Напевно це клас

14 березня в останій день Масляної, кияни на виїзді зустрічались з «мужиками».

Матч видався на вдивовижу цікавим і яскравим на моменти. Першу половину гри господарі розпочали доволі впевнено, і навіть в деяких моментах виглядали краще гостей. Незрозумілі дії арбітра завершилися жовтою карткою для Буяльського, хоча, я вважаю, що там була чиста гра, а жовту потрібно було давати Кенджорі на початку гри. Луганчани мали 100 % шанс відкрити рахунок наприкінці тайму, але Саядманеш у момент удару бачив матч із Шахтарем, і навдивовижу для всіх м’яч парирував Бущан. На такому веселому для Луганців моменті завершився перший тайм.

У другому таймі Динамо включилось відразу, і розпочало гонку за чемпіонство. Хлопці наполегливо атакували, і стараня вилилось у гол, який реалізував Бєсєдін. Кияни не стали зупинятися і продовжили атакувати, луганчан було непомітно, і натиск призвів до другого взяття. На цей раз відзначився капітан команди Сидорчук, який ударом злету прошив голкіпера за меж штрафного майданчику, м’яч видався на гол року, м’яч, який поховав надії луганчан. Після другого м’яча гра стабілізувалась, проте кияни не зупинялись. Фінальний результат 0:2.

Впевнена перемога, яка показала, що команда готова як фізично, так і психологічно. Я думав, що черговий поєдинок із Зорею буде важкий, як і зазвичай, а матч видався спокійним, майстерним і що найголовніше для глядача – цікавим. Приємно слідкувати за такою грою де є зрозумілість, естетична краса і малюнок гри.

Луганчани розпочали впевнено, настирно, господарськи, але з часом стали поступатися в силовій грі, на початку другого тайму центр поля пішов, і не прийшов. Гра непогана, але не рівномірна, часом не вистачало впевненості, але грати проти лідера чемпіонату, не так вже й легко.