Його Величність Футбол
Блог

Роберто Моралес: «Чітко знаю, що варто дивитися на «Футболах», а що – ні»

Перше інтерв’ю Роберто Моралес після звільнення з «Футболів». Коментатор розповів Андрію Сеньківу про причини такого рішення, пропаганду, малі зарплати, армію, Росію та війну.

«Найстрашніше, що може бути для журналіста, – коли йому нецікаво. Тоді треба або змінювати місце роботи, або професію»

– Ви самі пішли з «Футболів» чи вас звільнили?

– Сам написав заяву на звільнення. Це те, що було вирішено заздалегідь. Мені вже не знаходилося реалізації чогось цікавого. Все, що я робив раніше, міг зробити ще раз. Це теж нормально. Але нема виклику, нема цікавості.

– Що для вас виклик? 

– Робити щось нове, коментувати топові матчі, топові події. До цього була передача. А так... Працювати-то можна, але... Спортивна журналістика будується на тому, щоб людині було цікаво. Найстрашніше, що може бути для журналіста – коли йому нецікаво. Тоді треба або змінювати місце роботи, або професію.

– Канал пояснював, чому не ставить на топ-матчі? 

– Ні. 

– Ви не питали?

– Розумію так: тобі або довіряють, або не довіряють. Претензій не висловлювали. 

– Чому можна не довіряти коментатору матчу «Ювентус» – «Мілан»?

– Не знаю, якось так. Простір звузився, і я вирішив – треба ширше. Як і чому це відбулося – а чи є сенс? Якщо так сталося, то не просто так. Мабуть, були й незадоволені. Але коли тобі не говорять, то не знаю.

– Якою була ваша реакція, коли ви перестали бути ведучим «Європейского Вікенду»? 

– Я вів цю програму довго. Формат на двох ведучих був і мені цікавим, і найбільш правильним. Ми сильно не залежали від гостей – не завжди гість дасть динаміку. Є люди, які говорять цікаві речі, але не можуть це презентувати. Той «Європейскький Вікенд», в якому я працював, був мені найбільш цікавим. Але мене вирішили змінити – чи рейтинги малі, чи ще щось. 

– Це вдарило по вашому гаманцю?

– Ні, абсолютно. Для мене це була втрата цікавої речі.

– Коли відбувся переломний момент і ви зрозуміли: все, треба щось змінювати?

– Завжди думав про щось ще, про нове. Я спробував в новому сезоні. Завжди щось цікаве в футболі знайдеться, але відчував – мало. Значить, треба розходитися.

– Моя думка: раніше вас було цікаво слухати, але в останні роки ви стали дуже флегматичні й спокійні. Команда забиває гол, а ви кажете: «Ну, забили гол». Справді було настільки нецікаво?

– Можливо, дещо змінилася манера. Але конкретно не помічав, що щось змінилося. Про втрати інтересу до футболу не можна говорити. Але якщо ти відчував і спостерігав, то, мабуть, щось і змінилося. Тим паче, треба змінити місце і завестися. 

– Куди зараз? 

– В пошуку, в мене завжди є якісь плани. Щось я собі напланував, коли йшов. Але більшість з того в мене не вийшло. Плани різні – не обов’язково коментування. 

– Наприклад?

– Є журналістика, є футбол. Але є ідеї не в ЗМІ і не пов’язані зі спортом – більш глобальні. На щось одне я ставку не роблю. Зараз коментую Іспанію на Megogo – щоб кваліфікацію не втрачати. Щось добре потрібно робити постійно. Ми поговорили щодо співпраці – пробуємо. 

– Чому вам цікавіше на Megogo, ніж на «Футболах»?

– Я не коментую там багато. Можливо, причина в чемпіонаті Іспанії – це найбільш мій чемпіонат. 

– Якщо якась компанія запропонує коментували лише матчі рівня СПАЛ – «Фрозіноне» та «Бетіс» – «Алавес», погодитеся?

– Зараз я коментую не лише топові матчі. Нормально ставлюся до неяскравих за вивіскою поєдинків. Це теж частина футболу і теж цікаво. Але якщо лише вони, то якось не так. 

– Чому це принципово? 

– Час від часу хочеться і цих топів. Вони можуть і нудно зіграти, але там є внутрішня історія. Мені спокійно коментувати прохідні матчі, але інколи треба і щось яскраве.

– Є варіант, що будете коментувати російською?

– Ні, це мені не підходить. Навіть якщо захочу, а я не хочу, не зможу. Колись спробував – не можу. Спокійно спілкуюся російською, а коментувати – ні. В голові є налаштування, схема дії, автоматизм, а воно не перемикається. Україномовні конструкції будуть влазити, суржики – також, вийде якась «Вєрка Сердючка». І взагалі – в Україні має бути лише українське. 

– На зарплату коментатора реально достойно жити? 

– Можна заробляти на життя, на те, щоб не бідувати, як казав один гравець – годувати родину. Але прекрасно знаю – в нас нема суперзарплат. Нереально змінювати своє життя, абсолютно нереально назбирати на квартиру в Києві чи на щось масштабне. Це говорю про журналістів чи коментаторів. Буває, що людина поєднує цю роботу з адміністративними функціями – це інша історія і менеджерська робота. 

– Скільки разів в житті у вас була депресія, коли хочеш щось змінити, але не можеш?

– Прямо депресії не було. Але час від часу буває, що хочеш щось змінити. Особливо коли зима закінчується, людина втомлються. Взагалі не люблю холодні пори року, я подавлений психологічно. Трошки прибиває. 

– У вас не було такого, що ви думали йти з професії через фінанси?

– (Довга пауза) Завжди замислювався над тим, що не можна заводити себе в коридор – мовляв, поза спортивною журналістикою ніде не буду. Все може бути. Журналістика мені цікава, але все може змінитися. Але щоб захотіти піти через фінанси – такого не було. По-справжньому сутужно було на старті кар’єри. Але тоді ти розумів – вчишся, твоя праця не коштує більше. 

– Нормально, що люди, які оцінюють мільйонерів, заробляють копійки?

– Проблема того, що в нас невисокі зарплати, вирішиться – люди будуть звикати до того, що за журналістику треба платити. Все набагато простіше – економічної складової в зарплатах наших футболістів не існує. Це стільки грошей, скільки готовий заплатити власник. Нема ніякої формули, ніякої капіталізації – футболіст може бути поганим, хорошим, середнім. Він, як бренд, грошей не заробляє. На відміну від світових зірок. Він не продає товар. Такий ринок. 

«Є сюжети, які є подієвими. І є сюжети, які з’являються, тому що це потрібно»

– У «Футбол News» чи «Великому Футболi» є маніпуляції і чіткий вектор. Вас це не тривожило?

– Колись коментував український футбол, але не брав участі в медійних війнах. Прекрасно розумів, що український футбол давно поділений на дві частини. Існує саме медійна війна між певними холдингами. Є великі представники, є менші. Це всім відомо. Ти розумієш, де будеш дивитися суто про футбол, а де обов’язково натрапиш на цю війну.

– Як людині, яка проти цього, одягати куртку з емблемою «Футболів», ходити на канал?

– Якогось сильного дискомфорту у мене не було. Сприймаю це просто – не так багато майданчиків, де можна займатися коментаторством. Не зміню цей світ, якщо буду там, чи там. Інша справа, якщо ти починаєш грати в цю війну. Це вже свідомий вибір і дія. Деякі люди мені казали – «ти на донецькому каналі, тра-та-та». З іншого боку ті ж люди казали, що «Мегаспорт» був класним каналом. А чому ви не кажете, що це канал Фірташа? Що там були гроші Семена Могілєвіча? Коли тільки прийшов, запитав: «Чиє це?» Вбиваю в інтернет – дон Сімеон. Та й «Мегаспорт» взагалі був в холдингу «Інтера».

– Але там не було маніпуляцій.

– Там не було такого в футболі. Фірташу «Таврія» була по цимбалах. Але була ситуація з БК «Київ». Волков був ініціатором створення каналу, і позиція «Києва» завжди мала бути представлена. 

– У вас були суперечки з колегами на «Футболах» стосовно того, що вони роблять?

– Ні. Всі дорослі люди і всі знають, хто що робить. Навряд чи мене хтось переконає в тому, що я не сприймаю. І навряд чи я переконаю. 

– Вас просили брати участь в цій війні?

– Ні. Збірну України я ніколи не коментував. Фактично не коментував український футбол.

– Умовно: ви коментуєте «Шахтар» – «Динамо», а вам кажуть трактувати всі суперечливі моменти в одну сторону. Ваша реакція?

– Я б на це не погодився. 

– А якщо вас звільнять?

– Значить, так. 

Інші можуть сприймати це інакше – ти причетний до того чи іншого каналу, продався тому чи іншому. Але для мене важливо, що я роблю, важливий зміст. А глобально – маємо, що маємо. Фактично в нас хто залишився – сайти, які не беруть участі в цій війні. Але є сайти, які беруть участь, або спеціально створені для цієї війни. 

– Ви дивились «Великий Футбол»? 

– Я давним-давно не дивлюсь передач. Якщо мова не йде про футбольну складову. У тих передачах, які в нас називаються футбольними, є футбол, моменти, цікаві сюжети. Але глобально – це частина медійної футбольної війни. 

– В яких стосунках ви з Крамаром, Бурбасом, Денисовим?

– Швидше в рівних. Частіше доводилося перетинатися з Володьою Крамарем. З Денисовим дуже рідко бачився. Якщо ти не причетний до «Великого футболу», то будеш рідко бачитися з людьми, які роблять цю програму. Коментатори взагалі працюють на іншому поверсі. Я приходжу, роблю свою роботу і йду.

– Крамар робить сюжети на основі того, як Ігор Суркіс курить – «читає по губах». Він в житті реально любить «Шахтар» і не любить «Динамо»?

– В повсякденному житті не помітив, щоб в нього була особлива любов до «Шахтаря». Він доволі веселий хлопець. 

– З коментаторів найбільш заангажований Малиновський? Він підтримує «Шахтар» в матчах з будь-якою командою.

– В нас ніколи з ним не було сварок чи непорозумінь. А щодо коментування чи змісту я не буду нічого заперечувати. 

– На «Футболах» є людина, сюжети якої б ви не дивилися?

– Не можу так сказати. Розумію, що є сюжети, які є подієвими. І є сюжети, які з’являються, тому що це потрібно. Назвемо так. Це частина цієї війни. Я дуже не заздрю людям, яким доводиться це робити.

– Чому? Можливо, вони більше заробляють.

– Не думаю, що вони щось кардинально більше зароблять. Мені здається, що це навряд чи дуже приємно.

– Що саме?

– Робити якісь заангажовані речі. Хоча з іншого боку в мене нема мієлофону – не можу чути думки інших.

– Людина може робити сюжет і не знати, що цей сюжет – заангажований?

– Людина все одно знає, що робиться. Тим більше – якщо в сюжету є мета. І він не подієвий, а щось інше.

Не думаю, що може бути відредаговано прямо все – може бути якийсь вплив. Якщо ми говоримо про сюжети з нахилом в один бік, то вони базуються на чомусь реальному, але інше додається і педалюється. Важко уявити сюжет повністю віртуальним. Рецепти цього давно відомі.

– Опишіть «Футболи» кількома реченнями.

– Це дуже цікавий саме футбольний досвід і можливість роботи в міжнародних чемпіонатах. Моєму футбольному світогляду це дало величезний імпульс. Там є футбольний контент – не тільки новини і «Великий футбол». 

– Якщо б ви не працювали на «Футболі», яке б поняття сформулювали про нього?

– Якщо б я не працював там, я би все одно його дивився. Чітко знаю, що варто дивитися, а що – не треба. Для цього не потрібно сидіти і думати – де воно може вистрілити? Ти знаєш, де воно вистрілить, а де – ні. Де буде цікавий футбол, а де – елементи боротьби кланів. Дуже просто розподілити свою увагу і одночасно не залазити у все це.

Мене дивують вболівальники «Динамо». Вони кажуть: «Леон – такий козел», але сідають і дивляться. А ви що не знаєте, що він буде це говорити? Це жорсткий мазохізм. Ви кажете, що ця передача – пропаганда. Чого ж ви дивитеся її? Як на мене – нелогічно. 

Я буду дивитися український футбол на «плюсах». Мене від цього не покоробить – нічого зі мною не трапиться. Я спокійно дивився чемпіонат світу на «Інтері». Не дивись пропагандистські програми на вищезгаданих каналах і все буде нормально. 

– Ви щасливі від того, що останнім часом не коментували український футбол? 

– Коли коментував український футбол, то не почувався нещасним. Але є специфіка – клуби завжди ображаються, підозрюють, що щось не так. Якось коментував матч запорізького «Металурга», вболівальники кидали на поле петарди. Я сказав, що вони поводяться по-дикунськи. Клуб, який ображається на цих вболівальників, образився і на мене. Або коментував Лігу Європи – «Металіст» грав з «Байєром». Кілька разів казав, що це не зовсім основа «Байєра». Тоді в канал звернулися, і зі сторони каналу була досить адекватная реакція. 

Була показова ситуація на «Мегаспорті», коли ми з Цигаником коментували «Шахтар» – «Динамо» в півфіналі Кубка УЄФА. Нас підозрювали одночасно і в «прошахтарівській», і в «продинамівській» позиціях. Дехто: одного – в одній, іншого – в другій. Я ж знаю ситуацію – нічого такого не було. 

Це все одно, що ти говориш на якусь білу річ: «Вона біла». А люди підозрюють: «Він не просто так закцентував на цьому увагу». 

– «Профутбол» менш заангажований, ніж «Великий Футбол»?

– Давно не бачив програм. А повністю, щоб сісти і повністю подивитися програму, то взагалі ніколи. Ну ти ж знаєш, що буде. Будь-яка історія, як би вона не розповідалася, вирулює на те, що ці ліпші, а ці – гірші. Просто може бути більш агресивна і менш агресивна подача. Ті люди, які залучаються до обговореннями теми, залучаються не просто так. Тому сказати, хто гірший, а хто кращий в цій боротьбі, не можу.

 – В нинішніх умовах реально, щоб спортивні канали заробляли?

–  Ринкова модель може прийти через інтернет. Сьогодні в нас нема каналів, які були б недотаційними – всі працюють в мінус. До 13-го року були варіанти, що хтось міг заробити. Зараз цей ринок просів. Телеканал – це величезні гроші, техніка, дуже багато всього. А люди дивляться телеканали або за копійки, або безкоштовно. Рекламою не відіб’єш. У відкритому доступі залишилися лише матчі збірної, і кілька матчів УПЛ на «2+2».

А на платну форму має перейти все – навіть сайти. Спочатку людину треба привчити платити, а потім піднімати ціну. А в нас взагалі довго привчали, що футбол – безкоштовно. Але люди вже готові – платять за музику, якісні фільми. І в людей є гроші – зайдіть в будь-який розважальний центр. 

 «Коли коментар збиває з пантелику, можна зробити тихіше»

– Найбільш відомим і розкрученим серед українських коментаторів вважається Віктор Вацко – в нього є канал на Youtube, була програма на радіо, коментує збірну. Він реально топ?

– Якщо він все це робить, то не може бути неякісним. Далі вже кожен складає свій рейтинг. Віктор в футбольних речах, які розбирає, не говорить нісенітниць. Є й цікаві думки, є такі, з якими можна не погодитися. В ньому є зміст і певний рівень впевненості. Навіть, якщо людина говорить цікаві речі, але невпевнено, то це проблема. Йому цього не бракує. 

– Назвіть трійку найкращих коментаторів України прямо зараз. 

– З роками стаєш більш вибагливим і до себе, і до колег. Зараз коментатори в мене діляться на тих, кого цікаво слухати, і тих, від кого ти не чекаєш чогось особливого. Завжди подобалося, як розповідає Михайлюк, його думки. Може, десь йому не вистачає вміння себе подати. Зрештою є хлопці, які працюють на «плюсах». Вони можуть давати щось цікаве. 

– Дуже багато критики на адресу українських коментаторів. Вони справді нудні і непрофесійні, чи проблема в тому, що слухач неправильно їх сприймає? 

– Неправильно говорити, що у всьому винен слухач, але хейтити в нас вміють. Що не візьми, хейтити – національний вид спорту. Особливо показово це стало з розвитком соцмереж. Неважливо, що людина скаже про армію чи медицину. Одразу набігають – козел, баран, ідіот. Це звичка. Але сказати, що в нас ідеальні коментатори – не можна. Тим більше, мені. Якщо будеш дослухатися до всього, збожеволієш.

– Є матчі на українському ТБ, які ви не можете дивитися зі звуком?

– Коли коментар збиває з пантелику, можна зробити тихіше. Буває, що роблю так. Це коментатори, з якими я не перетинався. З тих, кого знаю – ніхто такого неподобства собі не дозволяє. Це або регіональні коментарі, або домашні матчі «Карпат» – в останніх різні люди були, щось гірше, а щось краще. 

– Що вам не вистачає як коментатору? 

– Деякі речі потрібно більш акцентовано подавати. Буває, ти якісь речі сприймаєш в своїй голові і думаєш, що це так само сприймають й глядач. Переслуховуючи, розумієш – треба було розповісти ширше. Зараз глядач не сідає перед телевізором і не дивиться в екран. У піввуха, з телефоном, з двома ноутбуками. Для нього треба інакше працювати. Найголовніше – робити підйоми голосу, коли з’являються моменти. Людина може не бачити, але орієнтується на голос і дивиться. Більшість дивиться не футбол, а хайлайти – фоном. Щось відбулося – глянув, а далі – свої справи. 

– У вас не закрадался думка, що ви – більше не топ-коментатор, а коментатор лише рівня рядових матчів? 

– Намагався аналізувати свою роботу. Не без того. Шукаєш, що можеш змінити і зробити краще. 

– Багато українців дивиться піратські трансляції на російському ТБ. Ходить думка, що найгірший російський коментатор по харизмі, подачі, глибині, кращий за найкращого українського коментатора?

– Не згоден. Я не дивлюся цей продукт з початком війни – відсторонився від всього російського контенту. Треба чітко визначати, де ворог. 

Там принаймні були круті коментатори. Уткін – в найкращі часи, Стогнієнко, Розанов. Все – більше нікого не відзначу. Навпаки – там багато потоку підсвідомості. У них сформувався погляд на професію таким чином, що важлива ось ця їхня подача. Мені не подобається, коли коментатор важливіший за сам футбол. Так не може бути. Ця літературщина з купою цитат мені нецікава. Дуже рідко ця річ може природно лягати. Найчастіше – виглядає як треш. Різні підходи мають право на життя, але коли заради красивих слів губиться зміст гри – так можна футбол взагалі не дивитися. 

Люди це сприймають. Хоча це Нікас Сафронов. І не скажеш, що він не художник, але все зрозуміло.

«Проблема не в тому, що наші футболісти їдуть в Росію, а в тому, що вони ображаються на реакцію суспільства»

 

– Чому перестали дивитися футбол на російському ТБ?

– Не скажу, що був великим споживачем російського медіа-продукту. Вважаю, що Росія – ворог. Якщо це трапилося, маєш реагувати. Що там у кацапів, мене не цікавить. 

– А якщо є музика, яка подобається? Теж відмовляєтеся? 

– У мене відбувся відхід від деяких речей – зокрема, «Арії». Коли був малий, це був прорив і круто. Потім з’явилася низка програм, де вказано, звідки це поздирали. Деякі пісні можу послухати, але я не меломан – мені простіше відсторонитися. Ще допоміг фактор того, що діячі мистецтва почали розповідати про «братство» і «Крим наш». 

– Є речі, які стосуються Росії, і вам подобаються? 

– Якщо брати історично – були прекрасні художники чи письменники. Не кажу, що цього не було. Не знаю, чи є вони зараз. Там у всі часи мистецтво було дуже сильно політизоване. 

Але скрізь є адекватні люди. По-перше, скільки їх, а, по-друге, неадекватність зростає. Впевнений, що нормальні люди є і в Північній Кореї, і в Сомалі не всі – пірати. Всюди є ті, ким будеш захоплюватися. Але головне ж – їх відсоток. 

– Чому Ракицький не може грати за збірну України? 

– Він може грати. Але питання – як реагуватиме публіка? А вона реагує відповідно до його іміджу та його слів. Футболіст – публічна професія. Так, підіймається прапор і лунає гімн, але збірна представляє не лише державу, а де-факто Федерацію. Громадську організацією зі своєю специфікою. В нас цієї специфіки дуже багато. Не згадаю, коли в нас була Федерація, хоча б відносно така, як зараз – по кількості зашкварів. 

– Ви за чи проти, щоб його викликали?

– Ну, викличуть його – це одразу втратить по збірній, по її підтримці та сприйняттю. Такою реакція публіки буде в кожній країні з аналогічною ситуацією. Питання ж не в тому, чи співає він гімн – Карамбе не співав гімн Франції, але в нього не було іміджу, як у Ракицького. Імідж може не відповідати дійсності гравця. Можуть бути гірші за сутністю люди, або такі самі, але без такого іміджу.

– Футбол поза політикою?

– Ситуацію з війною не можна називати простою і природною. У нас екстремальна ситуація. Відповідно, в суспільства екстремальна ситуація. Не було б російської агресії, все б сприймалося інакше. Якщо згадати все «побєдобєсіє», яке культивувалося в Україні до цього і позбирати всі фоточки з колорадськими стрічками – жахнутися можна. Але це було тоді і сприймалося не так. 

– Може, ми забагато хочемо від людей, які копають м’яч? 

– Це особливі екстремальні умови. Ніхто не вимагає від футболістів бути інтелектуалами. Дуже часто вони говорять, а потім думають. Це проблема. Футболістів вчать на Заході: «Не знаєш – промовч» і не давати коментарі на певні теми. Якщо людина не може зорієнтуватися, підкажуть розумніші люди. Особливо, коли людина виступає за збірну, є певний спектр вимог. Коли представляєш сам себе, то можеш говорити значно більше і контраверсійніше. Коли представляєш державу, так не можна. 

Якщо росіянин грає в Україні, то питання до тих, хто його взяв. Якщо українці їдуть в Росію... Згоден – це їхній вибір. Але проблема ж не в цьому, а в тому, що вони ображаються на реакцію суспільства. А суспільство реагує, як хоче. Ти ж вчинив, як захотів. Скільки українців працюють сантехніками чи будівельниками в Росії, але про них ніхто нічого не скаже – вони нікому нецікаві. А футболіст – публічна людина. Якщо футболісти напилися – їх покажуть, якщо напилися якісь малолєтки – нікому не цікаво. Окрім Стогнія і його передачі.

Чим вища твоя публічність, тим обережнішим треба бути. Не кажу, що обов’язково бути патріотом – це або є в людини, або нема. Просто – думати. 

«Війна – не та річ, де всюди можна вести онлайн-репортаж. Там не може бути повної свободи слова»

 – Вас призвали в армію – ви служили в зоні АТО. Змінилися після того?

– Мої погляди на життя не змінилися – пішов туди сформованою людиною. Тому не бачу в собі якихось очевидних змін. Хоча це має якось впливати.

– Що там робили? 

– Був в зенітно-ракетному підрозділі. Закривається небо і постійно йде моніторинг, щоб хтось туди не залетів. Але поки що ніхто активно авіацію не застосував, тому нашою ціллю була протидія безпілотникам. Тому й авіацію не застосовували – по обидва поки стоять підрозділи, які можуть збивати гелікоптери та літаки. Це не передова, але машини можуть виходити ближче до лінії зіткнення. Коли починаєш стріляти по безпілотнику і знаходишся близько до лінії розмежування, то тебе фіксують з іншого боку і можуть накрити артилерійським обстрілом. Треба відстрілятись і швидко-швидко тікати. 

– Де вчились цьому? 

– Не може людина прийти і керувати цією технікою. Але є багато дуже простих функцій, які теж треба виконувати. В зенітно-ракетному полку більшість людей не мають вузької спеціалізації. Знайдеться робота для кожного – наприклад, патрулювання периметру, де знаходиться база. Для цього необов’яково буде суперменом, треба бути в першу чергу відповідальним. В багатьох речах в армії є алгоритм дій. Важливо його дотримуватися. Для цього потрібна відповідальність.

– Чому не відкосили від армії? 

– Це неправильний вчинок. Якщо ти за Україну і проти російської агресії, то дивно буде не піти. 

– Чому ви з початком російської агресії не пішли?

– Можна було піти. Такі думки були. Не пішов, бо не маю військовою кваліфікації і практичних військових знань. Вирішив, що якщо мобілізація справді буде потрібна, піду. Я потрапив у шосту хвилю мобілізації, хоча мене забирали ще в четверту. Але тоді у військкоматі попросили зачекати. 

– Довго там були? 

– Десь півтора року. Місяць в учебці, потім – під Кримом місяць. Далі – перекинули за Бахмут. 

– Чого ви там навчились?

– Стикався з технікою, з раціями, стріляв. 

– Ви вбивали? 

– Це на передовій людина може вистрілити і побачити якусь дію. Тут все набагато банальніше. Найголовніше для багатьох підрозділів – оперативно реагувати на певні події. Але прямого бою, де хтось когось бачить, нема. Зараз війна не така – ти не бачиш прямого супротивника, йде війна артилерій. Тебе можуть накрити залежно від того, як ти відреагував на це – сховався у сховище, перемістився. Від цього залежить життя людини. Суто стрілецький контакт є «на нулі». Не говорю про розвідників – це вузька спеціалізація. 

– Хоча б раз думали: «Ну все – мені кришка»? 

– Ні. Хоча коли земля тремтить під час обстрілу в голові різні думки. І думаєш – все може закінчитися погано. 

Мені доводилося бачити поранення. Але в нашому підрозділі за весь час, коли там був, не загинув ніхто. Це дуже ситуативна річ. В мене знайомий стояв «на нулі», на лінії розмежування. Вони захоплювали терикони і, незважаючи на це, ніхто не загинув за період його служби. 

– Є стереотип, що в армії розкрадають гроші, бухають і є купа непрофесіоналів. Правда?

– Це все там є, але є й інше. Ситуація, коли потрапляєш туди, де є небезпека, дисциплінує адекватну людину. Ти маєш повністю бути в тонусі і зібраним. Від цього залежить і життя. 

Від армії різні враження. Чим далі від безпосередньо війни, тим вищий рівень безпеки у деяких людей і більше безладу. Чим ближче до будь-яких серйозних викликів, тим більше це дисциплінує.

Армія – структура, яка і від тебе залежить. Було цікаво дивитися на підрозділи, сформовані з мобілізованих. В цьому є свій плюс. Ці мобілізовані не мали якихось спеціалізованих навичок, але це дорослі дядьки, які щось взагалі вміють в житті. Вони потрапили в армію через обставини. У них нема пошуку кар’єрного росту, тому вони не бояться реагувати на ідіотські накази. Вони прийшли, щоб реально допомогти в країні. Їх ніхто не зможе відправити на дачу копати – вони просто не поїдуть. Ще й обматюкають. На них нема важелів впливу, щоб нездорово закручувати гайки. Солдати раніше виконували непотрібні роботи, тому що ще чогось бояться. 

– Який найбільший треш бачили в армії? 

– Треш – це коли хтось був вгашений і людину поранило. Чув історії про те, що навіть вбивали один одного по-п’яні. Був випадок в полку, коли розвантажували боєприпаси і порушили правила безпеки. Одна людина загинула і троє поранених. Були маніпуляції з паливом. Військова техніка споживає дуже багато палива. Можна написати, що кудись виїхав і повернувся. Насправді нічого з того не зробити.  

– Це якось подається в новинах? Чи це непотрібно?

– Дуже часто це ніяк не подається. Взагалі вважаю, що в нас дуже багато там ходять. Ходять там, де не треба. Війна – не та річ, де всюди можна вести онлайн-репортаж. Дуже багато інформації, яка не має потрапляти в ЗМІ. Стріляють з обох сторін, але не все потрібно подавати в новинах. Інколи журналісти дають відео, де можна чітко розпізнати місцевість. Це ж біда.

Там все не зовсім так, як показують в новинах. В більшості випадків це об’єктивно та правильно. У військових діях дуже часто взагалі армія контролює будь-який матеріал, який виходить. Треба або забороняти зйомку, залишаючи лише один канал – наприклад, UA:Перший. Далі – він продає контент. Але його контролюють. 

– Це не порушення свободи слова?

– Американці так робили під час операцій на Близькому Сході. Такі правила. Це війна, а на війні не може бути повна свобода слова. 

– Як називаєте цей процес – війна, АТО?

– Формулювання для мене не принципове. Для мене – війна. Раніше була юридична назва – АТО. Тому що слово «війна» не дає можливості для певних дій. Це формалізм, який потрібен. Якщо війна, то мають бути військовополонені. Щодо них є міжнародні правила. А стососовно терористів такого не має. Це формулювання навіть чимось допомагало. Є й свої мінуси – процесом керувала СБУ, хоча не мала б цього робити. 

– Ви задоволені чи розчаровані тим, що були там? 

– Розчарування нема. Я побачив цю війну і тепер простіше аналізувати те, що говорять і пишуть. З найперших днів було багато міфів і брехні. Уяви, скільки їх буде через 10 років. Для мене добре, що я щось бачив. Тепер деяку брехню відбиваю на початкових стадіях. Я не знаю, як відбувається в конкретній ситуації, але розумію, як бути не може. Брехня вилазить не на якихось важливих фактах, а на тому, що люди на розуміють – що за чим робиться в армії. 

А ще познайомився з хорошими людьми. У повсякденному житті ніколи б з ними не спілкувався. Спортивна журналістика – коло сформоване, ти не виходиш за його межі. А тут – поруч різні люди з різних професій та соціальних прошарків. 

– Який головний висновок? 

– Все скрізь будується на відповідальності. Це найцінніша якість, якої нам бракує в усьому. Вона найбільше цінується в критичних ситуаціях. Відповідальная людина потрібна скрізь.

Війна – просто робота. Швидше за все, ти не будеш здійснювати подвигів. Треба щось виконувати день в день. І не помилятися – помилка дорого коштує. І не тільки тому. хто помиляється.

В Украине новый футбольный канал: показывают бундеслигу, примеру и лигу 1

Олександр Тингаєв: «Коли назвав Велепеця Лепенцем, начитався багато» 

Фото: Gazeta.ua, зі сторінки Моралеса у Facebook.

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...