Блог Beograd – gori!

П’ять історій, яких ви не чули, про сербів, яких ви знаєте

Важливу роль у їхньому житті відіграв спорт.

Ніколу Теслу вважали диваком. Це й не дивно. Узяти хоча б його спроби почути сигнали з космосу або навіть із інших світів. Для цього винахідник обладнав необхідним спорядженням яхту. Але найбільш відомим містичним проєктом, пов’язаним із ім’ям Тесли, є башта Ворденкліф, або "Вежа Тесли". Великою мірою історія, пов’язана з нею, вартувала Теслі кар’єри та репутації.

Загадкову споруду звели в містечку Ворденкліф на острові Лонг-Айленд, що в передмісті Нью-Йорка. Гроші на будівництво давав Джон Пірпонт Морган – власник банкірського дому "Дж. П. Морган & К", найбільшої фінансової компанії того часу. Банкір захоплювався вітрильним спортом, тож не міг відмовити собі в задоволенні стежити за регатами неподалік від Лонг-Айленду. Проте змагання проходили далеко в Атлантичному океані, і стежити за ними в бінокль було складно: відволікало від фінансових справ. Тож Морган зажадав отримувати результати регат по радіо. Для цього він замовив у Ніколи Тесли величезну радіоантену, щоб слухати перемовини між членами екіпажів. Сербу видали 150 тисяч доларів – величезну суму як на той час, що більше 3,5 мільйонів доларів за цінами 2020 року.

Проте Тесла мав інші плани на ці гроші. Він вирішив перетворити башту в бездротовий передавач енергії. Нікола вважав, що електрична енергія знаходиться десь глибоко всередині Землі, її треба лише трохи підштовхнути, і та вирветься на поверхню. 60-метрове диво техніки з заліза та бетону ще не було споруджене повністю, як Морган довідався про справжні плани Тесли. Банкір страшенно обурився й припинив фінансування. Як би не принижувався висміяний усіма Тесла, просячи гроші, усе було марно. Незабаром башту опечатали через борги, а в 1917 році порізали на металобрухт. Тесла не приховував своїх контактів із німецькими ученими, тож влада США побоювалася, що башту використають німецькі підводні човни.

Кілька років тому Ілон Маск виділив гроші на побудову музею Ніколи Тесли в містечку Ворденкліф. У 2018 році місце, де стояла башта дивакуватого серба, включено до національного переліку історичних пам’яток США.

Рід Косачів – одна з наймогутніших сербських родин у період середньовіччя. Від титулу герцога Стефана Вукчича Косача походить сучасна назва Боснії та Герцеговини. Однією з гілок цього сімейства був український шляхетський рід Косачів, представниця якого Лариса Косач, більш відома всім під іменем Леся Українка.

Зі сторінок шкільних підручників нам наполегливо розповідали, що поетеса все життя страждала від хвороб. І це правда – Леся Українка постійно лікувалася від туберкульозу, отриманого ще в дитинстві. Проте це точно не було суцільне безпорадне страждання та сумирний приречений розпач. Як іронічно говорила сама поетеса, вона щодня вела свою "тридцятилітню війну".

Одним із головних засобів цієї боротьби проти недугу був спорт. Леся Українка була прихильницею активного відпочинку – щодня проходила понад 10 кілометрів. Також дуже добре та швидко плавала, підкоривши хвилі Середземного, Чорного, Балтійського морів. Захоплення плаванням пояснювала прикладом лорда Байрона, що після поранення в битві мав хвору ногу, але дуже пристойно плавав. Коли її менший брат Микола Косач нарешті навчився плавати, старша сестра писала: "Я дуже рада, що Микось вивчився плавати, а то було зовсім бог зна що, як голова переважувала. Бо як таки хлопець і щоб не вмів плавати!"

Складно повірити, але авторка ліричної "Лісової пісні", окрім плавання, просто обожнювала зброю. Вона успадкувала цю любов від батька, затятого мисливця. Тому можна припустити, що вірш Лесі Українки "Слово, чому ти не твердая криця" – не тільки поетична метафора. На жаль, влучно стріляти поетеса так і не навчилася, про що часто скрушно жалкувала.

У 60-х роках Югославія – популярна локація для зйомок фільмів. Європейським режисерам припала до вподоби тутешня природа та вкрай низькі ціни. Окремим бонусом до цього були жителі, яких активно наймали як акторів масовок і каскадерів. Особливо в пошані були дублери для бійок чи екшн-сцен: місцеві засмаглі качкИ органічно виглядали в кадрі. Одним із таких статистів став Гойко Мітіч – студент факультету спорту та фізичної культури Белградського університету.

На першій своїй зйомці майбутнього вчителя фізкультури посадили верхи на коня та сказали скакати вперед. Одразу за ним випустили табун із 200 коней, порадивши сербу постаратися не випасти з сідла.

У 1964 році пленум ЦК НДР приймає рішення знімати серію фільмів про індіанців. Мітіча, який уже був на олівці, беруть на головну роль у першій картині, а далі понеслося: у 15 фільмах він зіграв Чингачгука, Текумсе, Ореолу, Вінету й багатьох інших північноамериканських аборигенів. Коли кілька його фільмів показали в резерваціях США, тамтешні божилися, що він справжній індіанець.

Гойко Мітіч із дитинства захоплювався спортом, що власне й допомогло йому в акторські кар’єрі. Він грав у футбол, гандбол, займався легкою атлетикою, фехтуванням, дзюдо, бігом, лижами та гімнастикою. А ще серб був чемпіоном Белграда й членом збірної Югославії з академічного веслування.

Проте, як не дивно, заняття спортом одного разу таки ускладнило йому професійне життя. Найважчою за всю його багаторічну акторську кар’єру сценою стала не якась карколомна гонитва на конях, стрільба з лука чи епічна бійка. Справа в тому, що Мітіч принципово ніколи не мав нічого спільного з цигарками. В одному з фільмів він, як поважний індіанський вождь, мав палити трубку миру. На кількасекундну сцену довелося витратити аж 20 дублів.

Цього року соціалістичному Текумсе виповнилося 80 років. Відзначив він його дивно – потрапив до бази "Миротворець" за антиукраїнські заяви. Оцеола зламався.

Міліца Богданівна Йовович народилася в Україні й перші п’ять років жила в Києві. У 1981 році родина змушена була виїхати. Батьку-сербу не дали візи до СРСР: шлюби з іноземцями в Радянському Союзі не віталися. Лікареві-педіатру з Югославії доводилося їздити до країни за підробними документами. Тому родина вирішила виїхати до США, де нарешті об’єдналася.

Олдафаги пам’ятають золоті часи, коли Брюс Вілліс іще остаточно не втратив волосся, а Кріс Такер міг запалити без жодних спецефектів – лишень дайте йому леопардовий комбінезон. У той самий період запалюється й акторська зірка Мілли Йовович. Ролі у "П’ятому елементі", "Жанні д’Арк" та "Обителі зла" приносять світову славу.

Потім у житті Йовович відбулася трагедія. Акторка була на зйомках у Східній Європі, де в неї розпочалися передчасні пологи. Їй довелося зробити аборт на 5 місяці вагітності. Під час процедури вона за власним бажанням залишалася при свідомості протягом усієї процедури. Потім почався період "персонального пекла". Як скаже пізніше сама Йовович, було дві причини, які допомогли вибратися з тотальної депресії: діти й спорт. "Поставила кар’єру на паузу. Ізолювалася від світу на кілька місяців, старалася бути лише зі своїми двома доньками. Ходила до спортзалу кожного дня. Мені не хотілося вживати антидепресанти, оскільки їм була альтернатива".

У дитинстві Мілла любила читати історії про ніндзя в японських коміксах. Тому акторка починає займатися бразильським джиу-джитсу. Вона настійно рекомендує випробувати бойові мистецтва будь-якого жанру, оскільки це допомагає краще зрозуміти свої емоції та залучає розум до пошуку внутрішнього балансу. Філософія боротьби не лише гарантує безпеку від поганців на вулицях, але й надає додаткові знання для захисту від самого себе.

Персональний тренер із Лос-Анджелесу розробив для Йовович індивідуальні тренування: випади з гантелями на кожну ногу, нахили до коліна кожної ноги, біг на місці з прискоренням, вправи з гантелями на фітболі на м’язи спини. Закінчували все це вправи на прес: скручування з піднятими ногами, махи зігнутою ногою, вертикальні "ножиці". І так кожного дня, незважаючи на погоду чи держсвята.

У лютому цього року Мілла народила третю доньку. Тож коронавірусний 2020 рік – це не лише суцільний "бадабум", про який говорила Лілу в "П’ятому елементі". Усе в наших руках.

Дарко Перич хотів навчатися в акторській школі Загреба, проте батьки відправили його здобувати професію агронома до Румунії. І все ж акторство давало про себе знати, тож він їде до Берліна, потім до Барселони, де знімається в кіно.

Світова слава до Перича прийшла після ролі брутального громили-серба на прізвисько Гельсінкі в "Паперовому домі". "Netflix" усе-таки.

Дарко Перич не вважає себе футбольним фанатом, хоча говорить що вболівав за Христо Стоїчкова: балканське коріння дає про себе знати. "Роль Професора в "Паперовому домі" я би віддав Мессі, "Токіо" зіграв би Грізманн, а в образі "Гельсінкі" я бачу Піке", – думаю, ви зрозуміли, який клуб йому все ж не байдужий.

Проте з дитинства він є великим фантом баскетболу. Віднедавна Дарко став офіційним послом "Мілуокі Бакс" із Вісконсину. На цьому плани Перича не закінчуються. Світова слава дає йому підстави реалізувати свою давню мрію – зняти тридцять документальних фільмів про історію та сучасність баскетболу. Усе, як завжди, зіпсував 2020 рік. "На жаль, із цим коронавірусом усе завмерло. Ця ідея все ще існує. Ми закінчимо роботу над сезоном "Паперового дому", і наступного року, якщо Всесвіт захоче, я почну цей проєкт у Токіо. Було би круто розпочати зйомки на Олімпійських іграх".

 

Автор

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...