Контейнер для сміття

Міжнародний аеропорт "Бориспіль" оголосив про результати тендеру щодо закупівлі 100 штук вуличних урн для сміття на суму понад 135 тис. гривень. Виготовлятиме урни англійська фірма Glasdon International Limited.

п'ятниця, 28 січня 2011, 15:03. "Економічна правда"

"Хелло!" – привітно скажу я кожному з вас при зустрічі. Британське походження не дозволяє зраджувати мові лорда Байрона, та більше десяти виснажливих років роботи в Україні зоставили по собі непоправний акцент.

Я – контейнер для сміття.

Все життя люди проводять разом з нами. Спочатку сумлінно викидають сюди обгортки цукерок та інше сміття. Так вчать батьки. Так правильно. Дорослішають, починають кидати в урни виборчі бюлетені. Коли життя людей добігає до кінця, до урн вже кладуть їх самих. Після відвідин крематорію.

Бачив всяке. Хтось із моїх колег працює у Верховній Раді, когось лиха доля занесла на "Електронмаш". Я "працюю" в "Борисполі". Можна сказати, що мені пощастило. Тут не так гидко, як у парламенті, та точно цікавіше, ніж на Окружній.

Це був дивний рік.

В лютому "Боруссія" грала там 1/16 Ліги чемпіонів. Холанну в першій грі забити "шейхам" так і не вдалося. Проте норвежцю пощастило помінятися футболкою з самим Зінченком. Тож не даремно полишив дракара та ступив на сушу. Я бачив, як футболку Ерлінга, немов церковну хоругву, несли через увесь аеропорт "Борисполя". Думаю гідно прикрасила радомишльську церкву.

З березня по травень повз мене сновидами ходило зо три десятки нещасних. Нещасним був і я. Три десятки людей всю весну не могли влучити по футбольних поворотах більше одного разу. І неодмінно стільки ж пропускали у відповідь. Чотири рази зіграти 1:1 за три місяці! Уявляєте, як вони сміття в урни кидали? Жалюгідне видовище. З двох викинутих стаканчиків в урну долітав лише один. Інший обов’язково відскакував кудись вбік і качався підлогою, як той Неймар на газоні. Пам’ятаю рекламу з ним, коли бразилець набивав м’яч в аеропорту Барселони, а насуплений Піке перевіряв у нього документи. Думаю, весною цю тридцятку і в країну можна було не пускати.

В квітні бачив типа, що їхав до Белграду. Перелякано вешталося терміналом, чіплявся до людей з запитаннями, куди йти далі. Нелякана дитина електрички Лозова–Полтава. Потім стоячи біля стрічки митників в самих трусах та дудлив півторачку "миргородської", бо на борт не можна проносити рідини. Ні, щоб віддати комусь. Жлобяра.

В травні прийшло тепло, сонце та світло. Люди почали літати. Нарахували 900 тисяч пасажирів, проти пів мільйона у квітні. Ковід нікуди не відступив, тож в сміття періодично летіли одноразові маски, турботливо ношені ще з минулого року – для закордону всі купували нові. Запровадили обмеження на рейси з Білоруссю, на частоту випусків блогу "Міля" то жодним чином не вплинуло. В травні повз мене проходив італієць з борідкою. Потім пару разів повертався, увесь час зустрічав приїжджих. Спершу думав про якийсь новостворений наркотрафік, але потім видихнув – це був новий тренер "Шахтаря". Середмістя Сассуоло як ніколи спорожніло, адже звідти на заробітки до України переїхало чи не половина міста.

Закривав весну цього року елегантний Ролан Гаррос. Добре-добре, не буду про Джоковіча – найрозуміншого гравця на усьому земному диску. Еліна задумливо йшла аеропортом на посадку до Парижу. Монфіс підтюпцем плентався позаду, та тягнув чотири пузаті валізи з речами. Треба ж якось відробляти прописку в Монте-Карло, поїздки на борщ до тещі та безкоштовне житло в Одесі під час відпустки. Шкода, що з Крейчиковою у Світоліної взагалі не пішло. З чешками цього року в неї прямо халепа якась.

Червень був неймовірним. Збірна грала на Чемпіонаті Європи. Це вже скидалося на команду, а не на весняних "мирунів". Літаки постійно приймали у свої нутрощі футбольних блукальців. Козюпа в залі очікування накидувала конспекти текстів на наступні три роки, Сеньків читав "Державця" Макіавелі – розділ про мистецтво ведення переговорів. Бебех з Трендецем безуспішно намагалися зафарбувати одну розмальовку на двох.

Непередавані відчуття свята, хоча й урни мали неймовірну купу роботи – по всій країні їх завалили пляшками. Бухарест, Амстердам, Глазго. Рим. Чому літаки на Апеніни приносили стільки страждань останнім часом? 120+1 з шведами, це на роки. Хто бачив – зрозуміє.

Липень та серпень видалися нівроку. Проводжали олімпійців на XVI літні ігри до Токіо. Натовпи людей, що раз на чотири роки раптом згадують про існування фехтування та стрибків з трампліна. Новоявлені шанувальники бадмінтону теж одразу з’явилися. Підбадьорливі вигуки спортсменам, почет з чиновників та їхніх коханок. Прощалися з Україною, кидали в урни стаканчики з під капучино по 50 гривень за бойдик, "чвертки" з під апельсинового соку за 80. Цікаво, коханки літають на такі сейшени за власний кошт чи державний? Риторичне. Сподіваюся, на позицію прибиральника в аеропорт нарешті знайдуть когось. Цілих 8 тисяч зарплати, оголошення на "робота.юа" висить вже якийсь час. Бо в околишніх урнах риється лише Ткач зі своїми нишпорками. Та і то лиш тоді, коли не має справ в Гуті.

Потім олімпійці поверталися. Таксисти, головні експерти з одразу усіх питань на світі, говорили про поганий результат збірної. Казали, всіх треба негайно гнати в шию. Спершу не кидай недопалки на землю, а вже потім оцінюй працю інших – с#ка ти їб#на. Вибачте, більше десяти років життя в Україні, це забагато. Навіть для психіки сміттєвого контейнера.

Одну з дівчат прямо за сто метрів від мене поставили під стінку, змусили вибачатися за обійми для фото. Казали, навіть медаль в Токіо виграла. Не помогло. Та то таке. Вона ж у "Сватах" не знімалася, пісні про "хахлов" у "кварталі" не співала. Нехай кається.

Знову Еліна – перша в її житті медаль Олімпіади. Темна смуга в особистому житті, то принаймні хоч на роботі все складається. Молодчинка. Жане Венсановичу – земний вам уклін за золото. Шанування.

На початку осені довелося побачити й інших з тих, що заробляє на хліб биттям людей. Ще метрів за двісті від входу до аеропорту почув запах ладану та звуки "візантії" хору Хіландару. Пару років тому Олександр Усик навіть фоткався на фоні мене. Поганець фотограф обрізав лівий край знімку. Цього вересня чоловік їхав до Лондону бити тамтешнього монфіса на місцевій "птахофабриці" на High Road.

В кінці року Андрій Миколайович пхав візочок з "Ашану", в якому зачаїлася величезна картата пластикова торба. Тренер бубонів собі під ніс італійські фрази з розмовника: "Scusi", "Per favore", "Jebem ti mater, Zlatane!". Йшов реєструватися на рейс до Мілану. Знаю, чув – три роки в Генуї стануть незабутніми. Мрія ж. Картату пластикову торбу, на жаль, перевірили митники. Довбику довелося вилазити на світ Божий та йти ловити попутку до Києва. Можливо, скоро побачимося знову.

В урнах покотом лежать пласти шкурок мандаринів, стаканчики просякнуті ароматом кориці, імбиря та кардамону. Урни Glasdon International Limited тепер продають навіть на "Розетці". По 9 тисяч гривень за штуку. Скоро Різдво.

Рік догорає, як рейтинг Володимира Олександровича – швидко і невідворотно. Марлос назавжди відчалив з країни на протилежну сторону Атлантики, Євген Селезньов – на той бік адекватності. Повз мене проходять футболісти. Поспішають на рейси до Мальдівців та інших тропічних закапелків. Єврокубки закінчилися, заслужили на відпочинок. Попереду на нас чекає вперта боротьба з "Колосом" та "Маріуполем".

Летимо далі. Тримаємося. Вчасно викидаємо сміття – з кишень, голови та зі свого життя.