Його Величність Футбол
Блог

«Просто гривні змінились на рублі». Українець з білоруської «Славії» три роки грав у Криму й не бачить різниці

Розмова Андрія Сеньківа з захисником білоруської «Славії» Юрієм Пантею – про коронавірус в Білорусі, переїзд із Чернівців до Криму, футбол на півострові, політику, один народ, виживання, продукти для сім’ї та гроші. 

Пантя народився у Чернівцях, є вихованцем місцевої «Буковини». За цю команду Юрій якийсь час і виступав у першій лізі. Поки у 2015-му не переїхав у анексований Росією Крим, де виступав 3 роки у місцевому чемпіонаті – за «Бахчисарай» і «Кримтеплицю». На початку 2019-го український захисник перейшов до «Славії» з Мозиря, за яку грає й досі. 

«Мозирь – не Лас-Вегас, щоб люди десь сильно розважалися. Нема такого, щоб вау»

– Вам не страшно грати в футбол під час пандемії коронавірусу? 

– Поки не зіткнешся з цим, то не страшно. Чую від людей, що хтось хворіє, але сам не бачив. Тому не страшно. Я ж футболіст – мені сказали працювати. Просто граємо і не звертаємо уваги. Стараємося дотримуватися якихось мінімальних норм – маски, антисептики. Щоб, перш за все, застерегти свою сім’ю. Тут і паніки в людей нема. Хоча випадки коронавірусу зустрічалися. 

– Читав історію про вашого форварда Мельникова, який здав негативний тест на коронавірус. Не злякалися, коли в нього з’явилися симптоми? 

– Не так було. До Мельникова в гості прийшов один футболіст «Руху». В того була температура, викликали лікарів, перевіряли на все. Нічого не виявили. Ми ж всі люди – хтось кашляє, у когось температура. Але коронавірус поки ні в кого з футболістів не зафіксовано. 

– Багато фанатів білоруських клубів бойкотують матчі 3-го туру чемпіонату. Це мінімізує ризики?

– Сумніваюся. Якщо вже починати боротися з цим вірусом, то треба робити так, як у Європі чи Китаї. Не лише матчі відміняти, а й щоб у магазини ніхто не ходив. Наприклад, на футбол люди не підуть, але всі зустрінуться в супермаркеті. Тому тут нема різниці. Навпаки – якщо сидітимуть на свіжому повітрі, то не буде ніякої проблеми. Лише забороняти матчі нема сенсу. Тоді треба, щоб люди взагалі нікуди не ходили й сиділи вдома, перебули якийсь час. Не знаю, як конкретно боротися. Треба, щоб влада вже дивилася. 

– Ваш побут в клубі змінився після того, як почалася історія з коронавірусом? 

– Нічого такого не змінилося. Все на нормально людському рівні. Нема такого, що хтось приходить на тренування з температурою чи кашлем. Всі застерігаємося від цього. Всі серйозні люди – частіше миємо руки. 

– Для мене було шоком, що «Славія» обіграла БАТЕ (2:1). Це ви такі сильні чи БАТЕ такий слабкий? 

– Не говорив би, що хтось сильний чи слабкий. Це ж гра. До матчу в букмекерської контори завжди є фаворит і аутсайдер. Коли виходимо на поле, табло показує 0:0. І грати треба так, щоб виграти. В той день ми виклалися на 100 відсотків, все вийшло. В «Славії» всі єдині. Якщо б’ємося, то всі разом. Якщо відбираємо, то всі разом. Якщо атакуємо, то всі разом. Є такий вислів: «Хтось грає на роялі, а хтось його носить». В нас такого нема. Всього добиваємося лише командою. 

– Ви постійно при подачі з кутових крутите в площину воріт. Хочете повторити шедеври Рекоби?

– Завжди намагаюсь закрутити в площину – а раптом хтось черкане, чи продовжить подачу. Не факт, що вийде прямо забити. 

– Ви відчуваєте, що чемпіонат Білорусі дивляться в багатьох країнах? 

– Щось би змінилося, якби на стадіоні було 20-30 тисяч. Тоді би щось відчув, почувався би інакше. А так – виходимо на поле при тій же кількості людей, що і завжди. Ти граєш для тих, хто приходить на трибуни. А те, що камери передають картинку іншим людям, не відчуваєш.  

– Мілевський – топ? 

– Звичайно. Стільки років триматися на хорошому рівні – це топ. Навіть зараз, дивлячись на його вік, він молодець. Майже всі атаки будуються через нього, він направляє гру Бреста. Якщо у Мілевського щось не виходить, то в команди починаються проблеми. Якщо він розрізає, віддає, обігрує, тоді «Динамо» досягає результату. Будемо старатися здивувати цю команду в суботу

– Що за місто Мозирь? Що там крутого? 

– Красиве зелене білоруське місто. Не дуже велике. Поряд є завод нафтопереробний – наш спонсор. Там працює більшість населення міста. Це не Лас-Вегас, щоб люди десь сильно розважалися. Нема такого, щоб вау. Люди просто працюють, живують, тішаться тому, що є. У мене звичайні розваги. З сімєю прогулятися, кудись з собачкою вийти. Більшого не треба. 

– В чому для вас найбільша різниця між Україною та Білоруссю? 

Я би не сказав, що в чомусь велика колосальна різниця. Ми як один народ. Хоч Україна, хоч Білорусь, хоч Росія. Нам легко разом спілкуватися та жити. І футбол у нас приблизно однаковий. В Україні, мабуть, трохи жорсткіший – більше підкатів, боротьби. Наша команда старається грати в комбінаційний футбол без довгих закидань. З середньою та короткою передачами. 

«Два рази хотів повернутися в Україну, але мені говорили: «Не вийде, бо ти грав у Криму»

– Голайдо в інтерв’ю Tribuna.com говорив про те, що ви чи не єдина людина, яка після чемпіонату Криму змогла потрапити на професійний рівень. Як це вдалося?

– У «Славію» потрапив через знайомого. Я не знав, що можна поїхати в Білорусь. «Славія» шукала лівого захисника, знайомий про це знав, подзвонив мені, запропонував. Тоді я пішов з «Кримтеплиці», якраз шукав команду. Потрапився такий варіант, поїхав на 2 тижні на збори, вони переглянули мене й запропонували контракт. Так і залишився.

– Могли подумати, що ще будете грати у вищій лізі? 

– Це така мрія була – пограти на рівні вищої ліги. Коли постійно думаєш про це, то кожного дня йдеш до цього. Воно матеріалізується. Якщо опускаєш руки, перестаєш йти до цілі, то ніколи там не буде. Я ніколи не зупинявся. Так і склалося, дякувати богу. 

– Ви переїхали в Крим з Чернівців. Які обставини спонукали до цього? 

– В мене дружина кримчанка. Тоді грав за «Буковину» в першій лізі, ми йшли на виліт. Там були великі фінансові проблеми – ми грали без грошей взагалі. А в мене з’явилася сім’я. Треба було щось шукати, щоб заробляти. Ми вирішили, що поїдемо в Крим. Думали, що там знайдуться якісь перспективи, – в Україні нічого не було. Поїхали – там знайшлася команда, запропонували гроші. 

– Ви їхали туди шукати якусь іншу роботу чи все-таки грати в футбол? 

– Ні, не їхав в якусь команду. Для себе підтримував фізичну форму, грав з місцевими в футзал, «дир-дир», а через півроку організували лігу і перейшов у «Бахчисарай».  

– Виходить, завжди займалися лише футболом? 

– Коли був студентом, то працював тренером. У мене були періоди без клубу, але займався на аматорському рівні – на область, на район, аматорський чемпіонат України. Цим реально заробляти на життя. В Україні багато де на області можна заробити більше, ніж у другій лізі. Люди думають: «Для чого мені ця професійна ліга? Краще піду щось зароблю. Є сім’я, хочеться їсти, для дітей щось купити». 

– Велика різниця між чемпіонатом Криму та українською першою лігою? 

– Рівень приблизно однаковий. В Криму багато футболістів, які грали навіть в УПЛ. Перший чемпіонат Криму був досить цікавим і веселим – багато футболістів «Севастополя» та «Таврії» були з відомими іменами. Зараз багато хто закінчив і приїжджають футболісти з материка з Росії. А якого вони рівня, залежить від клубу та його фінансів. Якщо є гроші, то туди міг хтось поїхати. Але проблема в тому, що чемпіонат не має статусу. Тому туди не хочуть їхати. Хоча там багато хороших умов, бази хороші, все залишилося. 

– Які у вас були сумніви, щоб поїхати туди?

– На той момент в мене не було чим заробляти на життя. Тому не думав про це. Так само не думав, що знайду команду й зароблятиму на життя футболом. Шукав якусь іншу роботу. Але потім зробили чемпіонат, нормальні гроші, не прийшлось закінчувати з футболом. 

– В чемпіонаті Криму багато політичних лозунгів?

Бачив хіба збірну Криму – її пропаганда була один чи два рази. Це був політичний хід. А команди і футболісти грають лише для того, щоб виграти той чемпіонат і отримати якусь заробітну плату. І все – за політику мовчать.

Розчаровані хіба одним. Говорю зараз про міцевих, кримчан. Вони сподівались, що УЄФА приїде і дасть якусь підтримку – хоча б статус чемпіонату. В Україні їх мало хто візьме – навіть не знаю, які команди готові на таке. А в Росію теж ще не пускають. Вони не можуть поїхати ні туди, ні туди. А так – там є хороші футболісти, які легко могли б грати в українській першій лізі. 

– Чи реально вижити на зарплату від кримської команди? 

– Там зарплати від 20 до 50 тисяч російських рублів. Але ще є премії за перемоги. Цих грошей достатньо, щоб не лише самому жити, а й утримувати сім’ю. Мені вистачало, щоб спокійно жити, щоб у нічому собі не відказувати. 

– Грають місцеві? 

– Наприклад, у «Бахчисараї» було лише двоє чи троє місцевих. А переважно – зі всього Криму. З легіонерів був хіба я і Тарас Червонецький, але він грав там недовго. 

– Є команди, в яких є фінансові проблеми? 

– Там постійно якісь проблеми в якоїсь із команд. Стабільні команди – «Кримтеплиця» і «Севастополь». В них не було проблем. А так – в будь-якої команди виникали проблеми. У «Бахчисараї» постійно були затримки по зарплаті, але в кінці все нормально вийшло. Не знаю, чи в клубів є допомога від держави чи мова про спонсорів. У «Кримтеплиці» точно приватний підприємець. У нього все нормально з бізнесом. Він фінансував команду ще коли вона в Україні грала, фінансує й зараз. 

– Вам доводилося брати російський паспорт?

Навіть ніколи не говорилося за нього. Просто дозволили українцям грати. Був період, що було багато українців і хотіли зробити якийсь ліміт. Але нічого не зробили – і українці, і росіяни можуть там грати без проблем. 

– «Верес» розірвав контракт з Сергієм Чеботарьовим, коли дізнався, що він грав у чемпіонаті Криму. Чому українськи футболісти повинні соромитися й приховувати інформацію про те, що грали там? 

– Це проблема клубів та їх президентів. Я їх не розумію. А самим футболістам нема чого соромитися. Вони шукають спосіб заробити собі на життя. Вони знайшли клуб у Криму, бо у той же «Верес» їх раніше не брали. То що їм робити? Дуже багато клубів зникає, а футболістів менше не стає.

От в мене рідний брат зараз грає у «Буковині» – там невеликі гроші. Він просто хоче грати в футбол. Хоча, якщо це професійна ліга, то вона має дати йому заробити на нормальне життя. Щоб нормально харчуватися, як спортсмен. А не так, щоб доживати свої дні, чекати ту зарплату і молитися, щоб її дали вчасно. Бо нема що їсти. 

Дика ситуація була з Сікорським. Не розумію цього – людина просто подорожує. Яка різниця – в Росії чи Америці? Він ж не бігає з агітаціями. А його вигнали з команди. Я би в таку команду ніколи не хотів поїхати. 

– Розуміли, що не повернетеся в український чемпіонат? 

– Не думав, бо не знав, що гратиму в Криму. Просто хотів працювати на якійсь роботі. Коли народилася дитина, то вже не думав про майбутнє. Думаєш про сім’ю, що треба приносити якісь гроші додому, треба купувати продукти кожен день, щоб всі могли нормально харчуватися. Коли вже там заграв, то думав повернутися. Були випадки, коли хотів повернутися в Україну, але мені говорили: «Не вийде, бо ти грав у Криму». Не хочу казати, які це були клуби. 

– Як довести, що українець Юрій Пантя – просто футболіст, який грав у Криму і має таке ж саме право грати в Україні? 

– Не знаю. Два рази пробував повернутися в Україну і заочно казали, що не варто пробувати – все одно не візьмуть. Мені вже 28, серйозний вік, тому напрошуватися не хочу. Можу грати і в Білорусі. Якщо би покликали в Україну, то десь би задумався – це моя країна. Було би цікаво пограти там останні роки кар’єри. Дякувати «Славії» – вони мені дають можливість заробляти й утримувати сім’ю. 

– Чому і коли футболістам слід їхати грати в чемпіонат Криму? 

– Причин ніяких нема. Хіба довелося там жити, щоб не їздити туди-сюди. А якщо б у мене вийшло жити в Чернівцях, чи в Тернополі, то нема сенсу їхати в Крим. Там такі ж заробітні плати, як у першій лізі України. Якщо все влаштовує, то такі питання не виникають.  

Люди однаково живуть, що в Чернівцях, що в Криму. І там, і там однакова обстановка. 

«Українця, росіянина та білоруса відрізнить тільки мова. А так – ми один народ. Для мене ми всі слов’яни»

 

– Людина з чернівецькою пропискою спокійно може в’їхати в Крим? У вас ніколи не було з цим проблем? 

– Жодних. Там люди нормально ставляться до будь-кого – неважливо, чи ти з Заходу чи Сходу. Навіть зустрічав там людей, які розмовляють українською. До них нормально ставляться, ніхто нікого не ганяє. Так само з дружиною приїжджаю в Чернівці та розмовляємо російською. Ті, хто чують, ніколи нічого не кажуть. Це якийсь видуманий міф. 

– У вас не було страху їхати туди, враховуючи, що відбулося в Криму у 2014-му, що там панує «русскій мір»?

– Не думав про це. Знав, що там не така ситуація, як у Донецьку чи Луганську. Там не було війни, не стріляли. Кордон люди спокійно пересікали – стежив за цим в інтернеті. Тому таких думок не було взагалі.

– Чому в Україні негативне ставлення до тих, хто грав у Криму? На таких ставиться хрест й вважають зрадниками.

Не вважаю, що хтось зрадник чи не зрадник. Ми ж не продали рідну землю. Ми прості смертні люди, які нічого не вирішують. Люди просто живуть в Криму. Чому вони зрадники? Так сталося, що великі люди, влада вирішила, що має бути отак. Так воно і сталося. А люди живуть, як можуть. Так само і футболісти. Там є хороші гравці, які могли б грати на професійному рівні. Але складаються різні обставини. Вони по суті не можуть повернутися в Україну. Хоча є такими самими людьми, як всі інші. Нема чого до них так ставитися. 

– В чому основна різниця між життям в Україні та Криму? 

– Та ніякої. Однаково живуть і там, і там. Що в Чернівцях, що в Криму однакова обстановка. Кожне місто схоже одне на одне. Супермаркети, кафе, продукти. Нічим люди не відрізняються. 

От я жив в Алушті, там всі привітні. До мене ставилися дуже добре. Навпаки якось так – мовляв, приїхав до нас з першої ліги, грав на професійному рівні. Футболісти «Бахчисарая» інколи приїжджали в Чернівці. Їм дуже подобалося там. 

– В Чернівцях Україна, а в Криму – зараз Росія. 

– На вулицях ніхто не кричить, що там Росія. Просто гривні змінились на рублі і все. Люди, як жили, так и живуть. Не зустрічається чогось іншого. 

– Людей ділять чітко. Хто в Криму – погані, хто в Україні – молодці. Правильно так ділити чи життя складніше? 

– От ти залишиш свій будинок в Криму і переїдеш в Україну? І що там робити? Кому кричати? Де жити? Впевнений, що Україна не може розселити все населення Криму. Куди людям їхати? Чого чекати? Якщо маєш гроші, то можеш не лише в Україну, а й на Гаваї чи Мальдіви полетіти. Там собі жити. Люди виходять з того, що є. Куди бабусям чи дідусям їхати? Біля них залишаються їхні діти. Люди там живуть і живуть, молодці. Головне, що там не воюють. Головне, щоб війни не було ніде. 

Керченский пролив, Севастополь, Усик. Он служил на нашем флоте и не любил Бандеру

– Принципово де жити – в Україні чи Росії? 

Головне, щоб війни не було. А в якій країні – чесне слово, хоч в Африці. Головне, щоб не стріляли над головою. Те, що твориться в Донецьку і Луганську... Щоб такого не було.  

– Відчували рівень російської пропаганди в Криму? 

– Звичайно. На телебаченні постійно пропаганда Росії. Але у всіх країнах своє телебачення пропагандує свою країну. Так само і в Криму. Телебачення ж російське. Наприклад, в Білорусі нічого такого нема. Це найбільш нейтральна країна щодо ситуації між Україною та Росією. 

– Які найбільш популярні питання людей з Криму щодо тих, хто живе в Україні? 

– Всі питають: «Як там? Чи все добре?» Люди в Криму переживають за всю Україну, за ситуацію в Донецьку та Луганську. Ніхто не питає: «Коли доживете свої дні?» Так само в Чернівцях питають про Крим: «Чи є що їсти?» В Білорусі також про Крим питають. Є цікавість. 

– На вашу думку Крим ображений на Україну, на Росію чи ні на кого? 

– Все заспокоїлося. Нема якихось образ. Люди собі живуть і живуть, ні на кого не ображаючись. Самі держави Росія та Україна сваряться. 

– В Криму люди називають себе росіянами чи українцями? 

– Не питав ні в кого там. Там ще й татари є. Всі вони кримчани – не українці чи росіяни. 

– Для вас важливо, хто ти: українець чи росіянин? 

– Для мене неважливо, якої ти національності. У «Славії» є хлопці з Гани. Всі їх підтримують, важко – є мовний бар’єр. Нема ніякої проблеми. Головне бути хорошої людиною. 

– Крим був українським – ти українець, прийшла Росія – став росіянином? 

– Особисто я? 

– Так. 

Я українець. Вважаю, що не буду іншої національності. Навіть не було думки в голові стати білорусом чи росіянином. Я патріот своєї країни й думки про зміну громадянства ніколи не було. 

– Якщо поставити в один ряд українця, білоруса та росіянина. Що їх відрізнить між собою? 

– Та мова тільки відрізнить. А так – ми один народ. Для мене ми всі слов’яни. Майже нічим не відрізняємося. 

– Питання, яке завжди ставлять Олександр Усику: чий Крим? 

Усик дуже красиво відповідає – Божий. Теж би так сказав. Крим – народу, який там живе. З цим нічого не зробиш. Крим буде завжди і там завжди житимуть люди. Головне, щоб не було війни. 

– Росія – агресор? 

Взагалі противник якоїсь політики – хто Росія, хто Америка, хто Україна. Я далекий від цього. Віддаляюсь від цього, майже ніколи не дивлюсь новини, хіба випадають якісь рекламні ходи. В політиці не зрозумієш, хто каже правду, хто бреше, що відбувається насправді, як розвиваються події. Не лізу туди. 

– Де плануєте жити: в Мозирі, Чернівцях чи в Криму? 

– Поки що не думав про це. Якщо довелося б поїхати в Канаду, то поїхав би і туди. Якщо довелося б і там заробляти, то жив би там. Зараз живемо в Мозирі. Де зупинюся остаточно, поки не знаю. 

Фото: ФК «Славія»; КФС.

Денис Голайдо: «Для меня стало хуже в Крыму после 2014 года – футбол умер» 

В чемпіонаті Білорусі 22 українці: двоє пов’язані з договірняками, один 3 роки грав у анексованому Криму

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...