Та то таке: Mischief managed або перший старт серії Ironman в Ґдині на дистанції 70.3
Як приїхати на закордонний старт серії Ironman й потрапити в ситуацію, коли тебе можуть не допустити за декілька хвилин до початку. В буквальному сенсі вирватись на плавальний етап та в підсумку фінішувати.
Поїздка до польського міста Ґдиня планувалась ще з грудня минулого року, після того, як було придбано слот на участь в Ironman Gdynia 70.3 - змагання з тріатлону у напівзалізній дистанції (1,9 км плавання, 90 км велосипеду, 21 км бігу).
З того ж часу плавно велась підготовка до цих змагань, а з початку травня, після фінішу на Гамбурзькому марафоні, розпочались повноцінні тренування.
Цей старт було вибрано не випадково. Дата, місце проведення, бажана дистанція та організація від Ironman - це все, що було потрібне для вдалої подорожі.
До Ґдині ми дістались в п’ятницю ввечері на електричці з аеропорту Ґданська, куди нас доставив літак Ryanair. Ще там ми зрозуміли, що на цих змаганнях буде багато українців. В літаку та під час проходження контролю зустрічались люди з аналогічною ціллю поїздки до нашої.
Взагалі Ґдиня це невелике (250 тис. населення) й молоде місто на півночі Польщі, що разом з Сопотом та Ґданськом входить до агломерації Тримісто з населенням понад 1 млн людей.
Місто з’явилось на карті після Першої Світової війни на місці старовинного рибацького села (Gdynia), відомого ще з 1253 року, коли розпочалось будівництво морського порту. Це рішення було прийнято після страйку працівників гавані портового Вільного міста Данциг під час Польсько-радянської війни. В 1923 році до порту Ґдині увійшов перший корабель, що призвело до серйозного збільшення населення (з 1923-1926 роки з 1 000 до 100 000 осіб).
Субота (до старту 24 години)
Навіть неозброєним оком було помітно, що місто в ці дні живе тріатлоном. В п’ятницю проводили змагання для дітей - IronKids (плавання й біг), в суботу на спринтерську дистанцію (750 м плавання, 20 км велосипеду, 5 км бігу), а в неділю головна подія - Ironman Gdynia 70.3.
Наше знайомство з організацією розпочалось зі стартового містечка, на вході якого був розташований магазин з офіційною атрибутикою Ironman. Там можна було купити спортивний одяг, сувенірну продукцію та багато чого іншого. Ціни звісно кусались. За футболку з офіційним логотипом змагань необхідно було віддати близько 20 євро.
Далі намет зі спортивними розвагами, якщо не помиляюсь, від офіційного спонсора цих змагань - Enea й отримання стартових номерів. До стартового пакета входив рюкзак, стартовий номер, наклейки на шолом та велосипед, електронний чіп, журнал заходу, запрошення на паста-паті й вечірку після перегонів, а також браслет для можливості входу до транзитної зони та зони фінішерів.
Після отримання номерів були розташовані магазини партнерів, де також можна було купити все необхідне для тренувань й змагань, а також зробити налаштування свого байку.
Епіцентром змаганнь став порт, в якому учасники розміщали велосипеди й речі на наступні етапи після плавання. Вже через 15 років після відкриття, порт став найбільшим і найсучаснішим на Балтійському морі, а також десятим за величиною в Європі.
Не дивно, що під час Другої Світової війти його було окуповано, як і місто, німецькими військами котрі назвали його Gotenhafen, на честь готів, давнього німецького племені. Через рік місто стало первинною німецькою військово-морською базою й хоча знаходилось поодаль від театру військових дій, найбільшого руйнування зазнало під час відходу німців.
Неділя (3 години до старту)
Ранок був по-справжньому добрий. Вже почало вставати сонце, а на морі проглядався повний штиль. Легкий сніданок, остаточний збір і дорога до порту, щоб перевірити велосипед та поставити фляги зі спортивними напоями. Там же ми зустріли зірку й головного фаворита цих перегонів — Яна Фродено. Забігаючи наперед скажу, що Фродено не підвід й одержав впевнену перемогу з новим рекордом траси - 3:39:35.
Нічого не віщувало біди. Спочатку ми з моїми другом напружилися, що серед всіх учасників (близько 3 000), тільки на нас не було гідрокостюмів. Але згідно з регламентом, що був надісланий організаторами, гідрокостюми було обов’язковими тільки при температурі води нижче 16 градусів. В цей день вода була близько 20.
20 хвилин до старту
Стоячи у своєму стартовому коридорі, які були розбиті в залежності від запланованого часу подолання дистанції, я думав про щось своє, не загадуючи на скільки цей день може видатись довгим. З цього стану мене вибив друг, який розказав, що щойно його хотіли зняти зі змагань за відсутність гідрокостюма. Ці чортові двадцять хвилин тривали вічність.
Плавання - 41:52 (темп 2:12 хв/100 м)
Підходячи все ближче й ближче до старту, я розумів, що можуть виникнути проблеми. У воду запускали по 10 осіб кожні 8 секунд. Підійшла моя черга. 8, 7, 6.. бачу, як на зустріч мені починає бігти один із суддів змагань.. 5, 4.. намагається перевірити руками мій стартовий костюм, можливо це короткий гідрік й тримає мене за руку.. 3, 2, 1.. я починаю щось казати, що це він і є й біжу у воду.
Адреналін зашкалює, я не обертаючись назад починаю плисти, але метрів 30 там мілина й доводиться бігти.До кінця плавального етапу я не знав, що мені загрожує. Можливо вони побачили чи дізнались мій стартовий номер й відразу по закінченню дискваліфікують. Вибору не було, потрібно гребти ніби нічого не сталось. Чи то ситуація так вплинула на мене чи дійсно Балтійське море холодне навіть при 20 градусах, але я почав розуміти, що замерзаю. Це давало додаткових сил пришвидшитись.Після виходу в порту я не побачив нікого хто б зацікавився моєю персоною й знайшовши свій пакет з вело одягом, трохи розслабився.
Велосипед - 3:04:40 (швидкість 29,4 км/год)
Невелика ділянка з брущаткою відразу після виїзду з транзитної зони й далі подорож по Ґдині й сусіднім селищам. Неймовірно гарний маршрут, попри гірки та зустрічний вітер. Кілометри проходили на диво швидко, я насолоджувався трасою й намагався тільки набирати оберти. В підсумку пощастило фінішувати з досить непоганим часом (для мене) й не зупинитись з технічних причин. По ходу перегонів я декілька разів спостерігав людей з пробитими колесами, а дехто добре приклався до місцевого асфальту.
Біг - 1:45:48 (темп 5:01 хв/км)
Зійшовши з велосипеда, зрозумів, що за свій непоганий час треба буде платити на бігу. Перевзувшись в кросівки й побігши, я тільки підтвердив свої побоювання. Маршрут проходив в три кола через центральні вулиці міста й набережній. І якщо перші два кола тримав більш менш задовільний темп, але далекий від моїх планів, все ж треба робити велику погрішність, що бігти після велосипеду зовсім інше заняття, на третьому почав здавати. Добре, що це було останнє коло. Варто зазначити, що походу траси була велика кількість підтримки, декілька пунктів з їжею й водою, а також душ й поливання зі шлангів.
Фініш - 5:43:41
Це окрема історія. Поворот з основного маршруту на пляж, червона доріжка, по обидві сторони трибуни з вболівальниками, фінішна арка та голос диктора You are Ironman. Хоча поки й з приставкою 70.3.
В десяти хвилинах ходьби (взагалі там йти хвилини дві, але після фінішу вже нікуди спішити) була розташована зона фінішерів з басейном, фруктами, масажем, макаронами та безалкогольним пивом.
Відпочивши та випив пару пінт місцевого пива, вирішили зайти на афтер паті, що було організовано в одному з клубів. Незважаючи, що там не відбувалось чогось особливого, ми круто провели час. Далі був маршрут з початку історії, але вже у зворотному напрямку додому.
Підписуйтесь на телеграм-канал Камон, ран! та будьте в курсі цікавого зі світу циклічних видів спорту
