Туристи

Є в українців така національна риса: створювати собі кумирів, а потім скидати їх через свої ж невиправдані надії. Вічний інь та янь. Зрада чи перемога. Ця особливість знаходить своє відображення у всіх сферах життя, і футбол тому не виключення. Середньостатистичний український вболівальник особливий тим, що вболіває не за улюблену команду, а за результат. Він завжди чекає від неї тільки перемоги, кваліфікації на міжнародні форуми і вихід у плей-оф. Коли команда виграє, її обожнюють, говорять про неї, ходять на матчі, а гравців підносять у ранг національних героїв. Зовсім зворотні процеси відбуваються в часи невдач. Вчорашні ідоли перетворюються на ворогів та зрадників Вітчизни. Футболістам неодмінно згадують кожен їх проступок, необдумано сказане слово, погану гру, слабку самовіддачу на полі та, обов`язково, "жирний" контракт. Як би там не було, та це не причина відвертатися від команди, так само, як ми не відвертаємося від хворої дитинни чи немічних батьків. Як не відвертаються від своїх команд європейські вболівальники.

Більшість українських вболівальників, як і наша збірна, приїхали на Євро-2016 туристами.  Навіть не знаю, хто підтримував свою команду гірше за нас. Людина, яка придумала міф про співочу українську націю, мабуть ніколи не чула як співають ірландці, англійці чи валійці. Неймовірні почуття переповнюють тебе, коли стоїш серед натовпу британців, твій пластиковий бокал дрижить у руці від напруження сотень голосів, а повітря здригається від чергового виконання "5 German bombers in the air". 

Ми ж натомість не здатні за три матчі "Червону руту" нормально заспівати. Добре, що за останні кілька років, хоч гімн навчилися виконувати. Ситуацію могла б змінити присутність активних вболівальників - ультрас. Але підтримка збірної збоку найбільших фанатських рухів України майже відсутня і до Франції вирушили лічені люди. Трохи прикрасив ситуацію марш у Марселі. Як би хто не ставився до Притули, але він принаймні намагався щось зробити, зібрав людей і організував ходу до стадіону. Було весело і атмосферно. Без цього, мабуть, ніхто б і не підозрював про присутність українських вболівальників у місті.

Багато людей вважає, що погана підтримка збірної пов`язана з тим, що більшість людей, які могли б фанатіти на стадіоні, не мали змоги поїхати у Францію. Погодитися з цим можна тільки частково. Підтримка збірної в межах України досить неоднорідна. Вболівають за жовто-блакитних на рівні тільки у Львові, в Києві чи інших містах ситуація мало відрізняється від того, що ми побачили на на стадіонах Франції, хіба що значною кількістю наших вболівальників, яка не завжди переходить у якість.  Причина цього - відсутність культури вболівання. Вона, у свою чергу, нерозривно пов`язана із загальнонаціональною культурою і не може з`явитися на пустому місці. Ми століттями не мали національної держави. Наша мова, історія, наші звичаї знищувалися, заперечувався сам факт існування українського народу. В результаті цього отримали багатомільйонне населення, що ніяк не може стати єдиною нацією. Наше становлення - це довгий і складний шлях, який ще треба пройти. Ми подолаємо його, якщо самі будемо змінюватися, вдосконалюватися, еволюціонувати, а нові покоління зростатимуть на українському слові та українській пісні з розумінням того, що вони є частиною одного, самобутнього народу. 

Пройдуть роки, і, я сподіваюся, під час чергового міжнародного форуму ми побачимо площі міст окуповані вболівальниками у жовто-блакитних кольорах, які гуртуються, а не ховаються один від одного та створюють святкову атмосферу не гірше за своїх британських колег. Населення стане нацією, а туристи - вболівальниками.