«Побільше б таких фанів, як ви», – Зінченко підтримав мою ініціативу

Команда налаштована на перемогу, відчув атмосферу зсередини.

Нарешті, доїхав у Люксембург. Ніби потрапив до маленької Франції. Реально, дуже схоже. Але не на Париж, чи Марсель. На спокійну, провінційну Францію. Зручні тихенькі вулички, «бонжур» і «мерсі» на кожному кроці та неабиякий спокій, перебуваючи тут. Власне, про всю поїздку я розповім після повернення додому, бо назбиралося історій багато. Але те, що відбувається тут прямо зараз — новий крок для мене, хвилювання переповнюють щомиті.

Ще не встиг роздивитися місто як слід, скинув усі речі в номері хостелу та впав на ліжко. Уже тут, залишилося зовсім трохи. Але доїхати було недостатньо, найцікавіше попереду. Те, заради чого я їхав, скоро почнеться. А поки останні приготування та офіційні формальності. Довго побути з думками наодинці не вдалося, випав шанс побувати на передматчевій прес-конференції Андрія Шевченка і тренуванні команди. Шукаю автобусну зупинку і мчуся до місцевого стадіону.

Оце і все? Та в нас же стадіон Лобановського більше, тьху. Усього на всього 8 тисяч вміщує «Жозі Бартель». Ну нічого, менше людей побачить, як знищують їхню команду в себе вдома. А прес-конференція взагалі проводилася в натягнутому шатрі. Купували влітку пиво або морозиво в палатках «Чернігівське»? От у такому сиділи журналісти й розпитували Андрія Шевченка про настрій після гри з Португалією та зміни в складі, які побачимо завтра.

Андрій Миколайович, як вуж на сковорідці, маневрував усі питання журналістів:

— Які зміни будуть у складі? Хто вийде замість Марлоса? Чи зіграє Лунін?

— Побачите все завтра, ми ще не вирішили.

— Як налаштовані на гру з Люксембургом? Готові перемагати в такої скромної команди?

— Як на гру з лідером групи, футбольних карликів уже не існує.

Ще з десяток різних за формулюванням питань та майже такі самі відповіді. Видно, що тренер оберігає команду від зайвого втручання та налаштовує цілісний організм. Склад збірної дійсно один із найсильніших за всі часи, будь-хто з викликаних футболістів може вийти з перших хвилин. Дочекаємося оголошення складів чи пофантазуємо?

Моя одинадцятка на сьогоднішній матч виглядає так: Лунін — Миколенко — Матвієнко — Бурда — Караваєв — Степаненко — Зінченко — Шапаренко — Малиновський — Циганков — Мораес.

Пощасти побачити названих у ділі ще до гри. Завітавши на тренування був приємно здивований деякими дрібницями та щиро щасливий через атмосферу в команді. Як думаєте, з ким грав у «квадраті» Мораес на тренуванні? З Циганковим, Шапаренко, Миколенко та Буяльським. Не сказати, що це якась сенсація, бо більшість знає, що в повсякденному житті динамівці нормально спілкуються з Жуніором. Але побачити це на власні очі було трохи іншим. Гарний настрій, сміх, самовіддача та концентрація — це все, що хотілося побачити в середині колективу. Не помилився. Думаю, сьогодні це дасть свої плоди.

Усіх журналістів попросили покинути стадіон, бо почалася закрита частина тренування. Що вже там Андрій Миколайович чаклував я не знаю, але після цього футболісти виглядали виснаженими та щасливими.

Випав шанс, який змарнувати було просто неможливо — домовилися, що після вечері буде можливість особисто поспілкуватися з гравцем збірної. З ким? Питання було нерозкритим. Зі стадіону до готелю пішки я вже летів із передчуттям чогось цікавого. Мандраж, перший такий досвід, аби не лажанути. Блін, а що ж питати та як підготуватись, якщо завідома не знаєш, з ким буде розмова.

Півгодини сидів у холі готелю, де зупинилася збірна України. Повз, із вечері поверталися гравці та всі озиралися, мовляв: «Що він тут забув взагалі?». Чекав. Нервував. Позаду мене Андрій Шевченко спілкувався італійською з якимось поважним чоловіком. Нажаль, італійської я не знаю, тому й секретів вам відкрити не зможу. Розмова була емоційна, але якось по дружньому.

Аж ось до мене підійшов Олександр Зінченко, прес-секретар збірної попросив, аби я сильно Сашка не мучав. Я й сам розумів, що втомлений і варто відпочити перед важливою грою, тому задав усього кілька питань. «Зіна» з посмішкою дивився на моє хвилювання та підбадьорював, розуміючи наскільки для мене це важливо.

— В Португалії на трибунах було багато українців, можливо, на грі з Люксембургом їх буде не менше, адже поруч такі великі країни, як Німеччина, Франція та Нідерланди. Особисто я приїхав сюди автостопом та всіма бюджетно доступними способами. Хотів показати іншим, що це не так дорого та спростувати думку про складність. Що ви відчуваєте, коли на чужині стадіон переповнений вашими земляками? Це жене вперед чи може навпаки створює певний емоційний тиск?

— Ніякого тиску, ти що. Це дуже круто, я хочу подякувати кожному, хто нас підтримує, це відчувається. Енергетично відчуваєш усіх: тих, хто вболіває на стадіоні, сидить перед телевізором, або подумки просто з тобою. Завжди радісно бачити українські прапори на чужих стадіонах. Нам це дуже потрібно, без наших вболівальників було б дуже складно. Так, як вони вболівали в Португалії — дорогого коштує. Знімаю капелюх. Якби була можливість, я би потиснув руку кожному, хто приїздить та підтримує команду. Ви також великі молодці, що приїхали таким способом, це дуже круто, дякую.

— Розкажи, які були перші думки після матчу з Португалією, коли нарешті залишився наодинці. Було щось типу: «Фух, початок закладено». Впав маленький камінець відповідальності з душі?

— Перша думка — потрібно якнайшвидше відновитися до наступної гри. У нас не так багато часу на відновлення, а гра з Португалією була важкою, як у фізичному, так і в емоційному стані. Так, ми досягли позитивного результату, але дивитися кудись вище зірок ще ранувато. Усі думки тепер зосереджені на грі з Люксембургом, фул контакт, так сказати. Ми, безперечно, додали у якихось ігрових моментах, але нам ще є над чим працювати. Тому вище небес ніхто не підіймався.

— Наскільки важко перемикатися між такими матчами? У грі з Португалією більше давили на вас, доводилося багато захищатися, у грі з Люксембургом, багато експертів думає, що можуть виникнути складнощі з проходженням їхньої оборони, доведеться багато атакувати. Як це психологічно пройти та як перелаштуватися?

— Це і відрізняє класну команду від звичайної. Звичайно, це важко, але так проявляються вміння справжньої команди. Подивимося, яку тактику, схему гри нам запропонує Люксембург і від цього вже будемо відштовхуватися. Крім того, ми повинні вміти перелаштовуватися під час, не кажучи вже за передматчевий стан. Тому подивимося, ми будемо старатися, а підтримка вже залежить від вас. Побільше б таких вбольвальніків.

Фото на згадку, та відпускаю Сашка відпочивати. Мокрі долоні, знаю, що можна було краще, але перший досвід завжди важкий.

Не встиг я перевести дух, як почув, що до нас звертається Шевченко:

— О, а ви що тут робите? Про що спілкувалися із Сашком?

— Ми приїхали сюди автостопом, аби змотивувати інших вболівальників підтримувати збірну на виїзних матчах. От хотіли поділитися цією енергетикою з гравцями та попитати про настрій на гру з Люксом.

— Ну молодці, молодці. Підтримка нам важлива.

Ще одне фото з кумиром та творцем історії сучасної української збірної. Напевне думав, що ми щось винюхуємо. Вир емоцій, виснаженість і пішки йду додому. Воно було того варте. Може не все вийшло так, як хотілося, але бажання прогресувати розгорілося ще з більшою силою. У котре, хочу подякувати ТМ Parimatch, які не тільки є партнерами збірної, а підтримують таких, як я, авантюристів.

Щиро віримо в переможний результат сьогодні, а поки я збираюся розшукати українських вболівальників у центрі міста. Розкажу вам потім, як усе пройшло. Сподіваюся й на вашу підтримку також.