспект контрпресингу при програші підбору – моментальний перехід до активного пресингу. Тут на перший план виходить концепція тригерів. Пресінг-тригер - це момент, коли нам вигідно розпочати пресинг, і розпізнати цей момент ми можемо за певними сигналами. Прикладами тригерів можуть бути прийом обличчям до своїх воріт, незручна передача, передача крайнього захисника тощо.

М'яч, що скаче, або передача, що йде верхом, можуть бути сигналами для контрпресингу, і багато команд при програші підбору відразу починатимуть тиск, змушуючи суперника помилятися.

Наведемо кілька прикладів поширених пресинг-тригерів при лонг-болах:

• Гравець обличчям до своїх воріт. Якщо нападник або захисник у результаті верхового єдиноборства скидає м'яч у бік воріт суперника, захисник найчастіше опускатиметься обличчям до своїх воріт. В цьому випадку він не бачить, що знаходиться у нього за спиною, і у нас з'являється можливість для пресингу. Пресинг буде ефективнішим, якщо один із нападників зробить ривок до воротаря суперника, оскільки він, як правило, є єдиним варіантом для передачі.
• Гравець приймає м'яч на фланзі. У відкритій грі прийом м'яча фуллбеком часто є пресинг-тригером, так як бічна лінія виступає як додатковий захисник.

Контрпресинг зі спини

Ще один варіант ефективного контрпресингу при підбиранні - тиск зі сліпої зони гравців суперника.

Якщо кинути м'яч та попросити гравця точно розрахувати, куди він приземлиться з урахуванням кута падіння та швидкості польоту, це займе дуже багато часу. Проте в ігровій ситуації є лише кілька секунд на ухвалення рішення. На щастя, наш мозок автоматично і дуже швидко здійснює подібні розрахунки. Але є одна умова: ми маємо дивитися на м'яч.

Якщо кинути м'яч і попросити людину поки вона летить повернути голову і подивитися, що знаходиться за спиною, зловити снаряд буде дуже складно. Те саме відбувається при верховій подачі – необхідно уважно дивитися на м'яч, щоб зіграти точно. Оцінювати обстановку, поки м'яч летить практично неможливо.

Отже, сканування у ситуаціях лонг-болу зустрічається дуже рідко і зазвичай непродуктивно. Таким чином поле зору гравців звужується, а сліпа зона відповідно збільшується. Цей фактор можна використовувати при контрпресингу.

Деякі приклади:

• Нападник команди, що захищається, використовує тиск зі спини, щоб виграти підбір

Момент часто починається з лонг-болу із задньої лінії, після якого захисник грає в м'яч і спрямовує його в зону півзахисту атакуючої команди. М'яч скаче, гравці змушені дивитися на нього, і не можуть контролювати рух нападаючого суперника за їхніми спинами. Це дозволяє нападнику вийти на м'яч із сліпої зони та отримати динамічну перевагу при підборі.

• Фуллбек і вінгер

Якщо м'яч спрямований на фланг, вінгер і фуллбек будуть зміщуватися до нього по діагоналі. Іх поле зору обмежено боковою лінією, і при цьому вони часто будуть потрапляти в сліпі зони іншого друга. За рахунок стартового розташування фуллбек частіше вийде на м'яч із-за спини суперника.

• Центральні півзахисники

Цей варіант схожий на варіант тиску зі спини від нападаючого. Так як півзахисники суперника дивляться на м'яч і не бачать, що відбувається у них за спиною півзахисники атакуючої команди можуть почати пресинг із сліпої зони.

Позиційні переваги при лонг-болах

У філософії позиційної гри важливу роль відіграє концепція створення переваги для просування м'яча. Це ж концепція, а в особливості - концепція позиційної переваги, застосовна і до ситуації лонг-болів. Хорошим прикладом позиційної переваги служить розташування гравців між вертикальними та горизонтальними лініями захисту. Незалежно від того, хто з гравців соперника буде виведений на нашого гравця, це дозволить звільнити зони.

Ця концепція може бути використана і при лонг-болах. Коли довга передача спрямована на центрального нападаючого, правий центральний захисник і левий фуллбек повинні відпуститися для підстраховки. Якщо вони не опустяться, простір за їх спинами може бути використано для атаки.

Так як вони повинні опуститися, атакуюча команда може розташувати гравців у зонах перед ними, щоб змусити їх робити вибір. Відповідно до ідеї позиційної переваги це створює ситуацію, в якій за будь-якого рішення захисника якась із зон залишиться відкритою.

Якщо вони не опускаються, може бути скидка в простір за спиною лінії захисту, якщо опускаються - гравець між лініями отримає можливість виграти підбір.

“Існують чисельні, позиційні та якісні переваги. Не всі ситуації 1-1 рівноцінні” - Пако Сейрулло.

Розглянемо ще одне поняття, що входить у філософію позиційної гри та застосовне до лонг-болів – якісна перевага.

У контексті позиційної гри це може бути використане, наприклад, у вигляді "перевантаження для ізоляції". Ідея полягає в просуванні м'яча на одному фланзі та залученні захисників суперника. Коли суперник зміщується до м'яча та розташовується вузько, ми швидко переводимо м'яч на інший фланг, де створюється ситуація 1в1. Якщо наш гравець у ситуації 1в1 індивідуально сильніший за захисника суперника, ми можемо говорити про якісну перевагу.

У контексті лонг-болів також з'являються дуелі 1-1 - наприклад, єдиноборства при першому торканні. Якщо один із гравців грає головою краще, ніж інший, або перевершує опонента за фізичними даними, ми знову ж таки можемо говорити про якісну перевагу.

Наприклад, нападник, на якого спрямовують довгі передачі, може залишатися ближче до слабкішого з двох центральних захисників суперника і таким чином збільшувати свої шанси на перемогу у верховому єдиноборстві.

Висновок

У цій статті ми розглянули в основному довгі передачі, за якими слідує скидка назад, і можливі варіанти подальшого розвитку подій. У грі можуть зустрічатися епізоди, в яких м'яч після лонг-болів прямує вперед, а гравці атаки роблять ривки за ним. На професійному рівні це трапляється рідко, оскільки рівень захисту дозволяє давати раду таким передачам. Однак тренерам не варто забувати про такий варіант атаки - всі розіграші мають бути засновані на сильних якостях конкретно команди.