Перші володарі Кубку Америки

Минулого року ми дізналися про склад збірної Уругваю, який став першим чемпіоном світу з футболу. Однак мало хто знає про ще одну команду «небесно-білих», яка виграла перший Чемпіонат Південної Америки (нині – Копа Амеріка), який проводився у Буенос-Айресі (Аргентина). Крім того, це був перший в історії футболу континентальний чемпіонат між національними збірними.

Турнір тоді складався з групового етапу, де чотири збірні (окрім Уругваю, також брали участь Бразилія, Аргентина та Чилі) зустрічались між собою по одному разу. Всі матчі чемпіонату мали відбутися на стадіоні Г.Е.Б.А. в Буенос-Айресі. Фаворитами турніру вважались Уругвай та Аргентина, оскільки в Бразилії та Чилі футбол розвивався повільніше, і збірні брали участь більше для кількості.

Перший матч як збірної Уругваю, так і всього чемпіонату, було зіграно 2 липня 1916 року проти команди Чилі. "Ла селесте" завдяки дублям П’єндібене та Градіна розірвало "Ла роху" з рахунком 4:0.

Через 10 днів уругвайці зустрічались зі збірною Бразилії. На початку матчу відкрив рахунок Артур Фріденрайх, а результативні удари Градіна та Тоньоли принесли чергову перемогу Уругваю.

16 липня мав відбутися матч за золоті медалі проти Аргентини, однак матч було призупинено вже на п’ятій хвилині зустрічі, коли фанати почали вибігати з переповнених трибун на футбольне поле, а після виходу команд з поля між фанатами почалася бійка, а потім почалася пожежа на дерев’яних трибунах.

Матч був дограний наступного дня на стадіоні "Расинга" в Авельянеді. Завдяки нічийному результату (0:0) першим чемпіоном Південної Америки стала збірна Уругваю.

Імена перших чемпіонів континентального турніру:

Каетано Сапоріті (17.02.1887-1954), воротар – 3 матчі, 1 пропущений м’яч

Без сумніву, Сапоріті став першим воротарем-зіркою уругвайського футболу. Протягом 14 років був незамінним основним голкіпером збірної. Легендарним він став і для свого клубу "Монтевідео Уондерерс", двічі привівши його до золотих медалів першості. Він заклав ту основу воротарського мистецтва, яка дійшла і до наших днів.

Помер у Монтевідео.

Мігель Бенінкаса (1889-?), захисник, прізвисько "Мігелера" – 1 матч

Факт: Старший брат футболіста Хосе Бенінкаса (виступав за Уругвай з 1910 по 1928 роки, іноді виводив команду на поле із капітанською пов’язкою, тобто вважався тоді граючим тренером, однак у заявку на турнір так і не потрапив).

Дебютував за збірну 14 липня 1916 року у товариському матчі проти Чилі. Триразовий чемпіон Уругваю з місцевим «Рівер Плейтом», а у 1921 році перебрався до "Пеньяроля".

За збірну зіграв 5 матчів.

Франсиско Кастельїно (1890-?), захисник – 2 матчі

Кастелліно почав грати за "Насьйонал" у 1910 році, після його почесних походів у клубах "Такуарі" та "Реформерс", відповідно у 1908 та 1909 роках. Він грав з 1910 по 1917 рік як правий захисник, хоча в декількох іграх грав на позиції латераля. Він був капітаном другої команди в 1910 і 1911 роках, завдяки гравцям клуб здолав кризу 1911 року. У 1914 році Рада директорів Клубу, з огляду на його заслуги та умови, призначила його капітаном першої команди, оскільки він знав, як мотивувати команду на перемогу. Він дав їй достатньо енергії, знав, як поважати, надихав і сидів із командою на кафедрі дисципліни та товариськості. Чемпіон Уругваю у 1915, 1916 та 1917 роках, як гравець "Насьйоналу".

Антоніо Урдінаран (30.10.1898-8.06.1961), захисник, прізвисько "Баск" ("Vasco") - 1 матч

Факт: Зіграв на першому чемпіонаті Південної Америки тільки один матч – перерваний матч проти Аргентини, а коли матч дограли, на полі не з’явився

Грав на позиції правого захисника. Провів 215 матчів за "Насьйональ". Шестиразовий чемпіон Уругваю. Брав участь у турне 1927 року Центральною та Північною Америкою.

Його спритність та вміння викликали захоплення, але ніщо не змогло порівнятися з його хоробрістю на полі.

"Урдінаран!.. Мало імен можуть розбурхати душу вболівальника "Насьйоналя", как його. Коли чуєш його ім’я, малюєш у своїй уяві струнку, мужню фігуру, здатну змусити вас не моргати, пряму, швидку та безстрашну, як меч. І це тому, що певною мірою він є символом епохи. Ніхто ніколи не чув від нього слів докору, не бачив непристойних жестів. Він був таким, яким ми хотіли його бачити, давав нам те, що ми хотіли від нього отримати, і ми не могли його не любити. Це живий образ більшості наших снів. Людина, що вражає і захоплює нас, змушує аплодувати нам. Він - величезний скарб для всіх вболівальників "Насьйоналя". Та прихильність, яку він завоював в наших серцях, в тому, що він житиме в них і після того, як пройде багато часу. Їдучи з нашої країни, він знає, що не знаходиться десь далеко, а залишається тут разом з нами. Так само думаємо і ми, сподіваючись, що в тій країні, куди він їде, він знайде тепло, яке приобрел в наших грудях. Це радує мене і дає надію, що він не зможе жити без контакту з нами, не переживаючи за уругвайський футбол, адже він наша слава, наша національна гордість" - ось як про нього розповідав тодішній президент "Насьйоналя" Хосе Марія Дельгадо, коли Антоніо у 1924 році зав’язав з футболом та поїхав на батьківщину предків в Іспанію.

Помер у віці 62 років у Монтевідео.

Мануель Варела (1891-1927), півзахисник – 3 матчі

На клубному рівні Мануель Варела виступав за дві найпопулярніші і найбільш титуловані команди Уругваю — "Пеньяроль" і "Насьйональ".

У 1917 році був учасником відомого епізоду, коли в матчі чемпіонату Південної Америки Сапоріті отримав тяжку травму і залишив поле, в результаті чого його місце у воротах зайняв Мануель Варела. Той в залишок часу голів не пропускав.

Варела загалом зіграв за збірну 18 матчів.

Помер у віці 35 років у лікарні Вілардебо в місті Сальто.

Хосе Ванцино (1895 - 19??), півзахисник, прізвисько "Кочемба" – 1 матч

Спогади про нього пов’язані зі "Парк Сентралем" - стадіоном "Насьйоналя", де він і здійснював свої футбольні подвиги. Він грав на позиції лівого крайнього півзахисника, або як називають це амплуа в Південній Америці - "латералем", - разом з ним в середній лінії грали Альфредо Сібечі і Абдон Порте, які і складали тоді разом і кістяк збірної, а також і Альфредо Фольїно (із 1918 до 1920). Ванццино брав участь в турне Європою в 1927-28 годах. 17 серпня 1930 року в грі проти "Сентраля" він приймає рішення про те, що йде з футболу. Він став рекордсменом "Насьйоналя" за кількістю років неперервного виступу (18). І всі ці 18 років він дарував енергію, любов і ентузіазм своєму клубу. Такі люди, як він, є гордістю "Насьйоналя", і сформували той фундамент, на якому тримається престиж уругвайського футболу досі.

Хуан Дельгадо (18?? - 1961), півзахисник – 3 матчі

Хуан Дельгадо разом із Градіном вважається першою великою темношкірою зіркою футболу. Його звали потомком магів та алхіміків за його здатність зачарувати своєю грою. Високий, гнучкий, майстер фінтів та розумних передач. В кінці гри про нього звучали фрази "віддавав, куди хотів", "воротар дарма старався" або "через нього суперник плаче за кулісами".

Дата його дебюту в "Парк Сентраль" точно невідома, оскільки в той час в протоколах невідомих позначали як "Н.Н.", і тільки через місяць його стали позначати як Хуан Дельгадо.

Дуже любив жартувати. Перед першою своєю грою за збірну проти аргентинців, стоячи перед дзеркалом, сказав: "Вони будуть думати, що в мене прищі від страху перед ними", а ще попросив дати йому якусь шапку і на питання «Навіщо вона тобі?» він відповідав: "Якщо буде дощ". Був так само популярний в народі своєю участю в різних карнавалах. Одного разу Анхель Романо побачив його на коні зі списом і в наступній грі сказав йому, що він грав "верхи і з парасолькою". Під час чемпіонату Південної Америки 1916 року чилійці після поразки подали протест на збірну Уругваю, что в її команді грали два африканці. Дельгадо, як дізнався про протест, сказав Градіну: "Чуєш, н**р (темношкірий), не наближайся до мене, я не хочу спілкуватися з африканцем". Таким самим жартівником він був і на полі.

Після завершення кар’єри працював в «Пеньяролі» масажистом та помічником терапевта.

Помер у Монтевідео.

Хосе Альберто П’єндібене (05.06.1890-12.11.1969) – нападник, прізвисько "Маестро" – 3 матчі, 2 голи

З тих пір, як в 1911 році аргентинські гравці дали йому прізвисько, він увійшов в історію як "Маестро". У матчах проти збірної Аргентини П’єндібене показав фантастичний футбол, забивши в них 17 голів. Більше в лаплатському дербі не забив ніхто за всю його історію. В захисті у аргентинців грали в той час два знаменитих брати - Хуан і Хорхе Брауни. І після чергової товариської гри один з них підійшов до нього і сказав: "Вітаю, ви істинний маестро".

Він був ключовим гравцем команди, що ніяк не відобразилось ані на його поведінку на полі, ані поза ним. Завдяки цій якості він знав, коли поступатися, а коли брати ініціативу на себе. Його удар не був сильним, розташовувався він в основному на вістрі атаки. В штрафному він був королем. "Маестро" всю кар’єру грав тільки в одному клубі - "Пеньяроль". А по завершенню кар’єри футболіст двічі очолював «Пеньяроль» в якості тренера.

Помер у віці 79 років в Монтевідео.

Ісабеліно Градін (08.07.1897-21.12.1944) – нападник, прізвисько "Спринтер" – 3 матчі, 3 голи (Кращий бомбардир)

Ісабеліно був форвардом із надзвичайно швидким стартовим ривком, в той же час він був і ефективний з точки зору реалізації моментів. Він був акробатичний и м’яч просто прилипав до його бутс. В нього була прекрасна підтримка від П’єндібене, який, віддаючи м’яч на нападника, кричав "Вихід Ісабеліно!...", і темношкірий атлет тікав, ніби пуля, і майже завжди м’яч влітав у сітку воріт суперника. Будучи атлетом, Градін був чемпіоном Південної Америки в бігу на 400 метрів, і результати на той час були в нього просто блискавичні. І при цьому він анітрохи не втомлювався і це не відображувалось на його грі в футбол. Він своєю грою надихав перуанського поета Хуана Парра дель Рієго на поему на честь Градіна "Поліритмія Футбольного Гравця".

Помер у віці 47 років в Монтевідео.

Паскуаль Сомма (10.02.1896-12.08.1930), нападник – 3 матчі

Дебютував в основі "Насьйоналя" у 1911 році, і доволі швидко вперше зіграв і за збірну (в неофіційному матчі проти Аргентини), однак молодому гравцю необхідна була практика, і в 1912-1914 роках виступав за різні клуби з Монтевідео, будучи при цьому "трансферною метою" рідного клубу. З 1915 по 1924 роки він все таки повернувся до «Насьйоналя», де став легендою.

У "Насьйоналі" провів 268 матчів, забив 49 голів, став восьмиразовим чемпіоном Уругваю. Також брав участь у турне Європою (1925) і Північною Америкою (1927).

Після дебюту за збірну за наступні 56 місяців (до червня 1916 року) зіграв лише один матч. Потім він став символом того покоління, яке переможе у чотирьох чемпіонатах Південної Америки. Також був у заявці на Олімпійські ігри 1924 року у Парижі, однак до старту турніру був відрахований і відправлений додому "за погану поведінку". Після того Сомма за збірну так і не зіграв.

Всього Паскуаль зіграв 43 матчі за збірну і забив 3 м’ячі.

Загинув у віці 34 років в Монтевідео.

Хосе Тоньола (?-?), нападник – 2 матчі, 1 гол

Все, що відомо про нього, це те, що за 4(!) роки своєї футбольної кар’єри він більшість років грав за команду "Реформерс" з Монтевідео, а 1915 рік він провів у "Пеньяролі", де здобув срібні медалі чемпіонату.

Анхель Романо (02.08.1895-22.08.1972), нападник, прізвисько "Локо" ("Божевільний") – 2 матчі

Ті, хто бачив, як він грав, казали, що він був здатний обіграти кількох суперників і чекати моменту, коли вони повернуться на свої позиції, щоб обіграти їх знову. Йому дали прізвисько "божевільний", і він був істотною фігурою 10-30-х років, своєю майстерністю заповнюючи і без того бурхливі води футбольної Ла-Плати. Найстарший свідок футбольної еволюції лікар Сесар Л. Гальярдо назвав його найдосконалішим гравцем Уругваю. В нападі прекрасно грав на всіх п’яти позиціях. Був завжди життєрадісним, він постійно щось винаходив на поле, и міг сам "тягнути" команду у, здавалось би, вже безнадійні матчі.

"Римський божевільний" (Романо – з іспанської "римський") і компанія перетворили своєю грою "Насьйональ" у великий і популярний клуб. У своєму дебютному матчі за "Насьйональ" він зробив хет-трик, потім через розкол йде в "Пеньяроль", а після - в "Боку Хуніорс", зігравши в цей період за збірну Аргентини в кількох товариських матчах. В "Насьйональ" він повернувся в 1915 році із утворенням Асоціації Уругвайського Футболу, тоді й почався його блискучий цикл перемог. Романо брав участь в турне по Європі в 1927-28 годах.

Третій бомбардир в історії збірної Уругваю (28 голів).

Помер у віці 72 років в Монтевідео.

Альфредо Сібечі (30.10.1895-19.06.1958), нападник – 1 матч

Один з найтехнічніших центральних півзахисників країни, з блискавичним веденням м’яча. Був капітаном в знаменитому турне "Насьйоналя" Європою у 1925 році. Після того, як залишив спорт, працював на декількох посадах у клубі. З 1950 по 1954 роки був керівником клубу. Легенда "Насьйоналя".

Помер у віці 62 років в Монтевідео.

Хосе Брачі (18??-?), нападник, 1 матч

Факт: Згідно даним енциклопедії "Fuji", Брачі дебютував в збірній Уругваю у віці 14 років (якщо за фактом його рік народження — 1894), відповідно, клубну кар’єру він почав, за крайньою мірою, на деякий час раніше, можливо, в тому ж 1908 році. Ймовірно, в енциклопедії допущена ошибка і Брачі народився в 1884 році.

Як гравець клубу "Дублін" (Монтевідео) Брачі брав участь в неофіційному чемпіонаті Південної Америки 1910 року. Він грав в матчах проти Чилі (забив гол) і Аргентини. Уругвай закінчив турнір на другому місці.

Всього в матчах за збірну зіграв 12 матчів і забив 3 м’ячі.

Родольфо Маран (1897-1983), нападник – 1 матч

Родольфо грав на позиції лівого нападника і був гравцем з блискавичними ігровими якостями, розумним і хоробрим. В перший ж рік своєї появи в "Насьйоналі" він виграє з командою чемпіонський титул, обігравши "Пеньяроль" (4:0) в першому матчі, і зіграв унічию у другому. У своєму інтерв’ю 11 листопада 1977 року він згадував цю подію так : "Це був останній матч першості на "Парк де лос Альядос", і він став історичним, ми виграємо перший Кубок Уругваю для "Насьйоналю"! Ми знаходились в парадній кареті, і величезний натовп штовхав нашу карету до резиденції "Насьйоналя". Площа "Угоди 18 липня" була також заповнена народом, і там вже всі разом ми святкували цю подію!"

Помер у Дурасно.

Пабло Дакаль (?-?), нападник

У 1908 році він почав професійну кар’єру в уругвайському "Рівер-Плейт"», де в тому ж році, як і в 1910 році, був чемпіоном Уругваю. Перейшовши до «Насьйоналу» в 1912 році, він виграв одинадцять національних та три міжнародні титули. Він був членом команди, яка виграла Кубок змагань "Ріоплатенсе" у 1913 р. (Другий міжнародний титул триколірного клубу) та 1915 р. (Забив один із голів у фіналі проти "Портеньо") та Кубок Почесті Ріоплатенсе 1915 р. (Забив один із двох голів у матчі проти «Расингу»). У 1917 році він продовжував кар’єру, захищаючи емблему клубу "Монтевідео Уондерерс", здобувши титули як на внутрішній, так і на міжнародній арені. У 1918 році він провів короткий час у Колумбії в Буенос-Айресі. Нарешті, у 1920 році він повернувся до "Насьйоналу", де востаннє був чемпіоном.

Його позиція – правий нападник. Протягом всієї кар’єри грав за "Пеньяроль". Чемпіон Уругваю 1918 року.

Дебютував у футболці збірної 15 серпня 1913 року. За збірну зіграв 28 матчів, забив 6 голів.

Тренери:

Альфредо Фольїно (1893-1968), граючий тренер, захисник, прізвисько "Маршал" - 2 матчі

Іще до першого тренера-чемпіона світу Хосе Насассі його називали "маршалом" за впевнену гру ззаду і за його майстерність. Якщо на інші позиції претендували декілька гравців, то його місце в старті не обговорювалось як в клубі, так і в збірній. На полі він був холоднокровним, впевненим у своїх діях і з правильним вибором позиції, що притаманне тільки великим майстрам. Його не засуджували ані партнери, ані супротивники. Він був справжнім лицарем футболу з великої літери. Вміння приймати правильне і єдине вірне рішення в критичних ситуаціях, і та досконалість з якою він це робив, ставили його на перше місце серед гравців його амплуа. Він грав з майстрами і проти майстрів, і в ту епоху вздовж і поперек Ла-Плати не було захисника, що був кращий за нього. Також був відомий своїми різкими діями по відношенню до нападників, а його гучний голос було чутно з трибун. Про нього можна сказати, що він народився дуже рано і на багато часу випередив свою епоху. А коли прийшов час олімпійських ігор, Фольїно вже пішов з арени, і народжувався новий "маршал", який так само, як і Фольїно, гордо відстоював честь мундира і став продовжувачем його справи.

Дев'ятиразовий чемпіон Уругваю.

Всього за збірну Уругваю відіграв 47 матчів

Помер у віці 76 років в Монтевідео.

Хорхе Пачеко (1889-?), граючий тренер, півзахисник – 2 матчі 

Факт: його батьком був лікар Мельчор Пачеко, який був членом ради директорів «Пеньяроля» з 1911 року, а його дядьком був тодішній президент Уругваю Фелісіано Вієра. Також Хорхе Пачеко був одним з провідних керівників аристократичної фракції "Куелудос".

Дебютував за збірну 15 серпня 1910 року у товариському матчі, а вже в наступному матчі був капітаном команди. Грав по три роки за "Насьйональ" та "Брістоль" відповідно, потім перейшов до лав заклятого суперника "Насьйоналя" - "Пеньяроль".

Після завершення кар’єри він більше 40 років працював консулом монтевідійців у Буенос-Айресі.

Зіграв 28 матчів за збірну.

Цікавий факт:

Офіційно останнім живим учасником того чемпіонату Південної Америки був Маркос Карнейро де Мендонса (25.12.1894-19.10.1988), перший воротар в історії збірної Бразилії, батько театрального критика Барбари Еліодори.

Всю свою кар'єру провів у клубах Ріо-Де-Жанейро. Почав у "Хаддок Лобо", потім три роки провів у "Америці", а всю решту кар'єри провів у "Флуміненсе", де відіграв 127 матчів, пропустив 164 м'ячі.

На турнірі відіграв всі три матчі, а загалом провів 16 матчів, пропустив 12 голів.

По завершенню кар'єри став істориком, а в 1941-1943 роках був президентом "Флуміненсе".

Помер у віці 93 років у Ріо.