Одна з історій нації Z

Швеція і Швейцарія ? А яка різниця ?

У грудні 1990 року швейцарці провели чергову «ініціацію» для німців у великий футбольний світ. Так вже історично склалося, що у 1908 році перший офіційний матч в історії своєї національної команди дойчі провели саме зі збірниками південного сусіди. Отримали від «альпійців» 5:3. Через 82 роки, свій перший матч об’єднана Німеччина знову таки гратиме з швейцарцями. Правда переможець на цей раз буде іншим. «Ініціантів» розібрали у Штутгарті на частини як той Берлінський мур – 0:4.

Цей ляпас, в купі з тим, що Швейцарії забракло лише одного пункту щоб потрапити до фінальної частини чемпіонату Європи промовисто натякнув наставнику збірної Улі Штиліке на необхідність пакувати валізи. Вирушив той правда недалеко – тренувати «Ксамакс». Педантичні швейцарці не були б швейцарцями якби в усьому не слідкували принципу «де взяв там і поклади» тому, очевидно для збереження балансу у Всесвіті, на вакантну посаду головного коуча країни запросили тренера «Ксамакса». Цим персонажем став не хто-небудь, а чоловік котрий свого часу з командою «городників» «beat UEFA Cup holders Shakhtar Donetsk» у Лізі Європи – англійєць Рой Ходжсон.

Не секрет, що англійців які заробляють собі на хліб насущний грою у ногом’яч важко змусити перетнути Ла-Манш в пошуках працевлаштування. З тренерами справи трохи кращі, але все одно за великим рахунком це завжди цікаво і екзотично. Швейцарці до початку співпраці з Роєм переважно робили ставку на аборигенів. Так, був вже згадуваний німець Улі Штекеле і австрієць Карл Рапан але сприймати обох як абсолютно чужих іноземних заблуд не коректно. Мирослав «Чиро» Блажевич таким не був також, з огляду на традиційні тісні зв’язки хорватів з німецькомовною пісочницею.

Був ще італієць Альфредо Фоні, але його запрошували як володаря чималої тачки трофеїв здобутих як у статусі гравця (золото олімпіади та ЧС, скудетто, кубок Італії) і, що більш важливо, у статусі тренера – той встиг потренувати збірну Італії, виграти два скудетто з «Інтером» і кубок Ярмарок з «Ромою».

Чому швейцарці вирішили покликати не надто відомого і маститого рожевощокого сорокап’ятирічного Ходжсона ще те питання. Чому Рой погодився, теж не зрозуміло, адже з 1976 по 1990, за винятком недовготривалого вояжу до Брістоль Сіті той досить плідно працював у Швеції. І чого зважується на такі радикальні зміни і отак ні сіло ні впало змінює Швецію на Швейцарію не ясно теж. Новий виклик, потреба у зміні обстановки чи які там ще безглузді відмовки у таких випадках згодовують газетярам – все це могло зіграти свою роль.

Все краще дітям, португальці і «каратель» Баджо

Але все це лірика. Проза монотонно бубоніла, що збірна Швейцарії прагнула повернутися до світового футбольного бомонду. Мова про трофеї не йшла, але потрапити до числа учасників фінальної стадії у США таки хотілося.

У суперники по групі «альпійці» отримали італійців, португальців, шотландців та естонців з мальтійцями. Апенінці на чолі з вмілим пенальтистом Роберто Баджо апріорі претендендували на першу сходинку, а от розпихати ліктями конкурентів за друге вакантне місце випадало португальцям, шотландцям та швейцарцям. Естонія і Мальта меланхолійно налаштовувалася на (хто в загалом більше заб’є і менше пропустить) боротьбу одна з одною.

У попередньому відборі на ЧС 1990 року Швейцарія вже грала з португальцями у одній групі. Боротьби як такої не вийшло: тріумфувавши лише над люксембуржцями і якимось дивом скатавши нічию з переможцями групи бельгійцями «хрестоносці» прогнозовано зайняли передостанню сходинку без особливих розчарувань щодо драматично втрачених шансів і зруйнованих набудованих повітряних палаців.

У відборі на ЧС 1994 справи йшли краще. Англійський тренер не віднайшов в Альпах родовищ невідомих до цього футбольних талантів і обходився бійцями які вже були на слуху. Проте він в повній мірі поклав в основу власної тактики девіз «порядок б’є клас». Зіграність команди, відсутність у її складі інфантильних зоряних «космонавтів» які тягнули б ковдру на себе, навіть заборона полишати базу перед важливими матчами – всі ці нехитрі, скоріш навіть не якісь тренерсько-тактичні, а суто дресирувальні маніпуляції мали принести результат.

Те що Ходжсон серйозно налаштувався на роботу свідчило хоча б те, що ще у 1993 році він пролобіював через SFV підписання контракту з великим банком Credit Suisse на спонсорство збірної, котрий діє досі. Згідно умов договору, половину грошей федерація мала виділяти на розвиток молодих талантів. «…Одни лишь маленькие дети, беспризорные дети, находятся без призора. Мы, господа присяжные заседатели, должны им помочь (с)». Не знаю, чи є між цими двома подіями якийсь зв'язок, але всезнаючий Гугелко запевняє, що швейцарська молодіжна стала срібним призером чемпіонату Європи 2011. Але повернемося у часи відбору на ЧС 1994 року.

Швейцарці не очікувано для всіх «зняли скальп» з Італії – мінімальна перемога вдома і нічия на виїзді. При чому в Італії вони вели 0:2, пропустивши аж на 83 та 90 хвилинах. У суперників був Роберто Баджо. Аналогічний трюк вийшов і з шотландцями – домашня перемога 3-1, нічия у Шотландії 1-1 (правда на цей раз відіграватися мали вже візитери). З португальцями вдома вдалося зачепитися за нічию, а от на виїзді чекала мінімальна поразка. З естонцями та мальтійцями швейцарці діяли як маститі алкоголіки на п’янці – не пропускали взагалі, і в кожній з зустрічей менше двох не забивали. Естонцям котрі лишень дебютували на офіційних турнірах після здобуття незалежності взагалі відвантажили 6 м’ячів.

Таким чином здавалося, що програвши очну дуель португальцям, до США швейцарці не потраплять. Проте доля розпорядилася інакше.

Баджо виступив «карателем» не тільки для «альпійців», а і для португальців. Останнім він поклав три голи у двох матчах. Особливо важливим був м’яч забитий в останньому турі відбору в Італії. Апенніців цілком влаштовувала нічия, за умови що швейцарці не надто підправлять статистику забитих голів у паралельній грі. Португальці для певності потребували перемоги, хоча теж були не проти осічки швейцарців -  їхній програш не залежно від власного результату взагалі виводив їх у наступну стадію. Коротше кажучи всі схрестили пальці щоб «хрестоносці» оступилися. Проте Ходжсон і Ко не виправдали сподівань ні перших ні других. Та і грали вони з естонцями, тому перемога в чотири голи особливо нікого не здивувала хоча, напевно, і засмутила.

Таким чином, хоч португальці здобули на одну нічию менше ніж швейцарці, але програвши обидві гри принциповим італійцям шанси на поїздку за океан втратили. Швейцарці ж, після 28 років перерви вийшли в фінальну стадію розіграшу чемпіонату світу, а у рейтингу ФІФА за серпень 1993-го стрибнули аж на третє місце.

Велкам то Юесей

Зібрана Ходжсоном команда була досить добре організована не маючи відверто слабких місць. В кожній з ліній грали лідери відомі не тільки у Швейцарії, але і у Європі: у захисті – Ален Гейзер, у півзахисті – Ален Суттер та Сиріако Сфорца, у нападі – Стефан Шапюіза (повний інтернаціонал – німець, швейцарець, італієць та француз, така собі швейцарська конфедерація на футбольний лад). На ворота ставили нікому невідомого Марко Пасколо який нічогенько зарекомендував себе у відборі. Така побудова цілком відповідала правилу Ходжсона: «З демократією тренер нічогісінько не доб’ється. Думка усіх гравців в принципі мене не хвилює – лише кількох найдосвідченіших».

Перші дві гри швейцарці грали у Детройті, прямо скажемо не самому підходящому місці для ілюстрації «американської мрії». Власне організатори щиро думали, що така грандіозна спортивна подія якось вдихне у тяжко депресивне місто нове життя. Як показала історія, затія не вдалася. Стадіон «Понтіак» після ЧС відверто животів часом «перебиваючись» концертами «Пінк Флойда» та «Металіки», а згодом його взагалі продали канадцям. Цікаво, що у Детройті тоді грали також і шведи. Просто співпало, чи організатори навмисне звели їх в одне місто щоб бува маху при анонсах не дати ? Не така різниця як у парах Австрія/Австралія чи Іран/Ірак, та все ж.

Швейцарії випала честь грати матч-відкриття чемпіонату  зі збірною США, господаркою турніру. Закінчився все миролюбно і оптимістично – 1:1. Швейцарці на рожни не перлися щоб не виглядати нахабними гостями. Хоча свою роль відіграла і погана форма гостей, якій за рік перед турніром відкатали аж 34 товариських гри. Після матчу сторони змагалися у компліментах одна одній і резюмували, що гра вийшла хорошою. Фанати ж дипломатично скрипіли зубами: за перемогу тепер давали 3 пункти замість двох, тому нічия суттєво відкидала команди від румунів котрі свій матч виграли.

Друга гра швейцарців у Детройті вийшла шикарною. Шикарною і божественною. Розгром Румунії 4:1 – тоді це сприймалося як подвиги Коста-Ріки на ЧС у Бразилії чи Ісландії на Євро. Перший тайм видався рівним, суперники обмінялися голами, а от у другій половині зустрічі понеслась. Чи то румуни були занадто впевненими у собі, адже досить легко відквитали пропущений гол чи то швейцарці дійсно повірили у свої сили, але другі 45 хвилин матчу йшли в одні ворота. Гол Шапюізі та дубль Кнупа подарували Швейцарії перші три пункти за перемогу в фінальній стадії чемпіонатів світу. Це була сенсація.

В останньому матчі залишилася зустріч з Колумбією. Швейцарці покинули малу батьківщину Маршала Брюса Метерса Третього і вирушили далі на захід – до Каліфорнії. Турнірна ситуація після двох турів нвимовно заплуталася і кожна з команд квартету зберігала шанси на вихід. Колумбія мусила вигравати у «хрестоносців» з різницею у два м’ячі і сподіватися, що США обіграють румунів. Шансів у швейцарців проти Вальдерами і Ко було не багато. Хоча вони старанно і тяжко готувалися – Ходжсон повів своїх підопічних у сауну для акліматизації до каліфорнійської спеки. Латиноамериканці досить впевнено обіграли європейців 2:0, проте в паралельному матчі Румунія тріумфувала над США відкинувши госоподарів мундіалю на третє місце. Швейцарці несподівано стали другими, а колумбійці поїхали додому.

В 1/8 на героїв цієї історії чекала Іспанія. Не зважаючи на досить однозначний кінцевий рахунок 3:0 починалося все не так безнадійно. В своїй штрафній грубо помилився Надаль (Спокійно, це не той. Хоча, кажуть, родич) фактично подарувавши м’яча Шапюізі, і Стефан, прорвавшись вперед, несподівано відпасував круглого назад партнеру. Однак Субіссарета, який досить часто під час своєї кар’єри «пускав паненки» в набагато простіших ситуаціях, блискуче парирував шикарний удар Бікеля метрів з семи.

Іспанці від такої нахабності образилися і почали перти як ті тевтони «свинею». «…Йерро розпочав атаку ще з власної половини поля. Коли він проминув коло, виявилося, що суперники вміло залишили у штучному офсайді невгамовного Серхі (цей захисник на позиції центрального форварда опинявся ледь не частіше, ніж на власній). Однак Фернандо і не подумав зупинятися – він відправив м’яч на хід самому собі і якимось дивом уникнув контакту з захисниками що стояли в лінію, а Серхі прочитавши ситуацію, демонстративно побіг в протилежний бік. Таким чином вийшов вихід сам на сам, який Йерро завершив чудовим ударом метрів з 23-х під опорну Пасколо що вийшов майже до лінії штрафної».

От якщо чесно, якщо по правді і вже зовсім на чистоту, далі набирати практично посантиметровий опис усіх фрікцій іспанців і швейцарців пера Бориса Таліновського якось вже тяжко. Написати самому краще навряд чи вийде бо гру ту не бачив у зв’язку з заклопотаністю через навчання у першому класі, а відстукувати літери тупо переписуючи скидається на нахабний плагіат.

Коротше кажучи іспанці забили ще двічі і швейцарці з чистою совістю сказали турніру «ауфідерзейн». Напевно було розчарування, програви в 3 м’ячі те майже напевно з’явиться. Та називати це драмою я б не став. Якщо це драма, то як означити відчуття Баджо і Ко ? Сторінку футбольної історії швейцарці написали. Сторінку пам’ятну і сторінку знакову. Нація Z мала чим пишатися.

«Чорнобиль форева, такого щастя нам більш не треба»

Незабаром Ходжсона покличуть до «Інтера», і він, на жаль погодиться. «На жаль», спонукає написати побіжне ознайомлення з його подальшою двадцятилітньою історією тренерства. Рой вміє будувати «незоряні» команди. Це він робив у Швеції, Швейцарії, і з Фулхемом. Проте після успіху з «середняками», його неодмінно кличуть на «підвищення» де вдається не все і не завжди. Після збірної Швейцарії був «Інтер». Після «Фулхема» був «Ліверпуль». Робота на розпеченій пательні зі збірною Англії. Коли уругвайський канібал поховав прагнення родоначальників вийти з групи на бразильському ЧС, журналісти єхидно жартували – останній раз команда Ходжсона вигравала на чемпіонатах світу 20 років тому, натякаючи на ту сенсаційну вікторію над румунами…

Наступний післяштатівський кваліфікаційний турнір (чемпіонату Європи 1996) Швейцарія закінчила на першому місці у групі. Увагу преси звернув на себе матч «альпійців» проти Швеції 6 вересня 1995 року у Гетеборзі. За ініціативою капітана збірної Алена Сюттера під час виконання національних гімнів гравці підняли транспарант з написом «Stopit, Chirac!», протестуючи таким чином проти рішення французького президента Жака Ширака розпочати випробування ядерної зброї на атолі Муруроа. І хоча їхній демарш преса та глядачі сприйняли позитивно, після цього випадку УЄФА категорично заборонила будь-які політичні акції на футбольному полі. І відтоді ми цього на футбольних полях не бачимо і понині. Ага, тримай кишеню ширше. Але це вже, як каже один вусатий чоловік з телевізора, «зовсім інша історія…».