Україна нарешті перемогла скучно. Це краще, ніж ви собі уявляєте
Сеньків вперше за довгий час не пив заспокійливе.
Андрій Сеньків вперше за довгий час не пив заспокійливе. Україна на виїзді перемогла Литву у відборі на Євро-2020 – 3:0.
Здавалося, що всі матчі цієї збірної України гарантують драйв. Мінімум – емоції. Позитивні чи негативні. З інтересом слідкуєш за тим, що відбувається на полі, що придумав тренерський штаб, як поводять себе футболісти. Як розривають міцного суперника, як стіною стоять проти топа, як валяться проти Люксембурга. Можна сказати точно: це нескучно. Максимальна концентрація на екран, покусування пальців, викидування рук догори. Є відчуття небайдужості.
Сьогодні його не було. Бо грали команди абсолютно різного рівня. Як Меркурій і Нептун, як Дзідзьо і Рамштайн, як U-15 проти дорослої команди. Заберіть кількох гравців зі збірної України і все одно отримаєте конкурентний матч.
Коли литовці мали м’яч, просив їх віддавати українцям. Виконували. Коли бігли до воріт, просив впасти. Слухалися. Коли (каюсь, для цікавішого сюжету) хотів, щоб вони забили – лупили по горобцях. Послух добре підходить для монастирського життя. На футбольному полі варто бодай трошки бути хлопчаком з останньої парти. Тим більше, коли в тебе і так мало шансів. А іншого способу зачепитися за щось путнє нема.
Проблема в тому, що литовці по-іншому не могли. І рівень, і організація, і тренер. Все було настільки хаотично, що заморочуватися з тактикою чи іншими високими матеріями смішно. Шевченко заморочився. Збірна зіграла в 4-3-3 з Марлосом (точніше, Богом) на лівому фланзі та підключенням флангових захисників при зміщенні вінгерів в центр. Але визначати позиції – справа ненадійна. Ця команда справді крутилася й мінялася зонами, взаємозаміщалася й зводила суперника з розуму. Моментами – швидкістю думки, моментами – опусканням атакувальних гравців, моментами – забіганнями фуллбеків. Такий собі організований хаос, від якого литовці ховалися в жито.
Настільки тотальної переваги збірної не статистично, а ментально, важко згадати. Це той момент, коли забиті м’ячі не приносять ейфорії. Згадайте, як було з сербами – кожен цвях в їх домовину був маленьким святом. Цьому є пояснення. Вкотре, Литва та Україна – команди діаметрально протилежного рівня. Від перемог над такими не кайфово, а просто приємно. Ок, закономірно.
Такі швидше викликають жалість. Просто неможливо згадати хоча б одну деталь, за яку їх можна похвалити. Хіба добро на захоплення місцевого стадіону. Ми грали, наче вдома.
Ще з цікавого нам – Болбат вперше вийшов в старті за збірну (Караваєв маринується в «Динамо»), Коноплянка навіть не вийшов на заміну (логічно – без зборів та ігрового тонусу), до штучного газону звикали важко. Траплялися моменти, коли м’яч відскакував, як від дерев – що від Ярмоленка, що від Зінченка. Цим литовці також могли скористатися. Але все відскакувало до наших. Ох, і знову про чужі проблеми.
Навіть жарти Столярчука про те, що литовські хлопчаки грають в футбол лише в тому випадку, коли їх не беруть на баскетбол, не такі вже й провальні. Коли один з них вискочив на ворота Пятов по зоні лівого інсайда, чекалось біди. А він з носа засадив у сітку зі зовнішньої сторони. Міг навіть руками закинути – наврядчи би помогло. Весь цей процес виглядав приречено й інфантильно.
Досить про фон. Ми домінували на всіх клаптиках поля. Достатньо було лише окремими відрізками додавати в темпі. Ми били по воротах. Достатньо було лише раз влучити пристойно. Ми брали підбір в моменти, коли суперник міг вилітати в разючу контру. Достатньо було лише підставити ногу.
Ви ж розумієте – перебільшення. Але якщо не вникати в деталі, то все так і виглядало. Україна здавалася збірною Іспанії епохи «тіки-таки». На мить стало шкода її вболівальників – кожен матч за одним сценарієм.
От тільки українських вболівальників не шкода. Видно, що ми на якомусь приємному шляху. Там є вміння брати своє, відсутність страху й тверда опора під ногами. Й коли перемогу на класі над Люксембургом довелося вимучити, то сьогодні – ні.
Без висновків і делекоглядних прогнозів. Ця збірна лише показала, що вміє перемагати отак. Без поспіху, нервових посіпувань і будь-яких проблем. Це не менше досягнення, ніж кураж із сербами. І не більше, ніж те, що сьогодні відбулося в Борисполі.
Фото: Reuters
