Хрещений батько

Оглядаючись назад, через призму сприйняття сучасних реалій гри мільйонів, важко повірити, що англійська тренерська школа, на представників якої безперервно (хоча й небезпідставно) навішують ярлики палких адептів примітивного «бий-біжи» та тактики елементарних комбінацій у стилі «проорав фланг – подав на 11 метрів на краучеподібного нападника», раніше надзвичайно високо котирувалася в умах футбольної громадськості. Тим не менше, так воно й було. 

За прикладами не потрібно ходити далеко. Ще якихось 25 років тому славнозвісну «Барселону» тренував не хто інший, як уродженець Британських островів Террі Венейблс. Саме «Ель Телю» вдалося повернути чемпіонський титул на «Камп Ноу» (вперше за 11 років) та загалом своєю працею з «Більше, ніж клубом», заслужити звертання «Meester» з боку прискіпливих каталонських інчас. Коли ж майбутній коуч збірної Англії (під керівництвом якого «Три леви» в офіційних поєдинках програли лише одного разу) у 1986 році оголосив про бажання повернутися в рідні пенати по завершенні сезону, верхівка «Барселони» не збиралася відмовитися від ставки на британську тренерську школу, свідченням чому були інші прізвища кандидатів на пост ентренадора: знаменитий керманич «Евертона» Ховард Кендалл (останній англійський тренер, який приводив англійський-таки клуб до перемоги у євро турнірі) та перспективний шотландець із «Абердіна» Алекс Фергюсон (тоді ще, звичайно, без почесної приставки «сер»).

(Та й взагалі, варто зазначити, що історія двох найтитулованіших клубів Іспанії – «Барселони» та «Реала» тісно просякнута зв’язками з родоначальниками футболу. Саме англійці стояли біля витоків як однієї, так і другої команди (про що красномовно свідчить хоча б хрест покровителя Англії святого Георга на емблемі каталонців), тому не дивно, що обидва піренейські гранди нерідко погоджувалися на співпрацю із британцями, пам’ятаючи про своє історичне коріння). 

Однак в кінцевому результаті місце Венейблса зайняв не хтось із наведеного вище тренерського дуету, а легендарний гравець голландського «Механічного апельсину» (не плутати із однойменними романом Ентоні Бьорджеса та екранізацією від Стенлі Кубрика) 70-их років минулого століття Йоханн Кройф, який і закладе підвалини сучасної ігрової філософії «Барселони». Венейблс же зі щитом повернувся на Туманний Альбіон, міцно закріпившись у когорті нечисленних британських наставників, котрі завдяки своїй праці в іноземних клубах заслужили на топовий статус. Крім нього, плідною роботою на континенті можуть похвалитися хіба що Джон Тошак та сер Боббі Робсон, котрий, на превеликий жаль, відійшов у кращий світ в 2009 році.

Цікаво, що саме Робсон, культовий для багатьох клубів наставник (насамперед, звичайно, провінційного «Іпсвіча»), раніше порекомендував керівництву «блаугранас» кандидатуру Террі Венейблса, а згодом замінив Кройфа після того, як «Летючий голландець» 8 років надзвичайно плідно потрудився у Каталонії. Однак у кар’єрі лицаря ордену Британської імперії значаться також голландський та португальський періоди. І саме під час перебування Робсона на лузитанській землі доля (випадок? Воля Провидіння? Потрібне підкресліть самі) звела заїжджого англійського фахівця з двома місцевими жителями, котрі згодом нароблять багатенько галасу в світовому футболі…

Частина 1. Перекладач

Довівши свій багатогранний тренерський талант під час управління «Фулхемом», «Іпсвічем» та збірною Англії (з якою зайняв 4 місце на ЧС-1990), Робсон перебрався у Голландію, де двічі підряд здобував чемпіонські титули із ПСВ, незважаючи на відчутий, за його ж словами, «культурний шок, який пом’якшувало лише відчуття пригод». Саме в Ейндховені його й застала пропозиція від лісабонського «Спортінга», на яку наставник погодився без вагань.

Головною проблемою для Робсона, звісно ж, став мовний бар’єр. Якщо у Голландії англійська мова одвічно перебувала в пошані (не варто забувати про спільну приналежність до германської мовної групи), то в Португалії сер Роберт відразу відчув, що потрапив у зовсім інше оточення. А для того, щоб якісно передавати свої ідеї та настанови гравцям, йому був потрібен не просто перекладач, а особа із розумінням основ футбольної гри. Ця роль (а як згодом виясниться – і щасливий білет у майбутнє) у тренерському штабі англійця дісталася колишньому шкільному вчителеві Жозе Маріо дос Сантосові Моуріньо Феліксу.  

Раніше Моуріньо, син екс-воротаря збірної Португалії, намагався піти стежками батька, однак зрештою змирився з тим, що великого гравця із нього не вийде, та розпочав приділяти свою увагу процесам управління командою. Жозе пройшов не одні підготовчі курси, на яких осягав ази тактичних мудрощів, а згодом перейшов до практики. «Оваренсе», «Віторія», «Ештрела Амадора» - такими виявилися перші тренерські кроки фахівця, який згодом високомірно приклеїть до себе прізвисько «Особливий».

Дізнавшись, що зарубіжному керманичеві «Спортінга» потрібен перекладач, Моуріньо не вагався ані секунди, розуміючи, що перебування у команді такого досвідченого спеціаліста, як Робсон, може значно розширити горизонти його знань. У Лісабоні резюме Жозе визнали гідним для посади, і так розпочалася нова сторінка життя португальця.

«Ми познайомилися в аеропорту, - ділився спогадами у розмові з журналістами TheGuardianРобсон. – Його першими словами були: «Привіт, містере! Мене звати Жозе Моуріньо і президент найняв мене як вашого перекладача. Сподіваюся, я неабияк стану вам у пригоді, містере!»

Справивши хороше враження при першій зустрічі, Моуріньо з часом здобував все більше і більше симпатії досвідченого наставника. «Він завжди величав мене містером. Жозе завжди був таким: приємним, шанобливим, вродливим», - тепло пригадав ставлення португальця до себе сер Роберт.

Двоє людей, один з яких годився другому у батьки, швидко знайшли спільну мову, насамперед, на основі спільного захоплення Грою. Варто зазначити, що Жозе-школяр ніколи не полюбляв гуманітарні предмети: його вабила загадковість та точність математичних рівнянь, а також наукові дослідження. Такі схильності й визначили його тренерські підходи: значна аналітична робота у поєднанні з усвідомленням, яким цінним може виявитися психологічна діяльність. Саме на основі мотиваційного аспекту в особі Робсона Моуріньо знайшов, як прийнято говорити, споріднену душу.

«Чесно кажучи, у Робсона ніколи не було особливого потягу до багатогодинного розжовування тактичних нюансів», - розповів колишній гравець ПСВ Стен Валькс. Захисник збірної Голландії добре вивчив вимоги англійського тренера, оскільки пограв під його керівництвом у ПСВ, а згодом разом з ним перебрався до Лісабона.

«Дехто думає, що матчі виграються лише завдяки передматчевим пересуванням фішечок на дошці – тим, що ми називаємо тактикою. Проте Боббі міг настільки душевно налаштувати нас, що кожен гравець, виходячи на поле, був готовий гризти землю заради нього. В цьому і полягала відмінність Робсона від інших тренерів», - продовжує Валькс.

Що ж до ролі Жозе, то Моуріньо одразу взяв собі за правило передавати слова тренера гравцям, намагаючись не допустити жодних відхилень від смислового наповнення, уникаючи зайвих пояснень зі своєї сторони. «Якщо я говорив різко та відверто, він ніколи не намагався пом’якшити тональність моїх слів, - пригадував Робсон. – У Жозе був сильний характер, до того ж він швидко знайшов спільну мову з гравцями. У команді його любили».

З часом Моуріньо, який опинився в тренерському штабі винятково завдяки збігу обставин, почав відігравати все вагомішу роль для сера Роберта, насамперед, через власну обізнаність у тактичних хитросплетіннях. «Він забезпечував мене такими досьє на суперника, що інакше, аніж першокласними, я назвати їх не міг. Пер-шо-клас-ни-ми! Ніколи ще мені не доводилося тримати в руках чогось подібного. І це від людини, яка у свої 30 з гаком ніколи не грала у футбол професійно, ніколи не тренувала серйозні команди!» Робсон настільки цінував Моуріньо (хоча для широкого загалу португалець залишався невідомим перекладачем), що згодом, коли вони обидва відправилися у «Барселону», хтось запустив безглузду чутку про те, що вродливий асистент, який ніколи не розлучається зі своїм босом, насправді є … прихованим коханцем англійського фахівця.

Втім, якщо відносини Робсона з Моуріньо виглядали чи не ідеальними, то з іншими клубними особами спеціаліст так і не зміг вибудувати довірливі взаємозв’язки. Незважаючи на те, що у свій перший сезон в Португалії Робсон виборов з «Спортінгом» бронзові медалі, стосунки із епатажним президентом «Левів», магнатом Соузою Сінтрою, у нього не склалися. Тренер волав, що у клубі відсутня нормальна інфраструктура, а власник, не зраджуючи власним бізнес-переконанням про те, що максимальні результати можна добувати, покладаючись виключно на власні таланти, а не на допомогу ззовні, не виділяв на підсилення команди ані одного ескудо.

 Таке протистояння не могло завершитися внічию, і на початку наступного сезону, коли «Спортінг» перебував на вершині турнірної таблиці, Сінтра безцеремонно вказав Робсонові на двері. Причиною такого рішення клубного боса став виліт «зелено-білих» від австрійського «Казино» (після ребрендингу ми знаємо цю команду як «Ред Булл Зальцбург») у Кубку УЄФА. «Мене просто витурили», - написав сер Роберт у своїй автобіографічній книзі «Farewell but not Goodbye», поклавши весь тягар поразки на новачка-голкіпера Коштінью, підписаного з подачі саме Сінтри.

«Жозе був зі мною, коли дивакуватий президент нажав на спусковий курок. Його тріскотіння («Ми вилетіли з Європи, а це катастрофа для клубу, отже, вам потрібно йти геть!») підвели лінію під моїм перебуванням у Лісабоні», - так описав Робсон своє звільнення, яке стало для нього неприємним сюрпризом.

Та без роботи Робсон довго не залишався. «Порту», вражений тією роботою, яку англієць виконав у стані їхнього лісабонського конкурента, запропонував йому контракт і сер Роберт погодився – взявши зі собою свого перекладача…

«Я надзвичайно багато чим йому завдячую, - пише Моурінью у своїй офіційній біографії «Jose Mourinho: Made in Portugal». – Я був ніким у футболі, коли він прибув до Португалії. Завдяки йому я попрацював у тутешніх грандах, завдяки йому опинився в одному із найіменитіших клубів світу (мова про «Барселону» - прим.). Саме Робсон продемонстрував мені, яким має бути топ-тренер».

 Коли співпраця «вчителя»-Робсона та «падавана»-Моурінью підійшла до завершення («Барселона» зробила ставку на голландського спеціаліста Луї ван Галя), португалець отримав настільки багатий досвід, що був готовим до самостійного плавання.

«Варто було вам побачити, яку роботу він провів з Роналду, - зазначав Робсон. – Ми придбали бразильця за 20 мільйонів фунтів і він поводив себе просто зразково. Тоді для нього не існувало нічого, окрім футболу. Жодних дівчат, дискотек, гулянок, дорогих автомобілів, - лише жага стати великим гравцем. Це все заслуга Жозе. Для нього не відігравало роль, що як гравець Роналду був на декілька голів сильнішим за нього. Жозе ідеально підходив для роботи з молодими талантами. Він завжди вмів підбирати правильні слова».

У своїй автобіографії сер Роберт додав: «У чому секрет такого таланту? Ну, він завжди був хорошим учнем. Його вабила гра, до того ж він працював на найвищому рівні. Я був відкритим у спілкуванні з ним, а він палав жагою нових знань. Деякою мірою наші характери доповнювали один одного».

Що було далі – ми знаємо. Моуріньо повертається в Португалію, де починає власну тренерську кар’єру в «Бенфіці», яку покидає через позафутбольні причини (ох, як же невдовзі кусали там лікті!), згодомблискуче здає екзамен на атестат зрілості з скромною «Лейрією», зайнявши рекордне 4 місце в чемпіонаті. А далі був «Порту», з яким Жозе підкорює вершину, яку так і не осягнув його наставник, - Лігу чемпіонів УЄФА