«Ми втрачаємо шанс перемогти на чужому полі»

Журналіст футбольного YouTube-проекту «Half Time» про демарш ФФУ, журналістів, слова Уткіна та хід «Інтера»

Не хочеться починати із перерахування відомих фактів, на кшталт тривалої російської агресії на Сході України, чи суцільного потоку пропагандистських фекалій, що ллються у наші вуха вже чорт знає скільки часу. Почнемо одразу із головного.

«Страх і ненависть у Домі Футболу»

Федерація футболу України дала усім чітко зрозуміти, що цьогорічний Мундіаль ми бойкотуємо у всіх проявах. Першими свою акцію протесту висунула наша збірна під час домашнього матчу із хорватами (сарказм), а згодом про ігнорування турніру офіційно заявили футбольні органи і транслятори.

На перший погляд, позиція футбольних можновладців виглядає адекватно і місцями правильно. ФФУ відмовилася видавати акредитації представникам україномовних ЗМІ, щоправда, спершу посилаючись на технічні причини, а не патріотичні, чи ще якісь. Хоча більшість журналістів і так неодноразово говорили про небажання перетинати кордон із країною-агресором, навіть заради великого футболу. Відповідно, посилати до Росії власні знімальні групи і навіть ретранслювати Мундіаль українське телебачення не бажало.

Та все ж, розмірковуючи над таким ходом подій, не розумієш, на користь нам така «північнокорейська система», чи ні. Дехто усіма руками за бойкот і «виховання нації», а декому байдуже на політичні розбірки і Мундіаль для таких людей – можливість насолодитися якісним футболом.

Та й ігнор не є поняттям тотальним. Нас вже лякали блокуванням соцмереж. У підсумку, масове встановлення VPN та відмашка на ідіотські заборони. Відмова транслювати футбольні матчі зовсім не означає, що український глядач не зможе їх подивитися. У Інтернеті, або на трибунах (на свій страх і ризик, так би мовити). Бойкот та ігнорування не розповсюджується на кожного окремого громадянина.

Думки людей з цього приводу розходяться. Але більшої «тупості», аніж пропускання спортивного видовища світового масштабу уявити не можна. Тим паче, якщо його проводить ненависна усім нам Росія.

Дуже смішним був один із аргументів відмови придбання прав на трансляцію. Мовляв, навіщо нам показувати ЧС, якщо наші футболісти на нього не потрапили. А тоді навіщо ми транслювали Чемпіонат Світу у Південній Африці 2010-го року і в Бразилії 2014-го? Вигідніше було б не витрачатися на ексклюзивні права, а віддати ці гроші на дитячий спорт. Або «розпилити»… Наша збірна пролітає повз безліч турнірів і ми особливо за цим не сумуємо. Чому тепер виникла необхідність згадати, що Україна досі нездатна грати усі 90 хвилин і пробитися до групи?

Вася, ти, місцями, хоч і правий, але краще продовжуй трощити крісла!

Демарш зі сторони ЗМІ і Федерації футболу не пройшов повз наших колег по той бік кордону. Щоправда, вітер повіяв із зовсім несподіваного боку. Відомий російський журналіст, телекоментатор та радіоведучий Василь Уткін, у послужному списку котрого значиться і короткотривала співпраця з українським спортивним телеканалом (ТРК «Футбол» та «Україна» під час Євро-2012), у своєму блозі зробив досить гучну заяву:

«Смешно, что за журналистов решает Федерация. Журналист ищет опасность. Не избегает. Это не сыкливая, а рисковая профессия. Украинские журналисты выбрали игнор. Типа – позиция. Но, ребята, ваши аргументы жестоко противостоят профессии. 

За возможность работать в стране, с которой «воюем», журналист, если он настоящий, продаст ближайшую родню. Опасно? В России работают в качестве гастарбайтеров миллионы украинцев. И это соотечественники ваши. Им не опасно. А вам, оказывается, федерация сраного футбола безопасность не гарантирует. Тут дело ведь еще в том, что от присутствия-отсутствия украинских журналистов никому ни жарко, ни холодно.  Это интересно сугубо в профессиональном свойстве. Если позиция – так сразу и заявите. Что тянуть? Ссылаться на технические трудности с аккредитацией? Ваша позиция – игнорировать событие? Ой, страх: про чемпионат мира не расскажут на Украине. Тихий пердок в воду. Взамен вы отказались от полутора месяцев серьезной, вдумчивой работы, в том числе с соотечественниками. Для человека, который рассказывает о футболе, проигнорировать чемпионат мира – немыслимо.

От того, что чемпионат мира продинамит Украина, ничего не случится в мире. Миру плевать на Украину. Суть в другом. Есть ли журналистика на Украине?»

З одного боку, подібні речі читати, дійсно, неприємно. Тим паче, від людини, котра уособлює в собі професіоналізм у галузі вітчизняної спортивної журналістики. І яка сім із зайвим років тому у прямому ефірі на українському телебаченні заявляла, що наша країна осилила титанічну працю і провела «Євро» на вищому рівні. Похвалу отримали, у тому числі, й наші журналісти.

Однак, у такому провокаційному тексті є гірка правда. По-перше, Федерація Футболу, можливо, могла не просто заборонити право акредитації журналістам, а доступно висловити свою позицію щодо відрядження кореспондентів на Мундіаль. Очевидно, що тоді б цю ситуацію сприйняли інакше, адже у підсумку, все одно, нам вирішувати – їхати чи ні.

По-друге, пан Уткін сказав, що тисячі наших громадян, все одно, хочуть поїхати до Росії задля спортивного видовища і подібний «демарш» у виконанні ФФУ і засобів масової інформації є неправильним у відношенні до українців. У цьому з ним варто погодитися.

І по-третє, ми дійсно втрачаємо нагоду попрацювати на високому рівні. І мова тут вже не про футбол. Мова про підйом іміджу України. Згадаймо 2014-й рік і Мундіаль у Бразилії. Згадується репортаж одного із телеканалів, котрий замість розповідей про проведення футбольного свята показав бідне життя звичайного населення на фоні вишуканих арен.

Ми втрачаємо шанс дискредитувати потенційного ворога на його ж землі, дати гідний удар під дих пропагандистській машині РФ, яка із усіх сил вихвалятиме верхівку Кремлю за «пир во время чумы». Війна триває не скільки на фронті, скільки у інформаційному полі. І треба визнати, російські ЗМІ, поки, її виграють.

Уявіть, що ми туди, насправді, поїхали. Зі своїми камерами, кореспондентами, ведучими. Можна не транслювати матчі збірної Росії, а замість цього показувати «якісні» ленінградські і мордовські стадіони, «Сайлент Хілл» за межами Москви. Врешті-решт, продемонструвати перед Євросоюзом, у якого настирно благаємо транші, що ми не закриваємося «залізною завісою» від зовнішнього світу і не плачемося у кутку.

Лише уявіть, як би було круто, коли на нашому телебаченні показували б Неймара, якому на груди чіпляють георгіївську стрічку, поля перед матчем освячують святою водою чекісти із РПЦ, а збірну РФ розкатує умовна Саудівська Аравія. Звісно, це жарти (або ні). Таким жорстким «тролінгом» ми могли дати відповідь усім Шаріям, Норкіним, Шейніним і так далі. Але навіщо? Простіше вдавати із себе жертву.

«Інтер» налагоджує стосунки із «нєдєлімой»?

На фоні усього маразму, що відбувався у медіа-полі останнім часом, один із власників телеканалу «Інтер» Дмитро Фірташ вирішив підняти рейтинг свого мовника.

За попередніми даними, холдинг «Inter Media Group» придбав права на трансляцію Мундіалю, чим порадував одну частину населення України і порвав «п’яті точки» іншій його половині. Зокрема тим, що не маючи спортивної редакції, телеканал планує запросити до співпраці російських коментаторів і кореспондентів. Браво, Федерація! Замість того, щоб вести хорошу інформаційну баталію і доводити, що в Україні таки є журналістика, ми самі відчиняємо двері перед агресором, ще й просимо у нього допомогу, адже у нас коментаторів немає...

До речі, дуже цікаво буде поглянути на сумарні рейтинги «Інтеру» і подивитися, скільки відсотків українського населення стримало слово, закривало очі перед екраном і встромляло спиці собі у вуха, щоб не бачити російські арени та не чути місцевих дикторів.

Післямова

Єдиної думки щодо показу ЧС-2018 немає. Хоча усі в один голос і говорять, що спорт має бути поза політикою, та, все ж, так не виходить. Шкода, але вона пронизала усі галузі суспільного життя і так буде завжди. Олімпіади, Чемпіонати Європи, Мундіалі – ми нікуди не подінемося від неї. Але повторюсь: ігнорування таких подій – це демонстрація власної слабкості. Можливо, не усі розуміють, але права на трансляцію продає не Кремль на чолі з Путіним, а FIFA на чолі з Інфантіно. Їх схожість лише у зачісках.

І здається, Чемпіонат Світу ми, все ж, транслюватимемо. З однієї сторони, перемога. А з іншої, поразка. Ми знову виставляємо себе на сміх і даємо привід для штурхань і підколів.

Так, можливо, українським журналістам справді не дають спокою можливі арешти на чужій території. Але ж ми там будемо не одні і будь-яке перешкоджання повноцінній роботі ЗМІ дасть ще один привід для скандалу і міжнародного осудження. Тому, в цілому, ми захищені. Просто не хочемо. Краще «виховувати націю» і жити у вакуумі.

Пишіть свої думки щодо показу Мундіалю. Чи варто ігнорувати хороший футбол і задля чого це робити? 

Підписуйтеся на канал «Half Time» у YouTube. 

Андрій Замковий